Принципи надання першої медичної допомоги 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Принципи надання першої медичної допомоги



Принципи надання першої медичної допомоги

при надзвичайних ситуаціях:

Ü Огляд місця події.

Ü Первинний огляд потерпілого та надання першої медичної допомоги при станах, які загрожують життю людини.

Ü Виклик “швидкої медичної допомоги”.

Ця послідовність дій в осередку аварій забезпечує безпеку рятівникам, потерпілим та оточуючим, збільшуючи шанси постраждалих на збереження життя та зменшення виникнення можливих ускладнень травми.

Огляд місця події

На місці виникнення надзвичайної ситуації слід визначити наступне:

6 чи безпечне місце події;

6 що сталося;

6 скільки є потерпілих.

Під час огляду місця події звертають увагу на відсутність небезпеки для вас і оточуючих на місці аварії (небезпека вибуху, обвалу, дії електричного струму, пожежа, шкідливі випаровування та ін.).

Якщо вам загрожує небезпека, не слід наближатись до потерпілого, бо станете наступним постраждалим. У цих випадках необхідно негайно викликати швидку медичну допомогу, міліцію, а також фахівців, які мають відповідне спорядження та підготовку – належну аварійну службу.

Надалі необхідно визначити, що саме сталося, причини отримання травм, їх механізм. Рятівнику слід також визначити число потерпілих, уважно оглянути місце аварії, так як можна своєчасно не помітити непритомних, а також маленьких дітей.

Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці отримання травми, здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до осередку аварії.

Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючих чинників, які можуть продовжувати діяти, швидка евакуація із небезпечної зони до лікувальної установи. Оптимальний термін для надання першої медичної допомоги становить 30 хв. після отримання травми, але в деяких випадках він може скорочуватися до 5-7 хв. (артеріальна кровотеча, асфіксія).

Перша медична допомога передбачає виконання таких основних заходів:

v витягування потерпілих з пошкодженого транспорту, з-під завалів;

v гасіння одягу;

v усунення асфіксії шляхом відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів;

v тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі;

v іммобілізація ушкодженої кінцівки підручними засобами;

v накладання оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

v введення знеболювальних препаратів при наявності їх у рятівників;

v накладання асептичної пов’язки на рани та обпечені поверхні.

Пам’ятайте! Той, хто надає допомогу, повинен якомога швидше викликати бригаду швидкої медичної допомоги. При цьому слід звернутись до інших людей, щоб вони здійснили виклик, самому ж приступити до проведення невідкладних медичних заходів

Травми органів черевної порожнини

Ушкодження органів черевної порожнини поділяються на відкриті та закриті.

Закриті тупі травми живота. Найчастішою їх причиною є транспортна травма, удари в живіт, кататравма (вибухова хвиля). Виділяють дві основні групи потерпілих:

1-ша - особи з клінічною картиною гострої крововтрати;

2-га - особи з симптомами перитоніту, з ознаками інтоксикації.

Доволі часто механічні травми передньої черевної стінки супроводжуються розривом печінки, селезінки, судин кишечника, що викликає внутрішню кровотечу.

Шок

Шоком називається критичний стан, який виникає внаслідок важкої травми, гостро розвивається, характеризується прогресивним порушенням діяльності всіх систем організму (центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної, ендокринної) і загрожує життю потерпілого.

Причини шоку:

Ü сильна зовнішня чи внутрішня кровотеча;

Ü значні опіки;

Ü сильний больовий синдром;

Ü алергічна реакція.

Внаслідок значної втрати рідини (плазми, крові) в системі кровообігу погіршується або припиняється перенесення кисню та поживних речовин до клітин організму. В першу фазу шоку організм намагається компенсувати дефіцит втраченої рідини (крові, плазми) за рахунок прискорення кровообігу, звуження периферичних кровоносних судин (судини шкіри, м’язів). Це допомагає забезпечити киснем життєво важливі органи (мозок, серце, легені). Проте, ця фаза короткочасна, і невдовзі порушується керування системою кровообігу, що призводить до значного зниження артеріального тиску (колапсу), подальшого погіршення периферичного кровообігу і мікроциркуляції. Цей критичний стан може привести до смерті потерпілого, якщо рятувальниками чи медичними працівниками не проводитимуться невідкладні рятувальні заходи.

