Первинний огляд потерпілих (АВС)

Первинний огляд – це, насамперед, визначення стану, який загрожує життю пацієнта, та проведення невідкладних заходів для відновлення життєво важливих функцій організму.

Первинний огляд починається з визначення рівня свідомості у потерпілого і передбачає наступні елементи серцево-легеневої реанімації, абревіатура яких прийнята у більшості країн світу – АВС.

Життєво важливі функції визначаються за такими ознаками:

r наявність свідомості;

r наявність дихальних функцій;

r визначення стану кровообігу.

Встановлення наявності свідомості:

Якщо свідомість у потерпілого не порушена, то людина орієнтується у просторі, часі і здатна цілеспрямовано відповідати на поставлені запитання (про своє ім’я, місцезнаходження, день тижня і т.п.). При збереженій свідомості у людини функціонують органи чуття і вона може: бачити, чути, адекватно реагувати на дотик, відчувати запах. Якщо свідомість людини не порушена, у неї зберігаються такі захисні рефлекси, як кашель, ковтання.

Якщо потерпілий нерухомий, не відповідає на запитання і у нього відсутні реакції на біль, голос та інші подразники – він непритомний

Проведення серцево-легеневої реанімації (АВС):

А (Ariway) – оцінка прохідності верхніх дихальних шляхів і її відновлення при наявності асфіксії, включаючи іммобілізацію шийного відділу хребта;

В (Breathing) – дихання;

C (Circulation) – кровообіг.

А. Прохідність дихальних шляхів:

Організм людини складається з безлічі клітин, кожна з яких потребує для своєї життєдіяльності кисню, щоб виконувати різноманітні функції організму (мислення, рухи, обмін речовин). Якщо подача кисню в організм людини припиняється, то виникають різноманітні порушення діяльності клітин. Час неушкодженості клітин в даних випадках різний і залежить від виду органа. Для клітин мозку він найменший. Вже через 10-15 сек. без кисню виникає непритомний стан із наступним розслабленням скелетних м’язів і відсутністю захисних рефлекторних реакцій (наприклад, кашель при вдиханні сторонніх тіл). Якщо подача кисню до мозку переривається до 3 хв., можуть виникнути ушкодження, які неможливо усунути. Припинення надходження кисню до клітин кори головного мозку більше 5 хв. рівноцінно смерті мозку. Тому важливим є забезпечити подачу кисню до організму потерпілого в найкоротший термін – без кисню не існує життя!

У певної частини потерпілих, як наслідок важких травм, спостерігається порушення вільної прохідності верхніх дихальних шляхів (попадання сторонніх тіл, згустків крові, блювотних мас, слизу, западіння язика). У цих випадках виникає гостра дихальна недостатність – асфіксія – стан наростаючої ядухи, пов’язаний з різкою нестачею кисню в організмі. Цей критичний стан вимагає термінового невідкладного втручання рятівників. Асфіксія спостерігається при черепно-мозковій травмі, стисненні головного та спинного мозку, ушкодженнях грудної клітки, живота, тазу, внаслідок травматичного шоку, електротравми та ін.

Дихальну недостатність виявити легко, вона проявляється такими симптомами (при відсутності кровотечі):

1. Відсутні дихальні рухи (зупинка дихання).

2. Потерпілі вкрай неспокійні або непритомні.

3. Дихання часте поверхневе, неритмічне (більше 30 уд./хв.) або, навпаки, – сповільнене (менше 8 уд./хв.).

4. В акті дихання приймають участь допоміжні м’язи – рухаються крила носа, напружуються м’язи шиї, плечового поясу, втягуються над- та підключичні ямки, міжреберні проміжки.

5. На відстані чути жорсткий дихальний шум, хрипіння, клекотливе дихання.

6. Спостерігаються синюшність та блідість шкіри обличчя, різка блідість, виражена пітливість.

Асфіксія – це критичний стан, який потребує невідкладної медичної допомоги на місці аварії, катастрофи. Для її усунення необхідно здійснити наступне:

z потерпілого слід покласти спиною на тверду поверхню;

z одяг розстібнути;

z забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, для цього слід:

3 повільно відхилити голову потерпілого назад (підклавши одну руку йому під голову, а другою натискаючи йому на лоб);

3 цю процедуру можна виконувати, поклавши під голову потерпілому твердий валик;

3 нижню щелепу висунути вперед настільки, щоб нижні зуби перекривали верхні, надалі відкривається рот.

Висування нижньої щелепи вперед спонукає рухатися язик, який, в свою чергу, тягне за собою надгортанник, тим самим відкриваючи вхід до дихального горла. Відкривання рота здійснюється при допомозі схрещених пальців, при цьому вказівним пальцем натискають на нижні різці, а великими – на верхні, і таким чином, як ножицями, відкривають потерпілому рот. Після цього при потребі вказівним пальцем очищують порожнину рота від слизу, згустків крові, блювотних мас та інших сторонніх тіл.

Надалі потрібно перейти до безпосередньої штучної вентиляції легень (ШВЛ), яка виконується так: "ротом через рот", "ротом через ніс" або через повітроводи.

Штучне дихання проводять наступним чином:

1. Дихання ротом через рот:

· рятівник зберігає попереднє положення голови потерпілого, великим і вказівним пальцями руки, яка лежить на чолі, закриває йому ніс;

· відкриває рот потерпілого;

· рятівник вдихає повітря і притуляє свій рот до рота потерпілого так, щоб його губи щільно прилягали до губ потерпілого;

· повільно вдуває повітря у рот потерпілого;

· кожне вдування повітря повинно бути достатнім для того, щоб груди потерпілого трохи піднімались, за цим слід спостерігати.

2. Дихання ротом через ніс:

· положення голови має бути попереднім;

· рятівник вдихає повітря і прикладає рот до носа потерпілого так, щоб ніс закривався під тиском губ (рот потерпілого закритий);

· рятівник поволі вдуває повітря в ніс потерпілого, кожен видих повинен бути достатнім для того, щоб грудна клітка потерпілого піднімалась.

Дихання ротом через ніс вважається більш фізіологічним. Слід пам’ятати, що повітря при диханні ротом через рот може потрапляти й до шлунку. Це посилює небезпеку відригування та аспірації (потрапляння вмісту шлунку в дихальні шляхи).

При підозрі на закупорку дихальних шляхів слід поправити положення голови, ще раз перевірити прохідність дихальних шляхів і продовжувати штучне дихання.

Вдих забезпечує усі клітини людського організму життєво необхідним киснем. При вдиху грудна клітка піднімається, а легені розширюються. При цьому повітря потрапляє через дихальні шляхи (ніс/рот, гортань, трахея, бронхи) до легеневих альвеол. Там кисень переходить через стінки легеневих альвеол і капілярів у кров. Одночасно через них з крові забирається вуглекислий газ (СО₂), який при видиху виходить назовні. В цей час грудна клітка опускається, легені зменшуються в об’ємі, повітря виходить. Частота дихання, тобто кількість вдихів і видихів за хвилину, становить: у дорослих – від 8 до 20, у дітей – близько 30, у немовлят – близько 40.