Особливості проведення штучного дихання

у немовлят та дітей:

1. Вивільнити верхні дихальні шляхи, для цього слід підвести підборіддя і злегка (ні в якому разі цілком!) розігнути голову і відкрити рот.

2. Необхідно видихати повітря повільно, охопивши одночасно рот і ніс дитини.

3. Штучне дихання повинно проводитись з дотриманням однакової частоти й сили.

Пам’ятайте!

У дітей об’єм повітря в легенях значно менший (близько 10-100 мл), дихальні шляхи у них набагато вужчі. Частота дихання у немовлят – до 40/хв., у дітей – до 30/хв. В той же час, об’єм ротової порожнини у дорослої людини приблизно 50 мл. Тому видих рятівника при штучній вентиляції легень повинен бути не інтенсивним і не повним, щоб не допустити розриву легені.

Помилки при проведенні штучного дихання:

1. Недостатньо щільно прикладений рот (потерпілий отримує замало повітря, так як воно втрачається бічним шляхом).

2. Недостатньо очищена ротова порожнина, що робить штучне дихання неефективним.

3. Голова потерпілого недостатньо відведена назад, що ускладнює проведення штучної вентиляції легень.

4. Надто інтенсивне штучне дихання, особливо ротом через рот, може призвести до переповнення повітрям шлунку, що в свою чергу викликає підняття діафрагми і затискання легень та раптове відригування, в результаті чого шлунковий вміст може попасти в дихальні шляхи.

5. Надто слабка штучна вентиляція легень теж не покращує стан потерпілого, так як в дихальні шляхи попадає мало повітря.

6. Глибоке і швидке дихання рятівника може призвести до його передчасного виснаження, втоми. Тому, коли у рятівника з’явилось відчуття задишки, мерехтіння в очах, слід зробити короткочасну перерву, не змінюючи положення голови потерпілого або попросити, при можливості, щоб хтось інший продовжував штучне дихання.

B. Дихання та вентиляція:

Проводиться шляхом: спостереження за рухами грудної клітки під час вдиху та видиху; наближення вуха до рота чи носа непритомної людини (тоді можна почути, дихає людина чи ні); прикладання руки до грудної клітки або живота (можна відчути дихальні рухи).

Крім цього рятівником проводиться оцінка стану грудної клітки, легень (забиття, переломи ребер, пневмоторакс).

Ушкодження грудної клітки поділяються на відкриті та закриті.

До закритихушкоджень грудної клітки відносять:

§ забій;

§ переломи ребер;

§ ушкодження легень з утворенням закритого пневмотораксу.

Пневмоторакс – це патологічний стан, небезпечний для життя потерпілого, який характеризується накопиченням повітря в плевральній порожнині. Пневмоторакс може бути закритим чи відкритим.

Закритий пневмоторакс виникає при пошкодженні легеневої тканини уламками ребер (при їх переломі) чи внаслідок удару вибухової хвилі. В цьому випадку після кожного вдиху в плевральній порожнині скупчується повітря, яке підтискає легеню догори, зміщує органи середостіння, погіршує роботу серця.

Основні прояви:

Ä стан потерпілого важкий;

Ä біль в грудній клітці, який посилюється під час дихання, неповний (“обірваний”) вдих;

Ä задишка, відчуття нестачі повітря, ядуха;

Ä кашель, кровохаркання, які пов’язані з порушенням цілісності легені (спостерігається у 45-48% потерпілих);

Ä синюшність шкіри та видимих слизових, деформація грудної клітки, відставання ураженої половини грудної клітки в акті дихання;

Ä при обмацуванні відмічається локальна болючість в місці удару.

Відкриті ушкодження грудної клітки – їх розпізнання базуються на визначенні загального стану потерпілих, забарвлення шкіри та видимих слизових оболонок, характеру дихання, а також на результатах огляду грудної клітки та місцевих феноменів у ділянці рани.

Відкриті ушкодження грудної клітки поділяються на проникаючі і непроникаючі поранення.

Однією з найважчих форм відкритих проникаючих ушкоджень грудної кліткиє відкритий пневмоторакс, діагностика якого не викликає труднощів. Останній характеризується важким станом потерпілого, наявністю рани, в яку засмоктується повітря під час видиху з подальшим надходженням його в плевральну порожнину і виділенням з рани кров’янистих пухирців. Крім цього, спостерігається асиметрія грудної клітки, відставання ураженої половини в акті дихання, кровохаркання, задишка, відчуття нестачі повітря, “страху смерті”.

Перша допомога на місці аварії полягає в тому, що після визначення характеру ушкодження потерпілому слід:

§ надати напівсидяче (сидяче) положення;

§ розстебнути одяг;

§ дати доступ повітря;

§ ввести знеболюючі (при можливості);

§ при відкритому пневмотораксі необхідно накласти оклюзійну (герметизуючу) пов’язку. Для цього поверх стерильних серветок накладають шматок клейонки, целофану, внутрішню поверхню прогумованого чохла індивідуального перев’язочного пакету (остання є стерильною). Зверху на цей герметизуючий шар необхідно накласти серветки та кругову пов’язку;

§ грудну клітку при підозрі на перелом ребер не бинтувати;

§ при підозрі на закритий пневмоторакс необхідна термінова евакуація потерпілого до лікарні.

