Законодавча та нормативна база України про охорону праці.

Законодавча та нормативна база України про охорону праці.

Стимулювання охорони праці

Економічне стимулювання охорони праці (ст. 29). До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпекі/f та покращення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці (ст.30). Крім відшкодування шкоди працівникам (ст. 11) власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку з завданням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці.

Охорона праці жінок

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров'я жінок. Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Кабінет Міністрів України своєю постановою від 27. 03.1996 р. № 381 затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 роки.

Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров'я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

— підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг;

— підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.

Охорона праці неповнолітніх

 

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавче це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом України „Про охорону праці" (ст. 14) забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 31. 03. 1994 р. № 46, яким затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені наказом МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл. 1.1).

Таблиця 1.

Фінансування охорони праці

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях, на регіональному та державному рівні створюються фонди охорони праці відповідно до Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09. 03. 1999 р. № 335).

Управління державним фондом охорони праці здійснює Держнаглядохоронпраці. Кошти державного фонду охорони праці використовуються на виконання національної програми покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт з охорони праці відповідно до переліку заходів, що можуть здійснюватись за рахунок фондів охорони праці.

Управління галузевими фондами охорони праці здійснюється міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, що створені за галузевим принципом та здійснюють координацію діяльності підприємств з питань охорони праці. Кошти галузевих фондів використовуються на виконання, погоджених з Держнаглядохоронпраці, галузевих програм, покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,-а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку.

Управління регіональними фондами охорони праці здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Кошти регіональних фондів використовуються на виконання погоджених з територіальними органами Держнаглядохоронпраці регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку.

Власники підприємств або уповноважені ними органи визначають порядок управління фондами підприємств, призначають відповідальних за це осіб. Кошти фондів підприємств використовуються на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві відповідно до визначеного переліку.

Держнаглядохоронпраці здійснює загальний контроль за надходженням і витрачанням за призначенням коштів фондів.

Державний, галузеві, регіональні фонди і фонди підприємств формуються за рахунок:

— добровільних перерахувань підприємств з прибутку, що залишається у їх розпорядженні;

— коштів підприємств, повернених за отриману раніше допомогу на становлення і розвиток спеціалізованих виробництв, науково-технічних центрів, творчих колективів та експертних груп, якщо це передбачено умовами угоди про їх надання;
— коштів інших фондів, громадських організацій, що надійшли в порядку надання допомоги, а також інших надходжень.

Крім того, до державного, галузевих і регіональних фондів спрямовуються кошти, одержані від застосування до підприємств штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, нещасні випадки на виробництві та випадки професійних захворювань, що сталися з вини "підприємств, а також штрафів, накладених на посадових осіб і працівників, винних. Кошти від оплати вищезгаданих штрафів перераховуються підприємствами до державного фонду в розмірі 50% загальної суми штрафу, до галузевого та регіонального фондів — по 25%. Відповідальність за перерахування коштів до відповідних фондів покладається на власників підприємств або уповноважені ними органи.

 

Навчання з охорони праці

Ергономічні показники

Ергономічні показники якості служать для оцінювання пристосованості виробу до взаємодії з людиною-користувачем (оператором). Стосовно споживчих товарів ергономічні показники поділяються на комплексні показники зручності поводження з товаром (зручність маніпулювання виробом та підготовки його до використання), зручності управління технічно складним виробом (наприклад, користування системою дистанційного управління телевізором), легкості засвоєння дій, що їх має виконувати споживач у процесі експлуатації товару (наприклад, настроювання відеомагнітофону на різні режими роботи). Усі комплексні ергономічні показники, що характеризують зручності у використанні та комфортність, розраховуються на підставі гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних характеристик виробу. Так, з допомогою антропометричних показників якості визначають пристосованість виробу до розмірів.

Види травм.

ТРАВМА - раптове вплив зовнішнього середовища на тканини, органи або організм в цілому. Травми в результаті призводять до анатомо-фізіологічних змін, які супроводжуються місцевої та загальної реакцією організму.

 

ТРАВМАТИЗМ - сукупність травм, повторюваних за певних обставин у однакових груп населення за певний відрізок часу.

Основні причини"Положення про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві"

Ізольована травма - ушкодження одного органу або травма в межах одного сегмента опорно-рухового апарату (наприклад, розрив печінки, перелом стегна, перелом плеча).

Множинна травма -ряд однотипних ушкоджень кінцівок, тулуба, голови (одночасні переломи двох і ^більше сегментів або

відділів опорно-рухового апарату, множинні рани). З усього різноманіття сполучених та множинних пошкоджень виділяється чільна - "домінуюча травма", що дуже важливо для визначення лікарської тактики в гострому періоді.