Розпізнання:

В першій фазі шок у (еректильній) у деякої частини потерпілих може спостерігатись неспокій, однак у більшої частини, особливо у наступну фазу шоку (торпідну) спостерігається різного ступеню загальмованість, аж до втрати свідомості.

Шкіра потерпілого бліда, може мати мармуровий відтінок, синюшна, на дотик холодна, виступає холодний піт. Пульс частий (100 і більше ударів за хвилину), ниткоподібний, не виявляється на дрібних артеріях (зап’ясті), що вказує на зниження артеріального тиску до 80 мм рт. ст. і нижче, його можна визначити лише на сонній артерії. Хворий в цьому стані лежить тихо, відсторонено, не кличе на допомогу.

Перша медична допомога при шокових станах наступна:

1. Зупинка зовнішньої кровотечі, при її наявності.

2. Введення ін’єкційних знеболюючих, при можливості (анальгін, баралгін та ін.).

3. Потерпілий повинен лежати на спині.

4. Підвести ноги догори на 20-30 см.

5. Зігріти хворого (вкрити ковдрою).

6. Заспокоїти.

В стані шоку протипоказане вживання напоїв і куріння (особливо при підозрі на пошкодження органів черевної порожнини).

Непритомність

Непритомність – це гостре недокрів’я мозку (кисень не надходить до клітин мозку), яке виникає під впливом психоемоційного збудження, страху, болю, крововтрати, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють розширенню периферичних судин (м’язових, підшкірного шару), внаслідок чого виникає недостатність кровопостачання мозку.

Звичайна непритомність виникає частіше поступово. Людина відчуває запаморочення, нудоту, потемніння в очах, дзвін у вухах, загальну слабкість, починає позіхати, починається надмірне потовиділення. Хворий падає (частіше повільно сповзає на землю), втрачає свідомість. Обличчя та тіло бліді, зіниці розширені, реагують на світло, дихання поверхневе; пульс на променевій артерії не визначається або різко послаблений, артеріальний тиск знижений. Звичайна непритомність триває 20-40 сек.

Перша медична допомога при непритомності:

Ü Покласти потерпілого на спину і трохи підняти (на 20-30 см) нижні кінцівки для покращення кровопостачання мозку.

Ü Розстібнути одяг, забезпечити доступ свіжого (чистого) повітря.

Ü Поплескати по обличчю.

Ü Побризкати обличчя та груди холодною водою.

Ü Дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом.

Ü Попередити виникнення асфіксії (контроль за язиком; при блювоті – повернути голову набік, очистити при потребі ротову порожнину).

Ü У крайніх випадках – заходи реанімації (штучне дихання, зовнішній масаж серця).

Рани

Рани відносяться до ушкоджень, які найчастіше зустрічаються під час надзвичайних ситуацій мирного часу, в тому числі й при транспортних катастрофах.

Раною називається дефект тканин, викликаний дією пошкоджуючого фактору.

Рани характеризуються зіянням, болем, кровотечею.

За характером пошкоджуючого чинника розрізняють наступні види ран:

різані рани – мають лінійний вигляд і зіяння з рівними краями, сильно кровоточать;

рубані рани – на відміну від різаних, супроводжуються забоєм і розчавленням м’яких тканин;

рани від забою – мають нерівні вищерблені краї і значні ушкодження оточуючих тканин;

розчавлені і рвані рани – супроводжуються значним некрозом м’яких тканин, часто сильно забруднені, інфіковані, мало кровоточать;

колоті рани – ушкодження м’яких тканин незначні, але внаслідок значної глибини можуть супроводжуватись ушкодженням життєво важливих органів (серця, легень, великих судин та інш.);

вогнепальні рани – можуть бути досить небезпечними, так як часто супроводжуються ушкодженням великих судин, нервів, кісток, внутрішніх органів.

Стосовно порожнин тіла рани ще поділяються на проникаючі і непроникаючі, з ушкодженням або без ушкоджень внутрішніх органів.

Можна поділити рани за анатомічною локалізацією: рани шиї, голови, стегна, грудної клітки, живота та ін.

Небезпека поранень:

кровотеча – при ушкодженні крупних кровоносних судин може виникнути небезпека для життя потерпілих;

біль – може призвести до розвитку больового шоку, що також небезпечно для життя;

інфекція – зараження організму через рану різноманітними бактеріальними формами може призвести до виникнення певних ускладнень – зараження крові (септичний стан), газова інфекція, правець.

