Вікові етапи розвитку особистості. Підходи до вивчення психічних процесів особистості. Вікова періодизація психічного розвитку особистості 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вікові етапи розвитку особистості. Підходи до вивчення психічних процесів особистості. Вікова періодизація психічного розвитку особистості



Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких нео­боротна й передбачувана. Кожен період (вік) — своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що в ікові психологічні особливості зумовлені конкретно-історични­ми умовами розвитку, спадковістю, певною мірою — характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними із сту­пенями навчання й виховання.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвит­ку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соці­альні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії - фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки - психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Періодизація розвитку належить до найскладніших і досі пір які мають однозначного вирішення питань і психології, і фізіології. Про це свідчить різні підходи до періодизації розвитку, що у цих науках. Труднощі значною мірою пов'язані із повною відсутністю загальновизнаного критерію, який було б одно прийнято представників різних наук.

Вікові цикли життя мають різну періодизацію. Залежно від критерію виділяються різні періоди у житті у різних психологічних концепціях. Проте, не дивлячись на різні засадипериодизаций розвитку, більшість теорій виділяють одні й самі вікові етапи. Наприклад, дитячий період описується, як вік становлення довіри до світу (Э.Эриксон), чи періодоральной стадії (З.Фрейд), чи період тісного емоційного спілкування матері (Д.Б.Эльконин), чи стадіїсенсомоторного інтелекту (Ж.Пиаже). Різні концепції виділяють як головне ознаки цього етапу різні боки психічного розвитку. Але вони виділяють саме такий вікової цикл як якісно особливий етап психічного розвитку людини.

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку особистості за психолого-педагогічними критеріями, що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).

В багатьох зарубіжних наукових джерелах фігурують такі розбіжності з вище розглянутим варіантом періодизації, як різна тривалість немовлячого періоду - від одного до трьох років (Е.Еріксон, В.Квінн, В.Мухіна, Г.Крайг), альтернативні позначення періоду дитинства - шкільний вік, дитинство, середнє дитинство (Е.Еріксон, В.Квінн, Г.Крайг), зведення підліткового та юнацького періоду в єдиний, який здебільшого позначають підлітковим (Г.Крайг, Ф.Райс, А.Реан, Д.Шеффер).

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку — «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) — або ні — для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е. Еріксона.

Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі — мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи — батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи — батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи — в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.

Юність — до 18 р. Значущі оточуючі — ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність — невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи — друзі. Головна суперечність: співпраця — відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності — професія, батьки. Центральна суперечність: дружба — ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення — людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість — розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.

 


Рушійні сили психічного розвитку особистості. Феномен ідентифікації та її вплив на становлення психіки. Етапи ідентифікації за Е. Еріксоном. Ознаки загострення ідентифікації на різних етапах психічного розвитку. 87 8

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 526; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.166.170.195 (0.064 с.)