Тема № 5 Цивільне і цивільне процесуальне право України

Тема 5. Цивільне право

Поняття, система і джерела цивільного права. Поняття цивільних правовідносин та їх елементи. Суб’єкти цивільного права. Поняття і ознаки правочинів. Поняття та строки позовної давності. Право власності. Зобов’язальне право. Окремі види договорів.

Тема № 5 Цивільне і цивільне процесуальне право України

Цивільні правовідносини

Цивільно-правові норми встановлюються для того, щоб регулювати суспільні відносини, які складають предмет цивільного права, які виникають практично щодня. У результаті такого регулювання вказані відносини набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на вільному волевиявленні самостійних щодо майна, юридично рівних суб'єктів і що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Особливості цивільних правовідносин:

· є майновими і особистими немайновими відносинами;

· засновуються на юридичній рівності суб'єктів і їхній майновій самостійності;

· формуються на основі вільного волевиявлення.

Цивільні правовідносини, як і будьякі інші правовідносини, мають свою внутрішню побудову і складаються із трьох едементів:

1)суб'єктів; 2)об'єктів; 3) змісту.

Суб'єкти - це учасники цивільних правовідносин, носії цивільних прав та обов'язків.

Такими учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Об'єкти - це певні матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини, зокрема, речі, майнові права, результати робіт, послуги, інформація тощо.

Зміст складають цивільні права та обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин, що відповідно реалізовуються або виконуються у сфері таких правовідносин.

Об'єкти цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав є все те, із приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані цивільні права та цивільні обов'язки їх суб'єктів.

До об'єктів цивільних прав належать:

1) речі, у тому числі гроші та цінні папери;

2) інше майно, майнові права;

3) результати робіт;

4) послуги;

5) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

6) інформація;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові блага.,

Вказані об'єкти можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони:

1) не вилучені з цивільного обороту;

2) не обмежені в обороті;

3) не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі – предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Легальна класифікація речей:

1) залежно від можливості переміщення в просторі є:

· нерухомі речі (нерухоме майно, нерухомість), до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення (будинки, інші споруди, багаторічні насадження тощо).

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду;

· рухомі речі, якими є речі, які можна вільно переміщувати в просторі (книга, стілець, іграшка тощо);

 

2) залежно від подільності виокремлюють:

- подільні речі, тобто ті, що можна поділити без втрати їх цільового призначення (зокрема, вода, цукор);

- неподільні речі - речі, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (стіл, вентилятор тощо);

-

3) залежно від ознак, що їх характеризують, речі е визначеними:

- індивідуальними ознаками, якщо вони наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх. Такі речі є незамінними (наприклад, картина І.І. Шишкіна «Сосновий ліс»);

- родовими ознаками, у разі, коли вони маготь ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою (цегла, мука, бензин тощо). Ці речі є замінними;

 

4) залежно від можливості багаторазового використання виділяють:

- споживні речі - речі, що внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати в первісному вигляді (чай, паливо та ін.);

- неспоживні речі - речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (зокрема, костюм, холодильник);

 

5) залежно від призначення є:

- головна річ, якою є річ, що має самостійне призначення (наприклад, гітара);

- приналежність, тобто річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням (наприклад, футляр до гітари). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

5) залежно від кількості речей, що складають річ як об'єкт цивільного права:

- прості речі, тобто такі, що складаються з однієї речі. Хоча в них можуть бути складові частини, якими є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення (зокрема, автомобіль, телевізор складаються з певних частин). При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню;

- складні речі, які утворюють кілька речей, що дає змогу використовувати таку річ за призначенням як єдине ціле (наприклад, чайний сервіз, колекція монет). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором. 3 речі можуть вироблятися, добуватися, одержуватися або нею приноситься продукція, плоди і доходи (зокрема, плоди дерев, орендна плата), які належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об'єктом цивільних прав вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. При цьому майнові права є не споживною річчю. Вони визнаються речовими правами.

Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту, визначають міру вартості речей, результатів робіт, послуг тощо.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (акції, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати, інвестидійні сертифікати, казначейські зобов'язання України, векселі тощо).

Результпати робіт виявляються, зокрема, у створенні нових речей, відновленні, налаштуванні, поліпшенні старих (наприклад, побудовано будинок, відремонтовано взуття).

