Фізіологічна та репаративна регенерація одношарових та багатошарових епітеліїв.

Фізіологічна та репаративна регенерація одношарових та багатошарових епітеліїв.

Протягом всього життя організму в тканинах відбуваються процеси зношування і відмирання клітин (фізіологічна дегенерація) і заміни їх новими (фізіологічна регенерація). Фізіологічна регенерація може бути внутрішньоклітинної (оновлення органел) і клітинної (оновлення на рівні клітин за рахунок проліферації камбіальних або диференційованих клітин). Для кожної тканини характерні специфічні особливості морфологічних проявів фізіологічної регенерації на клітинному і субклітинному рівнях.

Якщо розуміти фізіологічну регенерацію тканин як процес клітинного оновлення, то до лабільним (або оновлюється) тканинам слід віднести кровотворні тканини, кишковий епітелій, епідерміс, пухку сполучну тканину і деякі інші. Для них характерний високий рівень проліферативної активності клітин.

Ряд тканин відрізняються поєднанням клітинної та внутрішньоклітинної форм фізіологічної регенерації (епітелій печінки, нирок, легенів, епітелії ендокринних органів, гладка м’язова тканина та інші).

Фізіологічна регенерація тканин – це один із проявів складного процесу постнатального гістогенезу. Для фізіологічної регенерації властива генетична детермінованість складових її процесів – проліферації клітин, їх диференціювання, росту, інтеграції і функціональної адаптації. Закономірності постнатального гістогенезу обумовлюють не тільки фізіологічну регенерацію тканин, але і всі сторони їх вікової динаміки.

Регенерація епітелію здійснюється за рахунок наявності камбіальних клітин, різних для кожного виду епітелію.

В одношаровому епітелії всі клітини лежать на базальній мембрані, а в багатошаровому з нею мають безпосередній зв’язок лише клітини одного нижнього шару, а всі інші утворюють шари над ним і з базальною мембраною не зв’язані. Одношарові епітелії поділяють на однорядні та багаторядні. Однорядним називають епітелій, усі клітини якого мають однакову форму, а ядра всіх клітин лежать на одному рівні, утворюючи один ряд. За формою клітин такий епітелій поділяють на призматичний (циліндричний), кубічний та плоский. Одношаровий призматичний епітелій міститься на внутрішній поверхні шлунка, тонкої і товстої кишок, жовчного міхура, у порожнині матки та яйцеводів, у вивідних протоках печінки та підшлункової залози. Одношаровий кубічний епітелій вистилає канальця нирок, вивідні протоки багатьох залоз, дрібні бронхи легень. Одношаровий плоский епітелій вистилає очеревину, плевру, навколосерцеву сумку (перикард). Багаторядний, або псевдобагатошаровий епітелій містить клітини різних форм, їх ядра лежать на різних рівнях і утворюють кілька рядів. Багатошаровий епітелій поділяється на багатошаровий плоский зроговілий, багатошаровий плоский незроговілий та перехідний. Багатошаровий плоский незроговілий локалізований у рогівці ока, ротовій порожнині, стравоході, піхві, анальній частині прямої кишки. Багатошаровий плоский зроговілий епітелій вкриває поверхню шкіри і має назву епідермісу. Перехідний епітелій вистеляє сечовивідні шляхи — ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур.

 

 

Залозистиій епітелій.

Окремим видом епітелію є залозистий епітелій, з якого побудована переважна більшість залоз організму. Клітини залозистого епітелію називають гландулоцитами. Епітеліальна тканина виконує низку важливих функцій в організмі людини і тварин, напр., захищає тканини, що лежать під ними, від механічних пошкоджень, проникнення чужорідних агентів, бере участь у транспортних процесах, виконує секреторну функцію та ін.

Залозистий епітелій - це спеціалізовані клітини, що пристосовані до синтезу, накопичення і виведення секрету.

Розрізняють залози внутрішньої секреції – ендокринні і залози зовнішньої секреції – екзокринні, відповідно, гландулоцити поділяють на ендокриноцити та екзокриноцити. Ендокринні залози становлять ендокринну систему, яка разом із нервовою системою регулює і координує роботу органів усього організму. Характерним для них є те, що свої секрети (гормони) вони виділяють безпосередньо в кров. До таких залоз належать гіпофіз, епіфіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, надниркові залози, ендокринні відділи підшлункової та статевих залоз. Екзокринні залози мають кінцеві секреторні відділи та вивідні протоки. Свій секрет вони виділяють у порожнини (наприклад, у порожнину шлунка) або на поверхню епітеліального пласту.

За кількістю клітин усі залози організму поділяють на одноклітинні та багатоклітинні. Останніх в організмі є велика кількість.

