Період військової демократії в Афінах.

Афинская демократия в 5—4 вв. до н. э. представляла собой хорошо разработанную политическую систему. Замещение государственных должностей строилось на принципах выборности, срочности, коллегиальности, подотчетности, возмездности, отсутствия иерархии.

Афинское государство представляет собой первый в истории человечества опыт демократической республики. Эта демократия имела ограниченный характер. Во-первых, она обеспечивала полноправие только свободного населения. Во-вторых, она распространялась только на тех, у кого родители были афиняне, предупреждая проникновение в ряды афинских граждан чужаков. Но и среди тех, кто имел статус афинского гражданина, не все пользовались правом голоса и принимали активное участие в политической жизни. Весьма консервативными были крестьяне, которым сложно было добираться в Афины из горных районов и для которых забота о собственном урожае была важнее заседаний в Народном собрании. Из 43 тыс. полноправных граждан на собрания являлись 2—3 тыс. Управление обществом осуществлялось партиями и их вождями — демагогами. К V в. до н. э. вместо прежних партий сложились две: олигархическая партия, представлявшая интересы землевладельческой аристократии и богатого купечества, и демократическая, опиравшаяся на мелких дельцов, наемных работников, моряков.

При всех недостатках афинской демократии она имела для своего времени самое передовое государственное устройство, изучение которого имеет большое историческое значение.

Реформи Тесея в Афінах.

Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея.

Серед заходів,здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання трьох племен з центром в Афінах. Для керівництва загальними справами но-вого об’єднання була створена Рада, до якої перейшла частина справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен.

Подальші перетворення виразились в оформленні відокремлених соціальних груп. Родова знать, що остаточно закріпила за собою привілеї, створила особливу групу євгатридів, яким було надано виняткове право на заміщення посад. Більшу частину населення складали геомори (землероби), виділялась група ремісників (деміургів).

Наступним кроком до утворення держави було знищення влади базилевса в її минулому значенні і введення нової посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фес-мофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ.

Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.

Процеси класоутворення та формування держави в Афінах проходили синхронно. Одночасно з виділенням із знаті осіб, які здійснювали функції публічної влади, почалося руйнування основ родового поділу громадян. Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії). Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв притан. Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переваж-но із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.