РОЗДІЛ №1 Загальні положення.

РОЗДІЛ №1 Загальні положення.

ТЕМА №1. Поняття, завдання і джерела цивільного процесуального права.

МЕТА: Познайомити студентів з поняттям, завданням і джерелами цивільного процесуального права.

ПЛАН.

Форми захисту майнових та особистих немайнових прав та інтересів, що охороняються законом громадян та організацій.

Конституція України про право громадян на судовий захист.

Зміцнення законності, підвищення ролі суду в умовах побудови правової держави. (самостійно).

Поняття цивільного судочинства (процесу) та його завдання.(самостійно).

Види цивільного судочинства. (самостійно).

Стадії цивільного процесу. (самостійно).

Предмет, методи і системи цивільного процесуального права, його співвідношення з іншими галузями права.

Джерела цивільного процесуального права та межі його дії.

Методичні рекомендації при вивченні теми

 

При вивченні теми необхідно звернути увагу на наступні моменти:

Форми захисту майнових та особистих немайнових прав та інтересів, що охороняються законом громадян та організацій.

Конституція України про право громадян на судовий захист.

Зміцнення законності, підвищення ролі суду в умовах побудови правової держави.

Поняття цивільного судочинства (процесу) та його завдання.

Види цивільного судочинства. Стадії (цивільного процесу.

Предмет, методи і системи цивільного процесуального права, його співвідношення з іншими галузями права.Джерела цивільного процесуального права та межі його дії.

ЛЕКЦІЯ

1.Форми захисту майнових та особистих немайнових прав та інтересів, що охороняються законом громадян та організацій.

Цивільна процесуальна форма - це встановлений ци­вільним процесуальним правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі будь-якої цивільної справи є система вимог, закріплених нормами цивільного процесуального права. Це послідовний порядок розгляду і вирішення цивільної справи, діяльності всіх без виключення осіб, які беруть участь у процесі, який включає визначену систему гарантій і спрямований на досягнення кінцевої мети - відновлення права чи захисту охоронюваного законом інтересу. Цивільно-процесуальна форма викладена в ЦПК, у зв'язку з цим вона повинна сприйматися як система правових вимог, які пред'являються до кожного здійснюваного в цивільному судочинстві процесуального акта.

Як вказує В.І. Тертишніков, цивільна процесуальна форма характеризується наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирі­шення цивільної справи).

Стадія - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних найближчою процесуальною метою.

Процесуальний режим - це ступінь урегульованості, напруженості судової процедури. Залежно від процесуаль­ного режиму і розрізняють цивільну процесуальну, гос­подарсько-процесуальну, громадсько-процесуальну та інші процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх юрисдикційних органів.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмовий. Усна процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних вимог, які згодом відображаються у протоколі судового засідання. Письмова процесуальна форма встановлює склад процесуальних документів, які подаються до суду учасниками процесу, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи залишаються без руху чи повертаються заявнику.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних процесуальних форм (сукупності форм окремих процесуальних правовідносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми окремих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень - цивільних проце­суальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, зацікавлена особа звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх. Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення спірних правовідносин.

Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захисту, суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження, і з цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по цій справі.

Суд, зацікавлені особи, інші учасники (свідки, експерти, перекладачі, представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійснюють ряд дій (беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показання, заявляють клопотання і т.д.). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, пов'язані з розглядом справи, ухваленням рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесуальними діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство).

Цивільний процес охоплює процесуальні дії суду, сторін, інших учасників процесу, їх процесуальні права й обов'язки. Суду, всім іншим учасникам для досягнення цілей участі в процесі законом надаються визначені процесуальні права з покладанням на них відповідних процесуальних обов'язків. Процесуальні права й обов'язки реалізуються в ході процесу. Наприклад, право на звернення до суду реалізується шляхом подачі позовної заяви, право на захист проти позову - шляхом подачі заперечень на нього чи пред'явлення зустрічного позову. Праву позивача і відповідача брати участь у судовому засіданні відповідає обов'язок суду належним чином спо­вістити сторони про час і місце засідання. Учасники процесу вступають із судом як владним органом у суспільні відносини, які регулюються нормами цивільного процесуального права і тому є цивільними процесуальними відносинами.