За способом виділення секрету із клітини залози поділяють на три типи: мерокринові, апокринові і голокринові. При мерокриновому типі секреції залозисті клітини не руйнуються. До мерокринових залоз належать: слинні залози, підшлункова залоза, більша частина потових залоз та ін. При апокриновому типі секреції апікальна частина клітини відокремлюється від неї разом із секретом. Прикладом апокринових залоз є молочні та потові залози пахвових ділянок. При голокриновій секреції руйнується вся клітина. Прикладом голокринової залози є сальна залоза шкіри.

За хімічним складом секрету розрізняють слизові, білкові, змішані (білково-слизові), потові та сальні залози.

 

4. Морфофункціональна хар-ка перехідного!!!!ЄЄЄЄЄ та багатошарового зроговілого епітелію.

По будові епітелії підрозділяються на одношарові і багатошарові. Головний принцип цієї класифікації - відношення клітин до базальної мембрани

Перехідний епітелій вистилає органи, підвладні сильному розтяганню - сечовий міхур, сечоводи та ін При зміні обсягу органу товщина і будова епітелію також змінюється.

 

Багатошаровий епітелій буває зроговілим, незроговілим і перехідним. Епітелій, в якому відбуваються процеси зроговіння, пов'язані з диференціюванням клітин верхніх шарів в плоскі рогові лусочки, називають багатошаровим плоским зроговілим.

Багатошаровий плоский зроговілий епітелій - епідерміс, він вистилає шкірні покриви. У товстій шкірі (долоні поверхні), яка постійно відчуває навантаження, епідерміс містить 5 шарів:

1 - базальний шар - містить стовбурові клітини, диференційовані циліндричні і пігментні клітини (пігментоціти).

2 - шипуватий шар - клітини полігональної форми, в них містяться тонофібрілли.

3 - зернистий шар - клітини набувають ромбоподібну форму, тонофібрілли розпадаються і всередині цих клітин у вигляді зерен утворюються білок кератогіалін, з цього починається процес зроговіння.

4 - блискучий шар - вузький шар, в ньому клітини стають плоскими, вони поступово втрачають внутрішньоклітинну структуру, і кератогіалін перетворюється на елеідін.

5 - роговий шар - містить рогові лусочки, які повністю втратили будова клітин, містять білок кератин. При механічного навантаження і при погіршенні кровопостачання процес зроговіння посилюється.

 

5. Еритроцити. Еритроци́ти — або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну. Тобто еритроцити, це невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольору, функція яких — транспорт кисню і вуглекислого газу. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові називається еритроцитоз або поліцитемія, а зниження — еритроцитопенія. За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку.95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. Особливості внутрішньої будови:а) відсутність ядра і основних органел;б) наявність пігментних включень-гемоглобіну;в) специфічна будова цитоскелету. Функції еритроцитів:А. Дихальна (забезпечується гемоглобіном)Б. Регуляторні і захисні (транспортують на своїй поверхні біологічно активні речовини, імуноглобуліни, компоненти комплімента, імунні комплекси).

 

6.Лейкоцити.(ФОРМУЛА?????). Лейкоцити Клітини крові, що мають всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту,здатні до виходу із судин, виконують захисну функцію. В 1 л крові – від 4,0х10^9‑ до 10,0х10⁹. > - лейкоцитоз, < - лейкопенія. ГРАНУЛОЦИТИ та АГРАНУЛОЦИТИ, відповідно містять і не містять зернистості. ГРАНУЛОЦИТИ: нейтрофільні, еозинофільні та базофільні. Нейтрофільні: юні, паличко ядерні, сегментоядерні. АГРАНУЛОЦИТИ: лімфоцити та моноцити. Нейтрофільні – 65-70% від загальної кількості лейкоцитів., паличкоядерні нейтрофіли - 1-6%, юні нейтрофіли – 0-1%. Еозинофільні гранулоцити – 0,5-5% від усіх лейкоцитів, мають специфічну зернистість. Базофільні – 0-1% від усіх лейкоцитів – малорухомі, майже не здатні до фагоцитозу. Функція- метаболізм гістаміну і гепарину. Беруть участь у процесі згортання крові.\\\\\\\\ Клітини крові, які мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподій, виконують захисну ф., основний термін життя проводить поза судинами. Усі лейкоцити залежно від наявності чи відсутності у їхній цитоплазмі специфічної зернистості поділяють на гранулоцити, які містять зернистість, та агранулоцити, які не містять. Залежно від фарбування: 1)нейтрофільні. Залежно від форм ядра: юні, паличкоподібні та сегментоядерні.2)ацидофільні

3)базофільні.

