Передумови виникнення наркотичних засобів

Історія наркоманії охоплює не одне тисячоліття. Перші історичні записи про минуле людства включали відомості про те, що майже всі народи, починаючи з доісторичного періоду, вживали наркотики рослинного походження через їх надзвичайні властивості змінювати людський погляд на світ - вводити у світ ілюзій, тим самим підтримуючи віру в могутність надприродних сил. Перше знайомство людини з наркотиками відбулося ще в ранньому палеоліті (40-100 тисячоліття до н.е.).

З історичних документів відомо, що китайці, індійці, греки, ацтеки і племена Сибіру добре знали дію деяких наркотиків. Первісна людина вважала рослини святинею і власністю Бога. Їх застосування строго контролювалося чаклунами, жерцями і шаманами. Право вживання наркотиків мали вибрані особи, але тільки з визнаною метою. Для простих людей вони були табу. Їх самовільне вживання строго каралося. Рецепти приготування “чудодійних напоїв” і особливості їх застосування охоронялись, як свята таємниця, щоб не посвячені не знайшли “штучний рай.

Першою згаданою рослиною з психоактивними властивостями був мак.

Із відомих наркотиків він має найбільш довгу історію. На сьогоднішній день немає єдиної думки про те, де ж вперше з’явилася ця рослина, і де вперше був використаний опій, як наркотик. Найраніше використання опію в медичних цілях було ще в кам’яному віці біля 2 млн. років тому. Опій широко використовувався в 2 тис. до н.е. в Західній Азії і в Східному Середземномор’ї в медичних і релігійних цілях. Деякі джерела описують вживання опію до 4 тис. до н.е. шумерами, що жили в дельті Євфрата (сучасна територія Іраку). Шумери називали його “ hul ”, в перекладі - “ радість, насолодження ”. На глиняних табличках залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму. В Єгипті були знайдені наскельні малюнки, що зображали вживання опіуму під час релігійних ритуалів, що датуються серединою 4 тис. до н.е. Із папірусів відомо, що Опіум був занесений у список анальгетиків, тобто єгиптяни знали про дію опіуму на організм людини. Молоде насіння рослин використовували для виготовлення салатів. Масляні насінини або з’їдались, або їх мололи в макову муку і пекли “маковий пиріг”. Пресуванням їх переробляли в масло, яке використовували як масло для лампи.

З Єгипту опіум поширився у Грецію. В 303 р. до н.е. Олександр Македонський вперше завіз його в Персію і Індію. В 8 ст. араби розширили вирощування маку від Малої Азії до Індії і Китаю. Вони вважали мак священною рослиною, котра відкриває ”ворота раю” тим, хто її вживає.

Похідні каннабісу (коноплі) використовували ще в Стародавньому Китаї тисячі років тому. Широкого використання ці препарати набули в медицині. Про гашиш, як ліки від кашлю і проносу, та як знеболюючий засіб при хірургічних операціях говорилося в 2737 р. до н.е. у лікувальному підручнику китайського імператора Шен-Нуша. Але свідчень про використання гашишу як наркотичного засобу в стародавніх китайських джерелах не знайдено. Походження назви “гашиш” пов’язане з повір’ями про Хассана ібн ас Саббаха, старця гір, котрий вирішив увічнити своє ім’я в історії. На березі річки Аломут він побудував вежу для себе і своїх воїнів – ассасенів, головним заняттям яких була війна і вбивство. За вживання гашишу члени цього ордену отримали на Сході назву гашишинів (по арабськи – “хашашин”) Хрестоносці, котрі понесли від них значні втрати вимовляли це слово як “ ассасін ”.Так стали називати членів цієї організації в Європі, пізніше слово стало загальним і ввійшло до французької і деяких інших європейських мов, отримавши значення “підступний вбивця”. Цей доказ привезений Марком Поло із Персії можна вважати, як першу історичну згадку про масове вживання наркотиків в політичних і релігійних цілях.

Стародавні греки також освоїли каннабіс і його похідні, що вірогідно виявилось результатом торговельних зв’язків з Китаєм. В деяких релігійних вченнях Індії говориться, що жерці пили напій з каннабісу, як чай, котрий був частиною обрядів. Століттями пізніше використання каннабісу поширилося на все населення Індії, котре першим стало палити каннабіс замість того, щоб вживати в їжу чи виготовляти з нього різноманітні напої. Пізніше каннабіс широко розповсюдився по всій Азії. В давнину в релігійних цілях використовувалися галюциногенні гриби. Треба відмітити, що віра в божественність була достатньо широко розповсюджена серед стародавніх народів. У народів Японії, Філіппін, Таджикистану можна зустріти ідентичні вірування про таємниче походження галюциногенних грибів. В Мексиці, наприклад, був знайдений великий кам’яний гриб з висіченим на ніжці обличчям Бога. Існує версія, що вік знахідки перевищує 10 тис. років. В Стародавній Греції був відомий гриб, що ріс тільки під час грози, що у свідомості людей пов’язувалося з надприродними силами. Існує легенда про те, що Мікени - це втілення видіння його засновника, що виникло після того, коли він з’їв галюциногенний гриб, в честь якого і було названо місто (mykos по грецьки - “гриб”). Мексиканський гриб (psilocibac mexikana) використовувався ацтеками в релігійних обрядах. Кам’яні гриби, що були знайдені у Гватемалі нараховують приблизно 3 тис. років і доказують те, що індійці майя також поклонялися культу грибів.