Таким чином, цивільний процес є єдністю процесуальних дій, процесуальних прав і обов'язків суду, інших учасників процесу. Головний, але не єдиний суб'єкт цивільно-проце­суальної діяльності - суд (першої інстанції, апеляційний тощо). Процес включає діяльність інших осіб, зацікавлених у результаті справи: позивачів, відповідачів; третіх осіб; заявників по справах окремого провадження. Зацікавленим у результаті справи громадянам і організаціям, їх представникам процесуальний закон забезпечує можливість активної участі на всіх стадіях процесу. Суд як головний його учасник повинен не лише дотримуватися всіх процесуальних норм права, а й домагатися виконання їх всіма учасниками цивільного процесу.

Своєрідність відносин, що виникають у процесі судової діяльності, полягає в тому, що вони можуть здійснюватися тільки в порядку і формах, встановлених нормами цивільного процесуального права, а всі учасники процесу наділяються законом визначеними процесуальними правами й обов'язками.

У процесі зазначеної діяльності відбуваються лише ті дії, які заздалегідь передбачені процесуальними нормами, і тому цивільні процесуальні відносини завжди виступають у формі процесуальних правовідносин, а сам цивільний процес

(цивільне судочинство) являє собою нерозривний зв'язок (систему) дій і правовідносин.

Таким чином, діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у процесі, протікає в особливій формі, яка називається процесуальною .

Характерні риси цивільної процесуальної форми по­лягають у наступному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь визначений нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи і відстоювати свої права та інтереси;

в) судове рішення в справі повинне базуватися на фактах, встановлених у судовому засіданні за допомогою доказів, і відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що вона:

1) забезпечує зацікавленим у результатах справи особам визначені правові гарантії правильності вирішення спору, рівність процесуальних прав і процесуальних обов'язків;

2) зобов'язує розглядати і вирішувати спори щодо суб'єк­тивного права і при цьому суворо дотримуватися норм матеріального і процесуального права, виносити в судовому засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням встановлених законом чи іншими нормативними актами
процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.

 

Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове ста­новище громадян, організацій та їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією й іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, виступають основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав, охоронюваних законом інтересів (свобод, у тому числі й засобами цивільного процесуального права.

Конституція України, на реалізацію положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеею ООН 10 грудня 1948 р., про те, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (ст. 8), визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантуєється право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право використання всіх національних засобів правового за­хисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є: Україна (ст. 55 Конституції). Зокрема, громадяни України можуть звертатися за захистом в Європейський Суд з прав людини.

Захист цивільних прав в Україні здійснюється в установленому порядку судом, господарським або третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями, а у випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку. Загальні суди розглядають справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних та інших правовідносин, якщо однією зі сторін у спорі є громадянин

На господарський суд покладено вирішення всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами (ст. 1 Закону України «Про господарські суди»), зокрема, при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів, про банкрутство та ін. (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України — ГПК).

Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійсню­ється судом, органами опіки і піклування та органами реєстрації актів гро­мадянського стану, а також товариськими судами, трудовими колективами, профспілковими та іншими громадськими організаціями у випадках і в по­рядку, встановлених законодавством.

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спо­рах (КТС) і районними (міськими) судами (ст. 221 Кодексу законів про пра­цю України — КЗпП), при цьому КТС є первинним органом розгляду тру­дових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях за незначними винятками (ст. 224 КЗпП).

Земельні спори розглядаються виконкомами місцевих рад, створеною погоджувальною комісією, судом, господарським судом або третейським судом у порядку, встановленому Земельним кодексом та іншими актами за­конодавства України (ст. 103, 107 Земельного кодексу України, ст. 33 Зако­ну «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які спори, які виникли між ними, за винятком спорів з трудових і сімейних правовідносин (ст. 1 Положення про третейські суди, ст. 25 ЦПК).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

· адміні­стративними комісіями при виконкомах місцевих рад;

· виконкомами се­лищних, сільських рад;

· районними (міськими) судами (суддями);

· органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те законодавством України.

Сприяння громадянам і юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів покладено також на нотаріат України — систему органів і посадових осіб: нотаріальні контори і нотаріальні архіви (державних нотаріусів), приватних нотаріусів, на посадових осіб виконкомів сільських, селищних, міських рад, консульські і дипломатичні представництва тощо (статті 1, 40 Закону України «Про нотаріат»).

Чинне законодавство України для захисту прав і охоронюваних за­коном інтересів громадян та організацій встановлює такі процесуальні по­рядки: судовий (цивільний процесуальний і господарсько-процесуальний), адміністративний, нотаріальний, громадський. В літературі з цивільного процесу вони називаються процесуальними формами захисту прав. Законодавче встановлення численник форм захисту права залежить від особливостей спірних правовідносин, їх диспозитивного чи імперативного методу регулювання, потреб практики в необхідності більш швидкого розв'язання спору, а також від політики держави на даному етапі її розвитку та свідчить, що воно не завжди грунтується на концепції правової держави про розподіл влади та їх незалежність одна від одної.

