Розбудова української держави на сучасному етапі 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розбудова української держави на сучасному етапі



Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності Ук­раїни.

Треба наголосити, що думка про національний суве­ренітет зародилася не у зв'язку із державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., як зазначалося в проімперських


засобах масової інформації. Вона прийшла до українського народу через вистраждані віками державницькі змагання багатьох поколінь. Ідея суверенітету — ідея вселюдська, тому вона вічна і незнищенна. Акт проголошення незалеж­ності український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декла­рацію про державний суверенітет. Акт проголошення неза­лежності України не є витвором політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба, яка привела до створення самостійної держави — України.

У зв'язку з цим постало питання: як бути з Українською РСР, її законами, колишніми колоніальними структурами? Закон "Про правонаступництво України" був прийнятий 12 вересня 1991 р. Підкреслювалося, що з моменту проголо­шення незалежності України найвищий орган влади — Верховна Рада України в існуючому депутатському складі. На думку законодавців, ця Верховна Рада повинна була діяти як перехідний інститут до скликання Установчих зборів або нових виборів у парламент. Закони та інші акти УРСР визнавалися на території республіки, оскільки вони не суперечили законам України, ухваленим після проголошення Акта про незалежність. Україна підтвердила свої зобов'язан­ня за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991 р.

Важливо було визначити основні принципи в галузі державного будівництва. Народ України проголосив, що він будуватиме державу "суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову".

З 1 грудня 1991 р. в Україні запроваджувався новий інститут влади — президентське правління. Отже, два види влади — законодавча Верховна Рада і виконавча (Прези­дент) включилися у механізм реалізації державотворчого процесу. На черзі й реформа судової системи, яка має стати повністю незалежною. Усі спірні відносини в суспільстві повинні вирішуватися тільки через суд.

Як відомо, Верховна Рада ратифікувала основні міжна­родні пакти про права людини. Отже, вони стали неві­д'ємною частиною внутрішнього законодавства України. Законом "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. в Україні встановлене єдине громадянство. її громадянами стали всі особи, які на момент набуття чинності закону проживали в республіці, незалежно від походження, соціаль­ного і майнового стану, расової та національної належності,


статі, освіти, мови, політичних поглядів і релігійних переконань.

Прагнучи утвердити в незалежній демократичній Україні священні принципи свободи, гуманізму, соціальної справед­ливості, рівноправності всіх етнічних груп, беручи до уваги, що на території республіки проживають громадяни більш ніж 100 національностей, Верховна Рада України 1 листопада 1991 р. прийняла "Декларацію прав національностей Ук­раїни".

Першочерговим завданням Української держави постало створення власної армії, дійового інструменту захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суве­ренітету. Необхідність цього переконливо довели трагічні уроки падіння Української Народної Республіки. Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані найвищому органові влади. У січні 1992 р. було створене Міністерство оборони України, сформована Національна гвардія України, розпочалося прийняття війсь­кової присяги на вірність Україні. Однак процес національної армії складний і тривалий: треба розв'язувати питання повернення українських офіцерів і солдатів з інших регіонів колишнього Радянського Союзу, переходити на професійні засади у всіх ланках армії та ін.

Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умови для вільної праці, Україна розпочала перехід до ринкової економіки, визначила рівноправність усіх форм власності. Закони, прийняті Верховної Радою щодо роздер­жавлення та приватизації власності, створюють рівні умови господарювання для всіх підприємств і підприємців. Націо­нальна економіка вимагає введення національної грошової одиниці.

Проте владним структурам України не вдалося спряму­вати економічну та соціальну політику в конструктивне русло, домогтися стабілізації і подальшого розвитку цих сфер. Національний дохід, за підрахунками економістів, скоротився більше, ніж за період війни 1941—1945 рр. Це означає, що народне господарство України за найваж­ливішими показниками відкинуто на 10—15 років назад. Прогресуюча інфляція, нестримне підвищення цін поставили більшість громадян за межу бідності. Усе це викликало критичне ставлення частини населення до ідеї незалежності Української держави. Тому великі надії покладалися на обрання більш дієздатної влади — Верховної та місцевих Рад, Президента.