 

Поєднана травма -пошкодження опорно-рухового апарату і одного або декількох внутрішніх органів, включаючи головний мозок (перелом кісток тазу і розрив печінки, перелом стегна та забій головного мозку).

Комбінована травма - пошкодження, що виникають від впливу механічних і одного і більше немеханічних факторів - термічних, хімічних, радіаційних (перелом кісток у поєднанні з опіками; рани, опіки і радіоактивні поразки). Згідно поданої термінології перелом кістки з одночасним пошкодженням судин і нервів у межах даного сегмента слід вважати ізольованою травмою (наприклад, перелом плеча, ускладнений ловреждением плечової артерії). Переломи декількох кісток стопи і кисті, переломи однієї кістки на декількох рівнях слід розглядати не як множинні травми, а як різні види ізольованого пошкодження.

 

Спеціальне розслідування НС

Спеціальному розслідуванню (СР) підлягають:
-НВ зі смертельним результатом.
-Групові НВ
-Випадки смерті на підприємстві.
-Випадки зникнення працівника під час роботи.
-У цьому випадку роботодавець за встановленою формою засобами зв'язку негайно повідомляє:
-Відповідальний територіальний орган Держнаглядохоронпраці (ДНОП).
-До прокуратури за місцем розташування підприємства.
-Відповідальний орган виконавчої дирекції ФСС.
-Вищий орган управління.
-При отруєнні, професійному захворюванні - СЕС.
-Профспілковій організації потерпілого.
-Вищестоящому профоргану.
-Відповідному органу надзвичайних ситуацій.
Спеціальне розслідування організовує роботодавець, а комісію призначає і погоджує місцевий Держнаглядохоронпраці, до складу якої включаються:
1. Посадова особа Держнаглядохоронпраці (голова комісії).
2. Представник ФСС.
3. Представник управління цим підприємством.
4. Представник профспілки потерпілого
5. Представник вищої профспілки, або уповноважений трудового колективу.
6. При отруєннях, професійних захворюваннях - фахівець СЕС.
7. Представники інших органів (МОЗ, електрики, атомники, пожежники і т.п.).
Потерпілий або довірена особа має право брати участь у розслідуванні НС.
Якщо загинуло 2-4 особи - комісію по СР призначають наказом керівника ДНОП, а якщо - 5-10 і більше осіб, то також керівником ДНОП якщо не прийнято спеціальне рішення Кабінетом Міністрів.
Спеціальне розслідування НС проводиться протягом не більше 10 днів. У разі необхідності строки розслідування продляются.
За результатами СР складається акт за формою Н-5, а при отруєнні або професійному захворюванні - додатково картка обліку за формою П-5. До акта СР додаються такі документи:
1. Копія рішення К.М. або ДНОП про організацію СР
2. Протокол огляду місця, де стався НС (форма).
3. Ескіз місця НС, плани, схеми, фотознімки обладнання, оснащення, і т.п. (Форма).
4. Протоколи рішень комісії СР про розподіл обов'язків між членами комісії.
5. Припис (розпорядження) посадової особи ДНОП (якщо є).
6. Висновок експертизи.
7. Медичний висновок про причини смерті.
8. Висновок лікувально-профілактичного закладу.
9. Протокол опитування свідків і потерпілих.
10. Копії документів про навчання постраждалих.
11. Копії приписів, раніше виданих роботодавцеві ДНОП.
12. Витяги із законодавчих актів, які було порушено.
13. Довідка про матеріальну шкоду.
14. Копія наказу роботодавця про виконання приписів комісії.
15. Копія акту Н-1 на кожного потерпілого.
Акт спеціального розслідування підписується головою і всіма членами комісії з СР У разі незгоди із змістом акта член комісії у письмовій формі викладає свою особисту думку.
У разі розбіжності думок членів комісії керівник може призначити нове розслідування або додаткову незалежну експертизу.
Роботодавець у 5-денний термін з моменту підписання акту СР зобов'язаний видати наказ щодо запобігання подібних випадків, а також притягнути винних у НС до відповідальності, про що доповідає письмово органам, які брали участь у розслідуванні НС, а також надсилає їм копії документів СР.
Перший примірник матеріалів СР залишається на підприємстві, а потерпілим або членам сім'ї надсилається акт Н-1 разом з копією акта СР
Органи управління підприємством де стався НС розробляють заходи щодо запобігання подібних випадків, а органи прокуратури надають ДНОП інформацію про порушення кримінальної справи стосовно винних осіб, або відмову.
Роботодавець на підставі актів Н-1 складає звіти і проводить аналіз причин НС за підсумками кварталу, півріччя і року.

