Основні індекси соціологічного вимірювання

Індекс	Зміст
Статусних характеристик	за В. Л. Уорнером, багатомірний показник рангових диференціацій соціальних статусів, що є сумою чотирьох допоміжних індексів: професії, джерела доходів, типу будинку і місця проживання
Соціальної позиції	за А. Холінгсхедом і Дж. Майерсом, показник місця індивіда в локальній соціальній системі, що визначається його професією, освітою і місцем проживання
Класової позиції	за Р. Елісом, показник місця індивіда в класовій системі, що визначається його класовою ідентифікацією і професією
Верств (множинний)	показник розподілу населення за різними соціальними прошарками на основі сукупності їх статусних характеристик
«Беніні»	вид індексу мобільності, що показує силу взаємного тяжіння в процесі мобільності соціальних груп, обраховується співвідношенням різниці між фактичною і ймовірною мобільністю і різниці між можливою і ймовірною мобільністю
Вартості життя	відносний показник зміни вартості товару і послуг, що входять до споживчого бюджету окремих груп населення
Рівня життя	показник відносних змін ступеня матеріального добробуту, соціальних та культурних умов життя певних груп населення
Мобільності	показник виміру соціальної мобільності, що базується на порівнянні фактичної (що спостерігається) і ймовірної (очікуваної) мобільності
Аналітичний	показник, за допомогою якого результат загального (синтетичного) виміру складного явища розглядають відповідно з окремими компонентами цього явища чи його чинниками
Цитування	показник авторитетності і популярності автора, що вимірюється частотою цитування його праць

Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією.

Квантифікація — це процедура вимірювання і кількісного вираження якісних ознак і відносин соціальних об’єктів. Наприклад, вимір у балах задоволення роботою, що виконується, задоволення населення політикою, що проводиться в країні, оцінка певних якостей державного діяча тощо.

Щоб побудувати шкалу вимірювання, спочатку знаходять діапазон судження, тобто визначають скрайні значення вияву певної ознаки (максимум і мінімум), які називають установленням його континууму (тривалості). Так, у разі вивчення задоволення виконуваною роботою відповідь «Робота дуже подобається» — початок, а «Робота зовсім не подобається» — кінець відліку шкали. Потім континуум розбивають на частини. Це процедура встановлення дрібності, чи градуювання шкали. Словесне формулювання здогад­них (можливих) відповідей на запитання є лише точками на безперервній шкалі суджень.

Припустімо, що в результаті операціоналізації виділено поняття «кваліфікація». Йому відповідає такий об’єктивний індикатор, як «рівень кваліфікації». Його характеристики (брак кваліфікації, низька, середня, висока кваліфікація) є позиціями шкали вимірювання.

Якщо вимірюється ознака явища, відбита операціональним поняттям «задоволення», то позиціями шкали вимірювання можуть бути характеристики такого суб’єктивного індикатора, як «міра задоволення»: «частково задоволений», «більше задоволений, ніж незадоволений», «зовсім незадоволений», «скоріше незадоволений, ніж задоволений», «незадоволений».

Як бачимо, у першому прикладі (з об’єктивним індикатором) шкала вимірювання жорстко зв’язана з ознаками явища, а у другому (із суб’єктивним індикатором) — не зв’язана зовсім і може бути використана для вимірювання цієї ознаки («задоволення») щодо інших явищ.

Кількість градацій визначає так звану чутливість шкали — здатність її виявляти ставлення респондента до різних аспектів досліджуваного соціального явища з відповідною мірою диференціації.

Шкали бувають три-, п’яти- і семизначними.

Так, під час вивчення думки респондентів про певні елементи трудової ситуації та вимірювання інтенсивності їх прояву найбільшу точність забезпечує семизначна шкала.

Отже, завдяки шкалуванню з’являється можливість не тільки фіксувати наявність або брак якісної ознаки, а й виміряти її, тобто оцінити ступінь її вияву.

Усі шкали, що містяться в анкетах чи якомусь іншому інструменті опитування, — це оцінні запитання з розгорнутою системою підказок. У процесі наступного опрацювання здобута в такий спосіб інформація впорядковується, і цей порядок закріп­люється певними (довільними) балами, що забезпечує перехід від більш низького до більш високого рівня вимірювання.

