Правове регулювання банківської таємниці. Порядок її розкриття

Відносини банку з клієнтом регулюються Законом України „Про банки і банківську діяльність”, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Клієнт має право отримати від банку інформацію, якщо ця інформація стосується:

1) відомостей про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;

2) переліку керівників банку, його відокремлених підрозділів, а також фізичних і юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) переліку послуг, що надаються банком, ціни на банківські послуги;

4) іншої інформації з питань надання банківських послуг.

Проте, інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків у наслідок витоку інформації, то ці збитки відшкодовуються винними органами.

Інформація щодо юридичних ті фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банком лише за умов:

1) письмового запиту або письмового дозволу власника інформації;

2) письмової вимоги або за рішенням суду;

3) письмової вимоги правоохоронних органів (прокуратури, служби безпеки України, МВС України) та Антимонопольного комітету України;

4) письмової вимоги Державної податкової служби України з питань оподаткування або валютного контролю конкретної юридичної чи фізичної особи - суб¢єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) письмової вимоги спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

6) письмової вимоги органів державної виконавчої служби з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної або фізичної особи - суб¢єкта підприємницької діяльності.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Вклади фізичних осіб, що знаходяться на рахунках недержавних банків (незалежно від їх організаційно-правової форми) гарантуються у порядку, передбаченому законодавством України, а вклади фізичних осіб, що знаходяться на рахунках державних банків, зокрема, Державного ощадного банку та Експортно-імпортного, гарантуються державою. Банк відповідає за своїми зобов¢язаннями перед клієнтами всім своїм майном відповідно до чинного законодавства України.

 

 

Повноваження банків як суб’єктів первинного

Фінансового моніторингу

Банки зобов¢язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу [Поняття „моніторинг” англійського походження і в перекладі означає постійний контроль за будь-яким процесом з метою виявлення, чи відповідає бажаному результату, чинним вимогам]. та протягом його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [Див.: Закон України від 28.11.2002 р. „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” // Відомості Верховної Ради України – 2003 - № 1 – ст. 2 (з відповідними змінами та доповненнями)].

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Уповноваженого органу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.

З метою реалізації вимог зазначеного закону банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки, вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стасовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банк зобов¢язаний ідентифікувати клієнтів, які:

- відкривають рахунки в банку;

- здійснюють операції, що підлягають моніторингу;

- здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку, що перевищує еквівалент 150000 гривень, а також осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Посадові особи банків та суб¢єкти підприємницької або іншої господарської діяльності за вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом, за дії, спрямовані на легалізацію (відмивання) таких коштів, а також використання зазначених коштів у підприємницькій діяльності несуть кримінальну відповідальність відповідно до ст. 209 („Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом”) та ст. 209ı („Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”) Кримінального кодексу України. Щодо правового забезпечення зазначеної відповідальності, то Верховна Рада України 6 лютого 2003 р. прийняла Закон „Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”. [Див.: Відомості Верховної Ради України – 2003 - № 14 – ст. 104].

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах Закону, навіть якщо такими діями заподіяно шкоду юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов'язані з виконанням Закону.