Можливість широкого застосування судової влади для захисту прав, за­конних інтересів і свобод громадян та організацій передбачена ст. 124 Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правововідносини, що виникають в державі, тобто з цивільних, трудових, земельних, державних, адміністративних, фінансових й інших правовідносин.

3 функцюнуванням судової влади в цивільних справах тісно пов'язані питания поняття і змісту цивільної процесуальної форми, яка в науці цивільного процесу не має однакового визначення. Вона ототожнюється з основними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається через форму процесуальних документів.

Дійсно, цивільна процесуальна діяльність суду, діяльність учасників ци­вільного судочинства має певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і закріплення, провадиться у відповідній послідовності, у певному порядку, встановленому нормами цивільного процесуального права. Але різні назви однієї й тієї самої юридичної категорії— цивільна процесуальна форма — цивільний процес позбавляє їх необхідної точності і практичної користі. Про це свідчить і неоднакове розуміння змісту процесуадьної фор­ми авторами, які ототожнюють її з судочинством. Одні відносять до нормативних положень, які визначають процесуальну форму, вичерпний перелік осіб, котрі повинні і можуть брати участь у процесі. Кожна з них має в процесі самостійне місце, виконує особисте завдання, а тому наділена тільки їй притаманним обсягом прав і обов'язків; може виконувати дії, передбачені процесуальними нормами, у певні строки і послідовно. Розвиток процесу до своєї кінцевої мети проходить за стадіями у передбаченій законом послідовності; способи і оформлення процесуальних дій встановлені законом.

Виходячи з діалектичного зв'язку цивільного права з цивільним проце­суальним (єдності змісту і форми), цивільну процесуальну форму в ототож­ненні з цивільним судочинством можна розглядати умовно в тому плані, що нею забезпечується життя (реалізація, захист) цивільного права (змісту), але завжди слід мати на увазі, що цивільне судочинство має свій властивий йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільною процесуальною формою -об'єктивне (зовнішнє) вираження вчинення, закріплення і оформлення відповідної діяльності. Наприклад, діяльність суду з розгляду справи скла­дається з сукупності дій, спрямованих на дослідження доказів за допомогою визначених законом засобів доказування. Така діяльність здійснюється у точно визначеному процесуальному порядку, за встановленими правилами, у встановленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо, ус­но, тобто процесуальні дії вчинюються в певній процесуальній формі й фік­суються в певних процесуальних документах.

Таке розуміння процесуальної форми відтворюється і в деяких нормах ЦПК:

· ст. 119 — позовна заява подається до суду в письмовій формі;

· ст. 222 — постановлене судом рішення викладається в письмовій формі;

· ст. 147 — екс­перт дає в письмовій формі свій мотивований висновок;

· ст. 158 — розгляд справи відбувається в судовому засіданні;

Таким чином, під цивільною процесуальною формою необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній засіб вчинення процесуальних дій, виконуваних за визначеними правилами, в певному по­рядку судом і всіма учасниками процесу при розгляді й вирішенні справи, перевірці законності й обгрунтованості постановленого у ній рішення, а та­кож в закріпленні процесуальних дій у передбачених процесуальних доку­ментах.

Процесуальна форма стосовно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний їй атрибут вона виступає гарантією, що забезпечує законність і обгрунтованість у застосуванні судом права і його реалізації учасниками процесу. Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона існує не сама по собі, а для вираження певного змісту (про­цесуальної дії), тобто в діалектичній єдності форми і змісту. Цивільна про­цесуальна форма зумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який базується на закріплених у нормах цивільного процесуального права принципах, оптимально поєднуючи в со­бі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона покликана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покла­дених на цивільне судочинство.

