Апеляційного суду Автономної

Республіки Крим

 

Про судову практику застосування

Судами першої та апеляційної інстанцій

Процесуального законодавства щодо обрання,

Продовження запобіжного заходу у вигляді

Тримання під вартою

П Л А Н

 

Вступ

1. Аналіз причин недотримання судами розумних строків у кримінальних справах (провадженнях за КПК)стосовно осіб, які тримаються під вартою понад 6 місяців:

1.1. Неприбуття учасників провадження (свідків, потерпілих) та невиконання постанов (ухвал) про їх примусовий привід;

1.2. Неналежна організація роботи Державної пенітенціарної служби України;

1.3. Неявка захисника, прокурора, перекладача;

1.4. Складність кримінального провадження (наявність багатоепізодних справ та велика кількість учасників кримінального провадження);

1.5. Неприбуття експерта та тривалий час проведення експертизи;

1.6. Неналежне здійснення судом своїх повноважень (неналежна організація роботи суду (суддів);

1.7. Неякісне досудове розслідування.

2. Узагальнення судової практики щодо продовження строків тримання під вартою під час судового провадження.

Висновки.

Вступ

 

Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня
1988 року, вимагає проведення судового розгляду стосовно затриманої особи у розумні строки після її затримання або звільнення цієї особи до розгляду справи (провадження) в суді. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові у правосудді.

Разом із тим, поряд із міжнародно-правовими актами вимоги про здійснення кримінального провадження впродовж розумного строку закріплені і у національному кримінальному процесуальному законодавстві. Так, однією із засад кримінального провадження відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК є розумність строків, зміст якої розкривається у ст. 28 КПК. Неухильне дотримання положень цієї статті, яка, з-поміж іншого, покладає на суд обов’язок із забезпечення проведення судового провадження у розумні строки, є необхідною передумовою виконання завдань кримінального провадження та дотримання основоположних прав людини на усіх його стадіях.

Враховуючи важливість дотримання процесуальних вимог про здійснення кримінального провадження впродовж розумних строків та у зв’язку зі зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ надано доручення апеляційним судам областей та Апеляційному суду міста Києва про проведення узагальнення судової практики судів першої та апеляційної інстанцій у справах стосовно осіб, які тримаються під вартою, судове провадження щодо яких триває понад 6 місяців.

Метою такого узагальнення є виявлення причин недотримання розумних строків розгляду кримінальних справ (проваджень), визначення способів процесуального реагування на причини, які зумовили тривалий розгляд кримінальних справ (проваджень) та оцінка стану застосування таких способів. Також узагальнення здійснюється для визначення стану дотримання судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних вимог щодо порядку та підстав продовження строків тримання під вартою на різних стадіях судового провадження (під час підготовчого провадження, судового розгляду, перегляду судового рішення в суді апеляційної інстанції).

Згідно із статистичними даними, наданими Державною пенітенціарною службою України (ДПтС), станом на 01 липня 2014 року в слідчих ізоляторах понад 6 місяців трималося 2 868 ув’язнених, які рахувались за судами, із них:
1) від 6 місяців до 1 року – 1 403 особи; 2) від 1 року до 2 років – 807 осіб;
3) понад 2 роки – 658 особи.

При цьому згідно з даними судової статистики, наданими Державною судовою адміністрацією України, станом на 01 липня 2014 року місцевими судами у строк понад 6 місяців і до 1 року не розглянуто 4,5 тис. справ (проваджень) (4,2 %); понад 1 рік і до 2 років – 2,3 тис. справ (2,1 %); понад 2 роки – 730 (0,7 %).

Так, у місцевих судах міста Києва найбільше співвідношення нерозглянутих справ (проваджень) у строк понад 6 місяців і до 1 року до кількості справ (проваджень), які перебували в провадженні місцевих судів цього регіону. Місцевими судами міста Києва не розглянуто в строк понад 6 місяців і до 1 року 6,2 % кримінальних справ (проваджень). У порівнянні з іншими регіонами місцевими судами Львівської області не розглянуто в строк понад 1 рік до 2 років найбільше кримінальних справ (проваджень), а саме, 4,6 %. Місцевими судами Житомирської області не розглянуто в строк понад 2 роки 2,1 % кримінальних справ (проваджень).

