Визначити економічну сутність та значення лізингових і факторингових операцій в сучасних умовах розвитку економіки України.

На сьогодні в економічній літературі не існує єдиного міжнародного визнаного поняття «лізинг» (від англійського «to leaus», що означає «брати в оренду», «наймати»). Це обумовлено як складним змістом, що відображає даний термін, так і відмінностями в законодавстві, системі звітності і оподаткування в різних країнах. В одних країнах під лізингом розуміють тільки довгострокову оренду, тому там прийнято чітко відмежовувати від нього поняття оренди і прокату. В інших країнах і ці останні поняття відносять до різновидностей лізингу.

Таким чином, говорячи про лізинг, можна виділити основні визначальні риси:

- строк лізингу майна порівняльний з періодом амортизації цього майна;

- тип лізингованого (орендованого) майна визначається лізингоодержувачем (орендатором);

- наявність посередника в угоді, який бере на себе обов’язки власника майна;

- визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім лізингоодержувачем про оренду майна на певних умовах;

- періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

- можливість викупу лізингового майна.

Законодавчою базою для операцій з лізингу в Україні є Закони “Про лізинг”, „Про фінансовий лізінг”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість” та Положення НБУ “Про кредитування”. Закон України “Про лізинг” від 16.12.1997р. дає наступне визначення лізингу: “Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізонгодавцем у виключне використання на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувчем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувчем періодичних лізингових платежів.” На перший погляд, це визначення розкриває природу лізингу, однак воно обмежує коло лізонгодавців тільки суб’єктами підприємницької діяльності, фактично забороняє сублізинг.

Об’єктом лізингу, як визначено ст.2 Закону України “Про фінансовий лізинг”, може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами, майно, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг В класичній лізинговій угоді беруть участь три суб’єкти лізингу:

- лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, яка передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

- лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

- продавець лізингового майна – суб’єкт, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, що є об’єктом лізингу.

В залежності від тривалості розрізняють лізинги: короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років), довгостроковий (більше 3 років).

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб’єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача ці переваги наступні:

- можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, так як при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу – валютних) засобів;

- лізинг припускає 100 %-не кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

- лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

- лізинг дозволяє підприємству запобігти витрат, пов’язаних з моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об’єктів лізингу, що підвищує конкурентноздатність лізингоодержувача;

- лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

- майно по лізинговій угоді не облічується на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості, що поліпшує фінансові показники підприємства-орендатора і, відповідно, дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (в зв’язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

- в багатьох країнах законодавчо встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і строк лізингової угоди);

- порядок здійснення лізингових платежів більш гнучкий, ніж по кредитним угодам (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем напрацювати зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзною; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

- лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематично; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, так як забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов’язань лізингова компанія забирає своє майно);

- лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити більш надійні умови господарювання;

- підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

- перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування по залишковій вартості після завершення лізингової угоди;

- при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

- Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод в підрахунку національної заборгованості, тобто існує можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, що встановлюються Фондом по окремих країнах (при застосуванні імпортного лізингу).

Величина лізингових платежів може бути вища, ніж процентна ставка по кредитам. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнту, крім позики, реального її наповнення у вигляді машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг, як примітивну довгострокову оренду майна, безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу:

- кількість учасників лізингової угоди більше, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

- на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракта на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижче або рівній ціні позики тільки при наявності певних податкових пільг. На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно, останній закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об’єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу лізингові платежі не припиняються до закінчення угоди.

Сучасний факторинг - не лише переуступлення боргу, а досить складний фінансовий інструмент, який вітчизняні банки та інші фінансові установи нашої держави починають поступово освоювати. Зважаючи на те, що фінансове ресурсозабезпечення економічного розвитку в умовах переходу до ринкової економіки не можливе без використання сучасних форм та інструментів розрахунково-платіжних відносин, аналіз перспектив розвитку факторингу в Україні сьогодні надзвичайна актуальний.

В Україні сума першого авансового платежу, як правило становить 80-85%, іноді до 90% від суми призначення. Іншу частину, за винятком факторингової комісії, клієнт отримує уже після оплати товарів чи послуг його контрагентом.

Отже, банк або факторингова фірма може за домовленістю з клієнтом узяти на себе низку ризиків, пов'язаних із продажем товару, саме: кредитний ризик (ризик несплати товару), ризик втрат ліквідності (ризик не отриманого платежу від покупця установлені терміни), інфляційні ризики (ризики з знецінення вартості поставленої продукції) та валютний ризик (ризик зміни курсу валюти зазначених в угоді з постачання товарів чи послуг в період відстрочення платежу).

Операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона відповідає принаймні двом слідуючи ознак: наявності кредитування в формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку постачальника; інкасування його заборгованості.

Для укладання договору про факторингове обслуговування клієнт подає фактору заяву, фінансову світність на останню дату копії розрахункових документів, виданих на підприємство - покупця. Клієнт додатково повідомляє фактору інформацію про платника чи платників суму боргових вимог та умови співпраці з ними. Під час здійснення факторинговий операцій дебіторська заборгованість трансформується наявні кошти і може при потребі відразу ж використовуватися у виробничому процесі. Зазвичай факторингова компанія бере на себе додатковий ризик неплатоспроможності позичальника, а також приймає на себе ряд зобов'язань на користь клієнта. Перед укладання договору фактор, або відповідний відділ банку аналізує бухгалтерський звіт і баланс, фінансові результати діяльності клієнта, платоспроможність його боржників, а також кредитоспроможність самого клієнта.

Договір про факторингове обслуговування укладається між постачальником і факторинговою компанією (балансом) на строк не менше одного року, можливе його продовження до чотирьох років. Він передбачає тривале здійснення факторингових операцій банком в інтересах конкретного клієнта. Головною умовою таких договорів є зобов'язання банку оплачувати клієнту переступленні йому вимоги незалежно від згоди на їх оплату контрагентами клієнта. Практично зміст факторингу зводиться до того, що фактор (банк) купує в свого клієнта право стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції і переказує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію після отримання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця фактора (банк) приказує своєму клієнту залишок коштів за вирахуванням комісійної винагороди.

Отже, факторинг є ефективним способом зменшення ризику для підприємств, а для комерційних банків він дає можливість залучити нових клієнтів розширити сферу діяльності та збільшити власні догоди. Для використання переваг факторингу в Україні вкрай важливо на державному рівні вирішення правових суперечок, що саме вважається факторингом та які установи мають право на здійснення таких операцій.