Поняття про санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи в осередках НС

Вступ

В районах катастроф і стихійних лих, місцях тичасового розташування евакуйованого населення може виникати насприятлива в санітарно-гігієнічному і епідеміологічному відношенні обстановка, яка сприяє виникененню і поширенню серед різних контингентів масових інфекційних захворювань. В деяких випадках погіршення епідемічної обстановки набуває першочергового значення для населення регіону. В таких ситуаціях необхідне проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепеідемічних заходів.

 

!

Надзвичайна ситуація (НС) для санітарно-епідеміологічної служби — це різкі, часто непередбачувані зміни в звичайній обстановці, що виникли в результаті катастрофи і характеризуються численними людськими жертвами, масовими інфекційними захворюваннями і ураженням людей, різким погіршенням санітарно-епідемічної обстановки, вкрай складною епідемічною ситуацією.

 

Основними причинами погіршення санітарно-епідемічної обстановки та складної епідемічної ситуації є:

1) руйнування комунальних об’єктів (систем водопостачання, каналізаційних, електро-, теплозабезпечення, тощо);

2) різке погіршення санітарно-епідемічного стану території у зв’язку з руйнуванням хімічних, нафтопереробних й інших промислових підприємств;

3) появою великої кількості трупів людей і тварин, гниття продуктів тваринного і рослинного походження;

4) масове розмноження гризунів, виникнення епізоотій серед них ті активізація природних осередків;

5) інтенсивна міграція організованих і неорганізованих контингентів населення;

6) пересування рятувальників, різних сил і засобів, які беруть участь в ліквідації наслідків НС;

7) зміна сприйнятливості потерпілого населення до інфекцій, внаслідок виникнення стресових станів тощо;

8) зниження ефективності роботи санітарно-епілеміологічних і лікувально-профілактичних установ, розташованих у зонах катастрофи.

В епідемічних осередках, які виникають в районах стихійних лих і техногенних катастроф спочатку важко встановити джерело інфекції, тобто перша ланка епідемічного процесу випадає, джерела зараження не виявляються а виникають тільки шляхи передачі. Відбувається «вибух» інфекційних захворювань і тільки після цього випливає так званий «хвіст» епідемії, що надалі обумовлюватиме зараження тих, хто контактував з хворими.

 

!	У районах НСепідемічним осередком слід вважати територію, на якій у певних межах часу і простору сталося ураження людей збудниками заразних захворювань і набуло масового характеру розповсюдження інфекційних захворювань.

 

Межі епідемічного осередк5у визначаються наступними чинниками:

— наявність у зонах катастроф неізольованих інфекційних хворих серед потерпілого населення;

— можливість розповсюдження інфекційними хворими збудників заразних захворювань;

— уражені, які потребують госпіталізації, оцінювані з точки зору ризику зараження;

— здорове населення, яке контактувало з інфекційними хворими і потребує обсервації, оцінюване з точки зору ризику зараження;

— зовнішнє середовище, небезпечне для зараження людей.

 

!	Показником термінів активності епідемічного осередку в зонах НС є максимальний інкубаційний період розповсюдження інфекційної хвороби

 

Цей показник не завжди є достатнім. У випадку захворювання людей, зі зниженим імунітетом другий пік розповсюдження інфекції може виникнути через 2-3 інкубаційних періоди після першого, за рахунок передачі збудника особами, в яких захворювання перебігало безсимптомно.

Інфекційна хвороба серед різних груп населення в одному і тому ж регіоні лиха розповсюджується неоднаково. На інтенсивність цього процесу впливають комунально-побутові й санітарно-гігієнічні умови:

1) проживання людей у зонах катастроф;

2) проживання людей в місцях розташування евакуйованого населення;

3) проживання і праці членів аварійно-рятувальних команд;

4) особливості сприйнятливості організму людей до кожної окремої хвороби.

 

Потенційна небезпека зараження людей залежить від комунальної характеристики, яка складається з:

● географічного положення району НС;

● кліматичні умови;

● економічні ресурси;

● соціально-економічний статус;

● рівень дотримання правил гігієни в місцях проживання людей;

● медичний нагляд і профілактика;

● система забезпечення питною водою і продуктами харчування;

● система очищення відходів і каналізації;

● рівень міграції населення;

● контакти із тваринами;

● спалахи інфекцій і епідемічні хвороби.

