ЛЕКЦІЯ 7. Основні напрямки сучасної світової філософії

ЛЕКЦІЯ 7. Основні напрямки сучасної світової філософії

Вступ

Питання:

 

1. Загальні особливості духовних процесів та основні напрями сучасної філософії.

2. Позитивістська філософія та етапи її розвитку.

3. Екзистенційна філософія та її різновиди.

4. Психологічні напрями сучасної філософії.

5. Релігійно-філософські напрями сучасної філософії.

6. Постмодернізм як виклик класичній філософії.

 

Висновки

Мета: визначити комплексні проблеми головних напрямків сучасної світової філософії, їх історичні та гносеологічні джерела і тенденції вирішення

Основні поняття: ірріціоналізм, сцієнтизм, неопозитивізм, постпозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, персоналізм, психоаналіз, неофрейдизм, герменевтика, структуралізм, філософська антропологія

Вступ

У 20 - 30-х роках XIX ст. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді. Але якраз на вершині визнання Геґель раптово помер (14 листопада 1831 р.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність: було незрозуміла, куди і як повинна далі розвиватися філософія. Адже геґелівська філософія набула системно завершеного характеру, увібравши в себе як найцінніші здобутки попередньої європейської філософії, так і результати філософського осмислення основних напрямів людської життєдіяльності.

Здавалось, що завдання філософії тепер зводилось до деяких незначних доповнень і деталізацій. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Геґеля?Тому, коли Ф.Шеллінґ, колишній друг Геґеля, оголосив про намір прочитати курс лекцій з філософії принципово іншого характеру, ніж геґелівська, його аудиторія зібрала велику кількість слухачів, серед яких була група видатних осіб, таких як С. К'єркегор, М. Бакунін, Ф.Лассаль, Ф. Енгельс та ін. Лекції Ф.Шеллінга не задовольнили його слухачів. Але згодом з'ясувалось, що початки справді нової філософії з'явилися у Європі ще за життя Геґеля.

Поступово процес формування засад нового філософствуван­ня став набувати сили і визначеності: виникла некласична філо­софія, особливості якої остаточно визначилися у XX ст. А явище некласичності поширилось і на інші сфери життя, такі як мистец­тво, наука, культура. Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити лю­дині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.

Зазначений процес переходу до некласичної філософії не був тотально одноманітним: далеко не всі філософські напрями одно­значно та незаперечно у нього вписувались; проте це була пану­юча тенденція. Так само не існує і єдиної оцінки цього процесу; скоріше певні переваги нової філософії супроводжувались і неми­нучими втратами. Напевне тому в подальшому розвитку філософії її некласичність уживалась із певними елементами класики.

Основні напрями у філософіїї ХХ ст.

- сцієнтичний (М.Шлік, Л.Вітгенштейн,Б.Рассел, Е.Кассірер, Г.Коген, Е.Глазерсфельд,та ін.)

- антропологічний (М.Шелер. М.Хайдеггер, Ж.-П.Сартр, А.Камю, Х.Ортега-і-Гасет, Е.Муньє, М.Бердяєв, 3. Фрейд, К. -Г.Юнг, А.Адлер, Е.Фром та ін.)

- культурологічний (О.Шпенглер. К.Леві-Строс,.Броде.чь, Ф.Арієстаін.)

- постмодернізм (Б.-А.Леві, А.Глюксман, П.Слотердайк, Ж.Деррида,.Дельоз)

- історіософський (О. Шпенглер, А.Тойнбі)

- релігійна філософія (Ж.Маритен, Е.Жільсон, Ю.Бохенський, К.Барт, П.Тілліх та ін.)

Отже, філософія XX ст. постає перед нами як явище складне, різноманітне, активно-дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичні процеси.

 

ВИСНОВКИ

На початку XX ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейської філософії, пов 'язана із запровадженням парадигми (взірця, способу) некласичного філософствування.

Некласична філософія виводила на перший план реальності людської поведінки та позараціональні Ті чинники, звертала увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики, але при тому вона інколи їх надмірно акцентувала.

Сучасна філософія містить у собі широкий спектр підходів до розв'язання найрізноманітніших проблем людського буття. Але центральними серед них є проблеми осмислення тенденцій розвитку сучасного суспільного життя, проблеми людини, засад її буття та її можливостей. І хоча загалом із кожним окремо взятим філософським підходом до проблем сучасного життя можна в чомусь і не погодитися (бо є певні однобічності в їх інтерпретації життєвих питань), однак безсумнівним є факт активного творчого життя філософії XX ст., плідного діалогу різних течій і шкіл навколо болючих проблем сучасності епохи.

