Мова і професія. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу

Завдання

Для виконання

Самостійних робіт

З дисципліни

Українська мова

(за професійним спрямуванням)

 

Укладач: Мельник О.А.

Вінниця 2013рік

Укладач: О.А.Мельник — викладач вищої категорії

 

Пояснювальна записка

Перед вищими навчальними закладами І – ІІ рівнів акредитації поставлено завдання підготувати висококваліфікованих, грамотних спеціалістів, з належним інтелектуальним потенціалом. До майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалих знаннях фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному послугуванню нею в усіх сферах діяльності.

Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів розроблено, відповідно до навчальної програми з дисципліни «Українська мова» (за професійним спрямуванням).

Мета даних методичних рекомендацій – допомогти студентам у вивченні тематичних питань курсу, винесених для самостійного опрацювання.

Навчальним планом на самостійну роботу передбачено24 год.

Самостійна робота складається з вивчення теоретичного матеріалу та виконання практичних завдань.

Виконувати самостійну роботу необхідно у такій послідовності:

· Ознайомитися з темою самостійної роботи і методичними вказівками до неї;

· Вивчити та законспектувати теоретичний матеріал;

· Відповісти на запитання для самоперевірки;

· Виконати вправи (якщо запропоновані) на практичне закріплення матеріалу;

· Виконати перевірне завдання (в аудиторії), запропоноване викладачем.

Самостійну роботу слід виконувати в окремому зошиті. Навчальний матеріал, передбачений для самостійного вивчення, виноситься на підсумковий контроль знань.

Основною метою викладання курсу «Українська мова»є формування високого рівня мовної компетентності у професійній і науковій сферах комунікації; підвищення загально – культурного та інтелектуального рівнів особистості.

Основними завданнями дисципліни є: засвоєння норм літературної мови як основи культури усного і писемного спілкування; відтворення і створення текстів залежно від комунікативної мети; формування вміння правильно й логічно висловлювати свої думки в різностильовій комунікації; формування мовної компетенції, що інтегрує національний і культурний компоненти.

Предмет: українська мова і література в системі культурних цінностей українського суспільства.

У результаті вивчення цього курсу студенти повинні вміти:

· З допомогою відповідних методів вербального спілкування доречно використовувати мовні моделі ввічливого звертання, вибачення, погодження, користуватися правилами спілкування мовця та слухача, застосовувати різні форми проведення дискусій, використовувати у виступі супралінгвістичні одиниці.

· в умовах усних ділових контактів з використанням прийомів і методів усного спілкування та відповідних комунікативних методів застосовувати прагматичну компенсацію з метою ефективного виконання професійних знань, здійснювати ефективне слухання, готуватися до публічного виступу;

· у виробничих умовах, використовуючи ключові слова у певній галузі на базі професійно орієнтованих (друкованих і електронних) джерел, проводити пошук нової текстової інформації, графічної, звукової та відеоінформації, здійснювати аналіз і коректувати тексти відповідно до норм сучасної української літературної мови, а також складати тексти й

· документи;

· доречно використовувати слова іншомовного походження, добирати українські відповідники. Перекладати тексти українською мовою, використовуючи українські фразеологізми та номенклатурні назви;

· використовуючи принципи професійного спілкування на рівні сучасної української літературної мови, здійснювати спілкування з учасниками трудового процесу.

Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів з предмета «Українська мова» складаються з таких розділів: Пояснювальна записка. Тематичний план самостійної роботи з дисципліни. Зміст самостійної роботи. Список рекомендованої літератури. Основна література. Допоміжна література.

Самостійна робота №1

Тема заняття: Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Специфіка мовлення фахівця

План

1. Мова і професія. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу. Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості.

2. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування

 

Завдання: Законспектуйте поданий матеріал:

Представлення доповідача

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього:

· його прізвище,

· ім’я;

· посада.

Не потрібно викладати зміст його повідомлення, адже це – його власне завдання, але голова зібрання може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже від моменту представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

Доповідь

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки.

