Про село Великі Кліщі та випускників Великокліщівської с/ш 1954 р. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Про село Великі Кліщі та випускників Великокліщівської с/ш 1954 р.



СПОМИНИ

Грищенко Надії Михайлівни

Про село Великі Кліщі та випускників Великокліщівської с/ш 1954 р.

ПЕРЕДМОВА

Я, Грищенко Надія, приїхала з Межиліски у Великі Кліщі тоді ще Базарського району з матір'ю та бабунею ввечері 31 серпня 1951 року. Мати Грищенко Олександра Матвіївна, вчителька математики, за кілька днів до 1 вересня одержала призначення у Кліщівську середню школу викладати математику. Школа була, як тоді казали, прогресивкою: з нового навчального 1951 року вона одержала статус школи-десятирічки, тому у 1951-1952 навчальному році у школі був відкритий для навчання 8-ий клас.

Перед цим моя мати Олександра Матвіївна була директором семирічної школи у с. Межиліска цього ж району, де в 1951 році я закінчила 7 класів. Літом 1951 року ніщо не віщувало нам переїзд на нове місце роботи матері. А тому 19 серпня 1951 року з подругою Рябенко Кларою ми віднесли заяви у 8 клас Базарської с/ередньої школи.

Жили ми у Межилісці у шкільній квартирі. Моя мама родом з сусіднього села Мар'ятин, де у нас була своя хата, яку забрали ще у 1932 році. Під час війни віддали, а після війни знову забрали. Але надали таку милість моєму дідові Грищенку Матвію Кириловичу померти у хаті, побудованій ним ще до 1910 року. Дід помер у лютому 1947 року, а перед 1 вересня цього ж року ми звільнили хату. На той час я в Мар'ятині закінчила 3 класи. Після цього мама працювала там, де давали житло директорові. Після смерті мого діда вона була призначенаа директором Гуто-Мар'ятинської початкової школи, де я провчилася в 4-ому класі. Жили ми у хаті чехів, які перед тим виїхали до Чехословаччини. Через рік, коли мама закінчила заочно Київський учительський інститут, її перевели в Межиліску директором семирічки, де я закінчила 7 класів у 1951 році, і де ми знову жили у покинутій чехами хаті.

Перед початком нового навчального року в 1951 році мою матір несподівано перевели у Великі Кліщі. Чому несподівано? А відповідь проста: директор Великокліщівської школи якось провинився. Можливо, його могли віддати під суд, але він був комуністом, інвалідом – повернувся з війни без руки, то його лише "понизили" – перевели директором у Межиліську семирічку, добре відремонтовану під керівництвом моєї мами, а маму перевели у Великі Кліщі завучем. Квартирами помінялися: ми у Кліщах поселилися у квартирі для вчителів, де жив директор, а він у Межилісці поселився у тій квартирі, де ми жили.

Я дуже не хотіла виїжджати з Межиліски, серцем приросла до подруг Рябенко Клари і Верстак Ніни, але від мене нічого не залежало. І я ввечері 31 серпня 1951 року зовсім несподівано опинилася у зовсім незнайомому для мене селі Великі Кліщі. А моя бабуня Грищенко Марія Іванівна раділа, бо у Великих Кліщах у неї були родичі, про яких я тоді ще нічого конкретного не знала.

Список вчителів, які вчили нас у 8 – 10 класах, та відповідні предмети

Єсипчук Галина Василівна, класний керівник, історія

Куца Ольга Власівна, математика

Аврамчук Микола Тимофійович, українська мова і література

Шинкаренко Степанида, російська мова і література

Голуб Клавдія Ароновна, російська мова і література (10-й клас)

Завалій Федот Ілліч, директор школи, хімія, логіка

Смоленко Василь Титович, німецька мова

Федосєєв Віктор Олександрович, фізика і німецька мова (9-ий клас)

Мідяний Микола Наумович, астрономія, фізика (10-ий клас)

Бондарчук Іван Миколайович, фізкультура

НАВЧАННЯ

Вчителі мені подобалися, особливо Ольга Власівна, вчителька математики. Вона підтримувала нашу сімейну лінію любителів математики, яку започаткував мій дід Матвій.

