Розкрийте основні засади, на яких базувалась робота з неповнолітніми правопорушниками в установах, що функціонували на початку ХХ ст. Типи установ для безпритульних дітей та правопорушників

Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року.

Сутність та основні завдання Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх

В залежності від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу

соціальну групу проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

1. Первинна профілактика – комплекс заходів, спрямованих на запобігання

негативного впливу біологічних, психологічних, соціально-педагогічних та інших факторів, що можуть слугувати причиною формування поведінки, яка відхиляється від норм. У першу чергу, спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок.

2. Вторинна профілактика – компелекс медичних, соціально-педагогічних, культурних та інших заходів, спрямованих на роботу з неповнолітніми, що вже мають девіантну поведінку. Основними завданнями вторинної профілактики є недопущення здійснення підлітком більш важких проступків та правопорушень, надання своєчасної соціально- педагогічної підтримки підлітку, що перебуває у складній життєвій ситуації.

3. Третинна профілактика – це робота, що здійснюється з особами, котрі постраждали

від проблем та спрямована на попередження її рецидивів, тобто скоєння повторного

злочину, спрямована на роботу з підлітком, що перебуває в місцях позбавлення волі та

виходить з них.

Позбавлення волі на певний строк.

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18 віку, не може бути призначене на строк більше 10 років.

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Отже, відносно неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні.

 

V) Допомога у підтримці, розвитку стосунків з соціальним оточенням

З метою надання допомоги у підтримці, відновленні або встановленні та розвитку стосунків з соціальним оточенням:

• здійснюється збір інформації про соціальне оточення отримувача, особливо про значимих для нього людей, в тому числі їх контактної інформації;

• проводяться зустрічі з особами, які належать до соціального оточення, особливо з рідними та значимими людьми;

• організовуються зустрічі, телефонні розмови, листування отримувача послуг з

особами, які належать до соціального оточення.

 

 

Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми, засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

39.Система установ, залучених до процесу соціальної реабілітації та ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до альтернативних покарань;

40.Сутність системи пробації та перспективи її запровадження в Україні;

 

Розкрийте основні засади, на яких базувалась робота з неповнолітніми правопорушниками в установах, що функціонували на початку ХХ ст. Типи установ для безпритульних дітей та правопорушників

До середини 1920-х рр. склалась система таких закладів в Україні. Це – дитячі приймальники, притулки для правопорушників (ізолятори), притулки-розподільники, реформаторіуми (школи-виправлення для неповнолітніх правопорушників), колектори (лікарняно-виховні заклади). Подібна система залишалися незмінною в Україні до 1935 року

Мережа дитячих установ 20-х рр. ХХ ст. включала:

-установи охорони дитинства: приймальники, колектори-розподільники для нормальних дітей і неповнолітніх правопорушників, відкриті дитячі будинки, сільськогосподарські колонії для безпритульних і неповнолітніх правопорушників і дитбудинки для неповнолітніх правопорушників;

-установи нормального дитинства: міські і сільські трудові школи, дитячі будинки-інтернати, денні дитячі будинки, дитячі містечка і дитячі сади;

-установи дефективного дитинства: основні і допоміжні дитячі будинки для розумово-відсталих, сліпих і глухонімих дітей;

-установи організації комуністичного дитячого руху: дитячі клуби, бібліотеки, літні дитячі колонії, майданчики, табори, дитячі театри.

Згідно з положенням Наркомосу України "Про дитячі приймальні пункти" (1920 р.), вони утворювались відділами народної освіти в кожному губернському і повітовому місті. Термін перебування тут становив 24 години. За цей час дитина проходила санітарно-медичну обробку, на неї заводилась особова картка і справа передавалась до КОН, де вирішувалась подальша її доля. Приймальний пункт по відношенню до неповнолітніх правопорушників мав замінити міліцейську дільницю і не виконував виховної функції.

