Снід, його причини та наслідки.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

СНІД – трагедія людства, з нею ми увійшли до ХХІ століття. СНІД – це глобальна смертельна інфекція, яку людство досі не може подолати.

Тому вивченню цієї хвороби приділяється особлива увага. Про СНІД треба знати все: яка його причина, кого він вражає, які ознаки хвороби, як з нею боротися.

Перші випадки СНІДу було зареєстровано у червні 1981 року в Центрі з контролю захворювань в Атланті (США). Спочатку в п’яти, а через місяць уже в 25 молодих чоловіків було діагностовано рідкісну форму пневмонії, що була викликана простішим організмом пневмоцистою. Раніше вона зустрічалась в ослаблених людей або у хворих, яким для пригнічення реакції відторгнення тканин (при пересадці органів) вводили спеціальні препарати (імунодепресанти). Пухлина вражає внутрішній шар судин та виявляється у вигляді вузликів синьо-фіолетового кольору, зазвичай, на шкірі ніг. У хворих на СНІД уражалося все тіло. У хворих молодих людей пневмонія і саркома мали важкий перебіг і, у більшості випадків, закінчувались смертельно. Лікарі одразу ж звернули увагу на два фактори: всі хворі були гомосексуалістами, та у всіх було встановлено імунодефіцит.

У 1982 році Центр контролю за захворюваннями у США офіційно повідомив про реєстрацію нового захворювання, названого синдромом набутого імунодефіциту.

Перші повідомлення про СНІД свідчили, що це хвороба виключно гомосексуалістів. Однак невдовзі було виявлено, що СНІД часто вражає також наркоманів, які вводили внутрівенно героїн брудним шприцом або голкою.

Честь відкриття вірусу, який викликає СНІД, належить французькому вченому, професору Пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983 рік). Менше аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкриття вірусу, що викликає СНІД, з Америки від професора Національного інституту раку Роберта Галло.

Таким чином, СНІД – смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

Які ж клітини в організмі чутливі до дії ВІЛ? Наявність імунодефіциту у хворих на СНІД одразу вказує на те, що це, перш за все, клітини імунної системи. Нагадаємо, що основними клітинами імунної системи є лімфоцити. Залежно від місця народження вони поділяються на Т- і В-лімфоцити.

Основним об’єктом нападу ВІЛ є різновид Т-лімфоцитів. Катастрофічне зменшення цих клітин відразу ж відбивається на роботі імунної системи. Стрімко наростає потік пошкоджень. Дефіцит імунітету росте, і організм уже не в змозі протистояти натискові вірусів, бактерій та інших мікроорганізмів. Чому вірус зв’язується з цими Т-лімфоцитами? Тому що на їх поверхні знаходяться особливі білкові молекули-рецептори СД 4, що, як ключ до замка, підходять до білків вірусної оболонки.

Взагалі, було встановлено, що, крім імунної системи, ВІЛ вражає шлунково-кишковий тракт, центральну нервову систему, сітчатку ока, серце тощо.

Джерелом зараження на СНІД служить людина, вражена ВІЛ. Це може бути хворий з різними проявами хвороби або людина, котра є носієм вірусу, але не має ознак хвороби (вірусоносій). Вражаючи клітини імунної системи, ВІЛ лишає організм беззахисним. Будь-яка інфекція, навіть найневразливіша, стає фатальною. Тому така багатолика і тяжка ця хвороба.

СНІД має досить тривалий інкубаційний період. Від моменту інфікування до перших проявів хвороби проходить від кількох місяців до 5–6, а іноді й навіть 10–15 років. Далі у деяких інфікованих розвивається захворювання, а решта тривалий час залишається вірусоносіями без будь-яких ознак хвороби. І ось перші симптоми. Вони досить непевні: підвищується температура до 37–38 градусів, знижується працездатність, порушується апетит, зір, сон. Потім починають турбувати болі в суглобах і м’язах, головні болі, потіння уночі, довготривалі проноси та кашель. Характерною ознакою є збільшення лімфатичних вузлів, причому одразу в декількох місцях: на задній стороні шиї, над ключицею, у ліктьових згонах, у пахвах та паху. Досить швидко зменшується вага, незважаючи на дотримання режиму харчування.

