Поняття шлюбу, порядок його укладання

Термін шлюб має старослов'янські корені і походить від слова шлюб (обітниця).

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний кодекс визначає, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, як і проведення лише релігійного обряду шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (ст. 21СКУ).

Шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Закон допускає укладання шлюбу до досягнення шлюбного віку, тільки за рішенням суду, осіб які досягай чотирнадцятирічного віку, якщо буде встановлено що це відповідає їх інтересам.

Умовами, що дають право на реєстрацію шлюбу в Україні є:

1) досягнення шлюбного віку;

2) добровільна згода сторін на укладення шлюбу (згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства);

3) не перебування жінки або чоловіка в іншому зареєстрованому шлюбі;

4) не перебування сторін у близьких родинних відносинах (ст. 26 СКУ).

За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Шлюб реєструється державним органом реєстрації актів цивільного стану з метою забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Для реєстрації шлюбу жінка та чоловік повинні подати особисто заяву до будь-якого державного органу РАЦС, а якщо вони проживають за кордоном, то до консульської установи чи дипломатичного представництва України. Якщо один із них не може через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу, таку нотаріально засвідчену заяву, можуть подати його представники. При цьому подаються документи, які підтверджують факти необхідні для реєстрації шлюбу:

- пред'являються паспорти або паспортні документи, які посвідчують особи заявників;

- документи які складені іноземною мовою, подаються разом їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку;

- особи, які не досягли 16 років пред'являють свідоцтво про народження, довідку з місця проживання та рішення суду про пониження шлюбного віку;

- документ, що підтверджує сплату державного мита;

- особи, які раніше перебували в шлюбі пред'являють свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, чи судове рішення про визнання шлюбу не дійсним;

- іноземці та особи без громадянства пред'являють свій національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності їх перебування в Україні та документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни постійного проживання та легалізований консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні.

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджений Кабінетом Міністрів України. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Права та обов'язки подружжя

Права та обов'язки подружжя поділяються на немайнові та майнові.

До немайнових належать:

- право на материнство;

- право на батьківство;

- право пружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності;

- право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток;

- право дружини та чоловіка на зміну прізвища;

- право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї;

- право дружини та чоловіка на особисту свободу;

- право дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання;

- право дружини і чоловіка вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин;

- право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини;

- подружжя зобов'язане спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

- обов'язок чоловіка утверджувати в сім'ї повагу до матері;

- обов'язок дружини утверджувати в сім'ї повагу до батька.

Вказані права та обов'язки закріплені в главі VI Сімейного кодексу України. Майнові права та обов'язки мають зазвичай меншу емоційну складову, оскільки стосуються матеріальних благ, які є предметом великої кількості судових позовів.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

o майно, набуте нею, ним до шлюбу;

o майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

o майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

o речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

o премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

o кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

o страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;

o дохід (дивіденди), приплід у разі, якщо він пов'язаний із річчю, яка належить одному із подружжя;

o суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та ін.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

У той же час, майно, крім речей індивідуального користування, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Якщо шлюб розривається, право спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу не припиняється. Дружина і чоловік мають право на поділ майна за взаємною згодою, що належить їм на праві стальної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо договір стосується нерухомого майна він має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Якщо поділ майна не провадиться за взаємною згодою сторін, а через суд, то суд може вивчивши кожну конкретну ситуацію в сім'ї, змінити співвідношення часток. На розмір частки майна мають вплив неповнолітні діти, що проживають з одним із подружжя, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей ураховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу.

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені лише майнові права, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Шлюбний договір не може:

- зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СКУ;

- ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище;

- включати положення про передачу у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке піддягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується та починає діяти:

- з моменту нотаріального посвідчення, якщо договір укладений між подружжям;

- з дня реєстрації шлюбу, якщо договір укладений між нареченими.

У шлюбному договорі може бути встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

Змістом шлюбного договору може бути:

1) визначення майна, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї;

2) правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи набутого під час шлюбу;

3) домовленість про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4) використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

5) порядок користування житловим приміщенням одним із подружжя, якщо це приміщення належить другому з подружжя, а також про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

6) про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Трудове право