Порушення несвавільних рухів.

Всі несвавільні рухи пов’язані з роботою екстрапірамідної системи.

Вони складаються з

- кори головного мозку,

- базальних ядер,

- мозочку,

- ретикулярної формації.

Порушення екстрапірамідної системи призводить до появи судомних станів – гіперкінезів.

Гіперкінези- це несвавільні гіперрухи окремих частин тіла.

Судоми спини можуть бути клонічні та тонічні.

Клонічні судомні рухи – між скороченнями м’язів, які супроводжуються

переміщенням кінцівок і тулуба, є періоди розслаблення.

Тонічні – майже нема розслаблення м’язів.

Судомні стани небезпечні бо можуть супроводжуватися порушенням зовнішнього дихання і кровообігу.

Етіологія

– дистрофічні і некробіотичні процеси в підкоркових утворення,

- ревматичні пошкодження мозку,

- токсичні і запальні процеси екстрапірамідної системи.

Мозочок – координація рухів. При пошкодженні

- змінюються величина рухів, їх швидкість і направлення.

- рухи стають невпевненими,

- рухи тіла нерівні, зигзагоподібні.

- утрудняються чергування протилежних рухів – рухи відбуваються поривчасто,

- виникають розлади м’язового тонусу,

- з’являється ністагм,

- розлади мови та письма.

-

Нейрогенні розлади вегетативних функцій.

При денервації, травмах або запаленні периферичних нервів в нервовій системі з`являються:

- секреторні,судинні і трофічні розлади у вигляді ішемії або артеріальної гіперемії,

- посилення або послаблення потовиділення,

- розвиток трофічних порушень:

– порушується іннервація шкіри,

- змінюються властивості епітелію,

- виникають виразки,

- з’являється деформація або підвищення ламкість нігтів.

Трофічні розлади при пошкодженні периферичних вегетативних нервів можуть виникати тільки в зоні їх іннервації, але і в інших областях.

 

Вегетативна дистонія.

Порушення діяльності вегетативної нервової системи і внутрішніх органів нерідко пов’язані з первинними змінами роботи вищих відділів ЦНС, які мають характер неврозу.

В основі розладу функції в нервовій системі лежить порушення взаємозв’язку між корковими центрами і гіпоталамусом. Результатом цього порушення є збільшення симпатичних або парасимпатичних впливів на роботу органа, їх нестійкістю в подоланні змін іннервації в нервовій системі. Це призводить до вегетативної дистонії або порушення вегетативного тонусу.

Вегетативна дистонія є ранньою стадією:

- гіпертонічної хвороби,

- стенокардії,

- виразкової хвороби шлунку і 12-палої кишки.

-

Біль.

Біль – це своєрідний психофізіологічний стан людини, який виникає в результаті

взаємодії дуже сильних або руйнівних подразників, і викликає органічні або

функціональні порушення в організмі.

Біль є функцією організму з метою захисту його від дії пошкоджуючого фактору. Біль супроводжується:

- руховими реакціями,

- вегетативними реакціями (підвищення АТ, тахікардії),

- активацією нейроендокринної системи, зміною обміну речовини,

- зміною емоціональних реакцій.

-

Види больової чутливості.

 

Ноцицептивна система представлена різними механізмами та рівнями.

Вона має спеціалізовані больові рецептори у вигляді вільних нервових закінчень, розташованих в тканинах. Це в основному хеморецептори і вони сприймають дію медіаторів болю.

Під дією ушкоджуючого фактора людина може відчувати два види болю:

- «первинний» біль - від пошкоджуючого фактора і через деякий час

- пекучий дифузний «другий» біль.

Такий подвійний характер болю спостерігається в разі ушкодження шкіри і слизових оболонок.

У симптоматиці різних хвороб буває вісцеральний біль, який виникає у внутрішніх органах, він подібний до «другого» болю.

Больові імпульси від внутрішніх органів досягають ЦНС симпатичними або парасимпатичними провідними шляхами, а в ЦНС проходять тими самими шляхами, що й імпульси від соматичних структур.

Кількість больових рецепторів у вісцеральних структурах менша ніж у соматичних. Больові рецептори через аферентні шляхи передають больове подразнення в спеціальні структури головного мозку, які переробляють больову інформацію.

Від рецепторів шкіри і слизових оболонок больові імпульси йдуть тонкими:

а) мієліновими волокнами - активність мієлінових дає відчуття гострого

колючого болю,

б) безмієліновими волокнами - активність безмієлінових зумовлює відчуття

печіння.

Симпатичним трансмітером, що виділяється аферентними волокнами та забезпечує відчуття швидкого болю, є глутаманат, а трансмітером, який передає повільний біль, – речовина Р.

Больові рецептори реагують на:

- стискання,

- розтягнення,

- підвищення температури,

- зниження температури,

- електричну енергію і хімічні подразники, які впливають на мембрану рецептора болю, і зумовлюють виникнення потенціалу дії.