У більшості інфікованих розвивається пневмонія, яка викликається одним із видів найпростіших – пневмоцистою. Досить широко розповсюджена серед хворих на СНІД інфекція туберкульозу, його палички вражають вірусоносіїв швидше і тяжче, аніж людей, які не є носіями вірусу. В сусідстві з цими хворобами часто “господарює” саркома Капоші (пухлина, яка вражає внутрішній шар судин) і виявляється у вигляді вузликів синьо-фіолетового чи вишневого кольору на всій поверхні тіла.

У хворих часто вражається центральна нервова система: порушується хода, слабне пам’ять, розвиваються паралічі і недоумство, також порушується робота шлунково-кишкового тракту і серцево-судинної системи.

Існують наступні шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

• при статевому контакті з інфікованою людиною;

• під час переливання крові хворого ВІЛ-донора та під час пересаджування органів та тканин;

• при неодноразовому використанні голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання;

• при пошкодженні шкіряних покровів, слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ, при контакті з інфікованими ВІЛ тканинами чи органами;

• від інфікованої матері – плоду під час вагітності чи при годуванні грудним молоком.

Хвороба не передається: через рукоcтискання, через поцілунок, їжу, предмети домашнього вжитку; при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети, укуси комах, при догляді за хворими.

Попри поширену думку про неспроможність науки подолати СНІД, хочеться вірити, що ця хвороба буде переможена в найближчому майбутньому. Жоден вірус не вивчався досі з уживанням таких засобів та зусиль, як ВІЛ. Набуті нові знання негайно передаються медицині. Лікування хворих на СНІД направлене на стимуляцію пригніченого імунітету та на боротьбу з конкретною для кожного хворого інфекцією й пухлиною. У світі є і частково використовується більше ста препаратів для лікування СНІДу. Противірусні препарати, що пригнічують розмноження вірусу СНІДу, такі як азидотимідін, ретровір, зидовудін, сприяють тільки продовженню життя хворих. Вони високотоксичні для організму людини й дуже дорогі. Слід зауважити, що існує певний прогрес у лікуванні ВІЛ-інфікованих. Вчасно встановлений діагноз, сучасне і якісне лікування дозволяє сьогодні не тільки “заморозити” розвиток хвороби, але й впливати на вірус, навіть попередити розвиток СНІДу.

Що ж робити, аби попередити захворювання на СНІД? Яких же заходів необхідно вжити, щоб уникнути зараження, враховуючи статевий шлях передачі? По-перше, утримуватись від випадкових статевих контактів з незнайомими та малознайомими партнерами, особливо з групи ризику. Треба постійно пам’ятати, що це не тільки правила моралі, а питання життя і смерті. Другим, не менш важливим заходом самозахисту від зараження, є стійке дотримання стосунків з постійним партнером при цілковитій упевненості, що він не заражений і не має статевих контактів з іншими особами. Найкраще за все – створити моногамну сім’ю при умові вірності подружжя. Бо нема безпечного сексу без безпечного партнера.

Одним із надійних способів запобігання захворювання є використання презервативів. Та навіть у таких випадках не можна гарантувати стовідсоткової безпеки, бо не виключає їх пошкодження чи невміле користування.

Другим шляхом передачі ВІЛ здоровому організму є внесення його разом з рідинами і тканинами, взятими від інфікованих донорів, у яких вірус ще не втратив своєї активності під час перебування в зовнішніх умовах. Найчастіше такими рідинами є кров і препарати з неї. Окрім цього, інфекція часто передається через забруднені шприци серед наркоманів і знову ж таки в медичних закладах при недотриманні санітарних вимог. Зараз не тільки медичні заклади, а й широке коло населення, і навіть наркомани, нетерплячі до вживання наркотиків, широко користуються одноразовими шприцами та голками. Та, не дивлячись на це, існує необхідність постійного контролю за обстеженням донорів, проведенням надійної стерилізації інструментів, суворого дотримання правил асептики та антисептики. Необхідно зробити все можливе для того, щоб гарантувати нешкідливість переливання крові: адже неприпустимо, щоб процедура, призначена для порятунку хворого, вбивала його. Щодо наркоманів, то для зменшення ризику їх зараження ВООЗ передбачає розповсюдження стерильних шприців.