Притулки – це заклади, куди поступали всі діти з вулиці, запідозрені в правопорушеннях або безпритульності. Вони знаходились тут до закінчення збору на них відомостей, вивчення і розслідування справ у КОН – від двох тижнів до двох місяців. Остаточну долю дитини вирішувалось на засіданні КОН: чи надати статусу "безпритульний" і помістити в дитячі заклади, чи відправити на батьківщину, до батьків або опікунів, чи помістити в колектор, реформаторіум, колонію. На кінець 1921 р. у Катеринославській, Донецькій, Запорізькій, Одеській та Миколаївській областях діяло 12 притулків

Спеціальними закладами для неповнолітніх правопорушників та дітей, які потребували медико-педагогічного впливу, були колектори (від лат. collector – збирає, заклад, що збирає дітей). Прийом дітей у ці заклади проводився лише після представлення рішення КОН і розгляду даних обстеження дитини обслідувачем КОН [11: 13]. Колектори визнавалися допоміжними закладами секції Охорони дитинства, на які покладалась задача не виховання, а спостереження за дитиною та надання їй медико-педагогічної допомоги. Вони розраховувалися на 50 дітей, з навантаженням 5-6 дітей на одного вихователя. Тут перебували діти, які вже побували в притулках, ізоляторах, трудових колоніях і не піддалися виховному впливу. Інколи до колектора направлялись безпритульні діти після вилучення їх з вулиці. Дуже часто сюди попадали розумово відсталі та соціально занедбані діти. На кожну дитину заводилась особиста картка, де фіксувались спостереження за дитиною, призначався термін перебування [12]. На липень 1923 р. в Україні діяло 8 колекторів.

Після обстеження неповнолітніх правопорушників у колекторі найчастіше вони потрапляли в спеціальні заклади виправного виховання. Основним таким закладом у 1920-х – першій половині 1930-х рр. було визначено реформаторіум. Реформаторіум (від лат. reformator – перетворення, поліпшення) – школа-виправлення для злочинців 14-18 років, де існувала сувора дисципліна, режим, праця на ділянці або в майстерні та обов’язкові заняття в школі. Реформаторіум передбачав закрите існування, але відсутність будь-якого натяку на тюремний заклад. На липень 1923 р. в Україні діяло 2 реформаторіума – у Харкові і Одесі.

 

3..Внесок у розробку теоретичних проблем профілактичної роботи та практику роботи з важковиховуваними дітьми видатних діячів минулого (С. Т. Шацького, А. С. Макаренка, В. М. Сороки-Росинського, Л. С. Вигоцького, В. О. Сухомлинського);

Ще у 20-ті роки XX ст. А.С. Макаренко та С.Т. Шацький заклали основні принципи соціальної роботи з важковиховуваними дітьми і підлітками. В основі їх педагогічної теорії лежить ідея створення педагогом виховного соціального середовища. С.Т. Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити „свої інстинкти”, особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватися до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.

У 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіантної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від „нормальних” дітей, своєрідності прояву протесту проти „пригнічення” їхніх інтересів тощо.

В.О. Сухомлинський у цей же час пропонує різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості. В його рекомендаціяхдомінантною виступає орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантних підлітків.Процес перевиховання є довготривалим і складним, він передбачає: вивчення середовища, в якому виховувалась особистість; аналіз позитивних і негативних рис характеру індивіда; формування позитивної установки і усунення недоліків у його загальному розвитку; прискорення позитивних начал, наявних в особистості.

 

 

4.Сучасний стан правопорушень та злочинів серед неповнолітніх в Україні, основні тенденції у злочинності неповнолітніх;

У І півріччі 2011 року на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ України знаходилося 12837 учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів. З числа неповнолітніх цієї категорії 1,6% − у віці 6-10 років, 18,4% − у віці 11-13 років (причому кількість неповнолітніх цієї категорії у порівнянні з аналогічним періодом 2010 року зросла на 4,1%), 80% − у віці 14-18 років.

Зросла на 44 % кількість неповнолітніх, які скоїли злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Кількість неповнолітніх, які вживали наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, в січні-червні 2011 року склала 310 осіб. Серед неповнолітніх цієї категорії – по 59 учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів.

У стані алкогольного сп’яніння учнями загальноосвітніх навчальних закладів вчинено 147 злочинів, учнями професійно-технічних навчальних закладів – 114, що в цілому на 10,5% менше, ніж у січні-червні 2010 року.