- Перший крок у цім – накреслити мету й завдання виступу,

- визначити коло питань, що він їх має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформулювати предмет і тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами зібрання).

- Другий крок – добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел:

1) теоретичні джерела – це можуть бути

· статті в періодичних виданнях;

· книги;

· окремі публікації, що стосуються теми;

· енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники.

2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми.

Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях і наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо й телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам’ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити і сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог:

· теоретична обґрунтованість;

· опора на фактичний матеріал;

· наведення переконливих прикладів;

· власне бачення проблеми.

Наступний крок – написання плану доповіді на папері, що містить:

· вступ;

· основний текст (серцевина доповіді);

· висновки.

 

Вступ

Початок доповіді є визначальним і повинен

· чітко й переконливо відображати причину та мету виступу;

· розкривати суть конкретної справи;

· містити докази.

Першочергове завдання доповідача на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно

· висловлюватися чітко логічно та змістовно, уникаючи зайвого.

· Відповідно, речення мають бути короткими і стосуватися тільки суті питання,

· варто інтонаційно вирізняти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

 

Практичні поради доповідачеві:

1) подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові);

2) чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему;

3) стисло поясніть, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстровані матеріали).

 

Основний текст

В основній частині викладається сутність проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв’язки між частинами тексту, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов’язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст кепсько сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот – випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Він дає можливість дещо розрядити напруженість, а слухачам – перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов’язково мають бути короткими і, певна річ, ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо; розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

 

Висновки

Підсумуйте все сказане.

Висновки певним чином мають узгоджуватися зі вступом і не випадати з загального стилю викладу.

Якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними та стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення повинно бути не тільки правильним, а й лексично різноманітним.

Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично. Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоби під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення завершальної частини доповіді.

2. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування

 

Страх перед аудиторією

Страх перед аудиторією – явище досить поширене серед промовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки – справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх, і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів, і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційної напруженості, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж можна дати кілька порад.

По-перше, треба гарно підготуватися; найкраще записати свою доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати вголос. Із часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви – звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час.

По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши в записи. Нотатки варто зручно розмістити, щоб ними одразу можна було б скористатися.

По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

 

Зв'язок з аудиторією

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитися до слухачів і співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам. Використовуючи питання типу: «Ви розумієте..?», «Ви також помітили, що…», «Як Ви знаєте…». Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

 

Жести

 

Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

 

Практичні поради:

1. Жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому.

2. жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді.

3. Керуйте жестами – жест не повинен відставати від слова.

4. Урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності.

5. жести мають відповідати своїм призначенням.

 

Використання голосу.

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Тема мовлення також має практичне значення.

Практичні поради:

1. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього – читання вголос; контролюйте правильність вимови.

2. Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.

3. Не говоріть надто голосно, бо це справляє враження агресивності.

4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини. Яка недостатньо володіє тим матеріалом, про який говорить, або не достатньо впевнена в собі.

5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.

6. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

 

Отже, щоб не виникло непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати вербальні і невербальні засоби спілкування, оскільки дослідження свідчать, що несловесні засоби справляють враження утричі більше, ніж слова.

 

Самостійна робота №2

Тема заняття: Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Специфіка мовлення фахівця.

План

1. Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості.

2. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

 

Завдання: Законспектуйте поданий матеріал:

 

Помилки публічного виступу

Перш ніж приступити до осягнення секретів ораторської майстерності, ви повинні навчитися уникати поширених помилок. Фахівці в області комунікативних технологій проаналізували і порівняли поведінку дилетантів та професійних ораторів. Використовуйте їх поради на практиці, і ви помітите, як росте ваша впевненість і самоконтроль під час публічних виступів.

