Поняття «профілактика правопорушень». Первинна, вторинна І третинна профілактика. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття «профілактика правопорушень». Первинна, вторинна І третинна профілактика.



Сам термін «профілактика» (від грецького «запобіжний») звичайно асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ.

Під профілактикою правопорушень серед дітей слід розуміти діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, сім’ї, підприємстві, установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання.

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані:

на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;

попередження ускладнення вже наявних проблем.

Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика грунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

Зважаючи на це, попередження злочинності неповнолітніх необхідно розглядати як системну діяльність, як процес, що складається з таких послідовних етапів:

1 – профілактики, яка може застосуватися до всіх неповнолітніх для того, щоб виховати таку особистість, для якої вчинення злочину було б неприйнятним з огляду на її моральні якості, цінності, переконання, життєві та соціальні установки й орієнтири;

2 – запобігання, що переважно здійснюється спеціальними суб’єктами, коли профілактика «не спрацювала» й необхідно вжити заходів задля недопущення подальшого розвитку протиправної поведінки, коли в особи вже виник умисел на скоєння злочину, вчиняються необхідні підготовчі дії кримінального характеру;

3 – припинення, коли внаслідок активних дій, насамперед працівників правоохоронних органів, вдається не допустити вчинення закінченого злочину й відвернути, локалізувати можливі злочинні наслідки.

Отже, попередження – це системна діяльність, що більшою мірою стосується злочинності неповнолітніх як явища. Щодо злочинів, які вчиняють неповнолітні, доцільно розглядати профілактику, запобігання та припинення, які відображають специфіку такої діяльності на різних етапах можливого розвитку протиправної поведінки.

(http://gnpu.edu.ua/files/VIDANNIY/Visnik_18/V18_120_125.pdf)

Педагогічна профілактика спрямована на вдосконалення способу життя школярів з використанням суспільства.

Функції профілактики:

1.Діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);

2.Реабілітуюча (перевиховна, спрямована на подолання негативних проявів у поведінці);

3.Координуюча (координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки);

4.Прогностична (передбачення можливих негативних явищ у поведінці неповнолітніх).

Відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Профілактичні заходи можна розподілити на три типи:

І.Первинна. Спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров’ю, збереженню життя дітей і на попередження несприятливого впливу на нього факторів соціального і природного середовища.

ІІ.Вторинна. Базується на результатах масової діагностики різноманітних аспектів життєдіяльності учнів і є індивідуальною в плані корекції систем життєдіяльності і життєзабезпечення організму.

ІІІ.Третинна. Це сукупність заходів, спрямованих на попередження переходу відхилень у поведінці в більш важку стадію (містить заходи по виявленню і усуненню конкретних недоліків сімейного, шкільного і суспільного виховання).

Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.

Первинна профілактика має наступні завдання:

– удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;

збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:

– навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;

– надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.

Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

– надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;

– роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;
– формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;
– створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).

По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка.

Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки

Вторинна профілактика має наступні завдання:

– розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

– підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів - членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика - комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.

Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захво­рювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.

Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій.

При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.

Профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.

Трирівневу модель профілактики можна здійснювати на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, закладу, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень).

Профілактичну роботу на макрорівні здійснюють у формі комплексних профілактичних програм, кампаній у засобах масової інформації, масових заходів, скоординованої діяльності в межах закладів та організацій.

На мікрорівні профілактику здійснюють у формі спеціальних програм,заходів та окремих дій у межах закладів та організацій та за місцем проживання.

Індивідуальний рівень профілактики – це робота, яку проводять спеціалісти й волонтери (у ШСП – старшокласники) з окремими особами [Мотунова]

Серед напрямів профілактичної роботи можна виділити:

правову освіту, поширення інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно-, відеолекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, «навчання на рівних»);

– надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

– надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби «Телефон довіри» тощо);

соціально-педагогічну допомогу сім’ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім’ям з проблемними дітьми (сімейне консультування й психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

соціальний захист і реабілітацію дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

– сприяння зайнятості населення, особливо представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, гро-мадські роботи);

– створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заходи, конкурси, вуличні ігрові майданчики);

соціальну підтримку виявів позитивної соціальної активності (підтримка діяльності громадських організацій, груп соціальної дії, волонтерської роботи);

профілактику наркоманії та алкоголізму [5, с. 47].

Причини протиправної поведінки.

Серед соціальних чинників правопорушення можна виділити такі:

– загострення соціальних проблем (зниження рівня життя, проблеми зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом тощо),

– неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля;

– неефективне законодавство;

– недоліки в роботі правоохоронних органів;

– кризу системи народної освіти;

– низький рівень правової, педагогічної культури населення;

– криміналізацію культури;

– поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;

– недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостей отримати соціально-психологічну допомогу тощо.

Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяють виховання за умов криміногенного середовища, у проблемних і кризових сім’ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних груп.

Особистість людини, схильної до свідомих правопорушень, зазвичай характеризують:

– мотивацією, що передбачає антигромадський засіб задоволення потреб або аномальні потреби;

– ціннісними орієнтаціями, які припускають порушення норм права та моралі;

– особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що ускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від асоціальних дій, протистояння тиску оточення.

Мотивами протиправної поведінки можуть бути:

1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування.

2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівні).

3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або уявний напад на себе.

4. Перенесення агресії на іншу особу.

5. Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація). [Мотунова].

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 1557; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.196.114 (0.033 с.)