Отже, шкалування виконує трифункції: класифікації, ранжирування і запровадження метрики — вимірювання інтенсивності вияву соціальних ознак, що вивчаються, визначення різниці такої інтенсивності. У зв’язку з цим утворюються три види шкал.

1. Номінальна,або неупорядкована,або шкала класифікації назв. Вона містить перелік характеристик об’єкта чи явища, що інколи взаємно виключають одна одну. За допомогою цих шкал вимірюють такі об’єктивні ознаки, як стать, національність, сімейний стан, вік, стаж роботи, кваліфікацію, а також суб’єктивне ставлення респондентів до певних аспектів соціального явища, процесу: мотиви трудової поведінки, судження і твердження з різ­них питань, ціннісні орієнтації, інтереси, установки.

Наприклад, номінальна шкала для вимірювання спонукальних мотивів звільнення («Якщо у Вас є бажання перейти працювати на інше підприємство, то чому саме?») може мати такий вигляд:

1) незадоволення роботою чи спеціальністю;

2) брак перспективи для підвищення кваліфікації чи дальшого навчання;

3) недоліки в організації праці;

4) незадоволення умовами праці;

5) незадоволення оплатою праці;

6) незадоволення житловими та побутовими умовами;

7) брак дошкільних дитячих закладів;

8) незадоволення роботою громадського транспорту;

9) незадовільний стан здоров’я;

10)погані стосунки з безпосереднім керівництвом;

11)погані стосунки з підлеглими;

12)інші мотиви.

Перелічені варіанти відповідей не впорядковані, їх «інтенсив­ність» не можна порівняти.

2. Рангова шкала, або шкала порядку, утворюється з допомогою кумуляції (додавання, нагромадження) на підставі упорядкування шкали назв. І якщо номери, надані кожній ознаці, у шкалі назв використовуються лише як порядкові, тобто не мають кількісного значення, то в ранговій шкалі число, надане кожній характеристиці ознаки, відповідає місцю цієї характеристики в загальному порядку, установленому відносно ознаки, що вивчається. На відміну від шкал назв у рангових шкалах ознаки впорядковані одна щодо одної, тобто проранжировані. Рангові шкали дають змогу впорядковувати, розташовувати за ранжиром властивості, що вивчаються, від найбільш до найменш значущої чи навпаки.

Отже, вимірювання, здійснювані за допомогою рангових шкал, мають усі властивості вимірювань, що проводяться на рівні номінальних шкал. Крім того, вони дають змогу встановити співвідношення порядку та еквівалента.

Рангова шкала в загальному вигляді може бути подана так:

1) максимально заперечна (негативна) відповідь;

2) заперечна відповідь;

3) радше заперечна, ніж ствердлива (позитивна) відповідь;

4) нейтральна відповідь;

5) радше ствердлива, ніж заперечна відповідь;

6) ствердлива відповідь;

7) максимально ствердлива відповідь.

За допомогою рангових шкал найчастіше вивчають думки, наустановки, оцінки, ставлення респондентів до тих чи тих елементів ситуації, що вивчається.

Більшість закритих запитань з різних анкет, є, по суті, ранговими шкалами, наприклад: «Чи задовольняє Вас порядок розподілу колективних премій?»

1) зовсім не задовольняє;

2) радше не задовольняє, ніж задовольняє;

3) важко відповісти;

4) радше задовольняє, ніж не задовольняє;

5) повністю задовольняє.

Номери варіантів відповідей у таких випадках є рангами. Причому друга позиція має переваги щодо першої, третя — щодо другої і т. д. Але це аж ніяк не слід розуміти так, що в другому випадку ця перевага вдвічі більша ніж у першому.

3. Інтервальна (метрична) шкала утворюється на основі ран­гової наданням певної кількості балів кожній позиції. Наведений приклад рангової шкали «Чи задовольняє Вас порядок розподілу колективних премій?» можна подати у вигляді такої інтервальної шкали:

зовсім не задовольняє (– 1);

радше не задовольняє, ніж задовольняє (– 0,5);

важко відповісти (0);

радше задовольняє, ніж не задовольняє (+ 0,5);

повністю задовольняє (+1).

