Причини та особливості виховання та навчання «важких дітей».

Сучасна епоха суспільного розвитку характеризується двома важливими особливостями. По-перше, це високий темп розвитку науки та промисловості, по-друге – все більш зростаюча роль окремої людини як рушійної сили суспільного прогресу. Різні життєві обставини змушують людину швидко адаптовуватися та зберігати високу продуктивність в ситуаціях, що постійно змінюються. Високі вимоги до фізичних, моральних, психологічних якостей людини в певних життєвих екстремальних умовах можуть стати об’єктивними причинами виникнення девіацій у старшокласників.

Причини, що визначають відхилення в поведінці кожного конкретного важковиховуваного й педагогічно занедбаного підлітка, можна виявити в тому випадку, якщо педагог буде знати основи історії вирішення зазначеної проблеми та розуміти умови й обставини, що породжують прояви асоціальної поведінки дітей і неповнолітніх.

Пошуку ефективних шляхів профілактики важковиховуваності приділяли увагу Л. Колесова, Н. Максимова. Концептуальні засади морально та духовно здорової особистості обґрунтовано І. Бехом, С. Максименком, Н. Калініченко; необхідність соціально-правового забезпечення профілактики відхилень у поведінці серед учнівської молоді досліджено О. Бовть, В. Оржеховською, В. Синьовим, Н. Семеновою, М. Фіцулою.

Дослідники проблеми важких дітей дійшли глибокого й педагогічно цінного висновку про те, що важкі у виховному відношенні діти – це нормальні діти, але з наявністю специфічної особливості у структурі особистості – важковиховуваності. [8]

Учені справедливо розрізняють такі поняття як "важкий" та "педагогічно занедбаний школяр". Поняття "важковиховуваний" науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані підлітки), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, "проблемні підлітки") розумінні цього поняття.

Зокрема, П. Блонський поняття "важкий" школяр розглядав через відношення до нього вчителя, якому важко з ним займатися. Важкі школярі з високим розумовим потенціалом характеризуються відсутністю звички трудитися, невмінням доводити справи до кінця. Усі ці якості є результатом неправильного виховання. Важкі школярі з низьким розумовим потенціалом – це діти, що виховуються в поганих соціальних умовах. Таким чином, учений із поняттям важковиховуваність пов’язував як "педагогічно важкого", так і "соціально занедбаного" школяра.

Дослідники В. Кащенко, Г. Мурашов, вивчаючи важковиховуваність, підкреслювали, що відсутність правильного виховання породжувала певні відхилення в розвитку дитини. Вони виділили у відповідності зі своїм розумінням "важковиховуваності" (як перекручування соціальних установок особистості). [3]

Г. Фортунатов у своїх дослідженнях показав, що важка дитина – не "морально-дефективна", вона стає такою в результаті несприятливих умов життя й виховання. Важка дитина характеризується такими проявами в поведінці, як дратівливість, упертість, виникненням конфліктів у відносинах з товаришами, учителями. Учений надавав велике значення оточуючому середовищу у формуванні характеру "важкого" підлітка. Але разом із тим відзначав, що характер дитини розвивається не стільки під впливом самого по собі навколишнього середовища, скільки під впливом сформованих відносин дитини із середовищем. Зміст досліджень Г. Фортунатова дає нам право стверджувати, що під важковиховуваністю автор, насамперед, розумів порушення відносин підлітка із середовищем перебування. [4]

Об’єктом вивчення Л. Виготського були переважно діти й молодші підлітки, розумово відсталі й психічно ненормальні. Відмінною рисою його досліджень було те, що він розглядав особистість аномальної дитини в її розвитку, особливо значуща ідея Л. Виготського про те, що багато проблем, пов’язаних із важковиховуваністю й педагогічною занедбаністю дітей і підлітків, залежать від психологічних особливостей віку. Він намагається не тільки розкрити внутрішню логіку вікових особливостей, але й пояснити зв’язок психічного розвитку дитини зі впливами навколишнього середовища. Розробляючи схему вікової періодизації, педагог увів у психологію поняття критичного віку. Критичний вік є переломним, поворотним пунктом у розвитку й визначає перехід від одного вікового етапу до іншого. Важковиховуваність може бути переборена, якщо вихователь ураховує особливості розвитку й вчасно змінює систему педагогічного впливу. У цьому випадку кризові явища не спостерігаються. Отже, від умілої організації виховної роботи з дітьми залежить оптимальний розвиток їхньої особистості. [7]

У педагогічному плані найбільш змістовними є роботи В. Куфаєва. Його роботи побудовані на аналізі діяльності комісій зі справ неповнолітніх, які вивчали середовище, причини, що викликали правопорушення, і особистість самого неповнолітнього правопорушника. Основну діяльність ця організація вела силами дослідників-вихователів, які, як правило, були педагогами. Таким чином, це давало можливість вивчати особистість неповнолітнього правопорушника, його інтереси, конфлікти із середовищем і легше організовувати позашкільну роботу з дітьми, їхнє дозвілля. Класифікацію важковиховуваних підлітків, запропоновану В. Куфаєвим, можна назвати універсальною. В основі її він поклав причини, що породжують відхилення в поведінці й розвитку: випадкові правопорушення; соціально-запущені; із обтяженою спадковістю. [6]

Великий внесок у вирішення проблем важковиховуваності підлітків зробив видатний педагог-вихователь А. Макаренко. Він був упевнений у необмеженій могутності виховної роботи і вважав, що ніяких особливих правопорушників немає – є люди, що потрапили у важке становище. Педагог відзначав, що в роботі з важкими дітьми головною є проблема взаємин дитини з оточуючими людьми. Тому для кожного педагога надзвичайно важливим є те, що в процесі виховання слід перебороти неправильно сформовані відносини між особистістю й колективом.

Отже, важковиховувані – це категорії учнів, у яких під впливом несприятливих для їхнього розвитку соціальних, психолого – педагогічних та медико – біологічних факторів відбуваються порушення моральних ставлень до навчання та норм поведінки, зниження або й втрата почуття відповідальності за свої вчинки.