Помилка 1. Невідповідність

Коли зміст ваших слів розходиться з тоном мови, поставою й мовою тіла, публіка миттєво це помічає. Аудиторія має безпомилкове чуття щодо того, що стосується настрою оратора і його самопочуття. Якщо ви почнете говорити «Здрастуйте, як я радий вас всіх бачити....» тремтячим непевним голосом, нервово перебираючи пальцями гудзики на костюмі - будьте впевнені, у слухачів моментально з'явиться недовіру і до сказаного вами, і до самого мовця. Тому замість «Я радий...» - радійте насправді! Робіть все, щоб дійсно відчувати радість, виступаючи перед публікою. Усвідомлено передавайте ваше позитивний настрій слухачам. Це важливо - люди, в хорошому настрої легше сприймають інформацію, їм хочеться продовжувати контакт. Якщо ж ви не відчуваєте радості, не варто брехати. Краще чесно признатися: «Сьогодні великий день, тому я хвилююся...» Тоді ви, принаймні, справите враження чесної людини, що говорить правдиві речі.

 

Помилка 2. Виправдання

Публіці за великим рахунком однаково, хвилюєтеся ви чи ні, чи довго ви готували свою доповідь і який у вас досвід публічних виступів. Тому не потрібно перед нею виправдовуватися в стилі «Я поганий оратор, рідко кажу перед публікою, тому сильно хвилююся і можу виступити невдало...» Саме так починають свою промову багато дилетанти, намагаючись викликати співчуття і заздалегідь отримати індульгенцію за погане виступ. Посил, здавалося б, чесний, але він приводить до протилежного результату. Слухачі дивуються: «Навіщо ми сюди прийшли, якщо навіть сам виступаючий визнає, що виступ буде поганим?».

Публіка егоїстична. У її центрі уваги стоїть, перш за все, вона сама. Тому з самого початку виступу на перше місце поставте її, кохану: думки, побажання і почуття вашої аудиторії. Ваша мета - інформувати, мотивувати або розважити публіку. Тому важливо не те, як ви говорите, і що при цьому відчуваєте. Важливо, яку інформацію аудиторія при цьому отримує. Потрібно говорити так, щоб більша частина слухачів відчула: ви розумієте їх прагнення і бажання, говорите для них і звертаєтеся до кожного з них персонально. Якщо ви будете діяти саме так, тоді:

а) набагато більше слухачів, ніж ви думаєте, просто не звернуть увагу на ваше хвилювання або ж поблажливо поставляться до нього, тому що цікавляться, перш за все, собою і своїми справами.

б) ваше хвилювання випаровується тим швидше, чим більше уваги ви приділяєте іншим людям, а не власним відчуттям.

 

Помилка 3. Вибачення

Ця помилка схожа на попередню. Початківці оратори люблять вибачатися, пропонуючи зняти з них провину за погану якість доповіді. «Прошу пробачити мене за... (Мій простуджений голос, мій зовнішній вигляд, погана якість слайдів, занадто короткий виступ, занадто довгу промову і т.д. і т.п.)». Публіка - не священик і не відпустить ваші гріхи. Перепрошуйте тільки за одне - за ваші постійні вибачення. А краще з самого початку уникайте того, за що потрібно буде просити пробачення. Якщо дійсно є щось, про що ви шкодуєте, просто скажіть: «Я жалкую!». Але найкраще - вміння перетворити недолік у достоїнство: «У мене сьогодні застуджений голос, тому прошу вас зрушитися і сісти до мене ближче. Таким чином, згуртувавшись ще більше, ми продемонструємо, що ми всі - одна команда, що працює в тісній взаємодії».

 

Помилка 4. Очі і брови

Ви дійсно впевнені, що добре керуєте своєю мімікою? Більшості новачків тільки здається, що це так. Насправді контролювати міміку непідготовленій людині нелегко. Лицьовими м'язами важко управляти без тренування, а загадково-спокусливий погляд і широко розкриті від страху очі розділяють усього пара міліметрів, котрі кардинально змінюють сприйняття.

