Антизгортальна система крові.

Антикоагулянти виконують функції інгібіторів певних білкових факторів згортання крові. Зниження вмісту цих інгібіторів у плазмі крові людини спричиняє підвищення схильності крові до згортання і може призводити до тромбозу.Антитромбіни - білки крові, що гальмують каталітичну активність тромбіну. Найпотужнішим інгібітором тромбіну є антитромбін III - білок, антикоагулянтна активність якого значно зростає в присутності гепарину. Антитромбін III здатний зв'язуватися із сериновими протеїназами ферментного каскаду коагуляції крові, блокуючи, крім тромбіну, активність таких факторів, як ІХа, Ха, ХІа, ХПа. - інгібітор протеїназ (аі - антитрипсин) - глікопротеїн о^-глобулінової фракції плазми крові (розділ 28). Інгібітор має широкий спектр антипротеїназної дії, гальмую чи активність багатьох серинових протеїназ, зокрема тромбіну, факторів Ха та ХІа системи згортання крові. а2 - макроглобулін -глікопротеїн а2-глобулінової фракції плазми крові, що є інгібітором протеїназ із широкою субстратною специфічністю, блокуючи серинові, тіолові, карбокси- та металопротеїнази. Концентрація а2-макроглобуліну в плазмі крові людини (до 2,5 г/л) найвища, порівняно з іншими протеїназними інгібіторами. а2-Макроглобулін є інгібітором тромбіну, активність якого, на відміну від антитромбіну III, не

залежить від дії гепарину. На частку цього інгібітора припадає до 25 % антитромбінової

активності плазми крові. Гепарин - гетерополісахарид (глікозаміноглікан), що є потужним природним антикоагулянтом. Його молекула побудована з дисахаридних фрагментів, що повторюються і складаються із залишків сульфатованої D-глюкуронової або L-ідуронової кислоти та N-ацетилглюкозаміну; гепарин існує у формі поодиноких полісахаридних ланцюгів або

у вигляді протеогліканів, тобто білків, які зв'язані з декількома глікозаміноглікановими

ланцюгами. Гепарин синтезується опасистими клітинами (гепариноцитами), що розташовані в

печінці, легенях та впродовж стінок кровоносних судин. Механізм антикоагулянтної дії

гепарину полягає в активації антитромбіну III: взаємодія з гепарином спричиняє кон-

формаційну перебудову антитромбіну III, в результаті якої в останнього з'являється

можливість зв'язуватися із сериновими протеїназами коагуляційного каскаду,

блокуючи їх каталітичні активності. Кумарини - антикоагулянти природного (рослинного) та синтетичного походження, антагоністи вітаміну К. Вони є антикоагулянтами непрямої дії, протидіють утворенню біохімічно активних (у-карбоксиглутамінованих) факторів коагуляції - II, VII, IX, X. У лікарській практиці для профілактики та лікування тромбозів застосовують такі похідні 4-оксикумарину, як Неодикумарин, Синкумар.

2.Технологія трансплантації генів.

Технологія трансплантації генів:

1) отримання в чистому вигляді, тобто у формі ізольованого фрагмента ДНК, гена

з певними властивостями (тобто такого, що кодує синтез необхідного ферменту,

гормону тощо);

2) конструювання рекомбінантної (гібридної, химерної) молекули ДНК;

3) введення рекомбінантної ДНК всередину реципієнтної бактеріальної клітини

(тобто такої, в якій буде здійснюватися реплікація, клонування необхідного гена);

4) клонування рекомбінантної ДНК.

2. Конструювання рекомбінантної ДНК

Ген, що був отриманий за допомогою вищерозглянутої процедури (кДНК), необхідно

ввести в бактеріальну клітину таким чином, щоб він інтегрувався в її геном. Для цього

формують рекомбінантну ДНК, що складається з кДНК та особливої молекули ДНК,

яка править за провідник, або вектор, здатний до проникнення в реципієнтну клітину.

3. Введення рекомбінантної ДНК всередину реципієнтної клітини та кло-

нування необхідного гена Рекомбінантні ДНК, що складаються з плазмідної ДНК та ДНК гена, що

трансплантується (наприклад, гена, який кодує синтез певного білка організму людини) при взаємодії з бактеріальними клітинами (що є нормальними хазяїнами

для даної плазміди), можуть проникати всередину останніх. Усередині клітини хазяїна відбувається реплікація (клонування) рекомбінантної ДНК з утворенням багатьох тисяч копій. У подальшому ці клоновані ДНК виходять з бактеріальної клітини, і з них можливо (знову ж таки за допомогою рестриктаз) виділити велику кількість копій шуканого гена.

 

Білет 10