Особисті (громадянські) права і свободи.

Особисті права і свободи людини надаються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права в основному законі або ні. КУ у ст. 3 визнає і гарантує, перш за все, саме особисті права і свободи людини: життя, здоров’я, честь і гідність, які складають першу класифікаційну групу прав і свобод.

Особисті права і свободи (природні) людини – це сукупність природних і невідчужуваних основоположних прав і свобод, що належать людини від народження не залежать від її належності до конкретної демократичної держави, ці права становлять основу всього правового статусу людини і до них належать права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недо­торканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця прожи­вання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віро­сповідання (ст. 27— 35 Конституції України) та інші.

Право на життя є найголовнішим, невід'ємним правом ко­жної людин, воно є універсальним, загальновизнаним природним правом людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно-правових актах та у конституціях багатьох країн. Право на повагу до гідності людини є невід'ємною озна­кою цивілізованого суспільства. Воно є загальновизнаним на міжнародному рівні. У ст. 21 Конституції України закріплю­ється, що «усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах». Ст. 28 Основного Закону, встановлюючи повагу до людської гідності, закріплює, що ніхто не може бути підданий катуван­ню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

У системі основних особистих прав людини і громадянина велике значення має право на свободу та особисту недотор­канність. В КУ це право закріплено ст. 29. Згідно з вимогами Конституції тримання під вартою може мати місце або як міра кримінального покарання, або як запобіжний захід на період досудового провадження, судового розгляду та набран­ня вироком законної сили.

Право людини на недоторканність житла. Приватне жит­тя складають і ті сторони особистого життя, у які людина не бажає втручання інших. Це як би своєрідний суверенітет осо­би. Тому значне місце в системі особистих прав посідає право людини на недоторканність житла.В КУ це право передбачено ст. 30.

У Конституції України вперше встановлюється право лю­дини на захист своєї гідності і доброго імені. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім ви­падків, передбачених Конституцією України. Уперше в Конституції України 1996 р. в ст. 33 закріплюється право на свободу пересування. Конституція гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (деякі фахівці відносять це право до політичних прав). Ко­жен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, ця норма передбачена ст. 34 КУ. Здійснення цих прав може бути обмежене зако­ном.

Право на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст. 35 Конституції України, яке включає в себе свободу спо­відувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпере­шкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і релігійні обряди та вести релігійну діяльність.

Також до особистих прав відносяться: право на охорону здоров'я, медич­ну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на без­печне для життя і здоров 'я довкілля та відшкодування зав­даної порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім "і, дитинства, материнства і батьків­ства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскаржен­ня в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і служ­бових осіб, право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засобами захи­щати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійс­ненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов 'язки (ст. 57); право на звільнення від відпові­дальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили зако­ну) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); заборона повторного притягнення до юридичної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію невинності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, за­вданої безпідставним засудженням (ст. 62); право на звіль­нення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім "і чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія проти самообвинува­чення) та право на захист у суді (ст. 63).

 

Політичні права і свободи.

Політичні права і свободи — це права, які належать лю­дині як члену політичного співтовариства, коли він висту­пає насамперед як громадянин держави.

До політичних прав і свобод належать: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; пра­во брати участь в управлінні державними справами, у всеук­раїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обра­ними до органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивіду­альні чи колективні письмові звернення (ст. 36—40 Консти­туції України).

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу як безпосередньо, так і через ор­гани державної влади та місцевого самоврядування. Сувере­нітет українського народу — це найважливіша основа консти­туційного ладу України. Практичну реалізацію він отримує через реалізацію кожним громадянином своєї волі в політич­ному житті країни. Найбільш узагальненим, інтегруючим усі інші політичні права і свободи є право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнсько­му та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обрани­ми до органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня (ст. 38 КУ). Право кожного громадянина брати участь в управлінні справами держави — важлива ознака демократизму держави.

Важливим правом, яке безпосередньо стосується участі громадян в управлінні справами держави, є закріплене право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські орга­нізації (ст. 36 КУ) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задово­лення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Конституція України (ст. 37) встановлює заборону щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських ор­ганізацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквіда­цію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації за­кріплене у ст. 39 Конституції України. Право на звернення встановлене у ст. 40 Конституції України, і воно є правом кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування і службо­вих осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.