Весна нового 1952 року принесла проблему – на березневі канікули мені зробили операцію у Базарі в лікарні по видаленню апендикса під місцевим наркозом. Саму операцію я перенесла добре. Після операції мені потрібно було добиратися до палати. До мене підійшли дві жінки, які, певно, повинні були мене нести в палату. Але вони не спішили мене взяти зі столу. Коли я звісила ноги, щоб встати, виявилося, що я до підлоги не дістаю, і мені довелося зіскочити зі стола. Я встигла лише побачити свої капці досить далеко від стола і втратила свідомість. Очнулася у палаті і досить довго лікувалася. Умови були жахливими, по стінах навіть удень лазили клопи, на початку потрібно було лежати горілиць, вночі я ходила в туалет, переверталась і просиналася від болю. Але вижила. Вдома я ще два тижні не могла розігнутися. Наводжу цей факт, як приклад "гарного" життя за так званої народної влади.

Десь через місяць після операції, коли я пішла до школи, то виявилося, що я не можу розв'язувати задачі з домашнього завдання з математики. Ольга Власівна прийшла додому до нас і мені пояснила матеріал, а заодно сказала, що це ж все є в підручнику.

Новий навчальний рік у 9-ому класі розпочався підготовкою до вступу в комсомол. Ходила в райком комсомолу пішки з секретарем комсомольської організації школи моїм однокласником Лісовським Йосипом. Решта моїх однокласників вступили на рік раніше, бо були старші. Навчалися ми у новому приміщенні, що над дорогою. У цей час я вже дружила з дівчатами з класу. Але ні до кого не ходила, і до мене ніхто не ходив, бо вже була хвора моя бабуня.

У цьому ж 1952 році нам прислали нового вчителя фізики Федосєєва, який викладав нам фізику і німецьку мову. Методи викладання у нього були інститутські, бо перед цим від викладав у Житомирському сільськогосподарському інституті. Був за щось покараний і вимушений піти на один рік у сільську школу. Завдяки йому було навіть позалекційне читання з німецької мови. Знань з німецької мови, набутих у 9-ому класі, мені вистачило на 10-й клас і на Університет. Коли помер Сталін, звістка про це прийшла у наш клас від нього, і він плакав.

21 січня 1953 року, коли я була у 9-ому класі, померла моя бабуня. Літом цього ж року мама вступила у Житомирський педінститут на заочне відділення і поїхала на сесію в Житомир, де вчилася, щоб мати можливість викладати математику у старших класах.

З вересня 1953 року новий директор школи Мідяний Микола Наумович побажав жити поруч зі школою, і ми переїхали в хату проти магазина. Біля нового житла не було тоді жодного дерева, а був лише старий в’яз над дорогою. З нами жила вчителька Куца Ольга Власівна. На вихідний день вона ходила у своє село Малі Кліщі, де жила її мама і родичі.

Мідяний М.Н. пробув у Кліщах директором лише рік, а потім повернувся в Базар, а замість нього директором школи призначили мою матір Грищенко Олександру Матвіївну.

Закінчуючи 10-ий клас, ми всім класом заробляли гроші на випускний вечір платним концертом у клубі, де серед іншого, наш товариш, великий гуморист (не буду називати прізвища, бо не маю дозволу від його носія) мав прочитати напам'ять вірша, який починався словами " Все пройдет, но это не сотрется ". Потрібно сказати, що він одержав завдання прочитати цей вірш у день, коли мав відбутися концерт. Ось його оголосили, і він почав з першого рядка. Сказав і запнувся, постояв кілька секунд і знову почав: " Все пройдет, но это не сотрется". І знову запнувся. Коли почав утретє той самий рядок, публіка розвеселилася, а його виступ цим рядком і закінчився. Публіка нагородила його шквалом аплодисментів. Воістину, все минуло, а цей епізод не стерся з пам'яті. А що було підказати, на сцені ж був увесь клас, але ніхто цього вірша не знав.

Живучи у Києві, я навідувалася в Кліщі до матері, поки вона працювала там. Відвідини були короткочасними і не залишили яскравих споминів про світ навколо хати, де жила мама. Найяскравіше запам'яталась зустріч з однокласниками через 30 років після закінчення школи.