Також результати ведення судової статистики свідчать, що одними із найбільш поширених причин відкладення розгляду справи у І півріччі 2014 року (за КПК 1960) були: нездійснення доставки до суду підсудного, який тримається під вартою, – 1 144 випадки; неявка підсудного – 1 316; хвороба підсудного – 411; неявка прокурора – 263; неявка захисника – 894; неявка свідків, потерпілих – 2 848, неявка інших учасників процесу – 297; призначення експертизи – 173; у зв’язку зі зміною прокурором обвинувачення – 126 випадків.

Разом із тим, у кримінальних провадженнях, здійснюваних відповідно до КПК 2012 року, такими причинами були: нездійснення доставки до суду обвинуваченого, який тримається під вартою – 4 735 випадків; неприбуття обвинуваченого – 14 627, хвороба обвинуваченого – 1 432, неприбуття прокурора – 1 293, неприбуття захисника – 4 252, неприбуття свідків, потерпілих – 16 186, неприбуття інших учасників кримінального провадження – 1 999, зміна обвинувачення прокурором, висунення додаткового обвинувачення – 798; підготовка захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення – 249 випадків.

Поряд зі згаданими причинами за даними апеляційних судів до причин відкладення судових засідань належать і такі причини, як: спосіб здійснення судом своїх повноважень (неналежна організація роботи суду (суддів); невиконання процесуальних рішень про примусовий привід учасників кримінального провадження; наявність складних кримінальних проваджень (зі значною кількістю кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється кримінальне провадження); тривалий час проведення експертизи; неякісне досудове розслідування.

Виключно шляхом належного та невідкладного процесуального реагування судом на причини відкладення судових засідань залежно від особливостей кожної із них може бути забезпечено дотримання загальної засади розумності строків кримінального провадження. З метою визначення оптимальних шляхів забезпечення дотримання розумних строків кримінального провадження будуть окремо проаналізовані найбільш істотні причини їх недотримання.

 

1. Аналіз причин недотримання судами розумних строків у кримінальних справах (провадженнях за КПК) стосовно осіб, які тримаються під вартою понад 6 місяців:

1.1. Неприбуття учасників провадження (свідків, потерпілих, перекладачів) та невиконання постанов про їх примусовий привід

Відповідно до ч. 2 ст. 318 КПК судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов’язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, визначених цих Кодексом. Аналогічна норма міститься і в ч. 1 ст. 262 КПК 1960 р. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження згідно зі ст. 322 КПК, внаслідок чого суд прийняв рішення відкласти розгляд кримінального провадження, не вважається порушенням безперервності судового розгляду.

Неявка у судові засідання свідків та/або потерпілих та невиконання постанов (ухвал) суду про здійснення приводу, як зазначалось вище, й надалі залишаються основними причинами затримок у розгляді кримінальних справ (проваджень) (як тих, що продовжують розглядати згідно з КПК 1960 року, так і тих, що розглядають відповідно до КПК 2012), у яких обвинувачені тримаються під вартою понад 6 місяців.

Найбільш поширеною причиною відкладення розгляду справи є неявка у судове засідання свідків, що значною мірою перешкоджає своєчасному розгляду справ. Відповідно до ст. 292 КПК 1960 р. у разі неявки викликаних свідків суд вислуховує думку учасників процесу про можливість розгляду справи і виносить ухвалу (постанову) про подальший розгляд справи або відкладення її розгляду. При цьому суд вживає заходів щодо примусового приводу свідків.

У всіх без винятку областях неприбуття свідків та потерпілих за викликом суду є найбільш поширеною причиною відкладення судового розгляду. Найчастіше не з’являються до суду свідки та потерпілі
в багатоепізодних справах з великою кількістю обвинувачених та інших учасників судового розгляду. У таких випадках під час розгляду кримінальних справ судам слід завжди з’ясовувати причини неявки в судове засідання свідків та потерпілих, за результатами розгляду яких в обов’язковому порядку застосовувати передбачені процесуальним законом механізми впливу на таких осіб. Проте результати аналізу судової практики свідчать про те, що суди не використовують існуючих процесуальних механізмів забезпечення участі таких учасників кримінального провадження у судових засіданнях, унаслідок чого відбувається порушення засади розумних строків здійснення кримінального провадження.