На відміну від рангової, інтервальна шкала дає змогу не тільки впорядкувати вияви властивості, що вивчається, а й розрахувати різницю між окремими позиціями шкали, тобто визначити інтервали.

Шкала вимірювання має бути валідною, повною, надійною, чутливою.

Валідність шкали полягає в тім, що вона вимірює саме ті соціальні якості явища, які й передбачалося вимірювати. Валідність залежить від правильності вибору індикаторів. Повнота шкали вимірювання означає, що у варіантах відповідей на запитання враховано всі значення індикатора. Надійність шкали характеризується ступенем подібності результатів досліджень, здійснених за однакових умов, і забезпечується вилученням впливу випадкових чинників. Чутливість шкали означає здатність її диференціювати вияви ознаки, що вивчається, і відображається кількістю позицій шкали. Що їх більше, то шкала чутливіша.

Отже, опрацювання й аналіз первинної соціологічної інформації ґрунтуються на наданні згідно з певними правилами числових значень якісним характеристикам досліджуваних явищ, процесів і об’єктів. Ця операція здійснюється на підставі вста­новленої (внаслідок інтерпретації та операціоналізації) системи показників у вигляді емпіричних індикаторів і математичних індексів. Вона і дістала назву соціологічного вимірювання. Якісні й кількісні характеристики, що використовуються при цьому, відтворюють структуру й динаміку досліджуваних соціальних явищ, процесів і об’єктів, утворюють складну систему соціальних показників. Вони складаються з індикаторів, що фіксують якісні характеристики (наявність чи брак ознаки), та індексів чи коефіцієнтів, які фіксують кількісні характеристики (інтенсивність вияву ознаки).

Ефективність дослідження залежить не від обсягу зібраної інформації, а від глибини та всебічності аналізу. Аналіз розпочинається з перевірки інструментарію на точність, повноту та якість заповнення. Перевірка на точність заповнення передбачає виявлення помилок у відповідях та їх корекцію. Перевіряючи повноту заповнення, одразу вилучають анкети, опитувальні листки, заповнені менше ніж на третину. Перевірка якості заповнення перед­бачає контролювання чіткості й адекватності відповідей, правиль­ного позначення цифрових кодів.

Після того як проведено перевірку інструментарію і ту частину його, що не відповідає названим критеріям, вилучено, проводиться кодування інформації, тобто її формалізація. Процедура кодування полягає в наданні кожному варіанту відповідей певних умовних чисел — кодів. Унаслідок кодування вся інформація перетворюється на числову систему. Кодування розпочинається ще на початку дослідження, коли певні коди надаються варіантам відповідей, що їх закладено в самому інструменті в закритих та напівзакритих питаннях.

Кодування відповідей на відкриті питання відбувається після опитування. Для цього виписуються всі відповіді, визначається частота повторення відповідей певного змісту, проводиться їх класифікація, тобто відповіді зводять у певні смислові групи, варіанти і розробляють їх формалізований список — кодифікатор, за допомогою якого кодуються різні варіанти відповідей. При цьому використовується дві системи кодування:

1) порядкова з наскрізною нумерацією всіх позицій;

2) позиційна з нумерацією варіантів лише в межах одного запитання.

Узагальнення інформації розпочинається із групування респондентів за одним вибраним показником. Одержані в такий спосіб однорідні за складом групи стають об’єктом аналізу.

Використання комбінаційного групування (розподіл респондентів за двома і більше показниками) дає змогу поглибити аналіз. Залежно від завдань дослідження таке групування може бути структурним, типологічним або аналітичним.

Структурне групування — це класифікація за певним показником, що об’єктивно властивий усій сукупності даних; типологічне — за показником, створеним самим дослідником, або суб’єктивним за своєю природою, аналітичне — має місце, коли групування проводиться за двома чи більше показниками з метою визначення їхньої взаємодії.

Низку чисел, що їх одержують у процесі групування, називають рядом розподілу. Ті ряди, що утворені якісними показниками, називаються атрибутивними, кількісними — варіаційними. Варіаційні ряди розподілу у свою чергу поділяються на дискретні (переривчасті) та неперервні.