Послуги — це певні дії, що мають своїм наслідком конкретний корисний Немайновий результат, яким задовольняються потреби інших осіб (перевезення пасажирів, зберігання речей у камері схову, виконання доручення тощо).

До результатпів інтелектуальної, творчої діяльності відносяться, зокрема, літературні, художні та інші твори, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага. Ці блага невіддільні від особи і, відповідно, є невідчужуваними.

Правочини

Найрозповсюдженішими юридичними фактами, що стають підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, є укладення суб'єктами різноманітних правочинів.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Класифікація правочині:

1) залежно від кількості сторін, виявлення волі яких є необхідним для вчинення правочинів, вони бувають:

односторонні. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (наприклад, вчинення заповіту).

За загальним правилом такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Хоча односторонній правочин може створювати обов'язки і для інших осіб, проте тільки у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами;

двосторонні. Двосторонній правочин - це цогоджена дія двох сторін (укладення договорів купівлі-продажу, доручення тощо);

багатосторонні. При багатосторонньому правочині дії мають погодити більше двох сторін (наприклад, укладення кількома сторонами договору про спільну діяльність). Дво- і багатосторонні правочини є договорами;

 

2) за характером правовідносин, що виникають на підставі правочинів, вони поділяються на:

- відплатні, коли наявне зустрічне майнове задоволення сторін правочину у вигляді грошей, майна, робіт, послуг (зокрема, договори найму (оренди), страхування);

- безвідплатні, якщо не передбачається зустрічного майнового задоволення (договори дарування, позички тощо);

3) залежно від моменту, з якого правочини вважаються вчиненими, тобто в сторін виникають відповідні права та обов'язки, вони є:

консенсуальними. Для вчинення цих правочинів достатньо, щоб сторони досягли згоди за всіма істотними умовами (наприклад, договір поставки);

реальними. Вони вважаються вчиненими тільки тоді, коли відбудеться передача речі (договори зберігання, позики тощо).

У мови дійсності правочининів:

1) зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) прарочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом (усно або в письмовій формі);

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідкіз, що обумовлені ним;

6) право чин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо не дотримано хоча б одну з перерахованих умов, правочин є недійсним. Недійсні правочини - це дії осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону. Такими є, наприклад, правочини:

- які порушують публічний порядок;

- вчинені малолітніми, неповнолітніми особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, за межами їх цивільної дієздатності;

- вчинені недієздатними особами;

- укладені юридичною особою, якщо вона не мала права їх вчиняти;

- вчинені під впливом помилки, обману, насильства.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо ж у зв'язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Проте недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Необхідно розмежовувати види недійсності правочинів:

· нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч.1- у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину; ст. 220- у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; ч.1 ст. 224- правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування; тощо. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом;

· оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст. 222, ч.2 ст. 223, ч.1 ст. 225 ЦК тощо. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

 

 

Представництво

Законодавець надає можливість суб'єктам брати участь у цивільних правовідносинах особисто або через представника.

Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом. Залежно від підстав виникнення розрізняють два види представництва:

1) представництво за законом (законне представництво),- коли законом визначено хто, у яких випадках і чиї інтереси обов'язково має представляти. Зокрема, законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі), фізичних осіб, визнаних недієздатними, - опікуни;

2) представництво за довіреністю. Воно ґрунтується на договорі, акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій. За змістом і обсягом довіреності поділяються на:

1) разові, що видаються на вчинення одного правочину (наприклад, на продаж квартири);

2) спеціальні - видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів (наприклад, на отримання пенсії протягом шести місяців);

3) загальні (генеральні) - видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів (наприклад, довіреність на вчинення будь-яких правочинів із нерухомістю Петрова І.І. протягом одного року).

Строк довіреності встановлюється в самій довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Однак у будь-якій довіреності обов'язково має бути вказана дата її вчинення.

За загальним правилом представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі (здійснити передоручення), тільки якщо:

1) це встановлено договором між особою, яку представляють, і представником;

2) це визначено законом;

3) представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

9. Право власностіта інші речові права

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої
власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Зміст права власності складають правомочності володіння, користування і розпорядження речами.

Право володіння - це право фактичного відання річчю. Воно полягає в можливості особи безпосередньо тримати належну їй річ у себе.

Правом користування є право на здобуття з речі її корисних властивостей.