Я постійно листувалася з моєю вчителькою математики Куцою Ольгою Власівною. Подаю кілька рядків з її листа, одержаного в листопаді 1976 року.

"... Таким чином я тепер директор Великокліщівської восьмирічки... Росли тутешні люди, трошки більше досвіду стало і в мене. Багато не доробляю, та й зробити всього не можна. Готувалися до обласної комісії, яка повинна була перевіряти район раніше з 24 грудня по питанню "Контроль і керівництво в школах району". Всього не зробила, а комісія приїде в січні 77 року. Трошки допишемо.

... Скоро Кліщівська школа перестане існувати, немає учнів. Вся молодь іде в міста, а дітей старики не мають. Вже у цьому році в школі 95 учнів, в наступному буде менше, бо випускаємо з 8-го 15 осіб, а в перший прийде 12. Отакі наші сільські заботи."

І яке ж було моє здивування, коли я одержала від неї лист на початку 1984 року з пропозицією влаштувати зустріч однокласників. Чому ми самі не додумалися зустрітися?

СПОМИНИ

Грищенко Надії Михайлівни

про село Великі Кліщі та випускників Великокліщівської с/ш 1954 р.

ПЕРЕДМОВА

Я, Грищенко Надія, приїхала з Межиліски у Великі Кліщі тоді ще Базарського району з матір'ю та бабунею ввечері 31 серпня 1951 року. Мати Грищенко Олександра Матвіївна, вчителька математики, за кілька днів до 1 вересня одержала призначення у Кліщівську середню школу викладати математику. Школа була, як тоді казали, прогресивкою: з нового навчального 1951 року вона одержала статус школи-десятирічки, тому у 1951-1952 навчальному році у школі був відкритий для навчання 8-ий клас.

Перед цим моя мати Олександра Матвіївна була директором семирічної школи у с. Межиліска цього ж району, де в 1951 році я закінчила 7 класів. Літом 1951 року ніщо не віщувало нам переїзд на нове місце роботи матері. А тому 19 серпня 1951 року з подругою Рябенко Кларою ми віднесли заяви у 8 клас Базарської с/ередньої школи.

Жили ми у Межилісці у шкільній квартирі. Моя мама родом з сусіднього села Мар'ятин, де у нас була своя хата, яку забрали ще у 1932 році. Під час війни віддали, а після війни знову забрали. Але надали таку милість моєму дідові Грищенку Матвію Кириловичу померти у хаті, побудованій ним ще до 1910 року. Дід помер у лютому 1947 року, а перед 1 вересня цього ж року ми звільнили хату. На той час я в Мар'ятині закінчила 3 класи. Після цього мама працювала там, де давали житло директорові. Після смерті мого діда вона була призначенаа директором Гуто-Мар'ятинської початкової школи, де я провчилася в 4-ому класі. Жили ми у хаті чехів, які перед тим виїхали до Чехословаччини. Через рік, коли мама закінчила заочно Київський учительський інститут, її перевели в Межиліску директором семирічки, де я закінчила 7 класів у 1951 році, і де ми знову жили у покинутій чехами хаті.

Перед початком нового навчального року в 1951 році мою матір несподівано перевели у Великі Кліщі. Чому несподівано? А відповідь проста: директор Великокліщівської школи якось провинився. Можливо, його могли віддати під суд, але він був комуністом, інвалідом – повернувся з війни без руки, то його лише "понизили" – перевели директором у Межиліську семирічку, добре відремонтовану під керівництвом моєї мами, а маму перевели у Великі Кліщі завучем. Квартирами помінялися: ми у Кліщах поселилися у квартирі для вчителів, де жив директор, а він у Межилісці поселився у тій квартирі, де ми жили.

Я дуже не хотіла виїжджати з Межиліски, серцем приросла до подруг Рябенко Клари і Верстак Ніни, але від мене нічого не залежало. І я ввечері 31 серпня 1951 року зовсім несподівано опинилася у зовсім незнайомому для мене селі Великі Кліщі. А моя бабуня Грищенко Марія Іванівна раділа, бо у Великих Кліщах у неї були родичі, про яких я тоді ще нічого конкретного не знала.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 232; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.171.22.220 (0.018 с.)