 

7.Гранулоцити. Вони поділяються на:1)нейтрофільні гранулоцити – діаметр у мазку – 10-12 мкм, у свіжій 7-9 мкм. Цитоплазма фарбується слабко, оксифільно. Зернистість дрібна. Гранули поділяються на первинні і вторинні. Первинні гранули – лізосоми. Вторинні – специфічна зернистість. У цитоплазмі нейтрофілів слабко розвинені органели: є небагато мітохондрій, невеликий К.Г., іноді зустрічається елементі Е.С., включення – глікоген, ліпіди. 2) еозинофільні гранулоцити – діаметр у мазку 12-14 мкм, у свіжій краплі крові 9-10 мкм. Специфічна зернистість великих розмірів, добре видно. Ядро складається з 2-3 сегментів. Є фермент гістаміназа.3)базофільні гранулоцити – діаметр у краплі крові 9мкм, у мазку 11-12мкм. Ядро не має певної форми, розташоване в центрі клітини, бідне на хроматин. Базофіли малорухомі, не здатні до фагоцитозу

Нейтрофыли становлять 40-75% від загальної кількості лейкоцитів, d-7-9мкм. Цитоплазма – слабко оксифільна. Зернистість дрібна, її погано видно.Єнебагато мітохондрій, невеликий КГ, іноді – елементи епс. Наявність включень – глікогену, ліпідів.Фун: Знищення мікроорганізмів; Руйнація і перетравлення пошкоджених клітин; Регуляція діяльності інших клітин (продукція цитокінів). Мають здатність активно рухатися.Розрызняють(Юні0,5-1, Паличкоядерні1-6 і сегментоядерні35-70)

Еозинофіли 0,5-1%,d у мазку 12-14 мкм, у свіжій краплі крові 9-10 мкм.Цитоплазма –слабо базофільна. Специфічна зернистість великих розмірів, добре видно. Ядро складається з 2-3 сегментів. грЕПС добре розвинена, рибосоми, невелика кількість мітохондрій, багато включень глікогену. Гранули:А.Великі, овоїдної форми, містять кристалоїд, у якому є антипаразитарний фактор. Окрім того, ці гранули містять неротоксин, гістаміназу, колагеназу, гідролітичні ферменти, пероксидазу.Б. Дрібні – містять арилсульфатазу, кислу фосфатазу, пероксидазу. Життєвий цикл- 8-14 діб. Функції:А. Знищення паразитівБ. Участь у алергічних реакціяхВ. Участь у запальних процесах.

Базофіли – становлять 0-1% від загальної к-ті лейкоцитів.d 9мкм, у мазку 11-12мкм. У крові циркулюють 1-2 дні. Термін життя невідомий. Цитоплазма слабко оксифільна. В гранулах міститься гепарин, серотонін, гістамін, пероксидаза, кисла фосфатаза. Ядро не має певної форми, розташоване в центрі, бідне на гетерохроматин. Малорухомі клітини, майже не здатні до фагоцитозу. Ф: метаболізм гістаміну і гепарину, зсідання крові, алергічні реакції(розшир.судин)

 

 

8. Агранулоцити. Моноцити 1-11% від загальної кількості лейкоцитів. Ядро богоподібне. Рухомі, здатні до фагоцитозу, піноцитозу. Моноцити перебувають у кровяному руслі 36-104 години, після чого виходять із судин і перетворюються на макрофаги-гістіоцити. Належать до макрофагічної системи організму. 24. Лімфоцити 19-38% від загальної кількості лейкоцитів. МАЛІ СВІТЛІ(70-75%), МАЛІ ТЕМНІ(12-13%), СЕРЕДНІ(10-12%), ПЛАЗИОЦИТИ АБО ЛІМФОПЛАЗМОЦИТИ(1-2%). Т- і В-лімфоцити. Тимусзалежні – утв у тимусі, забезпечують реакції клітинного імунітету та регуляцію гуморального імунітету. Т-кілери, -гелпери, -супресори, -клітини памяті, живуть довго. Бурсазалежні утв у птахів у фабрицієвійй сумці, а в людини – у червоному кістковому мозку, забезпечують гуморальний імунітет, живуть недовго. \\\\\У крові лімфоцити циркулюють 30 хвилин, кров містить 2% усіх лімфоцитів, а 98% знаходиться у тканинах.Термін життя:

А. 60-75% - від декількох місяців до 5 років.Б. 15-35% від декількох годин до 5 днів. Функції лімфоцитів:А.Забезпечення реакцій імунітету.Б. Регуляція діяльності інших клітин в імунних реакціях, процесах росту, диференціювання і регенерації тканин шляхом продукції цитокінів.Види: малі, середні, великі. Малі мають велике кулясте ядро, яке займає майже всю клітину, розташоване у центрі. У ядрі багато гетеро хроматину, розташований компактно. Цитоплазма фарбується базофільні. В ній є світла перинуклеарна зона. Середні й великі лімфоцити мають більшу кількість цитоплазми. Чотири типи клітин:1)малі світлі. Цитоплазма світла, невелика кількість рибосом, а також містять інші органели.

