Подання про сутність банку з позицій його історичного розвитку

Подання про сутність банку з позицій його історичного розвитку

Слово "банк" походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети.

Поняття банку, що закріпилася в нашому розумінні, ототожнювалося з міняйлами та їх особливими столами і в Стародавній Греції, де банкіри називалися трапезідамі (від грецького «трапеза», що означає «стіл»).

В Стародавньому Римі, де існували менсаріі (від латинського слова "mensa" стіл), що займалися обміном валют, а також деякими іншими грошовими операціями.

Можна виділити дві дві позиції щодо виникнення банків. Перша пов’язана з поняттям банка як кредитної установи, причиною появи якої булла потреба в кредитуванні та регулюванні грошових відносин. Перші банки виникли в XIV—XV ст. в окремих італійських містах (Венеції, Генуї), що пов’язано з тим, що Італія в X ст. була центром світової торгівлі. Перший банк, у сучасному його розумінні з’явився в 1407 році (Bankaadi San Giorgio).

Інша частина науковців вважає, що банки виникли в більш ранній період при феодалізмі. Вони відзначають, що вже в античному і феодальному господарстві з'явилася потреба у функції банків як посередників у платежах. Так ще за 2300 років до н.е. в Єгипті у халдеїв були торгові компанії, які разом з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики.

 

Етапи розвитку банківської діяльності

Виділяють чотири основні етапи розвитку банківської діяльності:

I етап — від античності до виникнення Венеціанського банку;

II етап — з 1156 р. до заснування Англійського банку — 1694 г.;

III етап — з 1694 р. до кінця XVIII в.;

IV етап — з початку XIX в. до теперішнього часу.

І етап розвитку банківської діяльності (зародження банківництва)

У Стародавніх Вавілоні і Греції першими банкірами були жерці.

У IV в. до н э. у Афінах конкурентами храмів виступають «трапецити» (трапезити), назва яких пішла від греч. трапеза, що означає стіл, на якому міняйли проводили свої операції. Крім обмінних операцій міняйли займалися зберіганням грошей та видачею кредитів. (існували аргираймоси, які займалися міняльною справою, і довейстаї, які видавали лихварські і промислові позики)

II етап розвитку банківської діяльності («жирооборот»)

Величезну роль в ренесансі банківської справи зіграли хрестоносці. В цей час найкрупнішими банкірами епохи стали тамплієри. Орден тамплієрів був релігійною і військовою організацією, він не був банком у сучасному розумінні цього слова, оскільки його фінансові операції були лише побічною діяльністю.

III етап розвитку банківської діяльності (спеціалізовані банки)

Основним банком, що з'явився у цей час був Англійський банк, створений в 1694 р. Внаслідок того, що капітал був вилучений державою, були випущені банківські квитки на цю ж суму. Банк міг розплачуватися цими квитками, мав право торгувати золотом (монополіст), дисконтувати векселі, приймати внески для поповнення свого капіталу і виплачувати по них відсотки.. З'явилося заставне право, тобто банк міг надавати позики під заставу майна з умовою його відчуження при неповерненні кредиту.

IV етап розвитку банківської діяльності (розширення повноважень банків)

Особливе поширення і удосконалення депозитні банки набули на даному етапі в Англії, Шотландії, Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також в Північній Америці.

На початку XIX в. з'являються центральні банки, які монопольно виконують функцію емісії банкнот.

Наприклад, у Франції Центральний банк був утворений Наполеоном в 1800 р., Австрійський банк — в 1806 р., Російський державний банк — в 1860 р.

 

Функції банківської системи

Функції банківської системи:

• трансформаційна;

• створення платіжних засобів;

• регулювання грошової маси в обігу;

• стабілізаційна.

 

Велика Британія.

Банківська система Великої Британії є дворівневою і включає:

– Банк Англії – центральний банк країни, який виступає головною ланкою банківської системи;

– депозитні, кредитні та торгові банки, кожний з яких має визначену спеціалізацію та специфічні ознаки;

– фінансово-кредитні установи небанківського типу.

Численні функції, які виконує Банк Англії можна розділити на дві групи:

• група - прямі професійні обов'язки, що випливають із банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);

група - контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на хід економічних процесів.

 

Франція.

Для кредитно-банківської системи Франції характерна система державного регулювання банківської справи. Основні ланки включають:

– на верхньому рівні: Центральний банк Франції – Банк де Франс, Центральна кредитна рада, Комітет з банківської регламентації. Комітет з кредитних установ та Банківська комісія;

– на нижньому рівні: комерційні банки різних видів, у тому числі універсальні, народні банки, фінансові компанії, кооперативні кредитні установи, ощадні і страхові каси, товариства взаємного кредиту, каси муніципального кредиту асоціації та союзи тощо.

 

США.

Сучасна кредитно-банківська система США є дворівневою і складається з таких основних елементів:

на верхньому рівні банківської системи знаходиться Федеральна Резервна система (ФРС), яка включає: Раду Керуючих Федеральної резервної системи, 12 федеральних резервних банків, які є центральними для округів і розташовані у різних регіонах країни. Крім того, до цього рівня належать Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД).