 

Додаток 3

До Порядку

Форма Н-1

ЗАТВЕРДЖУЮ

_________________________________________

(посада роботодавця або керівника,

_________________________________________

який призначив комісію)

______________ __________________________

(підпис) (ініціали та прізвище)

“_____” ______________ 20 __ р.

М.П.

АКТ N ___

Крім антропогенного існують біогенні небезпеки до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші) та інш.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).

Поняття

Небезпечні шкідливі виробничі фактори.
Трудова діяльність людини протікає в умовах певної виробничого середовища, яка при недотриманні гігієнічних вимог може виявляти несприятливий вплив на працездатність і здоров'я людини.
Небезпечний виробничий фактор - такий фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах призводить до травми або іншого раптового різкого погіршення здоров'я (ГОСТ 12.0.002-2003).
Шкідливим виробничим фактором називається такий фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах призводить до захворювання або зниження працездатності.
Фізичні фактори - рухомі машини і механізми, гострі краї, високе розташування робочого місця від рівня землі (підлоги), які падають з висоти або відлітаючі предмети, підвищений рівень шкідливих аерозолів, газів; іонізуючих та інших випромінювань; напруги в електричному ланцюзі; напруженості магнітного та електромагнітного полів, статичної електрики; шуму, вібрацій, підвищена або знижена температура, рухливість, вологість, іонізація повітря, атмосферний тиск, відсутність або нестача природного світла, пульсація світлового потоку, підвищена контрастність, пряма або відбитий блискіт.
Біологічні чинники включають різні біологічні об'єкти: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби), а також макроорганізми (рослини і тварини).
Психофізіологічні фактори - фізичні перевантаження (статичні і динамічні) і нервово-психічні (розумове перенапруження, монотонність праці, емоційні перевантаження).
Хімічні фактори - токсичні речовини різного агрегатного стану: дихлоретан, ацетон, бензол, ксилол, толуол та інші розчинники; метан, вуглекислий газ, ацетилен, інші гази; лаки, фарби, емалі; лікарські засоби, побутові хімікати та багато інших хімічних речовин.

 

Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження (рис2.2).

Рис. 2.2. Розподіл тиску в будівлі при дії вітру

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

Штучна вентиляція.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць 'іх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз {рис. 2.3).

Рис. 2.3. Схема організацГІ повітрообміну при загальнообмінній вентиляції

Якщо у виробничих приміщеннях виділяються гази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад, пари кислот, бензину, гасу), то Загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% — з верхньої.

Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні.

Припливна вентиляція.

Схема припливної механічної вентиляц (рис.2.4) включає: повітрозабірний пристрій 1; фільтр для очищенні повітря 2; повітронагрівач (калорифер) 3; вентилятор 5; мереж, повітроводів 4 та припливні патрубки з насадками 6. Якщо нема необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускают безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал 7.

Рис. 2.4.Схема припливної вентиляції

Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, І повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись і нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляї по вертикалі — нижче 6 м і по горизонталі — не ближче 25 м.

Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяни потоком для чого використовуються спеціальні насадки.

Рис. 2.5. Схема витяжної вентиляції

Витяжна та припливно-витяжна вентиляція. Витяжь вентиляція (рис. 2.5) складається із очисного пристрою 1, вентилято{ 2, центрального 3 та відсмоктуючих повітроводів 4.

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

Місцева вентиляція

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вр.нтилят уя, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.

Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей).

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцеви витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортови відсмоктувачів (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Приклади місцевої витяжної вентиляції: а — витяжний зонт, б — всмоктувальна панель, в — витяжна шафа з комбінованою витяжкою, г — бортовий відсмоктувач з передувом

Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.

У випадках, коли джерело виробничих шкідливостей можна помістити всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання робітника.

Окремим випадком місцевої витяжної вентиляції є бортові відсмоктувачі, якими обладнують ванни (гальванічні, травильні) чи інші ємкості з токсичними рідинами, оскільки необхідність використати при їх завантаженні підіймально-транспортного обладнання унеможливлює використання витяжних зонтів та всмоктувальних панелей. При ширині ванни 1 м і більше необхідно встановлювати бортовий відсмоктувач з передувом (рис. 2.6г), у якого з одного боку ванни повітря відсмоктується, а з іншого — нагнітається. При цьому рухоме повітря ніби екранує поверхню випаровування токсичних рідких продуктів.

