Методи нарахування амортизації ОЗ.

Метод нарахування	Формула розрахунку річної суми амортизації
Прямолінійний	Вартість, що амортизується / строк корисного використання
Зменшення залишкової вартості	Залишкова вартість на початок звітного року (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації) х річна норма амортизації. Річна норма амортизації (%) = 1 – ^n√(ліквідаційна вартість / первісна вартість) n – кількість років експлуатації.
Прискорене зменшення залишкової вартості (застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів ОЗ, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби))	Залишкова вартість на початок звітного року (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації) х річна норма амортизації. Річна норма амортизації обчислюється відповідно до строку корисного використання і подвоюється.
Кумулятивний	Вартість, що амортизується х кумулятивний коефіцієнт. Кумулятивний коефіцієнт = відношення кількості років, що залишаються до кінця строку використання, до суми чисел років його корисного використання
Виробничий	Місячна сума амортизації = фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг) х виробнича ставка. Виробнича ставка = відношення вартості, що амортизується, до загального обсягу продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта ОЗ.

 

Методи нарахування амортизації.

Група ОЗ та інших необоротних активів	Методи нарахування амортизації
Прямо-лінійний	Зменшення залишкової вартості	Прискорене зменшення залишкової вартості	Кумуля-тивний	Вироб-ничий
	-	-	-	-	-
	+	+	-	+	+
	+	+	-	+	+
	+	+	+	+	+
	+	+	+	+	+
	+	+	-	+	+
	+	+	-	+	+
	+	+	-	+	+
	+	-	-	-	+
	можливо прямолінійний і виробничий метод
	+	-	-	-	+
	-	-	-	-	-
	+	-	-	-	+
	+	-	-	-	+
	+	+	-	+	+

 

Закінчується нараховуватися амортизація лише тоді, коли залишкова вартість ОЗ = ліквідаційній вартості (умовно ліквідаційна вартість = 0). Метод амортизації на підприємстві визначається наказом про облікову політику і може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації

Нараховану щомісяця суму амортизації відносять на витрати виробництв, де використовувались ОЗ: Дт 23, 24, 39, 91, 92, 93, 94 Кт 13. Одночасно обліковують на вказану суму знос ОЗ, відображаючи на пасивному рахунку 13 «Знос необоротних активів»: на дебеті – списання нарахованого зносу за вибуття ОЗ, на кредиті – суму нарахованого зносу. Такий порядок дає можливість відобразити вартість наявних ОЗ за двома оцінками:

• за їх первісною вартістю (за рахунком 10);
• за їх реальною, залишковою вартістю = первісна вартість – сума нарахованого зносу.

Наявність у БО рахунка 13 дає можливість не зменшувати первісної вартості ОЗ, а відображати цей процес окремо на рахунку 13.Іншу частину засобів праці, які мають допоміжний характер (бібліотечні фонди, малоцінні предмети зі строком > 1 рік, тимчасові споруди, інвентарна тара), обліковують на активному рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи». На ці об'єкти також нараховується знос, а в ББ їх відображають у складі ОЗ.

Малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди (групи 10 та 11) можливо амортизувати на свій розсуд одним з цих методів:

• у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% вартості, яка амортизується, та решта 50% – у місяці їх вилучення з активів (списання з ББ) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;
• в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100% його вартості.

Певну частину засобів праці становлять МШП, які використовують у господарській діяльності підприємства не більше 1 року. Їх відносять до оборотних засобів і обліковують на активному рахунку 22 «Малоцінні швидкозношувані предмети». Ці предмети списують на відповідні витрати в момент їх передавання в експлуатацію. Повернення на склад з експлуатації МШП, коли вони придатні для дальшого використання: Дт 22 Кт 71.

 

3. Необхідною передумовою успішного здійснення виробничого процесу є наявність та раціональне використання предметів праці. У господарській діяльності підприємств використовуються різні види предметів праці: сировина, матеріали, запасні частини, будівельні матеріали та інше. Для обліку кожного виду вказаних матеріальних цінностей відведено в плані рахунків окремий активний рахунок 20 «Виробничі запаси»: на дебеті – надходження матеріалів, на кредиті – їх списання; дебетове сальдо показує наявність відповідних видів ТМЦ на кінець звітного періоду.

Для забезпечення безперервної виробничо-господарської діяльності підприємства мусять мати відповідний (min) запас предметів праці, сукупність яких називають виробничими запасами. Вартість, за якою придбано виробничі запаси у відповідних постачальників, називається купівельною. Крім того, підприємство несе витрати для транспортування цих матеріалів, виконання вантажно-розвантажувальних та інших робіт, які називаються транспортно-заготівельними. Якщо їх додати до купівельної вартості відповідних предметів праці, то це буде їх фактична вартість.

Основні завдання обліку процесу заготівлі предметів праці:

• забезпечення інформації про кількість і вартість одержаних видів матеріальних цінностей;
• контроль за станом запасів та відповідність їх чинним нормативам;
• контроль за правильним зберіганням та раціональним їх використанням;
• контроль за визначенням фактичної вартості придбаних та списаних виробничих запасів.

У поточному обліку матеріали обліковуються за купівельними (оптовими) або планово-обліковими (незмінними протягом року) цінами і на окремому аналітичному рахунку до кожної групи виробничих запасів обліковуються ТЗВ або відхилення від облікових цін.

Склад ТЗВ у відповідності з ПСБО 9 «Запаси»:

· витрати на заготівлю запасів;

· витрати на оплату тарифів за вантажно-розвантажувальні роботи;

· витрати на оплату за транспортування запасів усіма ви­дами транспорту до місця їх використання;

· витрати по страхуванню ризиків транспортування запасів.