Право розпоряджєння - це право визначати юридичну долю речі (знищити, переробити, подарувати, продати тощо).

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Також він не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, не має права погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права). При цьому всі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно (тобто крім як у випадках, встановлених законом) позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень Конституції України та ЦК України існує три форми права власносгпі:

1) право приватної власності, суб'єктами якого є фізичні та юридичні особи;

2) право державної власності. У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна;

3) право комунальної власності. У комунальній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, що належить територіальній громаді.

Залежно від того, у праві власності скількох суб'єктів перебуває майно, можна виокремити два види права власності:

1) право одноособової власності, якщо майно належить на праві власності тільки одній особі;

2) право спільної власності, коли майно є у власності двох або більше осіб (співвласників). Це право у свою чергу поділяється на:

- право спільної сумісної власності, яким є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності, тобто якщо право кожного зі співвласників поширюється на все майно;

- право спільної часткової власності - це власність двох чи більше осіб із визначенням конкретних часток кожного з них у праві власності на певне майно.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема такими підставами є:

1) створення майна (новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва);

2) перероблення речі;

3) привласнення:

- загальнодоступних дарів природи;

- безхазяйної речі;

- рухомої речі, від якої власник відмовився;

- знахідки;

- бездоглядної домашньої тварини;

- скарбу;

4) договір;

5) набувальна давність. (Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду;

6) приватизація державного майна та майна, що є в комунальної власності.

Право власності припиняється в разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3)припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Якщо право власності особи порушується, не визнається або оспорюється виникає необхідність захисту цього права.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом засобів, що застосовуються з метою поновлення порушеного права власності, усунення перешкод, які заважають власнику вільно реалізовувати своє право власності, а також із метою відшкодування збитків, завданих порушенням, оспоренням чи невизнанням права власності.

Усі засоби захисту права власності прийнято поділяти на речово-правові та зобов'язально-правові.

До речово-правових засобів захисту права власності належать:

- віндикаційний позов — вимоги неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуальновизначеного майна з чужого незаконного володіння (тобто володіння без правових на те підстав);

- негаторний позов - вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном;

- позов про визнання права власності.

Зобов'язально-правовими засобами захисту права власності є, зокрема позови про:

- відшкодування завданої власнику шкоди;

- повернення речей, наданих у користування;

- визнання правочину недійсним тощо.

Іншими речовими правами є речові права на чуже майно, під якими розуміють визначену договором із власником або законом міру можливої поведінки управомоченої особи по здійсненню обмежених за обсягом (порівняно з правом власності) правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать.

У законі визначено такі види речових прав на чуже майно:

1) право володіння чужим майном. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає це майно в себе. Право володіння виникає на підставі договору із власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом;

2) право користування чужим майном (сервітут), яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом;

3) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Воно встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

 

Недоговірні зобов'язання

Як уже зазначалося за підставою виникнення зобов'язання, крім договірних, бувають недоговірними, тобто такими, що виникають не з договору, а на підставі іншого юридичного факту.

Систему недоговірних зобов'язань складають зобов'язання з:

1) публічної обіцянки винагороди:

- без оголошення конкурсу. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди;

- за результатами конкурсу. Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу).

Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Хоча оголошення про конкурс може бути зроблено й іншим чином.

Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо;

2) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Однак особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до чідносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

У випадку, коли особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майно-вих наслідків для іншої особи;

Відшкодування шкоди.

У ЦК України передбачено особливості відшкодування завданої майнової і моральної шкоди, зокрема:

- майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини;

- моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених у законі;

- шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Проте, у випадку, коли під час здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію; y разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі;

- шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку заданих умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала;

- юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків;

- шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді
арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

- шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили;

- шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

У випадку, коли малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, a також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини;

- неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини;

- шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини;

- шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах;

- шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. 3 урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі. Проте, якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

У разі, коли шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку із психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;

- шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (діяльністю, пов'язаною з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Однак, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, інішим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняеться від відповідальності за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної оили або умислу потершлого;

- особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди й страховою виплатою (страховим відшкодуванням);

- фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, a також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;

- продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг);

6) набуття, збереженпя майна без достатньоі правовоі підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому не підлягають поверненню безпідставно набуті:

- заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною а