Тема: патологічні зміни лейкоцитів. Лейкози. Пухлинні

ЗАХВОРЮВАННЯ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ.

ПАТОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЛЕЙКОЦИТІВ

Класифікація. Патологічні зміни лейкоцитів виявляються як:

- порушення лейкопоезу, а також

- кількісні та

- якісні зміни лейкоцитів крові.

 

Ці зміни можуть бути:

1.Первинними - внаслідок ураження клітин лейкоцитарного ряду в

кровотворній тканині та кровоносному руслі під дією різних патоген­

них факторів.

2.Вторинними - зміни лейкоцитів виникають як відповідна реакція на

патологічні процеси в органах і тканинах інших систем організму.

Етіологія розглядається в окремих підрозділах.

Патогенез. Основною ланкою в патогенезі порушень під час патоло­гії лейкоцитів є зміна реактивності організму, в тому числі імунологічної та алергічної. Це пов'язано з функціональними особливостями лейкоцитів:

- участю їх у реакціях клітинної та гуморальної ланки імунітету,

- процесах фа­гоцитозу,

- в синтезі, депонуванні та інактивації біологічно активних речовин (інтерлейкіни, гістамін, серотонін тощо).

Патологічні зміни лейкоцитів мо­жуть супроводжуватися:

- зменшенням захисту організму від мікроорганізмів (грибів, найпростіших), гельмінтів і таким чином негативно впливати на пе­ребіг хвороб.

ПОРУШЕННЯ ЛЕЙКОПОЕЗУ

Класифікація. Виділяють такі порушення лейкопоезу:

1) посилення або пригнічення утворення лейкоцитів у гемопоетичній

тка­нині;

2) порушення дозрівання лейкоцитів у кровотворних органах;

3) про­дукція патологічно змінених лейкоцитів. Окремі види порушень

лейкопоезу часто поєднуються.

Посилення лейкопоезу, у свою чергу, може бути реактивного та пухлин­ного походження.

 

Етіологія.

Порушення лейкопоезу виникає під впливом низки екзоген­них факторів:

- біологічних (бактерії, віруси, найпростіші),

- фізичних (йонізуюче, ультрафіолетове випромінювання),

- хімічних,

- аліментарних.

До ендогенних факторів порушення лейкопоезу належать:

- генетичні дефекти утворення та диференціювання лейкоцитів,

- дія токсичних метаболітів (при уремії), анти­тіл, пухлинних метастазів тощо

КІЛЬКІСНІ ЗМІНИ ЛЕЙКОЦИТІВ У КРОВІ

Лейкоцитоз — збільшення загальної кількості лейкоцитів у крові

Класифікація.

І. За механізмом виникнення розрізняють лейкоцитоз абсолютний і відносний.

Абсолютний лейкоцитоз (справжній) — підвищення абсолютної кількості

лейкоцитів у крові внаслідок посиленого лейкопоезу реактивного чи пухлин­

ного характеру або збільшеного надходження лейкоцитів з

кістковомозкового депо у кровоносні судини.

За патогенезом абсолютний лейкоцитоз може бути:

- реактивним і

- пухлинного походження (неопластичним).

Відносний лейкоцитоз (несправжній) — збільшення кількості лейкоцитів у

крові внаслідок переходу лейкоцитів з пристінкового пулу в циркулюючий

(перерозподільний лейкоцитоз) або в разі зменшення об'єму плаз­ми та

згущення крові (гемоконцентраційний лейкоцитоз).

ІІ. У зв'язку з тим, що зростання загальної кількості лейкоцитів зазвичай

поєднується з переважним збільшенням абсолютної кількості окремих видів

лейкоцитів, лейкоцитоз поділяють на:

- нейтрофільний,

- еозинофільний,

- 6азофільний,

- лімфоцитний і

- моноцитний.

Часто спостерігається поєднання окремих його форм, наприклад -

- нейтрофільно-еозинофільний,

- лімфоцитно-моноцитний лейкоцитоз.

 

Етіологія.

 

Нейтрофільний лейкоцитоз (нейтрофільоз ) зумовлюють:

- ін­фекційні агенти (стрептококи, стафілококи, гриби),

- продукти розпаду тка­нин (у випадку інфаркту міокарда, гострого гемолізу, злоякісних пухлин).

- токсичні метаболіти (при уремії, печінковій комі),

- фізичні (холод, тепло) і

- психічні (страх, лють) фактори;

- високий нейтрофільоз є характерним для хронічного мієлолейкозу.

Еозинофільний лейкоцитоз (еозинофілія ) спричинюють:

- імунна патологія (бронхіальна астма, автоімунні хвороби),

- паразитичні інфекції (гельмінти, амеби, лямблії)

- пухлини (хронічний мієлолейкоз),

- у періоді видужання від бактеріальних ін­фекцій (скарлатина).

Базофільний лейкоцитоз (базофілія) трапляється в разі анафілаксії, авто­

імунної патології, колагенозів, хронічного мієлолейкозу та синдрому

Леф­флера.

Лімфоцитний лейкоцитоз (лімфоцитоз) спричинюють деякі віруси (ін­

фекційного мононуклеозу, гепатиту, кору), бактеріальні (збудники

кашлюку, туберкульозу, сифілісу) та паразитичні інфекції, імунопатологія

(автоімунні ендокринопатії, сироваткова хвороба), гриби; надвисокий

лімфоцитоз спос­терігається під час хронічного лімфолейкозу та лімфом.

Моноцитний лейкоцитоз (моноцитоз ) розвивається під дією на організм

вірусів (кору, краснухи, інфекційного мононуклеозу), збудників

туберкульо­зу, сифілісу, лепри, протозойних інфекцій (малярії,

лейшманіозу), у випадку дифузних хвороб сполучної тканини,

автоімунної патології та гемобластозу.

Патогенез. Виділяють такі механізми виникнення лейкоцитозу:

1) під­вищення продукції лейкоцитів у кровотворних органах реактивного

характеру (під час інфекції та некрозу тканин) або при пухлинній гіперплазії лейкопоетичної тканини,

2) прискорення виходу лейкоцитів з кіст­кового мозку в кров, що може бути наслідком підвищення проникності кістковомозкового бар'єра під впливом медіаторів запаленняперерозподіл лейкоцитів за рахунок мобілізації їх з пристінкового

(маргінального) пулу в циркулюючий (під час стресу, коли в крові підвищується вміст адреналіну та глікокортикоідів, при сильних емо­ціях, болю, переохолодженні або перегріванні, в разі дії ендотоксинів мікро­організмів), унаслідок перерозподілу крові (у зв'язку з шоком, колапсом).

Лейкопенія — зменшення загальної кількості лейкоцитів у крові

Класифікація.

За переважним зменшенням абсолютної кількості окремих форм лейкоцитів розрізняють:

- нейтро-,

- еозино-,

- лімфо-,

- моноцитопенію.

Етіологія.

У виникненні нейтропенії може відігравати роль

- інфекція

- йонізуюче випро­мінювання,

- лікарські засоби (сульфаніламідні, ангитирео'щні, цитостатичні, барбітурати тощо),

- бензол,

- дефіцит ціанокобаламіну та фолієвої кислоти,

- анафілактичний шок,

- гіперспленізм, гемодіаліз, а та­кож

- генетичний дефект проліферації та диференціювання нейтрофільних гранулоцитів (спадкова нейтропенія).

Еозинопенія та анеозинофілія (відсутність еозинофільних гранулоцитів у крові)

спостерігаються в разі:

- підвищеної продукції кортикостероїдів (стрес, хвороба чи синдром Іценка—Кушінга),

- введення кортикотропіну та кортизо­ну, гострих інфекційних хвороб, агранулоцитозу, лімфобластного лейкозу.

Лімфоцитопенію може спричинити:

- сепсис,

- імунодефіцит спадкового чи набутого характеру (в разі променевої хвороби, ВІЛ-інфекції, міліарного ту­беркульозу, білкового голодування, лікування імунодепресантами),

- хроніч­ний стрес та

- гіперкортицизм.

Моноцитопенія трапляється за всіх станів, що супроводжуються пригні­ченням

мієлоїдного ростка кістковомозкового кровотворення (наприклад,

променева хвороба, тяжкі септичні стани, агранулоцитоз).

 

Патогенез. Основою розвитку лейкопенії є такі механізми:

1) пригні­чення лейкопоезу;

2) порушення виходу зрілих лейкоцитів з кісткового мозку у кров;

3) руйнування лейкоцитів у кровотворних органах і у крові;

4) пере­розподіл лейкоцитів у судинному руслі;

5) підвищене виділення лейкоцитів з організму.

Сповільнення виходу гранулоцитів з кісткового мозку у кров спостері­гається під

час спадкового синдрому "лінивих" лейкоцитів (різке зниження рухової

активності лейкоцитів унаслідок генетичного дефекту білків мікровідростків

клітинної мембрани).

Руйнування лейкоцитів у крові відбувається під впливом тих самих фак­торів,

які спричинюють лізис клітин лейкоцитарного ряду в кровотворних органах

(переважно імунні механізми цитолізу), а також у зв'язку зі зміною фізико-

хімічних і метаболічних властивостей та проникності мембран самих

лейкоцитів унаслідок неефективності лейкопоезу, що й зумовлює посилення

лізису цих клітин у крові і макрофагах селезінки. Одним з механізмів збіль­

шення руйнування СЕ)₄⁺-лімфоцитів при ВІЛ-інфекції, що призводить до лім-

фопенії, є активізація апоптозу. Останній механізм лежить частково в

основі ліммфопенії та еозинопенії в разі збільшення в організмі вмісту

глікокортикоїдів твивале лікування цими гормонами, гіперкортицизм,

хронічний стрес).

Перерозподільний механізм лейкопенії частіше полягає в тому, що змі­нюється

співвідношення між циркулюючим і пристінковим пулом лейкоцитів, що

спостерігається в разі:

- переважання тонусу парасимпатичної частини автономної (вегетативної) нервової системи над симпатичною,

- запальних процесів,

- перегрівання,

- деяких бактеріальних інфекцій. Так, при сальмоне­льозі ендотоксини мікроорганізмів сприяють активізації синтезу адгезивних білків та їхньому включенню в мембрани лейкоцитів (нейтрофільних гранулоцитів) та ендотеліоцитів. Це спричинює підвищену маргінацію гранулоцитів і їхнє прилипання до ендотеліоцитів, що зумовлює розвиток перерозподільної нейтропенії. Стимуляторами маргінації лейкоцитів можуть бути компоненти системи комплементу, інтерлейкін-1, лейкотрієни, фактор не-крозу пухлин та ін.

Зрідка лейкопенія може зумовлюватися підвищеним виділенням лейкоцитів з

організму (при гнійному ендометриті, холецистоангіохоліті). Значна загибель

гранулоцитів у великих вогнищах гнійного запалення в разі абсцесів і

флегмони також може спричинювати лейкопенію.

Основним наслідком лейкопенії є ослаблення реактивності організму,

зумовлене зниженням фагоцитної активності нейтрофільних гранулоцитів та

участю лімфоцитів у гуморальних і клітинних імунних реакціях за рахунок

тільки зменшення загальної їхньої кількості, а й можливого поєднання

лейкопенії з продукцією функціонально неповноцінних лейкоцитів.

У цих хворих відзначається схильність до інфекційних і пухлинних хвороб,

особливо за спадкової нейтропенії, а також до дефіциту Т- і В-лімфоцитів.

Яскравим прикладом тяжкої ареактивності організму є синдром набутого

інодефіциту вірусного (СНІД) і радіаційного походження, агранулоцитоз і

аліментарно-токсична алейкія.

 

Агранулоцитоз

 

Агранулоцитоз — різке зменшення кількості нейтро­ фільних гранулоцитів у крові

на тлі лейкопенії

Класифікація.

І.За етіологією агранулоцитоз поділяють на:

- набутий і

- спадковий,

ІІ.за механізмом виникнення — на:

- мієлотоксичний (ураження кіс­ткового мозку) та

- імунний (руйнування клітин гранулоцитарного ряду анти-лейкоцитарними антитілами).

Етіологія.

В етіології набутого агранулоцитозу основну роль відігра­ють ті самі фактори, що

спричинюють нейтропенію:

- деякі лікарські засоби (особливо амідопірин, сульфаніламіди, аміназин, цитостатики),

- бензол,

- спорофузарин

- дефіцит білків,

- ціанокобаламіну,

- фолієвої кислоти,

- йонізуюче випромінювання,

- вірусні інфекції,

- колагенози,

- антинейтрофільні антитіла,

- ізоімунний конфлікт матері і плода за антигенами нейтро­фільних гранулоцитів,

- метастази пухлин,

- лейкозні клони в кістковому мозку.

Причиною спадкового агранулоцитозу є генетичний дефект продукції та до­зрівання

гранулоцитів у кістковому мозку або їхнього виходу з нього у кров.

 

Клінічні вияви агранулоцитозу, як і нейтропенії, пов'язані з різким

зменшенням фагоцитної функції нейтрофільних гранулоцитів.

Тяжка форма агранулоцитозу характерна для алейкії.

 

Алейкія

 

Алейкія — ураження кісткового мозку з різким пригніченням і навіть повною

відсутністю мієлопоезу і лімфопоезу.

Аліментарна токсична алейкія розвивається внаслідок харчування зер­ном, що

перезимувало на полі і заражене плісеневими грибами, які утво­рюють

токсичні речовини (наприклад, спорофузарин). При цьому спостері­гається

панцитопенія — різке зменшення кількості лейкоцитів (алейкія), еритроцитів

(анемія) і тромбоцитів (тромбоцитопенія).

Усунення захисної функції лейкоцитів зумовлює виникнення некротично-

запальних уражень:

- мигдаликів (ангіна),

- шкіри,

- слизових оболонок рота, носа, глотки, кишок, бронхів.

Коли імунітет занадто знижений (під дією ерготоксину — алкалоїду маткових рожків — гриба, що паразитує на зерні жита, інших злаків), може розвинутися некротичне ураження м'яких тканин обличчя і рота — нома, або водяний рак.