Ряди розподілу не тільки з числовими, а й з текстовими характеристиками подаються за допомогою таблиць. Таблична форма може доповнюватися графіками: полігонами — для відбиття дискретних рядів — і гістограмами — для відбиття неперервних рядів.

Більш глибоке узагальнення інформації можливе за використання спеціальних статистичних величин — середньої арифметичної, дисперсії, коефіцієнта кореляції, що передбачає виконання таких робіт:

· розшифровка цифрової інформації таблиць, тобто переведення закодованих запитань і відповідей анкети у змістові характеристики;

· аналіз відсоткового розподілу за структурою таблиці, визначення частки конкретних варіантів відповідей;

· аналіз середніх величин;

· графічний аналіз розподілу;

· аналіз кореляційної залежності кількісних і якісних ознак;

· змістова інтерпретація даних, визначення залежностей причинно-наслідкових зв’язків за даними перелічених раніше видів аналізу.

Для аналізу статистичних таблиць соціологу необхідно знати суть і зміст основних статистичних процедур, властивості кількіс­них показників, одержаних у процесі опрацювання соціологічної інформації.

За даними статистичних таблиць установлюють наявність чи брак зв’язків між чинниками і результативними ознаками, описують виявлені зв’язки і дістають відповідні кількісні характеристики:

— середню (середню арифметичну);

— відхилення від середньої (середнє квадратичне відхилення);

— коефіцієнт варіації;

— коефіцієнт кореляції, кореляційне відношення;

— коефіцієнт спряженості (сполученості) Пірсона, Чупрова та ін.

Середня арифметична () — це частка від ділення суми всіх варіантів на їхню кількість. Середню арифметичну визначають за формулою

,

де х ₁, х ₂,..., х_n — варіанти (відповіді); — сума варіантів (відповідей); n — кількість варіантів (відповідей).

Показник середньої арифметичної нескладний за змістом, властивостями і способами одержання.

У буденному житті часто використовуються такі середні ариф­метичні, як середній вік, середня заробітна плата, середня продук­тивність праці, середній рівень виконання норм тощо.

Для якісних ознак (стать, сімейний стан тощо) зазвичай установлюють частку ознаки у вибірковій сукупності.

Середнє квадратичне (стандартне) відхилення s — це корінь квадратний із середнього квадрата відхилень окремих значень ознаки від середньої арифметичної:

,

де х — варіанти (відповіді); — середня арифметична; n — кількість варіантів (відповідей).

Величину називають дисперсією. Вона характеризує абсолютну величину варіації рівнів ознаки, яка вивчається.

Середня арифметична не дає повного уявлення про сукупність. Наприклад, у двох сукупностях з однаковим середнім ариф­метичним розходженням між максимальним і мінімальним значеннями ознаки можуть бути різними. Тому середню арифме­тичну величину слід доповнювати середнім квадратичним (стандартним) відхиленням. Воно показує, наскільки в середньому кожний варіант (відповідь) відхиляється від середньої арифметич­ної. Наприклад, наскільки рівень виконання норми виробітку кожним працівником бригади відхиляється від середнього показника в цілому по бригаді.

Середнє квадратичне відхилення подають у тих самих одиницях вимірювання, що й середнє арифметичне.

Коефіцієнт варіації V — це відношення середнього квадратич­ного відхилення s до середньої арифметичної . Цей показник визначається у відсотках.

.

Якщо в аналізі даних таблиці коефіцієнти ознак перевищуватимуть 50%, це означатиме, що ці ознаки мають найбільший розмах коливань, тобто вони більш розвинені.

Середні величини статистичного ряду, упорядкованого за допомогою групувань, визначають з урахуванням ваги груп, тобто їхньої кількості або частот.

Середня зважена, чи зважена середня арифметична згрупованого ряду, дорівнює сумі добутків кожної варіанти на її частоту (чисельність), поділену на суму частот.

,

де х ₁, х ₂, х ₃,..., х_n — варіанти; р ₁, р ₂, р ₃,..., р_n — частоти варіантів; S хр — сума добутків варіантів, помножених на їхню частоту; S р — сума частот.