С. Оцінка стану кровообігу:

Кров виконує дуже важливу функцію – це перенесення від легень до клітин організму життєво важливого кисню. Щоб оптимально виконувати це завдання, у дорослого має бути 5-7 л (8% маси тіла) крові, яка постійно циркулює кровоносними судинами.

Двигуном кровообігу є серце, яке виконує роль помпи. Завдяки скороченню і розширенню серцевих м’язів кров, насичена киснем, надходить із легень до органів і, навпаки, – бідна на кисень кров, насичена вуглекислим газом, повертається від органів до легень. Частота серцебиття у дорослого становить 60-90 уд/хв. Серцевий м’яз скорочується самостійно під впливом імпульсів, які виникають в ньому самому. Але серце, як і будь-який інший орган, теж потребує кисню – "джерела енергії". Через вінцеві (коронарні) судини кисень надходить до серця. Це підтримує скорочення міокарду (серцевого м’язу) і викид певного об’єму крові в аорту, що в свою чергу породжує коливальні рухи стінок артерій, які називаються пульсом. Він дорівнює кількості скорочень серця і відчувається на одній з поверхневих артерій, наприклад, на руці, шиї, стегні. При раптовій зупинці серця або недостатній скорочуваності серцевого м’язу кров перестає надходити до аорти і, відповідно, до інших органів та клітин. У цих випадках припиняється доставка життєво важливого кисню та інших поживних речовин до клітин організму.

Пам’ятайте!

Зупинка серця веде до втрати свідомості і зупинки дихання

Для оцінки стану кровообігу найважливішими на долікарняному етапі під час надання першої невідкладної допомоги є визначення:

1. Наявності або відсутності пульсації на периферичних артеріях: трьома пальцями (великим, вказівним і середнім) шукати пульс лежачого непритомного на зап’ясті. Якщо пульс відчувається, то слід протягом 1 хв. лічити удари, зважаючи при цьому на ритмічність та силу пульсації. У дорослого в стані спокою нараховують 60-90 ударів за хвилину.

Якщо пульс на зап’ясті не відчувається, його слід визначити на шиї (сонній артерії), для цього слід прикласти вказівний та середній пальці до передньо-бокової поверхні шиї і притиснути їх у напрямку до шийного м’язу, там буде відчуватись пульсація названої артерії.

2. Артеріального тиску, стану шкірних покривів (їх температури, забарвлення).

3. Наявності кровотечі.

Якщо у потерпілого немає серцевого поштовху, відсутній пульс на сонній артерії, відсутні дихання та свідомість, розширені зіниці – усе це свідчить про те, що серце не скорочується (зупинка серця), – слід розпочати зовнішній масаж серця і штучне дихання.

Пам’ятайте!

Якщо до клітин мозку кисень не надходить більше 5 хвилин, зовнішній масаж серця і проведення штучного дихання обов’язкові. На це є дві важливі причини: 1. У деяких випадках життя клітин мозку може бути продовжене, так як на холоді потреба мозку й інших тканин в кисні менша. Вік і перенесені захворювання також іноді відіграють неабияку роль. 2. Згідно з юридичними нормами, тільки лікар має право припинити масаж серця і цим констатувати смерть людини.

Допомога при зупинці серця

Масаж серця сприяє відновленню кровообігу в життєво важливих органах: мозку, серці, легенях, печінці, нирках. Сам масаж не призводить до насичення крові киснем, тому одночасно проводиться штучне дихання.

Увага!

Якщо тиснути на грудну клітку, то серце притискається до хребта, збільшується тиск у грудній клітці, що спричиняє викид крові в аорту та легеневі артерії. Під час розслаблення серця, воно знову наповнюється кров’ю, яка надходить від легень та інших внутрішніх органів, тканин.

Тому необхідно:

1. Потерпілого покласти на спину на тверду основу.

2. Звільнити грудну клітку потерпілого від одягу.

3. Присісти біля плечей потерпілого і знайти місце компресії, для цього:

§ вказівним пальцем знайти місце з’єднання реберної дуги з мечоподібним відростком;

§ в цьому місці покласти вказівний і середній пальці на грудну клітку;

§ вище покласти другу руку – там знаходиться місце компресії (нижня третина грудини);

4. Рятівнику вибрати правильне положення свого тіла:

§ покласти руку на руку;

§ витягнути пальці;

§ притиснути лікті до тулуба;

§ плечі поставити вертикально відносно випрямлених рук;

5. Двічі повільно вдмухнути повітря потерпілому (збагачення киснем крові в легенях);

6. 15 разів натиснути на грудину (при ефективному масажі грудина прогинається на 4-5 см і кров виганяється з порожнин серця). Натискання проводиться поштовхами, силою рук і тіла;

7. Продовжувати зовнішній масаж серця і штучне дихання у співвідношенні 15:2 (якщо рятувальник один) або 5:1 (якщо реанімацію проводять дві людини);

8. Через кожні 2-3 хвилини масаж переривають на декілька секунд і перевіряють, чи не з’явилась самостійна пульсація на сонних артеріях.