Психологічні дослідження показали, що області очей оратора публіка приділяє в 10-15 разів більше уваги, ніж будь-який іншій частині особи. Брови - головний елемент вашої міміки, вони не тільки вказують на емоції, але й управляють ними. Високо підняті брови - ознака невпевненості і некомпетентності. Звертайте увагу на свої очі та брови. Якщо вони будуть говорити те ж, що і ваші слова, публіка вас полюбить. Усміхнені очі і прямі брови - це якраз те, що потрібно. Слухати вас приємно, публіка впевнена у вашій компетентності. Потренуйтеся перед дзеркалом, запишіть власний виступ на відео і проаналізуйте його.

 

Помилка 5. Підбір слів

Ми чуємо і розуміємо окремі слова перш, ніж розуміємо всю пропозицію цілком. Тому на значення окремих слів ми реагуємо швидше і менш усвідомлено, ніж на значення пропозицій. До того ж, негативні частинки сприймаються пізніше, ніж інші слова, а часто взагалі не сприймаються. Тому постійне використання таких конструкцій як «... не принесе збитків», «... не погано», «... не боїмося докладати зусилля», «... не хочу викликати у вас нудьгу довгими статистичними викладками» викликають у слухача ефект, протилежний очікуванням оратора.

Пам'ятайте: слова - це картинки в голові! Недарма в давнину вчителя риторики говорили своїм учням: «Розкажи мені так, щоб я це побачив!». Слова повинні створювати потрібну вам картинку в голові слухачів. Тому використовуйте тільки ті слова, які підкріплюють бажану ціль. Хай до вух слухачів долітає лише те, що повинно туди потрапити. Якщо ви хочете створити позитивний настрій, тоді замість «це не погано», скажіть «це добре». Створюйте позитивний настрій позитивними словами - адже від настрою публіки залежить дуже багато чого!

 

Помилка 7. Усезнайство

Ще гірше невпевнених і непідготовлених ораторів - оратори пихаті і надуті, полопані від усвідомлення власної важливості. Вони завжди вважають себе розумнішими аудиторії, до якої звертаються. Викиньте з голови оману, що ви знаєте більше, ніж всі інші разом узяті. Навіть якщо ви добре обізнані в темі виступу, в окремих напрямках слухачі можуть знати набагато більше вас. Не вважайте аудиторію дурніший за вас, інакше вам відплатять тією ж монетою. Пихатість і всезнайство можуть зіграти з вами дуже злий жарт. Так, одного разу всіма нелюбимого лектору з історії філософії студент-психолог прилюдно поставив каверзне питання: як слід ставитися до філософа Уоллесу? Викладач, злякавшись, що його зловлять на недоліку ерудиції, довго і переконливо роз'яснював затамувати подих аудиторії помилки цього філософа, вигаданого студентами напередодні лекції.

Щоб не потрапити в смішне положення, достатньо було просто відповісти: «Ні, цей автор мені не знайомий. Якщо ви вважаєте, що його вчення підходить до нашої теми, прошу розповісти про нього в кількох словах». Відкрито зізнаючись у своєму знанні чи незнанні, ви завойовуєте ще більшу симпатію аудиторії. Підключайте слухачів з новою інформацією до доповіді, вмійте оцінити їх знання. Цим ви уб'єте відразу декількох зайців: продемонструєте повагу до учасників і внесете пожвавлення в власний виступ, доповніть і збагатите його. Ви повинні бути вдячні аудиторії за активну участь, адже це, як мінімум, ознака інтересу до вашого виступу.

 

Помилка 8. Метушливість

Відволікаючись від страху перед публікою, початківець оратор може квапливо ходити від стіни до стіни туди-сюди, наче маятник, проробляти метушливі маніпуляції з предметами (відкривати-закривати кришку кафедри, постійно вертіти олівець у руках і т.п.) і робити інші непотрібні руху. У результаті публіка починає стежити за його переміщеннями і перестає стежити за темою виступу. По тому, як рухається доповідач, легко зрозуміти, наскільки він упевнений у собі. Постійне «ходіння» під час публічного виступу не випадково. Воно видає бажання невпевненого в собі оратора втекти. Саме так воно і сприймається аудиторією. Цим горе-ораторам так і хочеться дати пораду строго по Архімеду: «Знайдіть ж, нарешті, точку опори!»