27 березня і 10 квітня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України, які проходили в умовах багато­партійності (на той час діяло 35 політичних партій) і гострої політичної боротьби. Незважаючи на невтішні прогнози тих, хто хотів зірвати вибори, у голосуванні в першому та другому турах взяли участь понад 70 % загальної кількості виборців. Україна одержала парламент нового складу.

Президент України Леонід Кучма у жовтні 1994 р. звернувся до Верховної Ради з об'єктивним аналізом економічного та суспільно-політичного життя в нашій країні та пропозиціями про проведення радикальних економічних та суспільно-політичних змін, переходу до якісно нової соціально-економічної та політичної 'стратегії. Пропонуючи рішучість, послідовність, комплексність і прискорення рефор­мування всіх сфер соціально-економічного життя України та подолання на цій основі глибокої кризи, що загрожує існуванню нації і держави, Президент закликав до загаль­нонаціональної злагоди, консолідації законодавчої і виконав­чої влади, політичних партій та рухів, всієї громадськості. Тільки так Україна може вийти на шлях цивілізованого розвитку.

З прийняттям Акта проголошення незалежності України український дипломатичний корпус розпочав роботу над утвердженням міжнародно-правової суб'єктивності респуб­ліки. Відразу після проголошення офіційний текст Акта, підписаний Головою Верховної Ради, був негайно розісланий у генеральні консульства іноземних держав, розташовані у Києві, і в постійні представництва республіки за кордоном. Відповідна нота була передана Генеральному секретареві ООН. Незважаючи на таку оперативність, світ не поспішав визнавати нову незалежну державу. Тому з правової точки зору питання визнання державної незалежності України світовим співтовариством мав вирішити український народ на референдумі.

Понад 90 % учасників референдуму 1 грудня 1991 р. висловилися за незалежну Україну. Український народ витримав екзамен на громадянську зрілість і національну самосвідомість. Українці добре засвоїли уроки історії своєї країни і більше не бажали залишатися другорядним народом колишньої імперії. Верховна Рада України 5 грудня 1991 р. звернулася до парламентів і народів світу із заявою, в якій наголошувалося, що Україна, одна з держав-засновниць ООН, у повній відповідності з цілями і принципами статуту цієї міжнародної організації спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі. Зовнішня


політика України будуватиметься на загальновизнаних прин­ципах міжнародного права. Саме після референдуму розпо­чалося широке офіційне визнання України державами світу і встановлення дипломатичних відносин.

У 1995 р. нашу Вітчизну визнало більш ніж 150 держав світу. За кордоном працює ЗО українських посольств. Україна розвиває двосторонні відносини з багатьма країнами, бере активну участь у багатосторонніх регіональних та інших міжнародних організаціях.

Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. ратифікувала угоду про Співдружність незалежних держав із застережен­нями, які б забезпечували незалежність України як суб'єкта міжнародного права. Ця співдружність утворювалася, як зазначав Президент України Леонід.Кравчук, "для вирі­шення двох, великих завдань. Перше з них — цс мирне, цивілізоване розлучення. СНД утворювалось також для того, щоб знайти такі механізми співпраці, враховуючи наші економічні й інші зв'язки, які б дозволили швидко подолати адміністративні методи управління і разом розв'язати найскладніші проблеми переходу до ринку". Однак процес розлучення, як і співробітництва, в рамках Співдружності незалежних держав відбувається надзвичайно складно, з елементами конфронтації, особливо стосовно Збройних сил, долі ядерної зброї, розподілу Чорноморського флоту та ін.

Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавче затвердження головних держав­них символів — герба, прапора і гімна. Це, здавалось би, нескладне завдання не так просто було розв'язати ук­раїнському парламентові. Причини, що зумовили надзвичай­не збурення навколо державної символіки, були такі: тривалий колоніальний статус України; сформоване в масовій свідомості уявлення про державну символіку як про суто політичне, класове, а не національне явище; послідовно насаджувані впродовж десятиліть офіційною пропагандою відверто антиукраїнські погляди. Та історична правда і здоровий глузд перемогли. Малим гербом України визнано тризуб, державними символами — синьо-жовтий прапор та гімн "Ще не вмерла Україна".