Деякі народи Сибіру для досягнення екстазу поїдали під час обрядів отруйний гриб-мухомор (amanita muskaria). Серед самоїдів був поширений звичай пити мочу людей отруєних мухомором, щоб отрута, що виділилася таким чином не загрожувала життю людей, а лише викликала легке містичне переживання. Галюциногенні гриби використовувалися шаманами для входження у стан екстазу, щоб передбачати майбутнє або лікувати хворого. Враження від дії цих грибів повністю можна порівняти з “тріпом” наркомана (від англ. trip - “подорож”), що викликаний ЛСД або мескаліном.

В стародавніх норвезьких і ісландських сагах знайдено прямі докази того, що предки сучасних скандинавів знали спосіб приготування сильнодіючих одурманюючих напоїв, завдяки яким каста стародавніх вікінгів не знала поразок і вершила долі всього Скандинавського півострова. Якщо раніше вважалося, що їх охороняли від ран і каліцтва закляття верховного божества, то тепер загадковий факт розкрився в іншому світлі. Воїни одурманювали себе наркотичним зіллям, використовуючи відвар мухомора.

Інша рослина, що викликала зміни свідомості - це різновидність мексиканського кактуса - ”пейотль” (lophophora williamsi), який росте в Південній частині долини ріки Ріо-Гранде. Ацтеки називали його ”теонанатль”, що в перекладі означає ”тіло Бога”. Іспанські конкістадори забороняли ацтекам вживання цього кактуса, так як мексиканське бачення бога знаходиться в протиріччі з християнською концепцією. Іспанці охрестили цю рослину “корінь диявола” і кожного хто був помічений в його вживанні жорстоко карали. Після зникнення ацтеків інтерес до пейотлю на декілька століть зник. В 1914 році Американська народна церква стала застосовувати рослину під час церковних церемоній і ототожнювати її дію з діянням Святого Духа.

В Європі наука про наркотики почала розвиватися при Карлі Великому (768-814 р.р). З приводу використання наркотичних речовин в медичних цілях в Європі почали розповсюджуватися одурманюючі речовини.

Масове застосування наркотиків почалося в XIX ст. В цей період група інтелектуальних авантюристів проводила експерименти над власною свідомістю, вживаючи наркотики, привезені з Єгипту та Індії. У XVIII і XIX ст. опіум стає дуже популярним і серед англійської літературної еліти. Так, Самуель Тейлор Колрідж свою відому поему “Кубла Хан” написав відразу після пробудження із опіумного сну, в якому побачив міфічне місто. В 1821р. Томас де Квінсей часто звертався до “божественної насолоди” напоїв, виготовлених з опіуму.

Опіум вніс свій вклад у розвиток міжнародних відносин. Через нього у війнах брали участь великі країни. У 1839 р. відбулася 1 опіумна війна. Британія почала поширювати торгівлю опіумом в Китаї, не дивлячись на прийнятий там у 1792 р. закон, що забороняє його споживання. У 1856 р. в ході другої опіумної війни Британія добилася того, що торгівля опіумом була визнана легальною. Тому мільйони китайців почали проводити більшість часу в опіумних курильнях, де спочатку речовину кип’ятили у воді, потім розчин фільтрували, знов кип’ятили і таким чином одержували “курильний опіум”.

У 1870 роках британська монополія на опіум була заперечена Персією і самим Китаєм. У відповідь на це Британія збільшила експорт опіуму для китайського населення в США.Таким чином куріння опіуму завоювало Америку.

В Європі, США і країнах Азії на початку XIX ст. починається розповсюдження кокаїнової наркоманії. У 1859 р. вперше виділили кокаїн в Німеччині. Спочатку кокаїн використовувався при лікуванні від морфійної залежності. У 1800-х роках медикаменти, виготовлені на основі рослини кока, вільно продавалися та споживалися при різних діагнозах, від головної болі до істерії. Перші випадки кокаїнової наркоманії були описані в кінці XIX ст.

Під час першої світової війни перша епідемія кокаїноманії захопила Європу та США. Почала розповсюджуватися також і в Росії - серед офіцерів царської армії. Саме до цього часу відноситься його перший опис у вітчизняній психіатрії. У 20-ті роки в Європі, Росії та США зловживання кокаїном охопило не тільки доросле населення, але й підлітків. Таке розповсюдження кокаїну серед підлітків називають першою у світі підлітковою наркоманією. Отже, історія розповсюдження наркотиків у світі не знає національних меж і має епідеміологічний характер.