Середні зважені величини використовують як різні індекси, що дають змогу класифікувати, вимірювати й порівнювати соціальні характеристики.

Індекс І розраховують як суму добутків кожного значення ознаки та її частки, поділену на добуток максимального значення ознаки і суми часток.

.

У процесі опрацювання й аналізу первинної соціологічної інформації інтегральної шкали індекси є показниками інтенсивності вияву ознаки чи рівня розвитку процесу, що визначаються за певною шкалою.

Середнє квадратичне відхилення для дискретних варіаційних рядів розраховують за формулою

.

Кореляційна залежність — це взаємозв’язок між двома ознаками, який полягає в тім, що залежно від змін однієї ознаки змінюється середня величина значень інших ознак. На відміну від функціональної залежності тут в окремих випадках під час обчислення значення одної ознаки інші ознаки набувають різних значень.

У процесі вивчення статистичних зв’язків соціолог натрапляє на різні співвідношення між фактором і результативною ознакою. Однак дуже рідко можна виділити причину, що цікавить дослідника, і наслідок, а також простежити їхню взаємодію в «чистому» вигляді.

В основі кореляційного аналізу лежить уявлення про тип, форму, щільність як властивості зв’язку. За типом кореляційні зв’язки можна поділити на прямі та зворотні. За прямого зв’язку зі збільшенням (зменшенням) значень однієї ознаки середні значення іншої також зростають (зменшуються). За зворотного зв’язку збільшення (зменшення) однієї ознаки зумовлює зменшення (збільшення) іншої.

Прикладом прямого кореляційного зв’язку може бути зв’язок між кваліфікацією працівника і якістю виконання ним роботи, зворотного — між кваліфікацією працівника і кількістю браку, який він допускає в роботі.

Важливим поняттям теорії кореляції є щільність зв’язку, під якою розуміють ступінь сполученості (зв’язаності) двох явищ, ознак, величин. Зв’язок є більш щільним у тому разі, коли кожному значенню однієї ознаки відповідають близькі значення іншої.

Тип, форму і щільність зв’язку виявляють за допомогою статис­тичних характеристик. Для кількісних показників — це коефіцієнт кореляції, коефіцієнт детермінації, кореляційне відношення, для якіс­них (стать, сімейний стан) — коефіцієнти сполученості Пірсона, Чупрова.

Коефіцієнти рангової кореляції r розраховують за коефіцієнтами Спірмена і Кенделла. Вони дають змогу виміряти залежність двох ознак виходячи з наявності чи браку функціональних зв’язків у двох рядах ознак виміряних за упорядкованими номінальними шкалами.

,

де d = i – k_i — різниця між парами рангів; l — кількість порівнюваних пар рангів.

Величина r може змінюватися від +1, коли два ряди ранжировано у прямому порядку, до –1 — у зворотному. Коли r дорівнює
+ 1 чи –1, існує функціональний (прямий чи зворотний) зв’язок.

За безладного розміщення рангів r дорівнює 0, що означає брак зв’язку.

Коефіцієнт рангової кореляції Кенделла використовують для вимірювання взаємозв’язку між якісними ознаками, що характеризують об’єкти того самого роду і ранжировані за однаковим критерієм. Для цього застосовують формулу

,

де F — різниця між загальною кількістю збігу та інверсій, тобто
і

Коефіцієнт детермінації r ² забезпечує оцінку щільності зв’язку, але він є лише частиною загальної зміни одного показника, що зумовлена зміною іншої змінної. Так, якщо дію багатьох інших факторів узяти за 100%, то величина r ² показує частку тих змін, які в цьому явищі залежать від фактора, що вивчається.

Коефіцієнт відношення використовують за криволінійної форми зв’язку. Наприклад, якщо значення коефіцієнта кореляції невисоке чи близьке до 0, це не означає, що між фактором і результативною ознакою немає зв’язку або зв’язок надто слабкий. Між ними може спостерігатися криволінійна форма зв’язку, яку не може зафіксувати коефіцієнт кореляції.

Зв’язок уважають нещільним, коли кореляційне відношення більше за коефіцієнт кореляції.