Будівництво правової Української держави вимагає нової конституції. Українському народові частіше від інших доводилося розбудовувати свою державність і створювати для неї конституцію, але жити за власними законами він не міг. Гірко згадувати, та Пилип Орлик писав закони для вже неіснуючої козацької держави, а конституція Михайла Грушевського мала чинність всього... один день. Закони


радянської України переписувалися з імперських законів, створених у Москві. Нова конституція України повинна відбити увесь попередній досвід українського народу в сфері національно-державного будівництва, відобразити всі набуті ним ідеї та концепції. В її основі має лежати пріоритет суверенітету українського народу, пріоритет суспільства над державою і людини над суспільством.

Тільки після розбудови та зміцнення держави будуть створені необхідні умови для розвитку людини, відродження національної культури здійснення широких економічних реформ, входження України в європейське співтовариство рівною серед рівних держав.


ДОКУМЕНТИ

І МАТЕРІАЛИ

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ


панцирів вони ніколи не одягають; окремі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани, підтягнуті широким поясом на стегнах, і в такому вигляді йдуть на бій з ворогами. І у тих і в інших одна і та ж мова, доволі варварська. І за зовнішнім виглядом вони не відрізняються. Вони дуже високого зросту і величезної сили. Колір шкіри і волосся у них дуже білий або золотистий...

Спосіб життя у них, як у массагетів*, грубий, без усяких вигод, вічно вони покриті гряззю, але насправді вони не погані і зовсім не злі, але у всій чистоті зберігають гунські звичаї. І колись навіть ім'я у слов'ян та антів було одним і тим же. В давнину обидва ці племена називали спорами ("розсіяними"), думаю, тому, що вони жили, займаючи країну "спораден", "розсіяно", окремими селищами. Тому їм і землі треба займати багато. Вони живуть, займаючи більшу частину берега Істра, по той бік ріки;

(Прокопий из Кесарии, Война с готами. М., 1950. С. 297—298).


 


ІЗ ТВОРУ ПРОКОПІЯ КЕСАРІЙСЬКОГО "ВІЙНА З ГОТАМИ"

Ці племена, слов'яни й анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть в народоправстві (демократії), і тому у них щастя та нещастя в житті є справою спільною. І у всьому іншому в обох цих варварських племен усе життя і закони однакові. Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву биків та здійснюють інші священні обряди. Долі вони не знають і взагалі не визнають, що вона щодо людей має будь-яку силу, і коли їм ось-ось загрожує смерть, охоплені або хворобою, або коли на війні потрапили в небезпечне становище, то вони дають обіцянку, якщо врятуються, зразу ж принести Богові жертву за свою душу; уникнувши смерті, вони приносять у жертву і те, що обіцяли, і думають що порятунок ними куплений ціною цієї жертви. Вони шанують ріки і німф і всякі інші божества, приносять жертви всім їм і за допомогою цих жертв здійснюють ворожіння. Живуть вони в бідних хатинах, на великій відстані один від одного, і все ж вони часто змінюють місце проживання. Вступаючи в битву, більшість із них йде на ворогів із щитами і дротиками в руках,


СТАТУТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА

1. Во имя отця и сьша святаго духа.

2. Се яз, князь Великий Василии, нарицаемьіи Владимер,
сьш Святославль, внук Игорев и блаження Олгьі, восприях
святое крещенье от грьеческиих цареи Костянтина и Василья
и Фотия патриарха и взях перваго митрополита Михайла
на Киев и на всю Русь, иже крести всю землю Рускую.

3. И по томь, летом минувшим, создах церковь святую
Богородицю и дах десятину к ней во всеи земли Рускаго
княженья и от всякого суда десятий грошь, а из торгу
десятую неделю и из домов на всякое лето десятое всякого
стада и всякого живота чюдьнои матери божий и чюдному
спасу.

4. И по томь вздрех в греческии манаканун и обретох
в немь се, еже не подобаеть сих судов судити и тяжеб
князю и бояромь его ни судьям его. И згадав аз со своєю
княгинею Анною и со своими детми и дах святеи
Богородицьі и митрополиту и всемь епископомь.