2.Конституція України про право громадян на судовий захист.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судова влада по захисту суб'єктивних прав і законних інтересів грома­дян та організацій— правосуддя здійснюється у порядку цивільного, кримінального і господарського судочинства (ст. 4 Закону України «Про судоустрій України», ст. 1 Закону України «Про господарські суди», статті 1, 4, 12 Господарського процесуального кодексу Украіни (ГПК). Розмежування компететенції між цивільним і господарським судочинством відповідно до ст. 15 ЦПК і статтей 1, 12 ГПК проведено тільки на основі суб'єктного скла­ду спірних матеріальних правовідносин, у зв'язку з чим господарське судочинство є різновидом цивільного судочинства і підлягає включенню до його системи. Єдність судової влади викликає необхідність уніфікації судової системи на основі створення єдиного і равного для всіх громадян організацій державного суду з покладанням на нього здійснення функцій правосуддя в справах, що виникають з правовідносин, врегульованих нормами цивільного, господарського, трудового, сімейного, земельного, державного, адміністративного та інших галузей матеріального права у визначеному єдиному процесуальному порядку. Така необхідність викликається трансформацією України в правову державу і реалізацією дійсного поділу влад на законодавчу, виконавчу, судову. Але диспозитивний характер цивільних справ вимагає збереження диспозитивної можливості у виборі громадянами і організаціями процесуальної форми захисту. Тому поряд з державними судами допустимим є функціонування інших форм розгляду справ — громадського суду, третейського суду тощо.

Березня 2004 р. Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, який повинен був набрати чинності з 1 січня 2005 р. але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України.

Цивільно-процесуальний кодекс України склада­ється з одинадцяти розділів:

I. Загальні положення.

II. Наказне провадження.

III. Позовне провадження.

IV. Окреме провадження.

V. Перегляд судових рішень.

VI. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових
рішень у цивільних справах та рішень інших органів (поса­
дових осіб).

VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в
Україні.

IX. Відновлення втраченого судового провадження.

X. Провадження у справах за участю іноземних осіб.

XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Основним джерелом матеріального права є Цивільний ко­декс України, в якому закріплене право на звернення до суду за захистом своїх прав та який регулює цивільні правовідноси­ни. Сімейний кодекс України регулює сімейні правовідносини, які також можуть виступати об'єктом цивільного процесу. Ко­декс законів про працю регулює трудові правовідносини та деякий порядок їх вирішення в судовому порядку. Житловий кодекс України регулює матеріальне право щодо житлових правовідносин. Земельний кодекс України регулює земельні правовідносини тощо.

Закон України „Про адвокатуру" врегульовує форми адво­катської діяльності в цивільному судочинстві.

Закон України "Про прокуратуру" визначає права і обов'яз­ки прокурора при участі прокурора в цивільному процесі. Закон України „Про адвокатуру" встановлює принципи та організацію діяльності адвокатів у цивільному процесі. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" встановлює ставки державного мита за здійснення цивільного судочинства.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента України, постанови КМУ, нормативні акти окремих міністерств та відомств. Важливими для суду є роз'яснення, які надаються у постановах Пленуму Верховного Суду України, але які не носять нормативного характеру.

Особливим видом джерела цивільного процесуального пра­ва є рішення Конституційного Суду України щодо тлумачен­ня норм Конституції та законів України, визнання конституцій­ними чи неконституційними норми законодавчих актів. Так, Цивільним процесуальним законодавством передбачено право суду у разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого нале­жить до юрисдикції Конституційного Суду України, звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосов­но внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

До джерел цивільно-процесуального права відноситься Закон України „Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. Своїм рішенням Конституційний Суд може визнати неконституційним будь-який закон, правовий акт Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У висновках Консти­туційного Суду містяться офіційні тлумачення Конституції та законів України, у тому числі і зі сфери цивільного процесу. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими для виконання для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та їх об'єднань.

Закон України „Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р. закріпив принципи та організацію нової судової системи України, яка зараз активно формується.

Джерелами цивільно-процесуального права є закони України, які регулюють різні матеріальні правовідносини. Цивільний кодекс України визначає форми та способи захисту цивільних прав, містить правила розподілу обов'язків доказування, допустимості доказів, вміщує матеріальні норми цивільного права, захищати які повинен цивільний процес.

Сімейним кодексом України визначені склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьків­ських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин; Кодексом законів про працю - підвідомчість суду трудових справ.

Важливими джерелами цивільного процесуального права виступають Закони України „Про прокуратуру", „Про адвокатуру", „Про нотаріат" та ін.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також Укази Президента та декрети і постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти окремих міністерств і відомств, прийняті в рамках їх компетенції, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і пра­вильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Джерелами цивільного процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу. Цивільний кодекс встановлює правила допустимості засобів доказування в справах про визнання недійсними певних угод (статті 42-47), склад осіб, які мають пра­во на порушення справи в суді про визнання угоди недійсною (ст. 57), під­відомчість цивільних справ судові (ст. 6).

Сімейним кодексомУкраїни визначені склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин (статті 65, 67, 71 та ін. ЦПК); Кодексом законів про працю — підвідомчість судові трудових справ (статті 227, 229, 240 та ін.).

Закон України № 2887-ХІІ від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» врегу­льовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві.