Коефіцієнт взаємної сполученості розраховують для аналізу порівняння розподілу за двома ознаками. Для цього застосовують коефіцієнт спряженості Пірсона Р і конкордації W

,

де S — сума квадратичних відхилень сумарних значень рангів за рядком від середнього для всієї сукупності; R — кількість змінних; m — кількість рангових об’єктів.

Коефіцієнт конкордації (узгодження) визначають для оцінювання зв’язку між довільною кількістю рангових змінних.

Інтенсивний розвиток соціологічної науки потребує розширення методичного та інформаційного забезпечення соціологічних досліджень, а насамперед створення інформаційного банку, який містить кілька підсистем. Ядро банку — підсистема архіву даних емпіричних соціологічних досліджень, основне призначення якого — забезпечувати повторний і порівняльний аналіз соціологічної інформації. В архіві мають бути масиви вихідних даних, тобто певної неопрацьованої соціологічної інформації.

Зберігання результатів дослідження в такому вигляді, а не в формі табуляграм, графіків, дає можливість здобути будь-яку потенційно закладену в це дослідження інформацію. У банку зібрано інформацію і про те, як ці дані було отримано, коли і де проводилося дослідження, якими методами збиралася інформація, як будувалася вибірка тощо. Ці відомості фіксуються в паспорті соціологічного дослідження, який обов’язково заповнюється для кожного дослідження і зберігається в архіві.

Однією з підсистем інформаційного банку є традиційні інформаційні матеріали — інформація вітчизняних і зарубіжних соціологічних центрів, бібліографічна інформація, відомості про вчених-соціологів тощо.

? Питання для самоперевірки

1. Опишіть структуру соціологічної роботи в Україні.

2. У чому полягає призначення САУ?

3. Дайте визначення терміна «соціологічне дослідження» та охарактеризуйте його функції.

4. Від чого залежить вірогідність результатів соціологічного дослідження?

5. Чим різняться між собою поняття «методологія», «методика», «процедура соціологічного дослідження»?

6. Що означає вислів «розробити програму соціологічного дослідження»?

7. Що може бути безпосередньою підставою для проведення соціологічного дослідження?

8. Що слід розуміти під проблемною ситуацією?

9. Що таке соціальна проблема?

10. У чому полягають мета та завдання соціологічного дослідження?

11. У чому полягає соціологічний аналіз предмета дослідження?

12. Якою є роль гіпотези в соціологічному дослідженні?

13. Що таке генеральна і вибіркова сукупності? Якою має бути вибіркова сукупність?

14. Що вважається документом у соціології?

15. Що таке контент-аналіз?

16. У чому полягають особливості соціального спостереження? Перелічіть його види.

17. Назвіть проблеми, досліджуючи які найчастіше користуються опитуванням.

18. Які вимоги ставлять до анкети?

19. Дайте визначення поняття «шкалування».

20. Яких видів бувають шкали і як вони розробляються?

21. Що таке квантифікація?

22. Що слід розуміти під чутливістю шкал?

?Практичне завдання

Кожному студентові розробити програму соціологічного до-
слідження на тему його НДР.

 

& Використана і рекомендована література

Андреенков В. Г. Логика социологического исследования. — М., 1987.

Бутенко Н. А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентами. — М., 1989.

Волович В. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 1.

Как провести социологическое исследование. — М., 1990.

Клайн П. Справочное пособие по конструированию тестов. — К., 1994.

Королев Ю. Г. Выборочный метод в социологии. — М., 1975.

Математико-статистические методы анализа данных в социологичес­ких исследованиях. — М., 1980.

Математические методы в социологическом исследовании. — М., 1981.

Миллс Р. Интеллектуальное мастерство // Социол. исследования. — 1994. — № 1.

Осипов Г. В., Андреев Э. П. Методы измерения в социологии. — М., 1977.

Паниотто В. И., Максименко В. С. Количественные методы в социологическом исследовании. — К., 1982.

Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1996.

Рабочая книга социолога. — М., 1985.

Смелзер Н. Социология. — М., 1994.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

Социологическая информация в ЭВМ: сбор, хранение, контроль, редактирование. — Л., 1983.