Основні принципи надання першої медичної допомоги при ранах:

1. Зупинка кровотечі.

2. Введення, при можливості, анальгетиків (анальгін, баралгін).

3. Обробка шкірних покривів навколо рани на відстані, не меншій 20 см, етанолом (горілкою), йодонатом, одеколоном.

4. У разі великих і забруднених ран, після зупинки кровотечі та обробки шкірних покривів необхідно багаторазово (3-4) змити з ран бруд струменем будь-якого антисептика (фурацилін, фурагін, риванол) з імітацією “пульсуючого струменю”, для цього слід використати подання розчину із пластикових флаконів, які легко стискаються. При відсутності вказаних антисептиків для промивання сильно забруднених поверхонь можна використати чисту воду.

5. Накладання пов’язки.

Пам’ятайте! Усі сторонні тіла з рани повинен вилучати тільки лікар! В іншому разі може виникнути: — загроза кровотечі при видаленні сторонніх тіл; — відламування стороннього тіла, його уламки можуть залишитися у рані; — невидимі ушкодження глибше розташованих судин, нервів та ін. тканин; — затягування каналу рани.

6. Іммобілізація кінцівки або тієї ділянки тіла, де знаходиться рана.

Та правила користування ним

Пов’язки на рану накладаються для припинення кровотечі, зменшення болю, попередження додаткового пошкодження, а також потрапляння до рани мікробів.

Як перев’язочний матеріал використовують вату, марлю (при їх відсутності на місці пригоди можна використовувати шматок чистої тканини). З марлі виготовляють бинти, марлеві серветки, марлеві кульки.

Правила накладання пов’язок

1. Частина тіла, на яку накладають пов’язку, має бути нерухома.

2. Рятівник, який накладає пов’язку, повинен знаходитись обличчям до пораненого, утримуючи голівку бинта в правій руці, а початок його – в лівій. Правою рукою він розмотує голівку бинта і натягує його лівою рукою.

3. Бинт розмотується в одному напрямку: зліва – направо. Пов’язку починають знизу і ведуть до верху. Кожен наступний виток бинта повинен перекривати попередній не менше, ніж наполовину. Кінець бинта закріплюють на здоровій стороні, в такому місці, де вузол не буде турбувати потерпілого.

4. Пов’язку слід накладати акуратно, з рівномірним тиском на тканини. Слабка пов’язка може сповзти, що спричиняє забруднення рани, її подразнення, відновлення кровотечі. А занадто туга пов’язка погіршує кровопостачання, викликає неприємні відчуття (заніміння, біль).

5. Пов’язка підбирається відповідно до розмірів рани.

Переломи

Переломом називається порушення цілісності кістки. Найчастіше причиною перелому є травма. Переломи бувають відкриті та закриті.

Для встановлення діагнозу необхідно врахувати:

1. Обставини, за яких виникла травма (травматогенез).

2. Абсолютні (прямі) ознаки переломів:

· кісткова деформація (неприродне положення);

· кісткова крепітація (хрустіння);

· патологічна (неприродна) рухомість;

· вкорочення кінцівки;

· видимі уламки кістки.

3. Відносні ознаки переломів:

· біль;

· наявність припухлості, крововиливу;

· порушення функції кінцівки.

Пам’ятайте! При підозрі на перелом необхідно поводитись, як при наявності перелому

При переломах кісток черепа можуть відмічатись кровотеча з носа, ротової порожнини, витікання ліквору (мозкової рідини) з вушних отворів, носа, вдавлення склепіння.

Небезпека перелому полягає в тому, що можуть виникнути:

— шок, як наслідок болю і крововтрати;

— інші ушкодження органів, судин або нервів;

— забруднення при відкритих переломах;

— жирова емболія.

Допомога:

: При наявності ознак перелому кістки, а також при підозрі на перелом, перед транспортуванням потерпілого на місці події необхідно накласти найпростіші іммобілізуючі пов’язки (винятком є необхідність негайного транспортування з місця події, перебування в якому загрожує життю – пожежа, затоплення і т. п.).

Іммобілізація – це створення таких умов, при яких кінцівки, що зазнали пошкоджень, в тому числі – переломи кісток, залишаються в стані нерухомості (спокою). Її мета – запобігання подальшому травмуванню оточуючих м’яких тканин, кровоносних судин та периферичних нервів, тобто – це профілактика посилення кровотечі, виникнення больового шоку.

