Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів

1. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю — для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю — для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)

господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

 

41. Склад і характеристика звітності розпорядників бюджетних коштів.

Звітність розпорядників коштів -- це узагальнена звітність головних розпорядників коштів, розпорядників другого і третього ступенів та відповідних фінансових органів за одержані і використані кошти із бюджету, а також кошти, які надійшли до бюджету.

Розпорядники коштів подають різні види форм звітностей, а саме:

1) за періодичністю складання:

а) місячна;

б) квартальна;

в) річна;

2) за об'ємом:

а) індивідуальна;

б) зведена;

3) за місцем представлення:

а) вища організація;

б) органи Державного казначейства;

в) органи податкової служби;

г) органи статистики;

д) Рахункова палата;

ж) інші органи.

4) за своїм призначенням:

а) зовнішня;

б) внутрішня.

З 1995 р. право розроблення і затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів з питання звітності про виконання бюджетів усіх рівнів закріплено за Центральним апаратом Державного казначейства України.

Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного бюджету, подають звітність розпоряднику коштів вищого ступеня і органам казначейства. Ті розпорядники коштів, які фінансуються із місцевого бюджету, подають звітність розпоряднику коштів вищого ступеня і фінансовому управлінню чи відділу.

Кожен рік Державне казначейство України видає накази, якими затверджує порядок місячної та квартальної фінансової звітності у відповідному році закладами й організаціями, які отримують кошти державного або місцевого бюджетів, а також Порядок складання річної фінансової звітності.

Строки надання місячних і квартальних звітів встановлюються органами, у які ці звіти надаються в межах, зазначених у Порядку № 419 [143].

Розпорядники і отримувачі коштів державного і місцевих бюджетів надають місячну, квартальну та річну фінансову звітність за встановленими графіками органам Державного казначейства за місцем обслуговування.

Фінансова звітність повинна бути достовірною, не містити помилок та перекручень.

Звітність повинна містити інформацію про всі проведені операції, які відбулися у звітному періоді.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є бюджетний період, який становить один календарний рік, що починається 1 січня і закінчується 31 грудня одного року, якщо не буде визначено інший період.

Фінансові звіти розпорядники та одержувачі бюджетних коштів і зведені фінансові звіти головні розпорядники бюджетних коштів складають у гривнях з копійками. Форми фінансової звітності заповнюються за всіма передбаченими позиціями, графами, рядками. Додаткові статті та показники у форми фінансової звітності вводити забороняється.

Розпорядники бюджетних коштів операції, проведені в натуральній формі або іноземній валюті, що здійснюються у розрахунках за загальним та спеціальним фондами, відображають у формах фінансової звітності у національній валюті України за загальним порядком. Також для відображення у звітах таких операцій розпорядниками бюджетних коштів після проведення операції складається Довідка про надходження у натуральній формі або Довідка про операції в іноземній валюті, яка подається до органу Державного казначейства України не пізніше останнього робочого дня місяця.

Операції, що здійснювались бюджетними установами, але відповідно до законодавства України не передбачені кошторисом бюджетної установи (наприклад, розрахунки за виплатами допомоги і компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, внутрівідомчі розрахунки з централізованого постачання матеріальних цінностей, розрахунки за депонованою заробітною платою), у звітах про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2д, № 2м), про надходження і використання коштів спеціального фонду (форми № 4д, № 4м) не відображаються.

Форми фінансової звітності та пояснювальні записки підписуються керівниками установ та організацій і головними бухгалтерами (керівниками фінансових служб). Без таких підписів звіти вважаються недійсними.

При казначейській формі обслуговування кошторисів дані фінансових звітів розпорядників бюджетних коштів перевіряються в частині відповідності аналогічних даних, відображених в обліку органів Державного казначейства України, і візуються останніми (з проставлянням підпису, печатки або штампа на кожній сторінці всіх форм фінансового звіту).

Віза органу Державного казначейства України засвідчує, що дані звітів розпорядників бюджетних коштів є тотожними аналогічним даним обліку органів Державного казначейства України і підлягають консолідації у зведеному звіті розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

Для розпорядників вищого рівня необхідно подати зведену фінансову звітність Державному казначейству і Рахунковій палаті, яка до цього повинна бути перевірена і завізована відповідним Головним управлінням Державного казначейства України.

Головні розпорядники бюджетних коштів, що мають у своєму підпорядкуванні одержувачів бюджетних коштів, до зведеного річного фінансового звіту подають три окремих зведених звіти за формами № 2д, № 2м, № 4д, № 4м, № 7д, № 7м за всіма кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету або за всіма кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів:

щодо бюджетних установ;

щодо одержувачів бюджетних коштів;

загальний зведений звіт.

Розпорядники бюджетних коштів подають у повному обсязі річні фінансові звіти:

органу Державного казначейства України;

установі вищого рівня.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади зведену річну фінансову звітність подають:

Державному казначейству України;

Рахунковій палаті України.

Форма № 5 "Звіт про рух необоротних активів" подається додатково органу державної статистики за місцезнаходженням бюджетної установи.

