Поняття процедури та її форми. Докази

Судова процедура. Судовий захист прав осіб, у тому числі авторів, винахідників, власників прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також інших осіб, діяльність яких пов’язана із створенням та використанням цих об’єктів, - є найбільш демократичною та досконалою формою захисту прав. Судова процедура забезпечує дотримання рівності сторін, а незалежність органу, що розглядає справу, - захист від відомчих інтересів. Захист прав учасників спору обумовлений дотриманням процесуальних гарантій, які встановлені процесуальними кодексами. Однак, процедура має й негативну сторону - це тривалий час розгляду спору і додаткові судові витрати.

В Україні, як і у всьому світі, прийнята, в основному, судова процедура розгляду справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Питання, які розглядаються під час цих процесів, належать до загальноцивільних відносин та успішно вирішуються у рамках процедури в судах загальної юрисдикції.

Адміністративна процедура. Вирішення спорів про кваліфікацію об’єктів інтелектуальної власності, наприклад, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів рослин тощо, стосується не тільки юридичних, але й складних технічних питань, які кваліфіковано можуть вирішити фахівці в конкретній галузі науки і техніки, а не юристи. Цим зумовлене використання адміністративної процедури для вирішення спорів про кваліфікацію таких об’єктів інтелектуальної власності.

Спеціальні процесуальні форми. При розгляді спорів про кваліфікацію об’єктів інтелектуальної власності в судовому порядку в більшості країн використовується загальноцивільна процедура в судах загальної юрисдикції. Однак в ряді країн сформувалася система таких правовідносин в сфері інтелектуальної власності, правове регулювання яких неможливо забезпечити лише засобами цивільного, кримінального і адміністративного процесуального права. Це вимагає спеціальної процесуальної форми.

У Німеччині й ряді інших країн ця форма реалізується в процедурі вирішення спору в спеціалізованих судах, призначених для вирішення спорів, що виникають в ході правовідносин, які стосуються об’єктів інтелектуальної власності.

Обґрунтованість створення спеціалізованого суду для розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності підтверджує світовий досвід. Це дозволяє сконцентрувати досвід їх вирішення, об’єднати знання юристів і фахівців в окремих галузях науки і техніки й загалом організувати швидкий, кваліфікований і справедливий розгляд справ.

Правила процедури визначають, коли і яким чином має бути зроблений кожний крок. Ці правила надають суду широкий вибір з тим, щоб сторони, які беруть участь у справі, змогли найкращим чином представити свою точку зору. Звичайно правила процедури встановлюють терміни для завершення кожного процедурного кроку. У рамках загального права правила процедури вимагають від кожної сторони (позивача і відповідача) повідомляти іншу сторону про кожний крок, що робиться, і представляти суду доказ того, що повідомлення було зроблене. Якщо у зв’язку з позовом залучена третя сторона, то аналогічне правило застосовується і до неї. Звичайно правила процедури також передбачають можливість відхилення від правил, щоб дозволити сторонам представити свою точку зору відповідним чином. Наприклад, виникає необхідність подовжити термін розгляду справи, якщо особа, яка подала позов, не може дати необхідні свідчення вчасно. Звичайно застосовуються також правила, які примушують сторони діяти під загрозою припинення їх справи. Суд у кожному випадку вирішує, чи можливе яке-небудь відхилення від процедури. Згідно з нормами процесуального загального права клопотання про дозвіл конкретного відхилення від процедури подається до суду в письмовій формі одночасно з доказами, що підтверджують це, а відповідне повідомлення направляють іншій стороні. Інша сторона може погодитися або з’явитися в суді і виступити із запереченням щодо поданого клопотання.

Доказ у судових справах. Термін “доказ”, що застосовується в судочинстві, звичайно означає те, що може бути представлено суду, щоб дозволити йому встановити факти. Наприклад, кращим доказом того, що будь-яка особа є власником прав на винахід, є представлений цією особою патент на винахід або документ про передачу цій особі права на винахід, відповідним чином зареєстрований в патентному відомстві. Це називається також “прямим” доказом. Якщо документ загублений, то заява свідка про те, що він (вона) бачили, як винахідник підписував документ про передачу прав, може виявитися достатньою. Це буде “побічним” доказом. Якщо такий документ є, він повинен бути представлений суду. Якщо його немає, то доводиться використовувати інший спосіб доказу.

Розрізнюють три форми доказів:

· “документальний доказ” - доказ, що представляється в письмовому вигляді або у вигляді будь-якого документа;

· “речовий доказ” - доказ, що надається у вигляді предметів, а не їх описів;

· “свідчення експерта-свідка” - усне свідчення, яке дається експертом або свідком.

По можливості всі докази повинні подаватися у письмовій формі. Усне свідчення звичайно записується дослівно і роздруковується для розгляду його офіційними особами, однак, якщо запитується дозвіл на дачу усного свідчення, то він звичайно надається.

Як правило, заяви, які роблять сторони, приймаються як вірні, якщо тільки вони не є непідтвердженими або не оспорюються. В іншому випадку суд може запросити подальші докази.

При наданні усних свідчень відповідна сторона або свідок, що свідчить, повинні бути готові до того, що вони можуть бути допитані протилежною стороною або судом.

Зупинимося на деяких аспектах процедури розгляду спорів щодо таких об’єктів інтелектуальної власності як винаходи, знаки для товарів і послуг та промислові зразки.