Шаленко В. Н. Программа социологического исследования. — М., 1987.

Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. — М., 1987.

 

ЗМІСТ

 

 

Переднє слово.................................... 3

Розділ І. Вступ до соціології...................... 4

§ 1. Соціологія як наука, її предмет і методи...... 4

§ 2. Основні категорії (поняття) соціології....... 12

§ 3. Роль соціології в суспільстві, її функції та завдання 21

Розділ ІІ. Історія становлення і розвитку соціології 29

§ 4. Протосоціологія: виникнення і розвиток соціального знання 29

§ 5. Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія
кінця ХІХ — початку ХХ сторіччя........... 37

§ 6. Емпірична соціологія: основні напрями і школи 61

§ 7. Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні 85

Розділ ІІІ. Суспільство як соціальна система. 121

§ 8. Поняття про суспільство................... 121

§ 9. Соціальна система: дії, взаємодії, конфлікти 130

§ 10. Типи суспільства та шляхи його розвитку 139

Розділ IV. Соціальна структура суспільства і теорія
стратифікації......................... 145

§ 11. Соціальна структура суспільства, місце в ній середнього класу 145

§ 12. Соціальна стратифікація, її системи....... 155

§ 13. Соціальна нерівність — основа стратифікації 160

§ 14. Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації 165

§ 15. Соціальна мобільність — форма відтворювання соціальної структу-
ри суспільства.............................. 169

Розділ V. Соціальні інститути та організації. 174

§ 16. Соціальні інститути, їх види і функції..... 174

§ 17. Економічні інститути...................... 187

§ 18. Соціальні організації, їх внутрішня структура 191

Розділ VІ. Соціальний контроль.............. 200

§ 19. Сутність соціального контролю, його призначення 200

§ 20. Громадська думка як елемент соціального контролю 203

§ 21. Соціальні норми як обмеження у поведінці людини 206

Розділ VІІ. Соціологія культури.............. 213

§ 22. Соціологічна сутність культури........... 213

§ 23. Форми та види культури.................. 223

§ 24. Культурна статика та динаміка........... 227

Розділ VIІІ. Соціологія релігії................. 238

§ 25. Соціологічна сутність релігії, її місце і роль у суспільстві 238

§ 26. Історичні типи релігійних вірувань....... 244

§ 27. Релігія як соціокультурний інститут, його функції 247

Розділ ІХ. Соціологія освіти................... 254

§ 28. Освіта як предмет вивчення соціології.... 254

§ 29. Соціальний інститут освіти, його функції в суспільстві 260

§ 30. Соціологічні дослідження системи освіти в Україні, шляхи її
вдосконалення.............................. 265

Розділ Х. Соціологія сім’ї...................... 272

§ 31. Сім’я, аспекти її соціологічного вивчення. 272

§ 32. Сім’я як соціальний інститут. Функції сім’ї 279

§ 33. Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї 283

Розділ XІ. Соціологія праці................... 290

§ 34. Предмет соціології праці.................. 290

§ 35. Праця як вид соціальної діяльності....... 296

§ 36. Ставлення до праці і проблеми мотивації трудової діяльності 303

§ 37. Трудова поведінка, її форми.............. 313

Розділ ХІІ. Соціологія управління............ 320

§ 38. Предмет і становлення соціології управління 320

§ 39. Система соціального управління, його функції і методи 326

§ 40. Соціальне програмування та прогнозування в управлінні 330

§ 41. Соціальне проектування.................. 334

§ 42. Соціальне планування..................... 338

Розділ ХІІІ. Соціологічне дослідження, його організація 347

§ 43. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні 347

§ 44. Соціологічне дослідження, його види..... 355

§ 45. Програма соціологічного дослідження... 364

§ 46. Методи збирання соціологічної інформації 374

§ 47. Опрацювання та аналіз первинної соціологічної інформації 414

Додатки........................................ 429

Додаток 1. Тестові завдання до окремих розділів
курсу «Соціологія»..................... 429