У епідемічних осередках

У загальній системі заходів, спрямованих на локалізацію та ліквідацію осередків інфекційної захворюваності велике значення належить режимно-обмежувальним

Режимно-обмежувальні заходи

Система державних заходів, яка включає режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні та лікувально-профілактичні заходи, які спрямовані на локалізацію та ліквідацію епідемічних осередків.

 

До режимно-обмежувальних заходів належать карантин та обсервація.

Карантин запроваджується рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК). Він запроваджується у разі виникнення захворювань на “карантинні” (“конвенційні”) інфекції (чума, холера, віспа натуральна, жовта гарячка) або у разі появи масових захворювань на інші ОНІ: меліоїдоз, сап, сибірку, висипний тиф, орнітоз, туляремію, більшість геморагічних гарячок тощо.

До числа особливо небезпечних інфекцій, крім “карантинних”, віднесено більше сотні різних інфекційних захворювань. Існує два підходи до визначення поняття “особливо небезпечні інфекції”. Відповідно до першого підходу, до ОНІ належать інфекційні хвороби, які здатні до епідемічного поширення з охопленням великої кількості людей та (або) мають вкрай важкий перебіг і спричиняють високу летальність або інвалідність хворого.

Інший підхід до включення у групу ОНІ ґрунтується на потенційній небезпечності збудника певної інфекції: патогенності, механізму та шляхах передачі, наявності та доступності ефективних засобів і методів профілактики й лікування.

Відповідно до цих критеріїв, усі збудники (мікроорганізми) діляться на чотири групи патогенності.

Збудники першої групи являють собою високу як індивідуальну, так і суспільну небезпеку. Вони спроможні зумовити важкі хвороби людей і (або) тварин, що не піддаються лікуванню і можуть легко поширюватися поміж людьми або передаватися від тварин безпосередньо чи опосередковано (чума, віспа натуральна, геморагічні гарячки).

Збудники другої групи являють собою високу індивідуальну, але низьку суспільну небезпеку. Вони здатні зумовити важкі інфекційні хвороби, але не можуть поширюватися від однієї людини до іншої, або ж щодо них є ефективні засоби профілактики та лікування (бруцельоз, туляремія, гістоплазмоз тощо).

Збудники третьої групи являють собою помірну індивідуальну та обмежену суспільну небезпеку (черевний тиф, вірусний гепатит В тощо).

Збудники четвертої групи являють собою низьку індивідуальну та суспільну небезпеку.

З урахуванням вищезазначених критеріїв особливо небезпечними інфекціями називаються ті інфекційні захворювання, збудники яких віднесені до першої та другої груп патогенності.

Застосування карантину супроводжується введенням режиму обсервації на всіх суміжних із зоною карантину адміністративних територіях. Режим обсервації запроваджується також у разі виникнення захворювань на малоконтагіозні інфекційні хвороби.

Введення карантину передбачає:

1) озброєну охорону (оточення) осередку, тобто всіх населених пунктів та всієї зони карантину;

2) суворий контроль за в’їздом та виїздом населення, вивезенням майна із зони карантину;

3) заборону проїзду через зону карантину автотранспорту та зупинок залізничного і водного транспорту у разі транзитного проїзду поза спеціально визначеними місцями;

4) організацію обсерваторів та проведення обсервації осіб, які знаходяться в осередку та вибувають за його межі;

5) обмеження спілкування між окремими групами населення;

6) встановлення протиепідемічного режиму для населення, роботи міського транспорту, торговельної мережі та підприємств громадського харчування, об’єктів народного господарства залежно від епідеміологічного стану, але такого, що забезпечує їх безперервне функціонування;

7) забезпечення населення продуктами харчування та промисловими товарами першої необхідності з дотриманням вимог протиепідемічного режиму;

8) встановлення суворого протиепідемічного режиму роботи медичних закладів;

9) виконання заходів знезараження навколишнього середовища, виробленої промислової продукції та санітарної обробки населення;

10) переведення усіх об’єктів харчової промисловості на спеціальний технологічний режим роботи, який гарантує нешкідливість виробленої продукції;

11) здійснення екстреної та специфічної профілактики;

12) якнайшвидше активне виявлення інфекційних хворих, їх ізоляцію та госпіталізацію;

13) контроль за суворим виконанням правил карантину;

14) проведення санітарно-просвітницької роботи.

 

У разі запровадження обсервації передбачається:

#обмеження в’їзду, виїзду та транзитного проїзду всіх видів транспорту через територію, на якій впроваджено обсервацію;

#проведення знезаражування об’єктів навколишнього середовища;

#якнайактивніше раннє виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція та госпіталізація;

#запровадження екстреної та специфічної профілактики;

#здійснення, за показаннями, санітарної обробки ураженого населення;

#посилення медичного контролю за виконанням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

#посилення ветеринарно-бактеріологічного контролю щодо зараженості сільськогосподарських тварин та продуктів тваринництва;

#запровадження протиепідемічного режиму роботи медичних закладів.

 

Оточення осередку організовується шляхом встановлення внутрішніх та зовнішніх постів. Внутрішню охорону забезпечують працівники органів Міністерства внутрішніх справ, які встановлюють пости на основних транспортних магістралях та пости охорони при медичних закладах.

Зовнішнє оточення меж карантинної зони здійснюють війська МВС або загальновійськові частини Міністерства оборони, що розташовані поза зоною карантину.

Для контролю входу людей, в’їзду транспорту, завезення продуктів, за виїздом з карантинної зони на залізничних вокзалах, автомагістралях, у морських та річкових портах, аеропортах службою зовнішнього оточення виставляються КПП, у складі яких силами та засобами органів охорони здоров’я розгортаються санітарні контрольні пункти (СКП). На СКП покладено:

§ перевірку посвідчень щодо проходження обсервації;

§ перевірку посвідчень щодо проведення вакцинацій (за необхідності) серед осіб, які прибули до зони карантину;

§ медичне спостереження за особами, які супроводжують вантажі, транспортні бригади тощо;

§ контроль за санітарним станом аеропортів, залізничних, морських та річкових вокзалів;

§ медичний нагляд за особовим складом КПП у зоні його функціонування;

§ виявлення інфекційних хворих серед осіб, які від’їздять із зони карантину, та тих, які в’їжджають до неї, і їх ізоляція.

Зняття карантину або обмежувальних дій здійснюється після закінчення терміну інкубаційного періоду певного захворювання, який рахується з моменту ізоляції останнього хворого та проведення заключної дезинфекції в осередку захворювання.

З метою зменшення контактів між людьми в осередках проводяться заходи щодо роз’єднання населення. На господарських об’єктах, що працюють в умовах карантину, впроваджується протиепідемічний режим роботи, який передбачає:

— забезпечення захисту робітників і службовців від впливу бактеріальних засобів;

— своєчасне виявлення інфекційних хворих, їх негайну ізоляцію і встановлення спостереження за особами, які перебували в контакті з хворими;

— проведення заходів, щодо знезаражування навколишнього середовища і виробничих приміщень;

— забезпечення своєчасного проведення серед працівників профілактичних заходів (екстрена профілактика, щеплення…);

— проведення знезараження продукції, що випускається, перед вивезенням із карантинної зони і з видачею відповідних документів про їх безпеку;

— дотримання працівниками встановлених санітарно-гігієнічних і протиепідемічних правил.

Перебудовується робота лікувально-профілактичних закладів, зокрема поліклінічних установ. Вся медична допомога наближається до населення або переноситься на підприємства, в установи та організації.

Дільничний принцип обслуговування населення зберігається, однак лікарські дільниці поділяються на мікродільниці з чисельністю населення до 1000-2000 осіб. На мікродільниці працює бригада у складі:

- одного лікаря,

- двох медсестер,

- двох дезінфекторів та

- декількох осіб санітарного активу із місцевого населення або членів санітарної дружини.

Для проведення подвірних обходів та роботи за викликами бригада повинна бути забезпечена транспортом. Працює вона з дотриманням протиепідемічного режиму і повинна бути забезпечена захисним одягом відповідно до характеру осередку.

Для активного якомога раннього виявлення хворих основною формою організації роботи є подвірні (поквартирні) обходи, які проводяться силами бригад мікродільниць. Персонал бригади працює під керівництвом лікаря. Перед виходом на дільницю бригада проходить інструктаж з епідеміології, клініки та симптоматики певної інфекції і з правил поведінки в осередку. Санітарні дружинниці та санітарний актив працюють в осередках під керівництвом середнього медичного працівника. Поквартирні (подвірні) обходи проводяться не рідше двох разів на добу. Медична сестра отримує чергову мікродільницю для роботи, визначає для санітарних дружинниць (санітарного активу) конкретні об’єкти (вулиці, будинки, квартири) і здійснює контроль за їх роботою. Члени бригади складають списки людей, які мешкають на певній території, проводять термометрію, результати якої вносяться у спеціальний журнал. Якщо виявляють хворого, про нього повідомляють середнього медичного працівника або лікаря бригади. Хворих ізолюють, а потім направляють на госпіталізацію. У помешканні хворого проводять дезинфекцію. Хворих, у яких підвищена температура, госпіталізують у провізорні відділення. За особами, які мали контакт з хворими, встановлюється спостереження на термін максимального інкубаційного періоду певного захворювання. За необхідності проводиться екстрена профілактика. Одна бригада за 10 годин роботи може обстежити шляхом подвірних обходів 200-300 дворів (квартир).

У кінці робочого дня лікар бригади заповнює звітну форму, де зазначається:

§ загальна кількість мешканців на мікродільниці;

§ кількість осіб, у яких проведена термометрія;

§ кількість хворих, серед яких виявлено осіб з підвищеною температурою невизначеної етіології;

§ кількість госпіталізованих осіб;

§ кількість хворих, яких залишено вдома (причини);

§ якщо проводилась екстрена профілактика – кількість осіб, які отримали медичні препарати.

У медико-санітарних частинах та медичних пунктах підприємств виконання вищезазначеної роботи переноситься у цехи, відділи, де також проводиться активне виявлення хворих, термометрія та інші заходи.

З метою усунення проміжних ланок в організації транспортування хворих, направлення їх до відповідних стаціонарів, скорочення часу госпіталізації та проведення заключної дезинфекції на базі відділення госпіталізації міської дезинфекційної станції створюється центр санітарно-епідеміологічного нагляду (епідеміологічне бюро). У центр (бюро) надходять усі дані щодо наповнення інфекційних стаціонарів, відомості про хворих, які мають потребу у госпіталізації. Хворі госпіталізуються силами відділення евакуації, після чого відділенням дезинфекції проводиться заключна дезинфекція. Така організація роботи дозволяє зберігати послідовність між догоспітальним та госпітальним етапами надання медичної допомоги інфекційним хворим.

Інфекційних хворих слід доставляти у стаціонар спеціальним транспортом. Хворих з ОНІ у стаціонар перевозить бригада евакуаторів (лікар або середній медичний працівник, два санітари, водій), які одягнені у захисний одяг відповідно до характеру інфекції. Після доставки хворого у стаціонар транспорт та предмети, що використовувалися під час транспортування, знезаражують.

Евакуатори дезінфікують взуття, рукавички та фартухи, які додатково надягають під час масових перевезень хворих. У разі евакуації осіб із захворюваннями, що спричинені збудниками першої групи, міняють захисний одяг після евакуації кожного хворого. Після закінчення зміни медичні працівники проходять санітарну обробку.

У комплексі протиепідемічних заходів значне місце відводиться проведенню дезинфекційних заходів відносно місцевості, транспорту, виробничих і житлових приміщень, води, продовольства, фуражу, предметів догляду за хворими.

В першу чергу проводять знезараження в:

- місцях виявлення збудників інфекційних захворювань;

- лікувальних закладах;

- на основних проїзних магістралях;

- транспорті;

- господарських об’єктах, які продовжують роботу в осередку.

 

■ Знезараження транспортних засобів здійснюють на станціях знезараження транспорту, що розгортаються на базі мийних відділень гаражів.

■ Знезараження одягу, взуття, м’якого інвентаря здійснюють на станціях знезараження одягу, що розгортаються на базі пралень, хімчисток.

■ Санітарна обробка населення здійснюється в стаціонарних чи тимчасових обмивальних пунктах на базі санітарних пропускників, лазень, душових.

■ Заражені харчові продукти слід своєчасно виявити і утилізувати або знезаразити.

■ Знезараження індивідуальних запасів питної води здійснюють кип’ятінням чи хімічним способом (хлоруванням).

Дезінфекцію в епідемічних осередках проводять спеціальні бригади, до складу яких входять:

- дезінструктор;

- дезінфектор;

- двоє сандружинників.

В епідемічних осередках

у загальній системі запобіжних та протиепідемічних заходів у випадку виникнення висококонтагіозних інфекційних захворювань досить важливою є екстрена профілактика.

 

Екстрена профілактика	Комплекс медичних заходів, здійснюваних щодо людей, які зазанали інфікування збудником небезпечних інфекційних захворювань, для запобігання розвитку в них інфекційного процесу.
Ці заходи здійснюють негайно — з моменту надходження інформації про зараження або захворювання людей на небезпечні інфекції, а також під час спалахів серед населення інфекційних хвороб невідомої етіології.

 

 

Екстрена профілактика поділяється на загальну і спеціальну:

Загальна екстрена профілактикапроводиться до встановлення виду збудника, що спричинив інфекційне захворювання. Її проводять за допомогою антибіотиків або хіміопрепаратів широкого спектру дії.

Спеціальна екстрена профілактика проводиться після встановлення виду мікроорганізму, його антибіотикочутливості, підтвердження клінічного діагнозу в інфекційних хворих.

 

Середня тривалість проведення загальної екстреної профілактики – до 5 діб (час, необхідний для виділення, ідентифікації та визначення чутливості збудника до певних антибіотиків).

Після ідентифікації та визначення чутливості до антибіотиків починається проведення спеціальної екстреної профілактики препаратами, які етіотропно впливають на відомого збудника інфекційного захворювання.

Тривалість спеціальної екстреної профілактики визначається в основному тривалістю інкубаційного періоду, який обчислюється із дня можливого інфікування.

У разі послідовного переходу від загальної до спеціальної екстреної профілактики слід дотримуватися відповідної послідовності у термінах та дозах препаратів з урахуванням препаратів, отриманих особою під час загальної екстреної профілактики.

 

Екстреній профілактиці (превентивному лікуванню) підлягають окремі особи або групи населення, яких за даними епідеміологічного обстеження слід вважати інфікованими.

Екстрена профілактика здійснюється:

3 серед осіб, які спілкувалися з людиною, що є джерелом збудника інфекції, тобто з хворим або носієм;

3 у дитячих закладах, стаціонарах лікарень, на харчових об’єктах, у будинках для літніх людей та інвалідів, закладах зі спеціальним режимом у разі виявлення випадків захворювання або носіїв збудників інфекційних хвороб;

3 серед усіх жителів населеного пункту або їх частини у разі виникнення групових захворювань.

Обов’язковими умовами екстреної профілактики є:

# одномоментне охоплення усіх контингентів, які підлягають профілактиці;

# забезпечення обліку та контролю за вживанням засобів профілактики;

# визначення стійкості виділених культур збудника щодо використовуваних з профілактичною метою препаратів.

Екстрена профілактики організовується та проводиться:

§ у дитячих закладах, будинках для літніх людей та інвалідів, закладах зі спеціальним режимом – керівниками та медичними працівниками цих закладів;

§ на інших підприємствах, у закладах та організаціях – керівниками районних та дільничних лікарень, поліклінік та амбулаторій за територіальними принципом із залученням санітарного активу;

§ серед неорганізованого населення – медичним персоналом бригад.

Облік проведеної екстреної профілактики здійснюється особами, відповідальними за її проведення.