2)малі темні. Багато вільних рибосом, незначна кількість мітохондрій, рідко містять інші органели.3)середні. Хроматин пухкий, добре видно ядерце. Майже всі органели наявні.4)плазмоциди. Концентрично розташовані навколо ядра канальні Е.С. За походженням і імунними ф.:Т-лімфоцити(70-80% у крові). – утворюються у тимусі, забезпечують реакції клітинного імунітету і регуляцію гуморального імунітету. Вони можуть жити кілька років. В-лімфоцити (10-20 % у крові).– утвор. В червоному кістковому мозку, забезпечують гуморальній імунітет.Живуть не довго.0-лімфоцити (5-10% у крові).

 

9. ПВСТ!

Побудована з клітин і міжклітинної речовини. Остання у свою чергу включає волокнисті структури (колагенові, еластичні, ретикулярні волокна) та соновну речовину. Є фібробласти, макрофаги, плазмоциди, тканинні базофіли, адипоцити, пігментоцити, адвентицій ні клітини, лейкоцити, які мігру.ть з крові. Присутня майже в усіх внутрішніх органах, утв їхні оболонки, заповнює проміжки між органами, супроводжує судини і нерви. Ф: трофічна, захисна, опорно-механічна, замісна(у разі пошкодження заміщає собою дефекти в органах)

До клітинного компонента пухкої сполучної тканини належать фібробласти, фіброцити, тучні клітини, макрофаги, ендотеліальні адвентиційні клітини, лейкоцити, плазматичні клітини, перицити й адипоцити. Деякі із них утворюються безпосередньо із зародкової тканини (мезенхіми), яка в пренатальний період знаходиться в тих самих місцях, що й постнатальна дозріла форма тканини. Інші клітини розвиваються з мезенхіми в інших ділянках тіла, а потім потрапляють до кровотоку й звідти мігрують до пухкої сполучної тканини в певний період її розвитку.За функціональною спеціалізацією клітини сполучної тканини можна поділити на такі групи: • клітини, що відповідають за синтез молекул позаклітинної речовини та підтриман- ня структурної цілісності тканини (фібробласти); • відповідальні за накопичення та метаболізм жиру (адипоцити); • клітини із захисними функціями (тучні, макрофаги та всі типи лейкоцитів). Усі перераховані клітини походять із мезенхіми.

 

10.Хрящова тканина.

Міжклітинна речовина хрящової тканини Характерна особливість хрящової тканини — високий (до 75%) вміст води, яка, зв'язуючись із гігантськими молекулами протеогліканів, забезпечує пружно-еластичні властивості хряща. Близько 15% хрящової тканини складають органічні речовини, 8% - неорганічні солі. Це єдиний різновид сполучної тканини, у якому відсутні судини. Поживні речовини всередину хряща потрапляють шляхом дифузії з перихондрію - охрястя. Клітинними елементами є хондробласти та хондроцити. У міжклітинній речовині розміщені хондринові волокна, побудовані з колагену II типу або еластину. Залежно від будови міжклітинної речовини розрізняють 3 види хрящової тканини - гіалінову, еластичну та волокнисту. Основні функції усіх видів хряща - опорна, формотв.

 

11.Хондрогенез. Джерело утворення хрящової тканини є мезенхіма. У процесі хондрогенезу частина клітин мезенхіми губить свої відростки, округлюється та утворює хондрогенний острівець. Мезенхімні клітини диференціюються у хондробласти. З перетворенням хондробластів у хондроцити першого типу, посилюється синтез колагену, виникають колагенові волокна. Далі хондроцити дозрівають і перетворюються на клітини другого порядку.З віком у хрящовій тканині зменшується вміст клітинних елементів і зростає кількість клітинного матриксу. Зменшується ступінь гідратації, втрати пружності, збільшення ламкості хрящової тканин. Іноді вростання у завапнований хрящ кровоносних судин і заміна хрящової тканини кістковою.

 

 

Нервові волокна мієлінові.