Наприкінці XX ст. певного поширення набув філософський по-стмодерн, який постає проти будь-яких обмежень філософського інтелектуального експерименту. Проте, входження філософії у XXI ст. супроводжується також і певним поверненням до метафізики, абсолютів та до більш прямого втручання у болючі проблеми людського самовизначення.

Класичний фрейдизм та вчення неофрейдизму в цілому окреслили як природу, так і основні сфери проявів несвідомого, пов'язавши його із людською вкоріненістю у глибинні засади буття та у людські індивідуальні та соціальні стосунки. У несвідомому знаходить своє виявлення енергія буття до самопроявів та ссімозасвідчення, яка вводить людину у складні аспекти власного самоусвідомлення та взаємин із іншими людьми. В цілому ж філософські течії антропологічного напряму досить глибоко і виразно окреслили ту ситуацію, в якій людина XX ст. себе проявляла та усвідомлювала.

Література:

Основна:

1. Історія філософії. Підручник (за ред. В.І.Ярошовця). – К., 2002.

2. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

3. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

4. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

5. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (автор П.Ю.Саух). – К., 2003.

6. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації (автор Сморж Л.О.). – К., 2006.

7. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

8. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.

9. Філософія: Підручник. (автор Подольська Є.А.). – К., 2006.

10. Філософія: Посібник для підготовки до іспитів (автори П. С. Прибутько, Т. В. Кондратюк-Антонова, В. І. Стус). – К., 2006.

 

Додаткова:

1. Гурман Б.А. Современная католическая философия: человек и история. – М., 1988.

2. Зарубіжна філософія ХХ століття. – К., 1990.

3. Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.

4. История философии в кратком изложении. – М.,1991.

5. Краткий очерк истории философии. – М.,1981.

6. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини.-К.,1995.

7. Проблема человека в западной философии. – М., 1988.

8. Современная западная философия: Словарь – М., 1991.

9. Сумерки богов. – М., 1990.

10. Фромм Э. Человек для себя. – М., 1992.

11. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М., 1990.

12. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. – М., 1992.

ЛЕКЦІЯ 7. Основні напрямки сучасної світової філософії

Вступ

Питання:

 

1. Загальні особливості духовних процесів та основні напрями сучасної філософії.

2. Позитивістська філософія та етапи її розвитку.

3. Екзистенційна філософія та її різновиди.

4. Психологічні напрями сучасної філософії.

5. Релігійно-філософські напрями сучасної філософії.

6. Постмодернізм як виклик класичній філософії.

 

Висновки

Мета: визначити комплексні проблеми головних напрямків сучасної світової філософії, їх історичні та гносеологічні джерела і тенденції вирішення

Основні поняття: ірріціоналізм, сцієнтизм, неопозитивізм, постпозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, персоналізм, психоаналіз, неофрейдизм, герменевтика, структуралізм, філософська антропологія

Вступ

У 20 - 30-х роках XIX ст. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді. Але якраз на вершині визнання Геґель раптово помер (14 листопада 1831 р.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність: було незрозуміла, куди і як повинна далі розвиватися філософія. Адже геґелівська філософія набула системно завершеного характеру, увібравши в себе як найцінніші здобутки попередньої європейської філософії, так і результати філософського осмислення основних напрямів людської життєдіяльності.

Здавалось, що завдання філософії тепер зводилось до деяких незначних доповнень і деталізацій. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Геґеля?Тому, коли Ф.Шеллінґ, колишній друг Геґеля, оголосив про намір прочитати курс лекцій з філософії принципово іншого характеру, ніж геґелівська, його аудиторія зібрала велику кількість слухачів, серед яких була група видатних осіб, таких як С. К'єркегор, М. Бакунін, Ф.Лассаль, Ф. Енгельс та ін. Лекції Ф.Шеллінга не задовольнили його слухачів. Але згодом з'ясувалось, що початки справді нової філософії з'явилися у Європі ще за життя Геґеля.

Поступово процес формування засад нового філософствуван­ня став набувати сили і визначеності: виникла некласична філо­софія, особливості якої остаточно визначилися у XX ст. А явище некласичності поширилось і на інші сфери життя, такі як мистец­тво, наука, культура. Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити лю­дині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.

Зазначений процес переходу до некласичної філософії не був тотально одноманітним: далеко не всі філософські напрями одно­значно та незаперечно у нього вписувались; проте це була пану­юча тенденція. Так само не існує і єдиної оцінки цього процесу; скоріше певні переваги нової філософії супроводжувались і неми­нучими втратами. Напевне тому в подальшому розвитку філософії її некласичність уживалась із певними елементами класики.