: При відкритих переломах, ускладнених кровотечею, – своєчасна зупинка кровотечі.

: При наявності ран на кінцівці накладають асептичну пов’язку.

: При можливості – введення знеболюючих (анальгін, баралгін, максігам та інші).

: При відкритих переломах слід призначити антибактеріальні таблетовані середники (ампіцилін 1-2 млн. од., ампіокс 1-2 табл., бісептол 2-4 табл. та інш.).

: Забезпечити спокій потерпілого.

: Без потреби не торкатись поранених місць.

Ушкодження голови

Ушкодження голови може супроводжуватись ранами, забоями м’яких тканин, а також закритими і відкритими ушкодженнями головного мозку.

Найчастіше зустрічаються закриті ушкодження голови: струс головного мозку та забій. Вони можуть супроводжуватися нудотою, блювотою, запамороченням, дзвоном у вухах, втратою свідомості. Останній симптом може тривати від кількох хвилин до кількох годин і навіть днів (при важких травмах черепа – забої, стисканні головного мозку, проникливому пораненні черепа).

Стискання головного мозку є найважчим видом ушкодження, яке виникає при закритих та відкритих переломах черепа, з утворенням гострого набряку клітин мозку, кісткових уламків, внутрішньочерепним крововиливом (гематомою) та наявністю сторонніх тіл в мозку.

Перша допомога при закритих ушкодженнях головного мозку на місці події повинна надаватися з великою обережністю, так як різкі рухи можуть погіршити стан потерпілого. Піднімати потерпілого слід в лежачому положенні, підтримуючи йому голову. Якщо потерпілий без свідомості, не слід його турбувати (трясти) для того, щоб привести до тями. Потерпілому слід забезпечити спокій, він повинен лежати. При блювоті голову потерпілого необхідно обережно повернути на бік. Після чого витерти ротову порожнину, не допустити виникнення асфіксії! Обов’язковою є іммобілізація шийного відділу хребта і голови.

При відкритих, проникаючих пораненнях черепа не слід вводити тампони в рану, висушувати її, діставати уламки кісток та сторонні тіла з рани.

Необхідно краї рани обробити антисептичним розчином (при можливості) і обережно накласти на рану стерильну пов’язку.

Ушкодження хребта

Травми хребта відносять до важких наслідків аварій чи катастроф, так як нерідко це пов’язано з ушкодженням спинного мозку, що викликає паралічі, втрату чутливості, неможливість самостійно оправлятися. Особливо небезпечним є ушкодження шийного відділу спинного мозку, так як там розташовані життєво важливі центри, ураження яких може викликати швидку смерть потерпілого.

Перша медична допомога потребує обережного ставлення до такого потерпілого – слід виключити згинання хребта, різкі рухи (так як уламки хребців можуть стиснути, пошкодити речовину спинного мозку). Якщо потерпілий лежить на спині, його не можна підіймати за руки та ноги. Потерпілого (навіть лише при підозрі на травму хребта) перекладати, повертати, підіймати потрібно обережно та повільно, “одним блоком” 3-4 рятівникам.

Потерпілого з переломом хребта (чи підозрою на його ушкодження) слід покласти на тверду поверхню – дерев’яний щит, широку дошку, лист фанери та інш., тобто виключити згинання хребта. Якщо рятувальників мало (1-2), тобто немає можливості повернути потерпілого “одним боком”, щоб підкласти дошку чи щит, у цих випадках необхідно довгу дошку повільно просунути під хворого – від п’ят до потилиці, вздовж хребта, і прив’язати хворого бинтами, ременем до неї (фіксація).

При травмах шийного відділу хребта часто в поєднанні з черепно-мозковою травмою), які виникають при ДТП, необхідно накласти на шию імпровізовану шину – “комірець”, з цією метою використовують газету, картон, ватно-марлеву пов’язку.

Пам’ятайте Евакуація повинна проводитись тільки в лежачому положенні на твердій поверхні!

Опіки

Це пошкодження шкіри чи слизових оболонок, часто з прилеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури або хімічних речовин.