нижній рівень банківської системи США становить комерційні банки, до числа яких входять: банки – члени ФРС; банки штатів, що не є членами ФРС, але застраховані в ФКСД; банки, які не є членами ФРС і не застраховані в ФКСД; небанківські спеціалізовані кредитні інститути: поштові ощадні каси, фінансові і страхові компанії, кредитні кооперативи, пенсійні фонди, фонди соціального страхування, товариства взаємного кредиту, федеральні кредитні установи.

 

Швейцарія.

Найбільш надійною для іноземних компаній є швейцарська банківська система. Розвинена ринкова економіка, висока банківська культура, фінансова стабільність та стабільна валюта, розвинута юридична система зробили Швейцарію дуже привабливою для іноземних інвесторів. Швейцарська банківська система очолюється Національним банком, який має статус акціонерного товариства. Банківська система об’єднує понад 500 банківських організацій, з яких понад 140 відділень великих іноземних банків. Усі швейцарські банки традиційно поділяють на три основні групи.

 

Японія.

На сьогодні кредитно-банківська система Японії є однією з найбільш могутніх і розвинених у всьому світі. Збільшується кількість японських банків, які входять до групи провідних банківських установ світу, спостерігається розширення масштабів діяльності фінансово-кредитних інститутів, посилюються тенденції до інтернаціоналізації японського банківського бізнесу.

Кредитно-банківська система Японії є трирівневою і складається з різноманітних видів банків.

Основою банківської системи Японії є загальнонаціональні комерційні банки, які охоплюють міські банки, регіональні банки, трастові банки, банки довгострокового кредиту.

Поряд із загальнонаціональними комерційними банками в Японії функціонує численна група іноземних банків (понад 90 відділень).

Важливою ланкою кредитно-банківської системи Японії є спеціальні фінансово-кредитні установи: кредитні кооперативи і корпорації (інвестиційні, лізингові та страхові компанії, фінансово-кредитні корпорації, поштові ощадкаси, брокерські фірми).

 

Функції і завдання НБУ.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

 

Організаційна структура НБУ

Конституція України та Закон «Про Національний банк України» передбачають дворівневу систему органів управління центральним банком — Рада Національного банку і Правління Національного банку.

Рада Національного банку України складається з Голови Національного банку та чотирнадцяти членів. Голова Національного банку входить до складу Ради за посадою. Члени Ради здійснюють свою діяльність на громадських засадах. Сім членів Ради призначає Президент України, а ще сім членів - Верховна Рада України. Закон установлює певні вимоги до осіб, що призначаються членами Ради Національного банку.

Другий керівний орган НБУ— Правління. Правління НБУ очолює Голова НБУ. Правління Національного банку складається з одинадцяти осіб: Голови НБУ, заступників Голови НБУ та керівників структурних підрозділів НБУ, що забезпечують виконання НБУ основної функції.

Організаційна структура Національного банку формується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням і являє собою сукупність підрозділів і схем розподілу між ними функцій та повноважень, які покладені на центральний банк, а також систему взаємовідносин між його підрозділами.

Організаційна структура Національного банку України має функціонально-територіальний характер. Вона складається із центрального апарату, який функціонує у м. Києві, територіальних управлінь в Автономній Республіці Крим, м. Києві і Київській області та 23 обласних центрах України.

 

Види комерційних банків.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

За формою власності:

• державні;

• акціонерні;

• кооперативні.

За масштабами операцій:

• роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

• оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

• За наявністю мережі філій: багатофілійні, малофілійні та безфілійні.

• За розміром статутного капіталу та від величини активів: малі, середні, великі та найбільші.

• За масштабами діяльності банки поділяють на місцеві, регіональні, міжрегіональні та міжнародні.

• За структурною будовою виділяють системоутворюючі та інші банки. За законом України системоутворюючий банк – це банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. Виходячи з такого визначення в Україні немає системоутворюючих банків.

 

Системі.

Функції банківської системи

Велика Британія.

Франція.

США.

Швейцарія.

Японія.

Банків світу.

Функції і завдання НБУ.

Організаційна структура НБУ

Економіки.

Види комерційних банків.

Подання про сутність банку з позицій його історичного розвитку

Слово "банк" походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети.

Поняття банку, що закріпилася в нашому розумінні, ототожнювалося з міняйлами та їх особливими столами і в Стародавній Греції, де банкіри називалися трапезідамі (від грецького «трапеза», що означає «стіл»).

В Стародавньому Римі, де існували менсаріі (від латинського слова "mensa" стіл), що займалися обміном валют, а також деякими іншими грошовими операціями.

Можна виділити дві дві позиції щодо виникнення банків. Перша пов’язана з поняттям банка як кредитної установи, причиною появи якої булла потреба в кредитуванні та регулюванні грошових відносин. Перші банки виникли в XIV—XV ст. в окремих італійських містах (Венеції, Генуї), що пов’язано з тим, що Італія в X ст. була центром світової торгівлі. Перший банк, у сучасному його розумінні з’явився в 1407 році (Bankaadi San Giorgio).

Інша частина науковців вважає, що банки виникли в більш ранній період при феодалізмі. Вони відзначають, що вже в античному і феодальному господарстві з'явилася потреба у функції банків як посередників у платежах. Так ще за 2300 років до н.е. в Єгипті у халдеїв були торгові компанії, які разом з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики.