Іі. Сім’ї, де батьки – алкоголіки, наркомани – ведуть аморальний спосіб життя.

У таких сім’ях у батьків відсутні культура спілкування, духовний зв’язок з дітьми, існує брак почуттів.

Завдання класного керівника – терпеливо, без докорів спробувати довести батькам негативізм їх “образу життя” на зростаючу особистість, звернути увагу на відчуття підлітка – переживання, біль, сором і образу за батька і матір, які ведуть аморальний спосіб життя.

Підлітка необхідно залучати до більш широкого спілкування з оточуючими його людьми, підтримувати морально, встановити контроль.

ІІІ. Сім’ї, зовні благополучні, але систематично припускаються серйозних прорахунків у вихованні дітей, через низьку педагогічну культуру та неосвіченість. Недооцінюють значення сімейного виховання, підривають авторитет школи та вчителів.

Завдання класного керівника – сформувати у батьків необхідність в поповненні педагогічних знань через проведення з ними консультацій, включення їх в систематичну і методичну роботу школи з батьками учнів. Дуже важливо сприяти пробудженню потреби батьків до самоосвіти. Спробувати пояснити думку, що всі діти потребують педагогічно освічених батьків.

ІV. Сім’ї, в яких пріоритетними є матеріальні цінності, які домінують над духовним життям.

В таких сім’ях діти, як правило, виростають егоїстами, досить практичними споживачами. Батьки ці якості схвалюють.

Завдання класного керівника – спробувати змінити орієнтацію батьків тільки на матеріальні цінності, зацікавити внутрішнім духовним світом підлітка.

В тактовній формі дати зрозуміти, що пріоритет матеріального в житті веде до маніпуляції свідомістю дитини, деформує систему життєвих цінностей і в багатьох випадках є причиною неадекватної поведінки (про що свідчить статистика).

V. Сім’ї, в яких батьки висувають дітям завищені вимоги, що межують з жорстокістю. В таких сім’ях дітей карають часто фізично, за найменшу провину. Як результат діти ростуть жорстокими і цинічними.

Завдання класного керівника довести батькам, що з власною дитиною відносини потрібно будувати на принципах взаємоповаги, довіри, відповідальності та рівному партнерстві. Слід відмовитись від позиції сили, упередженого ставлення. Тільки повага, любов і терпіння є головними засобами виховання в сім’ї.

Ефективний педагогічний результат для всіх типів сімей дає прийом включення батьків в виховну роботу класу. Їх діяльнісна участь в педагогічному процесі допомагає формувати навички співпраці з дітьми і зокрема зі своєю дитиною.

Захистити дитину від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї.

ІЗ педагогічно пасивними сім'ями працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи їх усунення, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у своїй поведінці, змусити замислитися над нею.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у її житті важливіша, ніж матеріальні блага. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться взаємодіяти з різними людьми, дружити й любити за покликом душі. (Фіцула. Педагогіка).