Знайдіть відповідне місце і зайняти позицію, «пустіть коріння». Ви можете сидіти або стояти - це залежить від тривалості публічного виступу, особливостей приміщення і ін. чинників. Головне, щоб зі свого місця ви могли встановити зоровий контакт зі всією аудиторією. Не варто «окопуватися» на одному місці. Оратор, постійно ховається за кафедрою і виходить лише наприкінці публічного виступу - теж не кращий варіант. Переміщайтеся, але переміщайтеся усвідомлено, контролюючи простір. Різні частини доповіді маркіруйте зміною позиції. Цим ви поліпшите сприйняття інформації та полегшите її запам'ятовування. Наприклад, ви міняєте позицію при переході від введення до основної частини виступу, при виділенні його ключових частин, а потім при переході до ув'язнення. Коли закінчуєте доповідь і починаєте відповідати на запитання слухачів, ви знову спокійно і неквапливо переміщаєтеся в просторі у наступну точку і т.п. Таким чином, ви орієнтуєте слухачів в структурі вашого публічного виступу та вселяєте в них упевненість.

Помилка 9. Монотонність

Ніщо не втомлює так, як доповідь на цікаву тему, що читається нудним монотонним голосом. Такі публічні виступи на кшталт китайської катуванню краплями води: вода монотонно капати не тім'ячко катували й поступово доводить його до божевілля. Всі слова зливаються в одноманітний потік і за тональністю мови не можна зрозуміти, де закінчується одна пропозиція і починається інше. Монотонно бубонить зануди швидко викликають роздратування і втому аудиторії, слухачі ледве стримуються, щоб не почати позіхати. Навпаки, майстерний оратор майстерно володіє своєю мовою. Щоб тримати публіку «в тонусі» він постійно варіює гучність і силу свого голосу, надаючи йому жвавості. Коли хоче викликати напруженість і інтерес, він змовницьки затихає і вимовляє слова трохи повільніше. Говорячи голосніше, він виділяє головне у своєму публічному виступі. Коли потрібно, він додає голосу значимості й драматизму.

Зверніть увагу на звучання своєї мови. Виділяєте ви голосом ключові моменти публічного виступу, цитати, твердження? Підвищуєте чи висоту звуку в кінці питання? Чи змінюється темп мови в залежності від її змісту? Висловлюйте голосом свої почуття, і ви завоюєте публіку! Ви постанете впевненим, енергійним та захопленим темою людиною.

 

Підготовка промови

Як відомо, всі хороші імпровізації ретельно готуються заздалегідь. Виступ без попередньої підготовки, особливо початківця оратора, майже напевно буде провальним. Пам'ятайте афоризм Марка Твена: «Потрібно більше трьох тижнів, щоб підготувати гарну коротку промову експромтом».

Спочатку зробіть «каркас» або «скелет» майбутнього публічного виступу:

· Визначте мотивацію слухання людьми вашого виступу. Для чого це їм потрібно? Що корисного чи цікавого вони дізнаються для себе?

· Виділіть головну ідею вашої мови.

· Виділіть підзаголовки, розділивши вашу ідею на кілька складових частин.

· Визначте ключові слова, які ви повторите кілька разів, щоб присутні краще запам'ятали, про що ви їм розповідаєте.

· Ретельно продумайте план і структуру майбутньої промови. Вона повинна включати вступ, основну частину і висновки (закінчення)

Підготувавши «скелет», починайте нарощувати на ньому «м'язи».

· Знайдіть яскраві приклади "з життя", з історії, літератури, які використовуєте в процесі виступу.

· Підготуйте необхідні схеми, ілюстрації, графіки для зорового закріплення інформації.

· Визначте момент в ході виступу, коли ви звернетеся до аудиторії з якимось питанням, з проханням щось назвати, перелічити - це допоможе присутнім сконцентрувати свою увагу на обговоренні теми і значно підвищить ефективність сприйняття вашого матеріалу.