В залежності від глибини ураження м’яких тканин виділяють такі ступені опіків:

І ступінь – почервоніння шкіри і її набряк;

ІІ ступінь –почервоніння шкіри та поява на ній міхурців, різних за розмірами, з прозорим або каламутним вмістом;

ІІІ ступінь – некроз (омертвіння) шкіри з утворенням струпа, що виникає внаслідок згортання тканинних білків;

IV ступінь – некроз шкіри та глибших шарів тканин.

При опіках шкіри міцними кислотами та лугами характерним є забарвлення струпа: — від азотної кислоти – світло-жовте; — від сірчаної – спочатку сіро-біле, а потім темно-коричневе; — від лугів – білувате і т.д.

Важкість та небезпечність опіків залежать від площі (розмірів) опікової поверхні та глибини опіку.

Всі опіки характеризуються гострим та пекучим болем, який може призвести до розвитку шоку. Опіки 1/3-1/2 (а у дітей 1/8-1/4) поверхні тіла є досить небезпечними для життя потерпілого. А якщо площа опіків більша, – то смертельними.

Пам’ятайте! Особливо небезпечні опіки для немовлят та дітей

Перша медична допомога:

ˆякомога швидше припинити дію високої температури (загасити полум’я, припинити дію електричного струму);

§ охолодження ураженої поверхні;

§ обережно зняти рештки тліючого одягу;

§ білизну, яка прилипла до тіла, обережно зрізати (ножицями, ножем);

§ якщо немає гострої потреби у знятті одягу, то цього робити і не потрібно, щоб зменшити больові відчуття;

§ при опіках І ступеню допомога полягає в змащуванні обпечених місць вазеліном;

§ при опіках ІІ, ІІІ, IV ступенів необхідно накласти стерильну (при можливості) пов’язку, а якщо опіки великі, використати простирадло;

§ забороняється проколювати міхурці, промивати рани, обробляти їх мазями, аерозолями, барвниками до того, як потерпілого доставлено в лікарню;

§ ввести, при можливості, анальгетики (анальгін, баралгін, максігам) – краще ін’єкційні;

§ при великих опіках кінцівок необхідна іммобілізація кінцівки;

§ при перевезенні такого потерпілого слід покласти на непошкоджений бік та ретельно вкрити, дорогою слід давати йому багато пити.

Увага! У разі хімічних опіків для видалення агресивної рідини уражену поверхню тіла промивають великою кількістю проточної води протягом 20-25 хв.

Рятування з автомобіля

Ä використати відчинені двері;

Ä відчинити двері, які заклинило (ломом, молотком, домкратом);

Ä вимкнути запалення;

Ä відстебнути або перерізати ремені безпеки;

Ä відсунути сидіння назад;

Ä звільнити ноги, якщо їх затисло;

Ä охопити голову потерпілого з обох сторін та забезпечити її нерухоме положення;

Ä якщо потерпілого необхідно перенести, слід покликати на допомогу присутніх;

Ä обережно охопити потерпілого за пояс, іншою рукою – під коліна;

Ä обережно потягнути потерпілого до себе;

Ä випрямитись і потягнути потерпілого, відступаючи назад;

Ä покласти потерпілого в безпечному місці і потурбуватись про першу медичну допомогу;

Ä якщо немає загрози вибуху автотранспорту, не переносьте потерпілого без крайньої необхідності, незалежно від того, де знаходиться потерпілий: в машині чи поза нею.

Пам’ятайте! При підозрі на травму хребта для рятування, витягування потерпілого з автотранспорту при можливості слід залучати 2-3 особи.

Правила знімання шолому

Шолом, при можливості, повинні знімати два рятівники!

§ Нахилитись над головою потерпілого і випрямити його шию, охопивши руками шолом і підборіддя. Інший помічник збоку біля голови потерпілого відкриває захисне скло. Обережно знімає окуляри і звільняє рот.

§ Другий помічник відкриває замок на шоломі і розв’язує ремінець на підборідді, тоді як перший підтримує шолом і нижню щелепу.

§ Один з помічників допомагає випростати потерпілого, підтримує його голову чотирма пальцями руки, підклавши їх під шолом до вух потерпілого.

§ Інший помічник знімає шолом. Для цього потрібно покласти руки на шолом в ділянці ремінців, трохи його розтягнути, особливо зважаючи на те, щоб не ушкодити шийні хребці. Якщо нижня частина шолома зачепить за ніс, то слід обережно подати шолом допереду та відхилити його назад. Коли знімається шолом другий помічник повинен підтримувати паралельність голови щодо шийних хребців, для того, щоб голова не відхилялась назад.