Додаток 2. Професійний кодекс соціолога...... 439

Додаток 3. Статут Соціологічної асоціації України 442

Додаток 4. Протосоціологія................... 453

Додаток 5. Основні ідеї західноєвропейської соціологічної науки 456

Додаток 6. Основні теоретичні концепції американської індустріальної
соціології.............................. 459

Додаток 7. Наукові ідеї українських соціологів ХІХ — початку ХХ ст. 462

Додаток 8. Новітня українська соціологія

 

 

Додаток 4

 

ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ

Філософ	Тези соціологічного знання
Демокріт (460—370 рр. до н. е.)	· Вирізняє два види пізнання навколишнього світу: чуттєві органи і мислення. · Концепція походження і розвитку людини через еволюцію матерії. · Порядність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу. · Кожна людина має набиратися мудрості, бо вона не так дається природно, як сумлінним навчанням. · Суспільство виникає в лоні природи, людина наслідує природу. · Потреба — учителька життя, люди розвиваються саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби
Геракліт (520—460 рр. до н. е.)	· Залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб, вони поділяються на тих, у поведінці яких розум панує над потребами, і тих, хто є рабами своїх потреб
Платон (427—347 рр. до н. е.)	· Кожній людині притаманні розум, афекти, пристрасті, проте їх співвідношення у кожної людини різне. Перемога розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням. · Головне зло суспільства — людський егоїзм, що породжується комерціоналізацією людських відносин. · Коли людина не може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закон. · Ідеальний тип держави — це такий, за якого узгоджується особиста доброчесність із суспільною справедливістю. · Найвищий щабель у структурі суспільства мають посідати верстви людей, у діях яких домінує розум, розсудливість. · У суспільстві діє закон гармонійного розмаїття пра­ці, згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильностей до праці і розмаїття видів праці. · Спеціалізація праці є необхідною умовою поліп­шення якості продукту праці
Арістотель (384—322 рр. до н. е.)	· Сенс життя людини — в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі якості роблять людину ліпшою, а їх розкриття в розумних діях. · Монархічна та аристократична форми державного устрою є правильними. · Спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом. · Людське життя і доброчинність — вищі цінності. · Людина — суспільна істота

Продовження дод. 4

Філософ	Тези соціологічного знання
Сократ (470—399 рр. до н. е.)	· Надзвичайне значення в житті людини має уміння спілкуватися. · Важливо не передавати знання співрозмовникові, а допомагати самостійно дійти істини
Конфуцій (551—479 рр. до н. е.)	· Людина за своєю природою доброчесна, її псують життєві обставини, а отже, необхідно навчати людей засобів внутрішнього вдосконалення
Сюнь-Цзі (298—238 рр. до н. е.)	· Людина від природи недобра, і позитивних якос­тей може набути через виховання
Августин Блажений (354—430 рр.)	· Людина догоджає своєму тілу, забуваючи про ліпшу свою частину — душу. · Існує два види любові: чуттєва (від тілесного людини), що віддаляє людину від Бога, і духовна (від душі), що наближає людину до нього. · І фізична, і розумова праця є однаково цінними
А. Данте (1265—1321) Ф. Петрарка (1304—1374)	· Людина як особистість є цінністю. · Принципи рівності, свободи та справедливості — це норми взаємовідносин між людьми
Т. Мор (1478—1535) Т. Кампанелла (1568—1639)	· Соціальна рівність, братерство, взаємодопомога можливі лише за умов суспільної власності
Т. Гоббс (1588—1679)	· Природний стан людини проявляється в її пристрастях — суперництві, підозрілості, користолюбстві, марнотратстві. Саме пристрасті роблять людей ворогами. · Свобода — це право робити все те, що не заборонено законом
Н. Макіавеллі (1469—1527)	· Суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами. · Матеріальний інтерес, спрямований на примноже­ння власності, є основним для людини, він переважає над її турботами про честь і гідність · Люди егоїстичні, більш схильні до зла, ніж до добра, яке вони роблять лише за необхідності. Тому потрібні закони для підтримки суспільного порядку. · Закони створюються правителями, від мудрості яких залежить порядок у суспільстві. Спочатку правителів вибирали з найбільш сильних і хоробрих, а пізніше — з мудрих і справедливих

Закінчення дод. 4