Метою складання звітності про виконання місцевих бюджетів є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про стан виконання місцевих бюджетів користувачам для прийняття рішень. Звітність про виконання місцевих бюджетів складається на основі даних бухгалтерського обліку і повинна містити всю інформацію про фактичні результати операцій з виконання місцевих бюджетів, яка може впливати на рішення, що приймаються на її підставі.

Форми звітності про виконання місцевих бюджетів повинні:

базуватися на даних бухгалтерського обліку, підтверджених окремими даними звітів бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів;

бути оптимальними за своєю кількістю та складом показників;

бути зручними для заповнення, розроблення та створення програм електронної обробки.

Звітність про виконання місцевих бюджетів має включати зрозумілу і достовірну інформацію, яка є суттєвою для користувачів.

Зміни даних звітності внаслідок допущених помилок, що належать до поточного року, проводяться у тому звітному періоді, у якому були виявлені помилки.

Інформація щодо виконання місцевих бюджетів повинна сприяти прийняттю правильних управлінських рішень шляхом оцінок минулих, теперішніх та майбутніх подій, підтвердження чи коригування їх оцінок, зроблених у минулому. Крім того, має бути можливість зіставлення звітів за різні періоди.

 

 

Система і форма обліку.

Розрізняють дві системи бухгалтерського обліку — просту і подвійну. За простої системи кожна операція оформляється одним записом в обліковому реєстрі, а за подвійної— реєструється на двох рахунках.

Подвійна система є більш сучасною і прогресивною, оскільки створює передумови для внутрішнього контролю через складання балансу. Вона є основною в бюджетному обліку. Проста система ведення обліку допускається в невеликих бюджетних установах, які не охоплені централізованим обліком.

За подвійної системи бухгалтерського обліку застосовують різні його форми. У бюджетному обліку використовуються три форми: журнал-головна, меморіально-ордерна і журнально-ордерна. Відмінність однієї форми від іншої полягає у використанні для ведення обліку тих чи інших облікових реєстрів.

Облік виконання бюджету у фінансових органах ведеться за формою «Журнал-головна». За цієї форми синтетичний облік здійснюється у книзі «Журнал-головна», де відображаються обороти за рахунками синтетичного обліку. Аналітичний облік ведеться у спеціальних книгах, відомостях та на картках. Ця форма є компактною, проте допустима у разі, коли план рахунків невеликий і здійснювані операції порівняно однорідні.

Відомо кілька способів ведення бюджетного обліку: ручний, механізований і автоматизований.

За ручного способу облікові реєстри (книги, відомості, картки) заповнює вручну бухгалтер, який опрацьовує інформацію. Це традиційний спосіб ведення обліку, який характеризується великою трудомісткістю і потребою у залученні значної кількості кваліфікованих спеціалістів.

За механізованого обліку використовувалися спеціальні облікові реєстри, пристосовані для їх складання на бухгалтерських машинах. Такими реєстрами є відомості і картки. Зміст форм цих облікових реєстрів загалом відповідав обліковим реєстрам, що використовувалися за ручного ведення обліку. Бухгалтерські машини давали змогу поєднати операції заповнення облікових реєстрів з виконанням найпростішої арифметичної обробки їх (наприклад, підсумовування у рядках і графах даного документа). Такий спосіб ведення обліку зручний тоді, коли документ повністю заповнюється за одну обробку. Проте в практиці бюджетного обліку такі операції мають незначну питому вагу, і тому цей спосіб обліку великого поширення не набув. Крім того, розвиток комп'ютерної техніки витіснив його.

Автоматизований спосіб ведення обліку передбачає використання комп'ютерів. У сучасних умовах цей спосіб заснований на використанні персональних комп'ютерів. Інформація заноситься в комп'ютер бухгалтером і зберігається на машинних носіях. Основою комп'ютерного обліку є встановлені форми облікових реєстрів, тобто немає потреби, як за механізованого обліку, розробляти спеціальні форми. За комп'ютерного обліку відпадає потреба у заповненні бухгалтерських книг, карток, відомостей. Однак існує проблема зберігання інформації, яка може бути втрачена або пошкоджена з різних причин, у тому числі і через комп'ютерні віруси.

Підсумкові дані з комп'ютера завжди можуть бути роздруковані, тобто забезпечується перехід від машинних до звичайних носіїв інформації.

Автоматизований спосіб ведення обліку набув широкого використання з початку 90-х років. У даний час облік виконання Державного бюджету України ведеться на персональних комп'ютерах. Облік виконання місцевих бюджетів ведеться як вручну, так і автоматизовано, на персональних комп'ютерах.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій з виконання Державного та місцевих бюджетів.

У бюджетному обліку окремо виділені плани рахунків з обліку виконання бюджету у фінансових органах та кошторисів у бюджетних установах.

Облік виконання бюджету у фінансових органах ведеться за єдиним планом рахунків, який поділяється на три частини: балансові рахунки, фінансові рахунки, меморандні і позабалансові рахунки. Кожна частина плану рахунків складається з класів (однозначні), розділів (рахунки другого порядку — двозначні), груп (рахунки третього порядку — тризначні) і самих рахунків (рахунки четвертого порядку — чотиризначні).

Бюджетний облік може вестись за різноманітними системами і формами, різними способами, залежно від чого встановлюються форми облікових реєстрів.