У системі заходів боротьби щодо виникнення та поширення інфекційних захворювань важливе значення має імунопрофілактика (специфічна профілактика). Водночас із обов’язковими плановими щепленнями (проти дифтерії, правця, поліомієліту, кашлюку, кору, туберкульозу) проводяться профілактичні вакцинації за епідемічними показаннями. Вони проводяться лише на епідемічних (ензоотичних) територіях і лише тим контингентам, які за побутових або професійних умов наражаються на ризик зараження у певні сезони року.

Наприклад, планова вакцинація проти сибірки проводиться особам, які працюють із живими культурами збудників, тваринним матеріалом, інфікованим збудником, а також особам, які зайняті доглядом за тваринами, їх забоєм та розбиранням туш, збиранням, зберіганням, транспортуванням та первинною переробкою сировини тваринного походження.

Планову вакцинопрофілактику проводять населенню ензоотичних на туляремію територій (дорослі – планово, діти – за епідемічними показаннями). У результаті проведення специфічної профілактики імунний прошарок серед населення повинен скласти не меншу ніж 90%.

У разі холери специфічна профілактика має допоміжне значення. Щеплення проводиться за один місяць до очікуваного підйому захворюваності. Час від вакцинації до ревакцинації у разі несприятливої епідемічної ситуації скорочується.

Таким чином, поняття “епідемічні показання” для специфічної профілактики передбачають вказівки на:

#територію, на якій проводиться імунізація;

#контингенти, які мають ризик зараження певною інфекцією;

# час проведення імунопрофілактики.

У свою чергу, вибір території та контингентів, які підлягають щепленню, і визначених календарем вакцинації термінів вимагає попередньої діагностики місцевої епідеміологічної ситуації.

 

Вступ

В районах катастроф і стихійних лих, місцях тичасового розташування евакуйованого населення може виникати насприятлива в санітарно-гігієнічному і епідеміологічному відношенні обстановка, яка сприяє виникененню і поширенню серед різних контингентів масових інфекційних захворювань. В деяких випадках погіршення епідемічної обстановки набуває першочергового значення для населення регіону. В таких ситуаціях необхідне проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепеідемічних заходів.

 

!

Надзвичайна ситуація (НС) для санітарно-епідеміологічної служби — це різкі, часто непередбачувані зміни в звичайній обстановці, що виникли в результаті катастрофи і характеризуються численними людськими жертвами, масовими інфекційними захворюваннями і ураженням людей, різким погіршенням санітарно-епідемічної обстановки, вкрай складною епідемічною ситуацією.

 

Основними причинами погіршення санітарно-епідемічної обстановки та складної епідемічної ситуації є:

1) руйнування комунальних об’єктів (систем водопостачання, каналізаційних, електро-, теплозабезпечення, тощо);

2) різке погіршення санітарно-епідемічного стану території у зв’язку з руйнуванням хімічних, нафтопереробних й інших промислових підприємств;

3) появою великої кількості трупів людей і тварин, гниття продуктів тваринного і рослинного походження;

4) масове розмноження гризунів, виникнення епізоотій серед них ті активізація природних осередків;

5) інтенсивна міграція організованих і неорганізованих контингентів населення;

6) пересування рятувальників, різних сил і засобів, які беруть участь в ліквідації наслідків НС;

7) зміна сприйнятливості потерпілого населення до інфекцій, внаслідок виникнення стресових станів тощо;

8) зниження ефективності роботи санітарно-епілеміологічних і лікувально-профілактичних установ, розташованих у зонах катастрофи.

В епідемічних осередках, які виникають в районах стихійних лих і техногенних катастроф спочатку важко встановити джерело інфекції, тобто перша ланка епідемічного процесу випадає, джерела зараження не виявляються а виникають тільки шляхи передачі. Відбувається «вибух» інфекційних захворювань і тільки після цього випливає так званий «хвіст» епідемії, що надалі обумовлюватиме зараження тих, хто контактував з хворими.

 

!	У районах НСепідемічним осередком слід вважати територію, на якій у певних межах часу і простору сталося ураження людей збудниками заразних захворювань і набуло масового характеру розповсюдження інфекційних захворювань.