У кримінальній справі, що знаходиться на розгляді Ковпаківського районного суду м. Суми по обвинуваченню М. С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 14 ч. 5 ст. 185, ч. 5
ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 2 199 КК (тримання під вартою з 24.09.2010),
Х. Є. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 185,
ч. 1 ст. 14 ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 185, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 315 КК (тримання під вартою з 24.09.2010), Т. С. ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст.185, ч. 5 ст. 185, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 315 КК (тримання під вартою з 25.09.2010), К. І. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч.1 ст. 14 ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК (застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд), через неявку свідків та потерпілих судові засідання відкладалися 15 разів. При цьому суд лише один раз ухвалив постанову про примусовий привід свідків у судове засідання.

Загалом у цій справі 36 разів з різних причин оголошувалась перерва: через неявку потерпілих – 8 разів, неявку свідків – 7, призначення
експертизи – 3, виклик слідчого – 1, перебування судді на лікарняному – 2, неявка прокурора – 2, перебування судді у відпустці – 1, хвороба підсудного
(погане самопочуття підсудних) – 13, хвороба адвоката – 1,
клопотання прокурора – 1 раз.

Також тривалим унаслідок неявки свідків є розгляд кримінальної справи, яка перебуває у провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області по обвинуваченню Ф.В. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 КК, у якому засуджений перебуває під вартою з 26.03.2010. У зв’язку зі скасуванням вироку Мукачівського міськрайонного суду від 06.12.2012 Апеляційним судом Закарпатської області згідно з ухвалою від 22.05.2013 направлено кримінальну справу на новий судовий розгляд; справа надійшла до місцевого суду 04.06.2013. Розгляд справи неодноразово відкладався у зв’язку з неявкою в судове засідання свідків, до яких застосовувався привід (9 разів); у зв’язку з недоставкою в судове засідання підсудного (3 рази) та з інших причин.

В окремих кримінальних справах (провадженнях) неявка свідків
є фактично єдиною причиною відкладення судових засідань, яка, однак, залишається поза належною увагою суддів. Так, з 19.11.2013 у провадженні Хмельницького міськрайонного суду перебуває на розгляді кримінальне провадження по обвинуваченню Т.О. і О.К. у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 2, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК. У зазначеному провадженні за 6 місяців у справі проведено 14 судових засідань, 12 з яких відкладалися через неявку свідків, і лише двічі було застосовано привід
до них.

Аналогічні випадки неналежного реагування на порушення процесуальних обов’язків є характерними і для інших місцевих судів.

Також поширеною причиною затримок у розгляді кримінальних проваджень стосовно осіб, які тримаються під вартою більше 6 місяців,
є неприбуття потерпілих за викликом суду. Особливість таких кримінальних проваджень полягає в неможливості застосувати до потерпілого такий ефективний вид заходу забезпечення кримінального провадження як привід, а тому можливості суду для реагування на неналежну процесуальну поведінку є обмеженими. Саме тому у разі неявки потерпілих суду необхідно за наявності для того підстав накладати на них грошове стягнення
за невиконання процесуальних обов'язків.

В Оболонському районному суді м. Києва перебуває на розгляді кримінальне провадження по обвинуваченню І.Ю. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 296 КК, С.Д. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 196 КК. Запобіжний захід
у вигляді тримання під вартою застосовано до обвинувачених 11.07.2012. Справа надійшла до суду 11.07.2013. Розгляд справи судом відкладався 12 разів з причин неприбуття потерпілих. 05.05.2014 ухвалою суду
на потерпілого накладено грошове стягнення.

Випадки тривалого розгляду кримінальних проваджень з причин неявки потерпілих є непоодинокими. Так, у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває на розгляді кримінальна справа по обвинуваченню А.С. Справа надійшла до суду з Апеляційного суду м. Києва 27.07.2011. Розгляд справи відкладався 26 разів з причини неявки потерпілих.

З огляду на істотність впливу неявки свідків та потерпілих у судові засідання на дотримання розумних строків розгляду кримінальних справ (проваджень), як позитивний спосіб реагування на цю проблему необхідно зазначити про застосування у судовому провадженні дистанційного способу судового розгляду під час допиту свідків, потерпілих. Особливо
це стосується випадків, коли з матеріалів кримінального провадження вбачаються обставини, які свідчать про складність об’єктивних умов участі свідка, потерпілого у кримінальному провадження, зокрема проживання таких осіб на відносно віддаленій від суду відстані.