4.3.Санітарна класифікація підприємств. Санітарно-захисні зони.
Загальне положення та вимоги регламентують умови праці в будівництві встановлюються відповідно до документів СНіП III.4-80 * «ТБ у будівництві»; інструкції з розробки ПОС і ППР СН47-74; інструкції по проектуванню електричного освітлення будівельного майданчика СН81-80; вказівки по побутових будинків і приміщень СН276-74; інструкції з улаштування та експлуатації підкранових колій баштових кранів СН78-170.
Основне призначення санітарних норм це створення на робочих місцях сприятливої ​​санітарно-гігієнічної обстановки. Санітарні норми проектування поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих промислових підприємств і тимчасові будівлі.
Вимоги до генплану відповідно до санітарних норм: вибір будівельного майданчика з урахуванням рельєфу, клімату, переважаючого напрямку вітрів; встановлення розмірів санітарно-захисної зони і санітарних розривів між будівлями.
Розміри санітарно-захисних норм до межі житлової забудови встановлюють:
1) для підприємств є джерелом забруднення шкідливими речовинами;
2) для підприємств є джерелом шуму, вібрацій, електромагнітних хвиль.
Розміри санітарно-захисних зон залежать від шкідливості підприємства: 1класс - 1000м; 2класс - 500м; 3класс - 300м; 4класс - 100м; 5класс - 50м.
Розширювати підприємство за рахунок території санітарно-захисних зон забороняється.
У санітарно-захисних зонах можна розміщати тільки підприємство з меншим класом шкідливості. Територія зон благоустроюється та озеленюється з боку житлової зони не менше 50м, а при ширині 100м не менше 20м.
При проектуванні виробничих процесів необхідно враховувати:
- Режим роботи;
- Технологічні процеси;
- Розміри виробничих приміщень;
- Вибір виробничих майданчиків;
- Розміщення обладнання;
- Організацію робочих місць;
- Застосування засобів загальної та індивідуального захисту.
При проектуванні технологічних процесів необхідно передбачити:
- Усунення контакту робітників з вихідним матеріалом продукції та відходами;
- Заміну шкідливих факторів іншими найбільш безпечними;
- Автоматизацію обладнання;
- Герметизацію обладнання;
- Застосування засобів захисту людей;
- Санітарно-побутові приміщення, пункти охорони здоров'я, їдальні.
Обсяг приміщення на одну людину не менш 15м ^3, площа на одну людину не менше 4,5 м ^3, об'єм повітря в приміщенні: а) якщо приміщення до 20 м ³ обсяг повітря на людину не менше 30 м ³ / год; б) якщо приміщення більше 20 м ³ обсяг повітря на людину не менше 20 м ³ / ч.

Засоби захисту від них.

Нормативні посилання

2.1. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

2.2. Закон України "Про охорону праці".

2.3. Закон України "Про відпустки".

2.4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

2.5. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.92 року N 442 "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці".

Ураження електрострумом.

Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини.
Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.

Аналіз нещасних випадків в промисловості, котрі супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості нещасних випадків, що трапляються в промисловості. Проте слід зауважити, що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20—40% трапляється внаслідок ураження електрострумом, що більше, ніж внаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000 В. Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких електроустановок і тим, що 'їх обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а електроустановки напругою понад 1000 В обслуговуються.

Елсхгг ротіравма — це травма, викликана дією електричного струму або електричної луги. Електротравми поділяються на два види: електротравми, котрі виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми, поява котрих не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов'язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття „електротравматизм". Електротравматизм — це явище, котре характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму — та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, котра є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані з його життєвими функціями.

Види електричних травм.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людинї призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:

— місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодженні
організму;

— загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або
виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення
нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:

— місцеві електротравми — 20%;

— електричні удари — 25%;

— змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та
електричні удари) — 55%.

Місцева електротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток. Небезпеку місцевих електротравм та складність к лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції організму на це ушкодження. Місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпшого відновлюється повністю або частково. Однак при важких опіках людина помирає. При цьому безпосередньою причиною смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом. Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія.

Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супро­воджується виникненням місцевих електротравм.

За видами травм ці випадки розподіляються наступним чином, %:

— електричні опіки — 40;

— електричні знаки — 7;

— металізація шкіри — 3;

— механічні пошкодження — 0,5;

— електроофтальмія — 1,5;

— змішані травми — 23;

— всього — 75.

Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією електричної дуги температурою понад 3500 °С).

Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює пластичність та чутливість.

Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від'єднаннях роз'єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий'запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому ушкоджуються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має шорстку поверхню.

З плином часу хвора шкіра сходить, уражена ділянка набуває нормального вигляду та еластичності, зникають і всі хворобливі відчуття, пов'язані з цією травмою. Лише при пошкодженні очей лікування може виявитись тривалим та складним, а в деяких випадках потерпілий може позбутись зору. Тому роботи, при котрих можливе виникнення електричної дуги, повинні виконуватись в захисних окулярах. Металізація

шкіри спостерігається у 10% потерпілих від електричного струму. Одночасно з металізацією виникає дуговий опік, котрий майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація.