Особливості профілактики правопорушень серед підлітків

За статистичними даними МВС, неповнолітні в 2009-2010 навчальному році скоїли на 20,6% злочинів більше, ніж у попередньому навчальному році. Найтривожніша ситуація – у Донецькій, Запорізькій, Сумській областях та АР Крим [1, с. 2].

Серед напрямів профілактичної роботи можна виділити:

– правову освіту, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно-, відео лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, «навчання на рівних);

– надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультування юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

– надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби «Телефон довіри» тощо);

– соціально-педагогічну допомогу сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

– соціальний захист і реабілітацію дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

Фостеринг — метод соціальної роботи, який сформувався на основі деінституалізації державних закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і створення прийомних сімей.

– сприяння зайнятості населення, особливо – представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

– створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заходи, конкурси, вуличні ігрові майданчики);

– соціальну підтримку проявів позитивної соціальної активності (підтримка діяльності громадських організацій, груп соціальної дії, волонтерської роботи;

– профілактику наркоманії та алкоголізму [6, с.47].

http://www.rusnauka.com/13_NMN_2011/Pedagogica/6_86278.doc.htm

Предмет соціальної профілактики – процес сприяння соціальному розвитку особистості людини на різних етапах її віку; соціально-педагогічна діяльність, спрямована на оптимізацію соціального формування і розвитку особистості, усунення соціально-педагогічної проблеми шляхом здійснення профілактичних заходів; покращення соціально-педагогічних можливостей середовища, в якому живе і формується індивід.

Хто ж виступає суб’єктами профілактичної роботи?

Це служби у справах дітей, кримінальна міліція у справах дітей, суди, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації, притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, виховні колонії.

На базі інспекцій у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ утворена кримінальна міліція у справах дітей, метою діяльності якої є соціальний захист та профілактика правопорушень серед осіб, які не досягли 18-літнього віку. До її складу входять приймальники-розподільники для неповнолітніх.

У профілактиці правопорушень серед неповнолітніх значна роль також належить шкільним соціально-педагогічній та психологічній службам, які почали функціонувати в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років.

Суб'єктами соціальної профілактики правопорушень є державні і господарські органи, профспілкові, суспільні організації, трудові колективи, посадовці і громадяни, що беруть участь в діяльності з профілактики негативних явищ в суспільстві. У профілактичній роботі покликані також брати участь засоби масової інформації.

Об'єктами соціально-профілактичної дії є ті негативні чинники життєдіяльності людей, які сприяють здійсненню асоціальних дій, а також недоліки у виховній діяльності і стереотипи поведінки, які спричинюють антигромадські вчинки.

Дія на соціально-профілактичні об’єкти здійснюється загальними, спеціальними й індивідуальними заходами.

Загальними є заходи, не призначені винятково для профілактики правопорушень, але які об'єктивно сприяють їх попередженню або скороченню (поліпшення умов праці, відпочинку і побуту людей, підвищення освітнього і культурного рівня населення, удосконалення виховної та культурно-масової роботи серед різних соціальних груп, особливо серед неповнолітніх)

Спеціальн і заходи призначені виключно для профілактики кожного різновиду правопорушень і направлені безпосередньо на чинники, що впливають на їх скорочення.

Індивідуальні заходи призначені для дії на осіб, схильних до порушення правопорядку (посилення охорони громадського порядку, поліпшення виховної роботи, підвищення рівня соціального контролю за поведінкою осіб, які раніше вчинили правопорушення, і особливо злочини.

Можна стверджувати, що профілактична робота здійснюєть на таких рівнях: особистісному, сімейному, соціальному.

На особистісному рівні профілактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення рівня особистісної відповідальності людини з метою попередження виникнення різних проблем.

Сімейний рівень профілактики має на меті вплив на найближчий "мікросоціум" людини – сім’ю, з метою попередження виникнення різноманітних проблем як для конкретної особистості так і всієї сім’ї.

Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем, пов’язаних з окремими негативними явищами в спільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфіковані).

Для створення профілактичних програм необхідно чітко знати принципи, по яких будується профілактична активність.

1. Принцип системності. Цей принцип припускає розробку і проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу соціальної ситуації в країні.

2. Принцип стратегічної цілісності. Цей принцип визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, що обумовлює основні стратегічні напрямки і конкретні заходи й акції. Підхід до профілактики повинний бути стратегічно цілісним.

3. Принцип багатоаспектності. Він припускає сполучення різних аспектів профілактичної діяльності.

Особистісний аспект припускає вплив, спрямований на позитивний розвиток ресурсів особистості.

Поведінковий аспект припускає цілеспрямоване формування у дорослих міцних навичок і стратегій поведінки, що стрес-переборює.

Просторово-централізований аспект припускає активне формування си­стем соціальної підтримки в рамках превентивного і реабілітаційного про­стору (тобто, системи соціальних інститутів, соціальних центрів, спрямо­ваних на профілактичну і реабілітаційну активність). Ця система може бути організована в окремому районі, країні, і повинна носити організований характер.

4. Принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності. Відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній і наркологічній ситуації в країні.

5. Принцип континуальності. Забезпечення безперервності, цілісності, динамічності, сталості, розвитку й удосконалення профілактичної діяльності.

6. Принцип солідарності. Солідарна міжвідомча взаємо­дія між державними і суспільними структурами з використанням системи соціальних замовлень.

7. Принцип легітимності. Припускає реалізацію цільової профілак­тичної діяльності на основі прийняття її ідеології і довірливої підтримки більшістю населення.

8. Принцип полімодальності і максимальної диференціації. Припускає гнучке застосування в профілактичній діяльності різних підходів і методів, а не центрування тільки на одному методі чи підході.

Нормативно-правова база держави в напрямку профілактики негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі.

У своїй діяльності система профілактичної роботи здійснюється згідно Конституції, законів України, постанов та інших актів Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, зокрема:

– Закону України від 05.02.93 №2998-ХІІ "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні";

– Декларації від 15.12.92 №2859 "Про загальні засади державної молодіжної політики";

– Додаткових заходів щодо реалізації державної молодіжної політики (Указ Президента України від 04.12.96 р. №1165\96);

– Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю;

– Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві;

– Програми правової освіти населення України (Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.95 №336);

– Комплексних програм профілактики СНІДу та наркоманії;

Міжнародних актів та рекомендацій щодо становища дітей та молоді та ін.