Активаторами болю можуть бути:

- гістамін,

- серотонін,

- брадикінін,

- соматостатин,

- речовина Р,

- простагландини.

В організмі виявлено природний поліпептид, що має 17 амінокислот, називається ноцицептин.

Ноцицептин та його рецептори є в багатьох ділянках головного мозку, зокрема в

- гіпоталамусі,

- стовбурі головного мозку, а також

- у задніх рогах спинного мозку.

Таламус забезпечує аналіз якості больового відчуття – інтенсивність, локалізацію.

Больова інформація активізує нейрогенні, нейрогуморальні структури

гіпоталамуса. Це супроводжується розвитком:

- вегетативних,

- ендокринних і

- емоційних реакцій, спрямованих на перебудову всіх систем організму в умовах дії больових стимулів.

Больове подразнення, яке йде із зовнішніх покривів, а також від деяких органів під час травм, супроводжується загальнім збудженням і активізацією симпатичної нервової системи:

- посиленням дихання,

- підвищенням артеріального тиску,

- тахікардією,

- гіперглікемією тощо.

- активізується гіпофізно-надниркова система, спостерігаються всі компоненти стресу.

Надмірний больовий вплив може призвести до розвитку шоку.

Лімбічна система відіграє важливу роль у створенні емоційного забарвлення

поведінки людини у відповідь на больову стимуляцію.

Мозочок, пірамідна й екстрапірамідна системи здійснюють програмування

рухових компонентів реакцій поведінки під час виникнення больового

відчуття.

За участю кори відбувається:

- уточнення й інтерпретація деяких характеристик больового відчуття, а також

- реалізуються свідомі компоненти під час болю.

Через спинний мозок:

- реалізуються рухові й симпатичні рефлекси,

- відбувається первинне оброблення больових симптомів.

Сітчастий утвір (ретикулярна формація) виконує різні функції з переробки больової інформації До цих функцій належить:

- підготовка й передача больової інформації у вищі соматичні й автономні відділи головного мозку (таламус, гіпоталамус, лімбічна система, кора),

- полегшення захисних сегментарних рефлексів спинного мозку і стовбура головного мозку,

- залучення у рефлекторну відповідь на больові стимули вегетативної нервової системи, дихального і судинорухового центрів.

 

Неврози

Емоції завжди супроводжуються ендокринними та вегетативними реакціями.

Це пояснюється тим, що будь - яке емоційне збудження пов’язане насамперед з

гіпоталамусом.

Гіпоталамус:

1.Це вищий автономний центр, який організовує всі вегетативні

компоненти емоцій:

- зміна артеріального тиску,

- частоти серцевих скорочень тощо),

2.Самостійно і через гіпофіз керує ендокринними залозами, що зумовлює

виникнення ендокринного компоненту емоцій:

- викид кортикотропіну,

- соматотропіну,

- статевих гормонів,

- кортикостероїдів.

У нормі всі емоційні реакції мають певний ступінь виявів, адекватний життєвій ситуації, в якій перебуває організм. Процеси збудження в емоційних центрах визначаються певною силою і тривалістю. Вони концентруються і своєчасно пригнічуються відповідними гальмівними структурами. Якщо з якихось причин настає надмірне збудження емоційних центрів, це дістало назву емоційного стресу, може виникнути стійке порушення функцій ЦНС, яке клінічно виявляється як невроз.

Більшість патогенних факторів, які впливають на нервову систему ушкоджують насамперед функції тих її структур, які відповідають за процеси гальмування. Тому розвиток неврозу спричиняють:

- голодування,

- інтоксикація,

- інфекція,

- гіпоксія,

- іонізуюче випромінювання,

- травми головного мозку,

- ендокринні розлади

Невроз виявляється різними соматичними розладами.

Функціонування некерованого вогнища в ЦНС через вегетативну нервову систему і гіпоталамо-гіпофізний апарат призводить до:

- порушення діяльності внутрішніх органів і залоз внутрішньої секреції,

- формування стійкої артеріальної гіпертензії,

- ішемічної хвороби серця,

- виразкового ураження травного каналу,

- цукрового діабету,

- тиреотоксикозу тощо.

У людини під час неврозу порушується емоційна сфера. Спостерігається:

- емоційна нестійкість,

- швидка зміна настрою,

- іноді тривалі періоди пригніченого стану.

- можуть виникати й незвичайні, неадекватні емоційні стани – фобії.

- часто порушується пам'ять, сон, здатність до концентрації уваги.

- можуть спостерігатися різні рухові розлади – заїкання, гіперкінез тощо.

Фобії – це невроз нав’язливих станів.

Невростенія – нервове виснаження, перевтомлення.

Істерія – психічні зміни, розлад чутливості, руху та вегетативних функцій.