§ Покласти потерпілого на бік, притримуючи його шию. Голову слід повертати одночасно з повертанням тіла.

§ До прибуття швидкої допомоги треба зафіксувати положення шиї потерпілого.

При зупинці дихання – штучне дихання.

При зупинці серця – масаж серця зі штучним диханням.

Перевезення потерпілих проводиться тільки після надання першої медичної допомоги (коли немає можливості викликати бригаду швидкої медичної допомоги), в тому числі після іммобілізації ушкодженої кінцівки, зупинки кровотечі, відновлення дихання, введення знеболюючих, перев’язки рани, накладання оклюзійної пов’язки і т.д.

Перевезення на щиті є обов’язковим при переломах хребта та кісток тазу. В останньому випадку під розведені коліна слід підкласти валик.

Хворого з пошкодженням грудної клітки та її органів (за виключенням поранення серця) необхідно перевозити в напівсидячому положенні.

При ураженні черевної стінки та органів черевної порожнини хворого слід транспортувати в горизонтальному положенні на спині.

При переломах трубчастих кісток пошкоджену кінцівку слід припідняти, попередньо провівши іммобілізацію.

При шокових станах важливо потерпілого зігріти, вкрити ковдрами, ушкоджені поверхні закрити стерильними пов’язками.

При виникненні блювоти під час евакуації слід обережно повернути голову потерпілого набік, щоб попередити аспірацію дихальних шляхів. Також під час перевезення необхідно проводити контроль за пульсом потерпілого, характером дихання (попередити асфіксію – може запасти язик), наявністю кровотечі (контроль за станом джгута, пов’язки).

Перша медична допомога

при отруєнні ураженим чадним газом:

· вивести (винести) ураженого на свіже повітря (припинити дію отрути) або, при можливості, надягти на нього протигаз з гопкалітовим патроном;

· інгаляція кисню (при можливості);

· ослабити одяг (розщепити гудзики, зняти ремінь);

· зігріти ураженого (дача гарячого пиття, укутування тіла);

· застосування рефлекторних подразників (вдихання парів нашатирного спирту, поляскування по щоках);

· при глибоких порушеннях дихання або при його відсутності необхідно провести штучне дихання;

· при наявності блювоти – профілактика асфіксії.

При отруєннях чадним газом потерпілого необхідно евакуювати до лікувальної установи.

Отруєння метиловим спиртом

Метиловий спирт (метанол, деревинний спирт) - це безбарвна прозора рідина з характерним запахом, який нагадує запах етилового спирту. Застосовується часто як органічний розчинник фарб, лаків, смол, входить до складу антифризів.

Найчастіше отруєння спостерігається при прийомі метанолу всередину з метою оп’яніння, але можливі випадки отруєння й парами метилового спирту.

Смертельною дозою при прийомі всередину можуть бути 30-100 г цієї речовини. Це залежить від її концентрації, стану наповнення шлунку (прийом на голодний чи повний шлунок), часу та якості надання медичної допомоги.

Виділяють швидкоплинну (блискавичну) та сповільнену форми отруєння метанолом.

Блискавична формавиникає після прийому всередину великої дози метанолу (200-300 мл), внаслідок чого може наступити смерть вже в перші 2-3 години.

При сповільненій формі перші ознаки ураження мають вигляд звичайного сп’яніння.

Ознаки отруєння:

Легкий ступінь отруєння характеризується загальною слабістю, нудотою, блювотою, болями в животі, запамороченням, головним болем і порушеннями зору (туман перед очима, потемніння в очах), які поступово проходять через 2-3 доби.

При середньому ступені отруєння провідними ознаками є порушення зору аж до повної сліпоти. Прогноз при цій формі, як правило, несприятливий.

Для важкого ступеню характерними є швидко наступаючі сонливість та непритомність, синюшність шкіри та слизових, розлади дихання, серцевої діяльності, сліпота.