· Напишіть повний текст. Особливу увагу приділіть його початку і закінчення.

Особливістю введення є те, що аудиторія за ним дуже швидко складе враження про вас, і це враження буде домінувати протягом усього виступу. Якщо у вступній частині допустити помилки, їх важко буде виправити. Важливо із самого початку зацікавити публіку вдалість вашого першого пострілу. Для цього у вступній частині можна використовувати будь-яку дотепну жарт, розповісти цікавий факт чи згадати видатна історична подія, обов'язково пов'язуючи їх з темою виступу.

Заключна частина публічного виступу передбачає підведення підсумків. У закінченні потрібно нагадати ключові проблеми, порушені у мові, обов'язково повторити всі основні ідеї. Вдалість конструкції останніх фраз, посилена їх емоційністю, виразністю, не тільки викличе оплески слухачів, а й перетворить їх у ваших прихильників.

Головний ваш контролер - час. Уважно слухати і сприймати ваші ідеї публіка може тільки обмежений термін, обумовлений психофізіологічними причинами (звичайно не більше 15-20 хвилин, потім увагу аудиторії починає слабшати). Від вас чекають коротких, чітких, зрозумілих, переконливих і доступних фраз. Дотримуйтесь Чеховському: «Стислість - сестра таланту». Враховуйте темпоритм вашої мови. Найсприятливіша швидкість для сприйняття - приблизно 100 слів за хвилину. При плануванні виступу обов'язково враховуйте час, який потрібно буде витратити для відповідей на запитання.

Бажано дізнатися заздалегідь, перед ким вам доведеться виступати: чисельність аудиторії, її інтереси, погляди, чого вона чекає від оратора, яку реакцію необхідно отримати від неї. Залежно від цих показників відкоригуйте окремі моменти свого виступу. Потрібно перебувати на одному культурному рівні з аудиторією, спілкуватися на її мові, тільки в цьому випадку можна розраховувати на встановлення психологічного контакту між оратором і слухачами. Не слід торкатися теми, які виходять за рамки розуміння аудиторії.

Перевірте за словниками значення «розумних» слів, які ви використовуєте. З'ясуйте правильність їх вимови. Мовні помилки можуть викликати глузування на вашу адресу і погубити весь виступ, яким би геніальним він не був за змістом.

Коли мова підготовлена, її основні положення або тези краще записати на невеликі картки. Розташуйте їх послідовно. Такими картками дуже зручно користуватися під час виступу. Якщо це не двох-тригодинної доповідь, то читати текст не рекомендується, бажано вивчити його напам'ять і вимовляти по пам'яті, лише час від часу заглядаючи у свої нотатки.

Вимовте мова кілька разів вголос (краще перед дзеркалом), щоб звикнути до тексту і добре відчути всі нюанси. Для шліфування фраз, інтонації, міміки бажана робота з магнітофоном або відео-камерою. Така попередня тренування знизить ваше хвилювання, дозволить відчути себе впевнено і набагато збільшить ймовірність успіху публічного виступу.

 

Місце виступу

Кафедра або трибуна, сцена або балкон, взагалі будь-яке піднесення над рівнем підлоги завжди викликають страх у людей, які не мають достатнього досвіду публічних виступів. Е. Морен називав це «страхом сцени», а Марк Твен рекомендував тим, хто боїться виступу: «Заспокойтеся, адже публіка все одно від вас нічого не очікує». Краще настроїти себе так, ніби ви в першу чергу самі собі хочете розповісти що щось цікаве, одночасно ознайомивши з ним і всіх присутніх.

Перед виступом дуже важливо вивчити приміщення, щоб встановити, з якого боку будуть дивитися на вас слухачі. Вибираючи місце, враховуйте своє зростання. Необхідно перевірити, чи всі зможуть вас бачити. Якщо потрібно говорити за трибуною, то при невисокому зростанні подбайте про те, щоб під трибуну помістили міцну підставку. "Говорити голова» виглядає комічно і не зможе довго утримувати увагу глядачів. Необхідно стежити, щоб оратор був видний по груди.

