Процедура вирішення спорів, пов’язаних з порушенням прав на знаки для товарів та послуг (комерційна діяльність під чужим ім’ям)

Що стосується процедури розгляду справ на знаки для товарів і послуг, то порушення прав на знаки для товарів та послуг і комерційна діяльність під чужим ім’ям взаємопов’язані між собою. Якщо в якій-небудь справі має місце порушення зареєстрованого знака для товарів і послуг, то позивач звичайно висуває також обвинувачення в здійсненні комерції під чужим ім’ям. Історично дії щодо утримання відповідача від представлення його товарів як товарів позивача були узагальненою формою дій, направлених на припинення порушень прав на знаки для товарів і послуг. Коли в кінці минулого сторіччя вперше з’явилася можливість реєстрації знаків для товарів і послуг, виникла відмінність між цими двома порушеннями. Незважаючи на співіснування цих двох форм позовів, торгівля під чужим ім’ям ніколи не зникала і не йшла в небуття.

Порушення прав на знак для товарів і послуг є правовим деліктом, що виникає внаслідок державної реєстрації знака в патентному відомстві.

Природно, знаки можуть бути зареєстровані тільки після того, як встановлено, що вони задовольняють умовам охороноспроможності, наведеним в законодавстві. Реєстрація передбачає розгляд таких питань:

· яка розрізняльна здатність знака, що заявляється;

· чи є він вигаданим словом;

· чи стосується він прямо характеру або якості товарів і послуг, відносно яких запитується реєстрація;

· чи є він зазначенням походження товарів, чи прізвищем тощо.

Доказ щодо володіння правами на знак звичайно приймається у вигляді належно завіреної копії свідоцтва на знак. Однак копія свідоцтва має бути ретельно вивчена на предмет одержання як мінімум відомостей про:

· знак і точний спосіб його уявлення;

· товари і послуги, відносно яких була здійснена реєстрація знака;

· ім’я (найменування) та відомості щодо власника прав на знак;

· дату реєстрації знака.

Важливою відмінністю між позовом у справі про порушення прав на знак та у справі про комерційну діяльність під чужим ім’ям є те, що в разі комерційної діяльності під чужим ім’ям істотною є необхідність доказу позивачем наявності у нього високої репутації, а щодо порушення прав на знак це не потрібно. Набуття правової охорони на знак може мати місце до того, як знак придбає репутацію за допомогою його фактичного використання. Для здійснення реєстрації знака досить, щоб він мав розрізняльну здатність, а в позивача був добросовісний намір використати його як позначення для відповідних товарів і послуг. Зареєструвавши свій знак, власник має право переслідувати порушників. При цьому він не повинен нести щоразу витрати на доведення своєї фактичної торгової репутації. Це є головним досягненням, що зробило охорону репутації фірми більш легшою та ефективнішою на основі реєстрації знака.

Комерційна діяльність під чужим ім’ям може відбуватися з використанням знака для товарів і послуг, фірмового найменування або стилю, що використовується для виготовлення товарів чи при наданні послуг, або їх зовнішнього оформлення, наприклад, коли додають виробу ознак, які надають йому відмінний зовнішній вигляд через колір, форму, упаковку. За своєю суттю комерційна діяльність під чужим ім’ям являє собою протиправну дію - привласнення переваг ділової репутації або престижу (goodwill) іншого.

Будь-яке помилкове уявлення, розраховане на нанесення збитків іншій стороні в торгівлі або підприємницькій діяльності, може дати підставу для позову у справі про комерційну діяльність під чужим ім’ям. Але в кожному випадку позивач повинен встановити дві обставини, перш ніж він може розраховувати на успіх:

- по-перше, позивач повинен встановити, чи має він законні права відносно монополії, іншими словами, він повинен показати, що володіє виключним правом на особливу назву для своїх товарів або особливе оформлення чи особливий спосіб торгівлі;

- по-друге, позивач повинен продемонструвати, що відповідач порушив його права, продаючи товари під даним ім’ям або в певному оформленні, які здатні привести до змішування в такій мірі, що споживачі можуть купувати товари відповідача, вважаючи, що це товари позивача. Потрібно зазначити, що другу обставину не треба встановлювати, поки і якщо позивач не встановив наявність першої обставини.