Перша медична допомога при отруєнні метанолом:

· якомога швидше видалити із шлунку залишки отрути, яка не встигла всмоктатись і, якщо хворий в свідомості, можна викликати блювоту (подразненням кореня язика або задньої стінки глотки), перед цим давши хворому випити кип’яченої води (1-2 л) або 2-3% р-ну соди;

· в кінці процедури необхідно ввести в шлунок активоване вугілля (адсорбент) – 10-20 табл.;

· всередину вводять 100 мл 30% розчину етилового спирту (як антидот), при затримці евакуації потерпілого можна повторити введення етанолу кожні 2 години по 50 мл 4-5 разів;

· рекомендується давати багато пити, зігріти потерпілого – грілки, укутування;

· негайна евакуація потерпілого до лікувального закладу.

Отруєння етиленгліколем

Етиленгліколь входить до складу гальмівних рідин та антифризів — незамерзаючих рідин в радіаторах двигунів внутрішнього згорання. Це безбарвна, сиропоподібна рідина, солодка на смак, без запаху.

Отруєння етиленгліколем переважно пов’язані з вживанням його з метою сп’яніння. Смертельною дозою для людини є прийом цієї технічної сполуки від 100 мл і вище.

Етиленгліколь дає наркотичний ефект і може викликати смерть людини в результаті сильного пригнічення центральної нервової системи. Крім цього, етиленгліколь може викликати важкі ушкодження печінки та нирок, що, в свою чергу, може призвести до глибокої інвалідності або смерті потерпілого.

Ознаки отруєння:

При отруєннях легкого ступеня порушення обмежуються загальною слабістю, нудотою, несильними болями в поперековій ділянці.

При отруєннях середнього ступеня відмічаються запаморочення, головний біль, нудота, блювота, болі в животі та попереку, порушенням сечовидільної функції нирок.

При важких формах отруєння виникає наступна симптоматика – відчуття сп’яніння, яке швидко проходить; потім розвиваються немотивовані збудження та веселощі, порушення ходи, запаморочення, головні болі, нудота, блювота, болі в животі, поперековій ділянці; далі ейфорія переходить в депресію, стан, подібний до наркотичного (зіниці розширені, в’яло реагують на світло, порушуються пам’ять, орієнтація в довкіллі, виникають різного роду галюцинації).

Перша медична допомога:

· видалити етиленгліколь із шлунку (дати випити 1-1,5 л води або 1-2% р-ну соди і викликати блювоту — повторити 2-3 рази);

· активоване вугілля всередину;

· якщо хворий без свідомості – попередити виникнення асфіксії;


· багато пиття, зігріти потерпілого;

· швидка евакуація потерпілого до лікувального закладу;

· всередину вводять 100 мл 30% розчину етилового спирту (як антидот), при затримці евакуації потерпілого можна повторити введення етанолу кожні 2 години по 50 мл 4-5 разів.

Ураження тетраетилсвинцем

Тетраетилсвинець – безбарвна масляниста рідина з неприємним солодкуватим запахом. Застосовується для етилювання бензину як антидетонатор в двигунах внутрішнього згорання.

Гострі отруєння можливі при попаданні тетраетилсвинця або етилової рідини через дихальні шляхи, непошкоджену шкіру та всередину. Отрута має властивості накопичуватись в організмі людини, особливо – в центральній нервовій системі. Тетраетилсвинець безпосередньо діє на нервові клітини, викликаючи їх загибель. Ця сполука виводиться з людського організму дуже повільно, тому свинець можна виявити в організмі на протязі кількох років після отруєння.

Ознаки уражень:

Гостре отруєння характеризується швидким розвитком порушень діяльності центральної нервової системи – виникає психоз.

При дуже високих концентраціях бензину в повітрі розвивається блискавична форма отруєння. Уражені втрачають свідомість, шкірні покриви набувають вираженого синюшного забарвлення, починаються судоми і наступає смерть.

При хронічній формі отруєння тетраетилсвинцем потерпілі скаржаться на загальну слабкість, швидку втомлюваність, головний біль, втрату апетиту, поганий сон. В подальшому розвиваються різноманітні нервово-психічні розлади у вигляді зорових і слухових галюцинацій, немотивованого збудження, порушення ходи, мови, координації.

Перша медична допомога:

· якомога швидше вивести потерпілого з місця ураження, замінити при потребі одяг;

· при потраплянні отрути на шкіру необхідно обмити забруднені ділянки чистим бензином або гасом, а потім теплою водою з милом;

· при попаданні отрути всередину необхідно промити шлунок водою або 2% р-ном соди;

· дати потерпілому адсорбент (активоване вугілля 10-20 табл.), вазелінове масло – 200 мл;

· у випадку гострого психозу та різкого психомоторного збудження необхідно ізолювати ураженого від оточуючих та організувати за ним нагляд до прибуття медичних працівників;

· потерпілого необхідно негайно евакуювати до лікувального закладу.