 

Межі епідемічного осередк5у визначаються наступними чинниками:

— наявність у зонах катастроф неізольованих інфекційних хворих серед потерпілого населення;

— можливість розповсюдження інфекційними хворими збудників заразних захворювань;

— уражені, які потребують госпіталізації, оцінювані з точки зору ризику зараження;

— здорове населення, яке контактувало з інфекційними хворими і потребує обсервації, оцінюване з точки зору ризику зараження;

— зовнішнє середовище, небезпечне для зараження людей.

 

!	Показником термінів активності епідемічного осередку в зонах НС є максимальний інкубаційний період розповсюдження інфекційної хвороби

 

Цей показник не завжди є достатнім. У випадку захворювання людей, зі зниженим імунітетом другий пік розповсюдження інфекції може виникнути через 2-3 інкубаційних періоди після першого, за рахунок передачі збудника особами, в яких захворювання перебігало безсимптомно.

Інфекційна хвороба серед різних груп населення в одному і тому ж регіоні лиха розповсюджується неоднаково. На інтенсивність цього процесу впливають комунально-побутові й санітарно-гігієнічні умови:

1) проживання людей у зонах катастроф;

2) проживання людей в місцях розташування евакуйованого населення;

3) проживання і праці членів аварійно-рятувальних команд;

4) особливості сприйнятливості організму людей до кожної окремої хвороби.

 

Потенційна небезпека зараження людей залежить від комунальної характеристики, яка складається з:

● географічного положення району НС;

● кліматичні умови;

● економічні ресурси;

● соціально-економічний статус;

● рівень дотримання правил гігієни в місцях проживання людей;

● медичний нагляд і профілактика;

● система забезпечення питною водою і продуктами харчування;

● система очищення відходів і каналізації;

● рівень міграції населення;

● контакти із тваринами;

● спалахи інфекцій і епідемічні хвороби.

Поняття про санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи в осередках НС

Санітарно-гігієнічне та протиепідемічне забезпечення населення при виникненні НС

— комплекс організаційних, соціально-економічних, санітарно-технічних, господ-дарських, медичних та інших заходів, спрямованих на підтримку санітарного благополуччя населення, збереження здоров’я людей, попередження виникнення серед них інфекційних захворювань і їх обмеження та ліквідації при появі спалахів заразних хвороб.

Організаційні, соціально-економічні, санітарно-технічні, господарські, медичні та інші заходи повинні проводитись як медичними, так і немедичними силами і засобами.

До медичних сил і засобів санітарно-гігієнічного забезпечення населення при НС належать:

а) амбулаторно-поліклінічні установи;

б) СШНМД;

в) центри екстреної медичної допомоги;

г) лікувальні та лікувально-профілактичні установи, що прибули в район лиха;

д) медичні формування (бригади екстреної медичної допомоги різного профілю);

е) установи і формування санітарно-епідеміологічної служби (СЕЗ, СЕС, і т.д.);

є) наукові і медичні установи.

До немедичних сил і засобів належать:

— територіальні і регіональні адміністративні органи;

— надзвичайні протиепідемічні комісії;

— господарські органи і установи, підприємства та організації;

— рятувальні формування різних міністерств і відомств,

— підрозділи МВС, МНС, МО;

— саме населення.

Слід виділити такі основні принципи організації проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепеідемічних заходів у випадку НС:

# єдиний підхід до організації санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

# відповідність змісту та обсягу заходів, що здійснюються, санітарно-епідемічному стану у районі катастрофи;

# участь усіх ланок галузі охорони здоров’я в організації та проведенні заходів щодо ліквідації епідемічних осередків;

# постійна взаємодія служби медицини катастроф з іншими службами, міністерствами та відомствами під час ліквідації санітарно-гігієнічних та епідеміологічних наслідків катастроф.

Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи у районах катастроф повинні бути спрямовані на:

— джерело збудника інфекції — діагностичні, ізолювальні, лікувальні та режимно-обмежувальні заходи;

— механізм передавання збудника — Санітарно-гігієнічні, дезинфекційні та дезінсекційні;

— сприятливість організму — імунопрофілактика, екстрена профілактика.