Мієлінові нервові волокна мають досить складну будову. Вони трапляються як у центральній, так і в периферійній нервовій системі, тобто у складі головного і спинною мозку, а також у складі периферійних нервів. Це товсті волокна, діаметр їхнього поперечного перерізу коливається від 1 до 20 мкм. Вони побудовані з осьового циліндра, мієлінової оболонки, пейролеми та базальної мембрани. Осьовий циліндр — це відросток нервової клітини, яким частіше буває аксон, але може бути і дендрит. Він складається з нейроплазми, яка містить поздовжньо орієнтовані нейрофіламенти і нейротубули, а також мітохондрії. Осьовий циліндр вкритий аксо лемою (продовженням клітинної мембрани), яка забезпечує проведення нервового імпульсу.

М і є л і н о в а оболонка — це трубка товщиною від 0,3 до 15...20 мкм, яка одягає осьовий циліндр поздовж. Вона відсутня у місці відходження відростка від перикаріона, в ділянці термінальних розгалужень аксона і в ділянках, які мають назву вузлових перетяжок. Ділянка волокна між двома сусідніми перетяжками називається міжвузловим сегментом. Довжина останнього — від кількох мікрометрів до кількох міліметрів. Вузлова перетяжка має розміри 0,25,.. 1 мкм.

Мієлінова оболонка містить ліпіди і тому забарвлюється у чорний колір при обробці осмієвою кислотою. На певній відстані одна від одної у темній мієліновій оболонці розташовуються вузькі світлі лінії, що йдуть у косому напрямку. Це так звані насічки мієліну. За допомогою електронного мікроскопа було виявлено, що мієлінова оболонка має пластинчасту будову. Остаточно зрозуміти будову мієлінової оболонки допомогли дослідження процесу розвитку мієлінових нервових волокон.

У процесі розвитку мієлінового волокна осьовий циліндр занурюється в нейролемоцит, вгинаючи його оболонку і утворюючи глибоку складку. Ця подвійна складка (дуплікатура) плазмолеми нейролемоцита отримала назву мезаксона. У процесі подальшого розвитку шванівська клітина повільно обертається навколо осьового циліндра, внаслідок чого мезаксон багато разів огортає його. Цитоплазма лемоцита і його ядро лишаються на периферії, утворюючи нейролему. Таким чином, мієлінова оболонка утворюється з щільно, концентрично нашарованих навколо осьового циліндра, завитків мезаксона, які і є пластинками мієлінового шару.

Н е й р о л е м а -- тонка, світла при обробці осмієвою кислотою оболонка нервового волокна, розташована зовні від мієлінового шару. Нейролема утворена цитоплазматичними частинами нейролемоцитів і їхніми ядрами. Базальна мембрана, вкриваючи зовні нервове волокно, сполучається ч колагеновими волокнами ендоневрію (сполучною тканиною, що оточує нервові волокна).

Швидкість передачі нервового імпульсу мієліновими нервовими волокнами значно вища (5...)2() м/с), ніж безмієліновими (1...2 м/с). Це пояснюється тим, що у безмієліновому волокні хвиля деполяризації рухається по всій плазмолемі не перериваючись, а у мієліновому вона йде сальтаторно, тобто стрибками, виникаючи лише у ділянках перетяжок.

 

 

Фізіологічна та репаративна регенерація одношарових та багатошарових епітеліїв.

Протягом всього життя організму в тканинах відбуваються процеси зношування і відмирання клітин (фізіологічна дегенерація) і заміни їх новими (фізіологічна регенерація). Фізіологічна регенерація може бути внутрішньоклітинної (оновлення органел) і клітинної (оновлення на рівні клітин за рахунок проліферації камбіальних або диференційованих клітин). Для кожної тканини характерні специфічні особливості морфологічних проявів фізіологічної регенерації на клітинному і субклітинному рівнях.

Якщо розуміти фізіологічну регенерацію тканин як процес клітинного оновлення, то до лабільним (або оновлюється) тканинам слід віднести кровотворні тканини, кишковий епітелій, епідерміс, пухку сполучну тканину і деякі інші. Для них характерний високий рівень проліферативної активності клітин.

Ряд тканин відрізняються поєднанням клітинної та внутрішньоклітинної форм фізіологічної регенерації (епітелій печінки, нирок, легенів, епітелії ендокринних органів, гладка м’язова тканина та інші).

Фізіологічна регенерація тканин – це один із проявів складного процесу постнатального гістогенезу. Для фізіологічної регенерації властива генетична детермінованість складових її процесів – проліферації клітин, їх диференціювання, росту, інтеграції і функціональної адаптації. Закономірності постнатального гістогенезу обумовлюють не тільки фізіологічну регенерацію тканин, але і всі сторони їх вікової динаміки.

Регенерація епітелію здійснюється за рахунок наявності камбіальних клітин, різних для кожного виду епітелію.

В одношаровому епітелії всі клітини лежать на базальній мембрані, а в багатошаровому з нею мають безпосередній зв’язок лише клітини одного нижнього шару, а всі інші утворюють шари над ним і з базальною мембраною не зв’язані. Одношарові епітелії поділяють на однорядні та багаторядні. Однорядним називають епітелій, усі клітини якого мають однакову форму, а ядра всіх клітин лежать на одному рівні, утворюючи один ряд. За формою клітин такий епітелій поділяють на призматичний (циліндричний), кубічний та плоский. Одношаровий призматичний епітелій міститься на внутрішній поверхні шлунка, тонкої і товстої кишок, жовчного міхура, у порожнині матки та яйцеводів, у вивідних протоках печінки та підшлункової залози. Одношаровий кубічний епітелій вистилає канальця нирок, вивідні протоки багатьох залоз, дрібні бронхи легень. Одношаровий плоский епітелій вистилає очеревину, плевру, навколосерцеву сумку (перикард). Багаторядний, або псевдобагатошаровий епітелій містить клітини різних форм, їх ядра лежать на різних рівнях і утворюють кілька рядів. Багатошаровий епітелій поділяється на багатошаровий плоский зроговілий, багатошаровий плоский незроговілий та перехідний. Багатошаровий плоский незроговілий локалізований у рогівці ока, ротовій порожнині, стравоході, піхві, анальній частині прямої кишки. Багатошаровий плоский зроговілий епітелій вкриває поверхню шкіри і має назву епідермісу. Перехідний епітелій вистеляє сечовивідні шляхи — ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур.

 

 

Залозистиій епітелій.

Окремим видом епітелію є залозистий епітелій, з якого побудована переважна більшість залоз організму. Клітини залозистого епітелію називають гландулоцитами. Епітеліальна тканина виконує низку важливих функцій в організмі людини і тварин, напр., захищає тканини, що лежать під ними, від механічних пошкоджень, проникнення чужорідних агентів, бере участь у транспортних процесах, виконує секреторну функцію та ін.

Залозистий епітелій - це спеціалізовані клітини, що пристосовані до синтезу, накопичення і виведення секрету.

Розрізняють залози внутрішньої секреції – ендокринні і залози зовнішньої секреції – екзокринні, відповідно, гландулоцити поділяють на ендокриноцити та екзокриноцити. Ендокринні залози становлять ендокринну систему, яка разом із нервовою системою регулює і координує роботу органів усього організму. Характерним для них є те, що свої секрети (гормони) вони виділяють безпосередньо в кров. До таких залоз належать гіпофіз, епіфіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, надниркові залози, ендокринні відділи підшлункової та статевих залоз. Екзокринні залози мають кінцеві секреторні відділи та вивідні протоки. Свій секрет вони виділяють у порожнини (наприклад, у порожнину шлунка) або на поверхню епітеліального пласту.

За кількістю клітин усі залози організму поділяють на одноклітинні та багатоклітинні. Останніх в організмі є велика кількість.

За способом виділення секрету із клітини залози поділяють на три типи: мерокринові, апокринові і голокринові. При мерокриновому типі секреції залозисті клітини не руйнуються. До мерокринових залоз належать: слинні залози, підшлункова залоза, більша частина потових залоз та ін. При апокриновому типі секреції апікальна частина клітини відокремлюється від неї разом із секретом. Прикладом апокринових залоз є молочні та потові залози пахвових ділянок. При голокриновій секреції руйнується вся клітина. Прикладом голокринової залози є сальна залоза шкіри.

За хімічним складом секрету розрізняють слизові, білкові, змішані (білково-слизові), потові та сальні залози.

 

4. Морфофункціональна хар-ка перехідного!!!!ЄЄЄЄЄ та багатошарового зроговілого епітелію.

По будові епітелії підрозділяються на одношарові і багатошарові. Головний принцип цієї класифікації - відношення клітин до базальної мембрани

Перехідний епітелій вистилає органи, підвладні сильному розтяганню - сечовий міхур, сечоводи та ін При зміні обсягу органу товщина і будова епітелію також змінюється.

 

Багатошаровий епітелій буває зроговілим, незроговілим і перехідним. Епітелій, в якому відбуваються процеси зроговіння, пов'язані з диференціюванням клітин верхніх шарів в плоскі рогові лусочки, називають багатошаровим плоским зроговілим.

Багатошаровий плоский зроговілий епітелій - епідерміс, він вистилає шкірні покриви. У товстій шкірі (долоні поверхні), яка постійно відчуває навантаження, епідерміс містить 5 шарів:

1 - базальний шар - містить стовбурові клітини, диференційовані циліндричні і пігментні клітини (пігментоціти).

2 - шипуватий шар - клітини полігональної форми, в них містяться тонофібрілли.

3 - зернистий шар - клітини набувають ромбоподібну форму, тонофібрілли розпадаються і всередині цих клітин у вигляді зерен утворюються білок кератогіалін, з цього починається процес зроговіння.

4 - блискучий шар - вузький шар, в ньому клітини стають плоскими, вони поступово втрачають внутрішньоклітинну структуру, і кератогіалін перетворюється на елеідін.

5 - роговий шар - містить рогові лусочки, які повністю втратили будова клітин, містять білок кератин. При механічного навантаження і при погіршенні кровопостачання процес зроговіння посилюється.

 

5. Еритроцити. Еритроци́ти — або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну. Тобто еритроцити, це невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольору, функція яких — транспорт кисню і вуглекислого газу. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові називається еритроцитоз або поліцитемія, а зниження — еритроцитопенія. За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку.95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. Особливості внутрішньої будови:а) відсутність ядра і основних органел;б) наявність пігментних включень-гемоглобіну;в) специфічна будова цитоскелету. Функції еритроцитів:А. Дихальна (забезпечується гемоглобіном)Б. Регуляторні і захисні (транспортують на своїй поверхні біологічно активні речовини, імуноглобуліни, компоненти комплімента, імунні комплекси).

 

6.Лейкоцити.(ФОРМУЛА?????). Лейкоцити Клітини крові, що мають всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту,здатні до виходу із судин, виконують захисну функцію. В 1 л крові – від 4,0х10^9‑ до 10,0х10⁹. > - лейкоцитоз, < - лейкопенія. ГРАНУЛОЦИТИ та АГРАНУЛОЦИТИ, відповідно містять і не містять зернистості. ГРАНУЛОЦИТИ: нейтрофільні, еозинофільні та базофільні. Нейтрофільні: юні, паличко ядерні, сегментоядерні. АГРАНУЛОЦИТИ: лімфоцити та моноцити. Нейтрофільні – 65-70% від загальної кількості лейкоцитів., паличкоядерні нейтрофіли - 1-6%, юні нейтрофіли – 0-1%. Еозинофільні гранулоцити – 0,5-5% від усіх лейкоцитів, мають специфічну зернистість. Базофільні – 0-1% від усіх лейкоцитів – малорухомі, майже не здатні до фагоцитозу. Функція- метаболізм гістаміну і гепарину. Беруть участь у процесі згортання крові.\\\\\\\\ Клітини крові, які мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподій, виконують захисну ф., основний термін життя проводить поза судинами. Усі лейкоцити залежно від наявності чи відсутності у їхній цитоплазмі специфічної зернистості поділяють на гранулоцити, які містять зернистість, та агранулоцити, які не містять. Залежно від фарбування: 1)нейтрофільні. Залежно від форм ядра: юні, паличкоподібні та сегментоядерні.2)ацидофільні

3)базофільні.

 

7.Гранулоцити. Вони поділяються на:1)нейтрофільні гранулоцити – діаметр у мазку – 10-12 мкм, у свіжій 7-9 мкм. Цитоплазма фарбується слабко, оксифільно. Зернистість дрібна. Гранули поділяються на первинні і вторинні. Первинні гранули – лізосоми. Вторинні – специфічна зернистість. У цитоплазмі нейтрофілів слабко розвинені органели: є небагато мітохондрій, невеликий К.Г., іноді зустрічається елементі Е.С., включення – глікоген, ліпіди. 2) еозинофільні гранулоцити – діаметр у мазку 12-14 мкм, у свіжій краплі крові 9-10 мкм. Специфічна зернистість великих розмірів, добре видно. Ядро складається з 2-3 сегментів. Є фермент гістаміназа.3)базофільні гранулоцити – діаметр у краплі крові 9мкм, у мазку 11-12мкм. Ядро не має певної форми, розташоване в центрі клітини, бідне на хроматин. Базофіли малорухомі, не здатні до фагоцитозу

Нейтрофыли становлять 40-75% від загальної кількості лейкоцитів, d-7-9мкм. Цитоплазма – слабко оксифільна. Зернистість дрібна, її погано видно.Єнебагато мітохондрій, невеликий КГ, іноді – елементи епс. Наявність включень – глікогену, ліпідів.Фун: Знищення мікроорганізмів; Руйнація і перетравлення пошкоджених клітин; Регуляція діяльності інших клітин (продукція цитокінів). Мають здатність активно рухатися.Розрызняють(Юні0,5-1, Паличкоядерні1-6 і сегментоядерні35-70)