Отруєння етиловим спиртом

Частою причиною дорожньо-транспортних пригод є зловживання алкогольними напоями із вмістом етилового спирту понад 12 %.

Етиловий спирт (етанол) — безбарвна рідина із характерним запахом, здатна змішуватись з водою у всіх співвідношеннях.

Важка форма гострого отруєння етанолом – алкогольна кома – поширена у всіх країнах. В нашій країні вони є причиною 60% всіх коматозних станів. Крім того 60 % всіх смертельних отруєнь в побуті зумовлені алкогольною комою.

В організмі алкоголь швидко всмоктується через шлунково-кишковий тракт і, в середньому, через 1 годину його концентрація в крові стає максимальною.

Смертельною дозою етанолу при разовому вживанні є 4-12 г на 1 кг маси тіла (в середньому 300 мл 96 % алкоголю). Смертельною концентрацією етанолу в крові є 5-6 г/л.

При прийомі значних доз алкоголю потерпають всі життєво важливі органи і системи організму, особливо центральна нервова система, нервові клітини нездатні засвоювати кисень. Крім цього, вживання великих доз етанолу викликає розлади серцево-судинної системи, функцій печінки та нирок, органів дихання.

Ознаки отруєння:

Гостре отруєння етанолом проявляється швидким розвитком порушень діяльності центральної нервової системи. Після загальновідомих симптомів сп’яніння швидко виникає кома, яка проявляється втратою свідомості, зниженням температури тіла, сповільненим поверхневим диханням, частим та слабким пульсом, іноді судомами, зниженням м’язового тонусу та больової чутливості, блювотою (небезпека асфіксії!) з наступним падінням серцевої діяльності, що в цілому може призвести до смерті людини, якщо своєчасно не надати їй медичну допомогу.

Перша медична допомога:

· видалити рештки етанолу зі шлунку (дати випити 1-1,5 л води або 1-2% р-ну соди і викликати блювоту — повторити 2-3 рази), якщо хворий в свідомості;

· активоване вугілля всередину;

· багато пиття, міцний чай або кава, зігрівання;

· вдихати пари нашатирного спирту;

· при наявності блювоти голову потерпілого повернути набік, очистити ротову порожнину і при потребі провести штучне дихання.

Хворі в стані алкогольної коми потребують інтенсивної терапії, для чого їх необхідно швидко госпіталізувати для проведення невідкладних лікарських заходів.

Принципи надання першої медичної допомоги

при надзвичайних ситуаціях:

Ü Огляд місця події.

Ü Первинний огляд потерпілого та надання першої медичної допомоги при станах, які загрожують життю людини.

Ü Виклик “швидкої медичної допомоги”.

Ця послідовність дій в осередку аварій забезпечує безпеку рятівникам, потерпілим та оточуючим, збільшуючи шанси постраждалих на збереження життя та зменшення виникнення можливих ускладнень травми.

Огляд місця події

На місці виникнення надзвичайної ситуації слід визначити наступне:

6 чи безпечне місце події;

6 що сталося;

6 скільки є потерпілих.

Під час огляду місця події звертають увагу на відсутність небезпеки для вас і оточуючих на місці аварії (небезпека вибуху, обвалу, дії електричного струму, пожежа, шкідливі випаровування та ін.).

Якщо вам загрожує небезпека, не слід наближатись до потерпілого, бо станете наступним постраждалим. У цих випадках необхідно негайно викликати швидку медичну допомогу, міліцію, а також фахівців, які мають відповідне спорядження та підготовку – належну аварійну службу.

Надалі необхідно визначити, що саме сталося, причини отримання травм, їх механізм. Рятівнику слід також визначити число потерпілих, уважно оглянути місце аварії, так як можна своєчасно не помітити непритомних, а також маленьких дітей.

Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці отримання травми, здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до осередку аварії.

Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючих чинників, які можуть продовжувати діяти, швидка евакуація із небезпечної зони до лікувальної установи. Оптимальний термін для надання першої медично



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 227; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.205.238.173 (0.131 с.)