Якщо серцева діяльність відновилась, то відмічається звуження зіниць, покращується стан шкіри (забарвлення, температура). Штучне дихання продовжують до появи самостійного дихання.

Кровотечею називається вихід крові з кровоносних судин назовні або в порожнини організму, тканини. Залежно від характеру пошкодженої судини кровотечі поділяють на артеріальні, венозні, капілярні. Найнебезпечнішими є артеріальні кровотечі. Кров при цьому має яскраво-червоний колір, витікає із артерій струменем, з великою швидкістю, пульсуючими поштовхами. При венозних кровотечах кров із судин витікає повільно, в’яло, вона має темно-червоне забарвлення. При капілярній кровотечі кров сочиться краплями, повільно.

Залежно від важкості кровотечі, потерпілі можуть скаржитися на:

z загальну слабкість;

z запаморочення;

z шум в голові;

z затьмарення в очах;

z спрагу, нудоту.

До об’єктивних симптомів кровотечі

відносяться:

z блідість шкіри та видимих слизових оболонок;

z загальмованість потерпілого або навпаки – помірне збудження;

z дихання часте, пульс слабкий або взагалі відсутній;

z можлива втрата свідомості.

Перша медична допомога при зовнішній кровотечі:

Ä пальцеве притискання судини на її протязі;

Ä накладання кровоспинного джгута;

Ä накладання на рану тиснучої пов’язки;

Ä припідняте положення травмованої кінцівки;

Ä максимальне згинання кінцівки в суглобах.

Найнебезпечнішими є артеріальні кровотечі, особливо – з крупних артерій (стегнова, сонна, підключична), так як вони можуть швидко призвести до смерті потерпілого. При виявленні артеріальної кровотечі необхідно в першу чергу не розгубитись і швидко притиснути місце ураження пальцем, кулаком, долонею. При цьому артерію слід притискати до кісткових виступів і, якщо можливо, необхідно притискати не саму рану, а судину вище місця пошкодження. Рекомендовані такі місця для притискання кровоточивих артерій:

§ попереду вуха – скронева артерія;

§ попереду ключиці – підключична;

§ на передній поверхні шиї – сонна артерія;

§ в пахвовій ямці і на плечі – артерії руки;

§ в ділянці паху – артерія стегна.

Якщо є можливість, то, притиснувши артерію, слід покликати когось з оточуючих, щоб принесли кровоспинний джгут (стандартний чи імпровізований).

Для зупинки артеріальної кровотечі також можна застосувати максимальне згинання ураженої кінцівки в суглобі, нижче якого знаходиться кровоточива рана. При цьому на згинальну поверхню ушкодженої ділянки тіла (кінцівки), зокрема суглоб, кладуть ватний валик і максимально згинають кінцівку, закріплюючи її в такому положенні бинтом. Тиснуча пов’язка, накладена на місце артеріальної кровотечі без використання кровоспинного джгута, неефективна.

Для зупинки венозної кровотечі використовують накладання кровоспинного джгута, джгута-закрутки, тиснучої пов’язки, піднімання догори ураженої кінцівки. Венозні кровотечі не є такими небезпечними, як артеріальні, однак поранення вен шиї може призвести до засмоктування туди повітря – емболії, яка може стати причиною смерті потерпілого. Це пов’язане з тим, що ці вени не спадаються і внаслідок різниці тиску в атмосфері і судинах повітря ззовні може засмоктуватися до судини (емболія).

Накладання гумового стандартного джгута потребує дотримання загальних правил: кінцівку перед накладанням джгута піднімають угору; джгут накладають вище рани на відстані 5-7 см від її верхнього краю; на місце накладення джгута попередньо підкладають яку-небудь тканину або його накладають поверх легкого верхнього одягу. Перед накладанням джгута пошкоджену судину вище рани, як вказувалось раніше, притискають пальцем, що дозволяє без поспіху підготуватись до його накладання. З цією ж метою можна тимчасово дуже максимально зігнути кінцівку в суглобі.

В теплу пору року джгут можна не знімати протягом 2 годин, а в холодну – до однієї години; обов’язково залишити записку, в якій вказати час накладання джгута. Надалі джгут через вказані терміни слід періодично послаблювати, попередньо притиснувши пальцем пошкоджену судину вище рани, через 5-10 хв. – повторно затягнути (при наявності кровотечі). При венозних кровотечах джгут через 20-30 хв. можна послабити, якщо пов’язка після цього не почала просякати кров’ю, то його можна залишити провізорно на випадок відновлення кровотечі, тому потрібен постійний контроль за станом рани!

При накладанні джгута-закрутки з підручного матеріалу (хустка, вузький ремінь, рушник) роблять петлю діаметром, більшим за товщину пошкодженої кінцівки. Після накладання на поверхню кінцівки якої-небудь тканини натягують петлю вузлом догори. Під вузол вкладають паличку, а вільну частину петлі затягають, стискаючи кінцівку до зупинки кровотечі.