Еозинофіли 0,5-1%,d у мазку 12-14 мкм, у свіжій краплі крові 9-10 мкм.Цитоплазма –слабо базофільна. Специфічна зернистість великих розмірів, добре видно. Ядро складається з 2-3 сегментів. грЕПС добре розвинена, рибосоми, невелика кількість мітохондрій, багато включень глікогену. Гранули:А.Великі, овоїдної форми, містять кристалоїд, у якому є антипаразитарний фактор. Окрім того, ці гранули містять неротоксин, гістаміназу, колагеназу, гідролітичні ферменти, пероксидазу.Б. Дрібні – містять арилсульфатазу, кислу фосфатазу, пероксидазу. Життєвий цикл- 8-14 діб. Функції:А. Знищення паразитівБ. Участь у алергічних реакціяхВ. Участь у запальних процесах.

Базофіли – становлять 0-1% від загальної к-ті лейкоцитів.d 9мкм, у мазку 11-12мкм. У крові циркулюють 1-2 дні. Термін життя невідомий. Цитоплазма слабко оксифільна. В гранулах міститься гепарин, серотонін, гістамін, пероксидаза, кисла фосфатаза. Ядро не має певної форми, розташоване в центрі, бідне на гетерохроматин. Малорухомі клітини, майже не здатні до фагоцитозу. Ф: метаболізм гістаміну і гепарину, зсідання крові, алергічні реакції(розшир.судин)

 

 

8. Агранулоцити. Моноцити 1-11% від загальної кількості лейкоцитів. Ядро богоподібне. Рухомі, здатні до фагоцитозу, піноцитозу. Моноцити перебувають у кровяному руслі 36-104 години, після чого виходять із судин і перетворюються на макрофаги-гістіоцити. Належать до макрофагічної системи організму. 24. Лімфоцити 19-38% від загальної кількості лейкоцитів. МАЛІ СВІТЛІ(70-75%), МАЛІ ТЕМНІ(12-13%), СЕРЕДНІ(10-12%), ПЛАЗИОЦИТИ АБО ЛІМФОПЛАЗМОЦИТИ(1-2%). Т- і В-лімфоцити. Тимусзалежні – утв у тимусі, забезпечують реакції клітинного імунітету та регуляцію гуморального імунітету. Т-кілери, -гелпери, -супресори, -клітини памяті, живуть довго. Бурсазалежні утв у птахів у фабрицієвійй сумці, а в людини – у червоному кістковому мозку, забезпечують гуморальний імунітет, живуть недовго. \\\\\У крові лімфоцити циркулюють 30 хвилин, кров містить 2% усіх лімфоцитів, а 98% знаходиться у тканинах.Термін життя:

А. 60-75% - від декількох місяців до 5 років.Б. 15-35% від декількох годин до 5 днів. Функції лімфоцитів:А.Забезпечення реакцій імунітету.Б. Регуляція діяльності інших клітин в імунних реакціях, процесах росту, диференціювання і регенерації тканин шляхом продукції цитокінів.Види: малі, середні, великі. Малі мають велике кулясте ядро, яке займає майже всю клітину, розташоване у центрі. У ядрі багато гетеро хроматину, розташований компактно. Цитоплазма фарбується базофільні. В ній є світла перинуклеарна зона. Середні й великі лімфоцити мають більшу кількість цитоплазми. Чотири типи клітин:1)малі світлі. Цитоплазма світла, невелика кількість рибосом, а також містять інші органели.

2)малі темні. Багато вільних рибосом, незначна кількість мітохондрій, рідко містять інші органели.3)середні. Хроматин пухкий, добре видно ядерце. Майже всі органели наявні.4)плазмоциди. Концентрично розташовані навколо ядра канальні Е.С. За походженням і імунними ф.:Т-лімфоцити(70-80% у крові). – утворюються у тимусі, забезпечують реакції клітинного імунітету і регуляцію гуморального імунітету. Вони можуть жити кілька років. В-лімфоцити (10-20 % у крові).– утвор. В червоному кістковому мозку, забезпечують гуморальній імунітет.Живуть не довго.0-лімфоцити (5-10% у крові).

 

9. ПВСТ!

Побудована з клітин і міжклітинної речовини. Остання у свою чергу включає волокнисті структури (колагенові, еластичні, ретикулярні волокна) та соновну речовину. Є фібробласти, макрофаги, плазмоциди, тканинні базофіли, адипоцити, пігментоцити, адвентицій ні клітини, лейкоцити, які мігру.ть з крові. Присутня майже в усіх внутрішніх органах, утв їхні оболонки, заповнює проміжки між органами, супроводжує судини і нерви. Ф: трофічна, захисна, опорно-механічна, замісна(у разі пошкодження заміщає собою дефекти в органах)