Унаслідок цього на синтетичному рахунку виробничі запаси будуть відображені за фактичною вартістю, а в аналітичному обліку за складовими частинами: купівельною вартістю і ТЗВ.

Для розподілу ТЗВ між витраченою їх частиною і залишком на кінець місяця складається спеціальний розрахунок і визначається середній % як відношення всієї суми ТЗВ до загальної вартості матеріалів за планово-обліковими цінами. Для цього до залишку на початок місяця окремо матеріалів за обліковими цінами й окремо ТЗВ додають їх надходження за місяць. Суми, указані в наведеному розрахунку залишку матеріалів на початок і кінець місяця, за фактичною собівартістю матеріалів, мають дорівнювати сальдо за відповідним синтетичним рахунком.

Для визначення ТЗВ за кожним каналом списання матеріалів їх облікову вартість множать на середній % і ділять на 100%. Визначенні суми ТЗВ відносять на списану частину матеріалів: Дт 23, 91, 92, 93, 94 Кт 20. Після відображення вказаних операцій списані матеріали і залишки на кінець місяця буде віднесено за напрямами витрат відповідно до їх фактичної вартості.

 

4. Процес виробництва відображає, з одного боку, процес споживання засобів виробництва та живої праці, що становить виробничі витрати підприємства, а з другого – виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду продукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналітичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг.

Класифікація витрат за способом віднесення на конкретні об'єкти:

• прямі витрати – такі витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукції: в момент їх здійснення витрати відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо в складі витрат із її виробництва;
• непрямі витрати – пов'язані з роботою господарських підрозділів, або підприємств у цілому, тому в момент їх, здійснення витрати не можуть бути віднесені на виробництво конкретного виду продукції і відображаються в поточному обліку на окремих рахунках і лише після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції пропорційно.

Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на активному рахунку 23 «Виробництво», а облік непрямих – на активному рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». На дебеті рахунків виробництва – усі витрати, пов'язані з виробництвом продукції, на кредиті – витрати, які ввійшли в собівартість закінченої продукції, тобто випуск продукції за її фактичною собівартістю. Дебетове сальдо рахунку 23 показує вартість незавершеного виробництва. Рахунок 91 сальдо не має.

На аналітичних рахунках витрати відображають у розрізі їх окремих видів – статей. За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) собівартість кожного окремого виду виробленої продукції. Саме калькуляцією, розрахунком фактичної собівартості завершується облік процесу виробництва.

 

5. Реалізація продукції, робіт, послуг є важливим і завершальним етапом кругообігу засобів підприємства. Натуральна їх форма набирає характер грошової. Основні завдання обліку процесу реалізації:

· забезпечення інформації про обсяг реалізованої продукції у розрізі її окремих видів;

· виявлення фінансових результатів щодо підприємства в цілому і по окремих видах продукції;

· забезпечення контролю за формуванням повної собівартості проданої продукції та рівнем реалізаційних цін.

Облік процесу реалізації відображається на рахунках класу 7 і 9. На дебеті рахунків класу 9 – виробнича собівартість реалізованої продукції. На дебеті рахунків класу 7 – податки, що підлягають оплаті, вирахування з доходів (знижки, повернення оплачених товарів) на кредиті рахунків класу 7 – її реалізаційна вартість, сума виручки.

Кожне підприємство несе певні витрати з реалізації продукції, до яких належать витрати на зберігання продукції, її вантаження й пакування на складі, реклама, передпродажна підготовка, транспортування до місця відправки. Облік цих витрат ведеться на активному рахунку 93 «Витрати на збут»: на дебеті – витрати, на кредиті – їх віднесення на фінансові результати та списання за рахунком 79 у кінці звітного періоду.

Згідно з чинним положенням продукція вважається реалізованою після передачі її покупцеві і оформлення відповідних розрахункових документів: товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури.

Отримана продавцем від покупця вартість продукції за її реалізаційними цінами називається виручкою. Згідно з чинним законодавством усі підприємства, реалізуючі продукцію, роботи, послуги повинні включати до оплати також суму ПДВ, який = 20% суми виручки:

· сума одержаного ПДВ, що належить бюджету: Дт 70 Кт 64;

· погашення заборгованості по ПДВ: Дт 64 Кт 311.

Порядок обліку процесу реалізації забезпечується роздільним відображенням доходів на рахунках класу 7 та понесених витрат на реалізовану продукцію, роботи, послуги по рахунках класу 9. На цих рахунках доходи і витрати накопичуються в розрізі видів чи груп продукції наростаючим підсумком. В кінці звітного періоду рахунки доходів і витрат закриваються списанням їх даних на фінансові результати: на суму списуваних доходів: Дт 70 Кт 79; на суму списуваних витрат: Дт 79 Кт 90. Після цього визначають фінансовий результат: різниця між сумою одержаних доходів та сумою витрат показує одержаний прибуток, а перевищення витрат над доходами показує понесені збитки. Тобто дебетове сальдо 79 показує суму понесеного збитку, а кредитове – суму одержаного прибутку. У кінці року виведене сальдо в порядку закриття відносять на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Згідно з чинним порядком певну частину витрат підприємства не включають у собівартість продукції, а відносять на фінансові результати: загальногосподарські витрати, витрати зі збуту та інші витрати операційної діяльності: Дт 92, 93, 94 Кт рахунків з обліку витрачених ресурсів. В кінці місяця обліковані витрати відносять на фінансові результати: Дт 79 Кт 92, 93, 94.

Одержані прибутку підприємство частково використовує протягом року:

· АТ за рахунок прибутку нараховує дивіденди: Дт 443 Кт 67;

· визначення частини прибутку як резерву: Дт 443 Кт 43.