Якщо під час публічного виступу доведеться сидіти, перевірте зручність вашого місця. Сидячи за столом, не можна сутулитися і класти на нього руки; сидячи в кріслі, не можна спиратися на підлокітники і спинку, закидати ногу на ногу, зчіплювати руки на колінах, намагайтеся сидіти на краю крісла, трохи нахилившись вперед з відсунутими злегка назад ногами і притиснутими до підлозі п'ятами; необхідно сидіти прямо, вільно, випромінюючи відкритість і доброзичливість; дивитися людям в очі, стежити за їхніми емоціями, жестами й мімікою, всім своїм виглядом демонструвати турботу та розуміння.

 

Одяг

Виступ перед великою аудиторією нагадує спектакль, тому велике значення має одяг доповідача. Під час публічного виступу оратору доводиться сидіти за столом, стояти на високій кафедрі, за трибуною і т.д. З огляду на це штани та спідниці повинні бути досить довгими, шкарпетки - високими, туфлі - бути в повному порядку.

Одягайте ті речі, в яких ви відчуваєте себе комфортно, які не відволікають вас своїм незручністю. У вас ні разу не повинне виникнути думки: «Як воно на мені сидить?». Краще не користуйтеся зовсім новими речами, які одягаєте вперше. Одяг і взуття не повинні приносити вам внутрішній дискомфорт і відволікати вашу увагу.

Універсальне правило успішного публічного виступу: не допускати дисбалансу між тим, що ви говорите, і тим, як ви виглядаєте. В офіційних випадках краще використовувати середньо-темний костюм, білу або кольору слонової кістки неузкую сорочку і елегантний виразний краватку. Контрастні кольори, гарний костюм допоможуть сформувати позитивне ставлення до вас і посприяють успіху публічного виступу. Краватка не повинен мати яскравого малюнка, щоб не відволікати увагу від особи, разом з тим, він не повинен бути однокольоровим. Найкраще підходять краватки з матової тканини, темно-синього кольору, кольору червоного вина, бордо з ледь помітним малюнком. Довжина краватки повинні бути такою, щоб її кінець ледь прикривав пряжку на поясному ремені.

Якщо ваш піджак має два гудзики, потрібно застебнути лише верхню, якщо три - тільки середню. Якщо немає дуже великої необхідності, не варто одягати окуляри при публічному виступі, ювелірні прикраси також не потрібні.

Якщо оратор - жінка, її одяг має мати довгий рукав, довжина спідниці - середня (до середини коліна), вона не повинна бути занадто вузькою. Щодо кольорів, то тут вимоги значно ліберальніше, ніж у чоловіків: колір просто повинен йти жінці. Жінки теж повинні уникати яскравих масивних прикрас. Взуття краще всього темних кольорів з непомітними або однотонними бантами; панчохи однакового з взуттям кольору. Окуляри повинні мати простий дизайн і оправу під колір волосся.

При виступі в неформальній обстановці (дружні вечірки і т.п.) вимоги до одягу не грають великої ролі. Можна одягатися як завгодно, проте пам'ятайте, що якщо у вашому зовнішньому вигляді буде якась еклектична деталь, що кидається в очі (яскрава брошка, крикливий галстук кислотних кольорів, оригінальний фасон костюма з примхливими узорами), то вона буде відволікати увагу від змісту ваших слів. Публіка запам'ятає саме її і не зверне увагу на те, що ви говорили.

 

Майстерність публічного виступу полягає в умінні використовувати обидві форми людського мислення: логічний і образну. Оволодівши майстерністю публічного виступу люди, зрозуміють всю красу і красу нашої мови.

Тут можна звернутися до всіх із своєрідним закликом, сказаним А.П. Чеховим: «Вчіться володіти мовою, справжні і майбутні оратори! Мова - ваша б