* Массагети — один із народів, який жив у Середній Азії й згадувався Геродотом.


5. А те не вступаютея ни дети мои, ни внуци мои, ни
род мои в люди церковнмя и (во) все суди; по весм градомь
дал есм и по погостомь і по свободам, где христьяне суть.

6. А кто уступить на моє данье, суд мне с тсмь пред
богомь а митрополиту проклинати его збором.

7. Дал есмь: распустьі', смилное2, заставанье3, умн-
канье4, пошибанье, промежки мужем и женою о животех
их, или в племсни или в сватовстве поймуться, ведовьство,
уреканье6, узльї7, зельс, еретичьство, зубояденье8, ижс отца
и матерь бьют, или смн или дчи бьются, или братья бьются,
и иже тяжються о заднйци9.

8. А се митрополичи люди церковньїс: игумен, игуменья,
поп, попадья, поповичь, чернець, черница, диякон, дьяко-
нова, проскурница, пономарь, вдовица, калика, стороник,
задушьнни человек, прикладник, хромець, слепець, дьяк и
вси прицетници церковний.

9. Ащс их кто внидеть в вину, судити тех митрополиту
и єпископомь опроче мирян.

(Памятники русекого права. Памятники права Киевского государстна X—XII вв. М., 1952. Вьш. 1. С. 237—238).


штатів. Зовнішнім видом цієї громади була рада, військова рада, народне віче. На цій раді могли бути присутніми всі без винятку січові козаки, починаючи від січової старшини й кінчаючи простою "сіромою", або простолюдом, черню. Тут панувала цілковита рівність усіх членів громади: кожен користувався однаковим правом голосу, кожен міг заперечи­ти пропозицію іншого, висунувши натомість свої плани й міркування, але що вже було ухвалено радою, було необхідним і обов'язковим для всіх. Запорізька громада доходила до повного ідеалу, невідомого ні в давні, ні в середні, ні в нові віки; принцип рівності панував тут у всьому: під час загальних зборів, при виборах військової старшини, січовому й паланковому управлінні, у всіх запорізьких школах, у спільній трапезі, при поділі майна й у приватному житті в куренях. Ні знатність роду, ні станове походження, ні перевага віку не мали в Січі жодного значення: лише особисті якості, тобто відвага, досвід, розум, кмітливість бралися до уваги.

(Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: у 3 т. Львів, 1990. Т. і. С. 120).


 


ІЗ ПРАЦІ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО "ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ"

В основі запорізького світогляду лежала громада, мир, товарство. Це товариство було таким самим "народоправ'ям" на півдні Росії, але на вищому ступені розвитку, яким було "народоправство" у Пскові й Новгороді, на півночі Русі; що робив вічовий дзвін на півночі, те робили литаври на півдні; своїми звуками вони скликали люд, без різниці у званні й стані, на площу для вирішення найважливіших питань країни, схоже на те, як вирішують у наш час свої справи вільні громадяни швейцарських кантонів чи американських

І Распустьі — справи про розлучення.

, Смилное — незаконний зв'язок чоловіка з жінкою.

Заставанье — звинувачення чоловіком дружини у порушенні подружньої вірності.

_ Умьїканье — викрадення дівчини або жінки.

? ІІошибанье — зґвалтування.

!? Урскапье — образа словом.

о Узльї — чародійні вузли для відвернення хвороб, наговорів та ін.

Зубояденье — кусання в бійці, сварці.

Задница — спадщина.


ІЗ ПРАЦІ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА "КНИГИ БЬІТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ"

103. І встане Україна з своєї могили і знову озоветься
до всіх братів своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане
Слав'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні
царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні
превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні
холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні
в Чехії, ні у Хуритан, ні у Сербів, ні у Болгар.

104. 1 Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в
союзі Слав'янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: "От камень, нсго же не брегоша зиждущиї, тої бисть во главу угла".

(Костомаров Микола. Книги Ь'ьітін українського народу // Вивід прав України. Львів, 1991. С. 58).


 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 338; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.35.111 (0.036 с.)