Наприклад, у провадженні Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська перебуває кримінальна справа по обвинуваченню Ш.О.
Під час розгляду цієї справи 12.02.2014 було проведене судове засідання
у режимі відеоконференції із Алчевським районним судом Луганської області, під час якої було допитано потерпілого У.Р. Також було використано відеоконференцзв’язок для допиту потерпілих З., який мешкає у м. Києві,
та С.Є., який мешкає у м. Севастополі, окрім цього дистанційним способом було допитано свідка П., який мешкає у м. Стаханов Луганської області.

Дніпровським районним судом під час розгляду кримінального провадження по обвинуваченню С.А. у вчиненні злочину, передбаченого
ч. 2 ст. 186 КК, І.С. у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 187, 198 КК було проведено 5 допитів потерпілого в режимі відеоконференції.

Разом із свідком та потерпілим, у кримінальному провадженні може брати участь і перекладач, оскільки під час судового розгляду, у разі необхідності перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження, суд залучає перекладача. Проведене узагальнення засвідчило, що в судових провадженнях, в яких було залучено перекладача, трапляються випадки відкладення судових засідань із причини його неявки в судове засідання.

У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває
на розгляді кримінальне провадження по обвинуваченню Д.А. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК. Обвинувачений тримається під вартою більше 6 місяців. Кримінальне провадження надійшло до суду 21.10.2013. Станом на 27.07.2014 провадження не розглянуто. За час розгляду кримінального провадження суд 4 рази оголошував перерву у судовому засіданні з причини неявки перекладача. При цьому у двох випадках судове засідання разом було відкладене більше ніж на 2 місяці. Інших заходів забезпечення кримінального провадження, окрім судового виклику, судом
не застосовувалось.

Враховуючи наведене, для зниження тривалості кримінальних проваджень, а особливо тих, у яких до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, судді зобов’язані належним чином реагувати на невиконання процесуальних обов’язків учасниками кримінального провадження та реалізувати повноваження, передбачені кримінальним процесуальним законодавством. Зокрема, це стосується положень ст. 139 КПК, яка визначає дії суду в разі неприбуття підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження,
на виклик суду.

Так, суду в кожному випадку необхідно встановлювати дотримання порядку виклику учасника кримінального провадження шляхом перевірки наявності підтвердження отримання таким учасником повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. За наявності такого підтвердження суду необхідно з’ясовувати питання про наявність відомостей, які б давали змогу встановити причини неявки, оскільки за умови неявки без поважних причин або неповідомлення про причини свого неприбуття ч. 1 ст. 139 КПК закріплює імперативний обов’язок накласти грошове стягнення.

При цьому необхідно враховувати, що до таких учасників,
як підозрюваний, обвинувачений, свідок, разом із накладенням грошового стягнення може бути застосовано привід згідно з правилами, передбаченими статтею 140 КПК.

За результатами аналізу статистичних даних, наданих окремими апеляційними судами, встановлено, що прийняття рішення про здійснення приводу є ефективним засобом забезпечення розумних строків кримінального провадження, оскільки принаймні у третині випадків застосування цього заходу забезпечує участь особи у наступному судовому засіданні. Це ж підтверджується і даними судової статистики, відповідно до яких у І півріччі 2014 року (у провадженнях за КПК 2012) у 4 319 випадках було застосовано привід свідка, який не було виконано у 1 554 випадках.

Таким чином, з огляду на наведене та враховуючи положення процесуального законодавства, суду за першої неявки до суду учасника кримінального провадження необхідно застосовувати такі заходи забезпечення кримінального провадження як накладення грошового стягнення та здійснення приводу за наявності підтвердження одержання виклику відповідним учасником і відсутності даних про наявність поважних причин його неявки у судове засідання.

Разом із тим окремі апеляційні суди, наприклад Апеляційний суд Закарпатської області, акцентують увагу на неналежному стані виконання органами внутрішніх справ постанов про привід, при цьому зазначаючи,
що рівень виконання постанов про примусовий привід є ще достатньо низьким. Непоодинокими є випадки несвоєчасного надходження до суду рапортів із зазначенням причин, з яких неможливо забезпечити явку учасників судового процесу (уже після визначеної в постанові дати судового засідання) або ж відсутності таких рапортів взагалі.