Закон України № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33—42).

Закон України № 280/97-ВР від 2 1 травня 1997 р. «Про місцеве самовря­дування в Україні» надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу, місце­вому господарству та про припинення права власності на земельну ділянку.

Закон України № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» надає право податковій інспекції в судовому порядку стя­гувати з громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов'язкових пла­тежів.

Закон України № 4038-ХІІ від 25 лютого 1994 р. «Про судову експерти­зу» врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міні­стерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосуван­ня норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативно­го характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

При виникненні колізій норм між правовим актом та зако­ном України або міжнародним договором, згода на обов'яз­ковість якого надана Верховною Радою України, суд застосо­вує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Причому, якщо виникає невідповідність закону України міжна­родному договору, згода на обов'язковість якого надана Верхов­ною Радою України, суд застосовує саме міжнародний договір.

Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, зго­да на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При застосуванні норм права інших держав суд встановлює зміст цих норм відповідно до їх офіційного тлумачення та прак­тики застосування у відповідній державі. З метою з'ясування змісту норми права іншої держави суд може звернутися до Міністерства юстиції України чи іншого компетентного органу або залучити експертів.

Особи, які беруть участь у справі, можуть подавати відповідні документи, що підтверджують зміст норм права іншої держави, на які вони посилаються в підтвердження своїх ви­мог або заперечень, а також іншими засобами сприяти суду у з'ясуванні їх змісту. Якщо зміст норм права іншої держави, не­зважаючи на вжиті заходи, в розумні строки не з'ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-пра­вових актів України.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд засто­совує закон, що регулює подібні за змістом відносини (анало­гія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства, тобто принципів цивільного процесу (ана­логія права). Є неправильною відмова у розгляді справи з мо­тивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законо­давства, що регулює спірні відносини.

Дія у просторі.

Провадження в судах України ведеться за цивільними проце­суальними законами України. В окремих випадках на території України можуть застосовуватися норми права іноземної держави і, навпаки, норми права України - судами іноземної держави.

Дія за колом особ.

Цивільні процесуальні норми поширюються на усіх фізич­них осіб (громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства), юридичних осіб та інших суб'єктів цивільних процесуальних відносин на засадах рівності.

Контрольні питання для самоперевірки знань

1.Форми захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій.

2.Конституція України про право громадян на судовий захист.

3. Зміцнення законності, підвищення ролі суду в умовах побудови правової держави.

4.Поняття цивільного судочинства (процесу) та його завдання.

5.Види цивільного судочинства.

6.Стадії цивільного процесу.

7.Предмет, методи і системи цивільного процесуального права, його співвідношення з іншими галузями права.

8.Джерела цивільного процесуального права та межі його дії.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР.
2. Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 р. № ETS N 005.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 p. № 1618-IV.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p. № 435-IV.
5. Закон України „Про адвокатуру" № 2887-ХІІ від 19.12.1992 р.
6. Закон України „Про виконавче провадження" від 21.04.1999 p. №606-XIV.
7. Закон України „Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005 р.
8. Закон України „Про судоустрій України" від 07.02.2002 р. № 3018-ІП.
9. Закон України „Про статус суддів" від 15.12.1999 р. № 2862-ХІІ.
10. Закон України "Про судову експертизу" № 4038-ХП від 25.02.1994 р.
11. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку опла­ти витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" №1258 від 21.12.2005 р.
12. Постанова Кабінету Міністрів України „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і по­рядок їх компенсації за рахунок держави" №590 від 27.04.2006 р.
13. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку веден­ня Єдиного державного реєстру судових рішень" № 740 від 25.05.2006 р.
14. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. № 7-93.
15. Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, зат­верджена 22.04.1993 р. №5 Наказом Головної державної податкової інспекції України.
16. Інструкція про порядок фіксування судового процесу технічними засоба­ми, затв. Наказом Державної судової адміністрації України № 84 від 21.07.2005 р.
17. Тимчасова інструкція з діловодства в місцевому загальному суді. Затвер­джена Наказом Державної судової адміністрації від 17.02.2005 р. № 20.
18. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Прези­дента України № 361/2006 від 10.05.2006 р.
19. Штефана М.Й. Ш90 Цивільний процес:Підручник для студ.юрид,специальностей Вищіх закладів освіти.-Вид.2-ге,перероб. Та доп.-К.:Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.-696 с.
20. Чорнооченко С.І. Ч -75 Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. Та доп.: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури,2005.-476 с. ISBN 966-364-101-0
21. Безлюдько І.О.,Бичкова С.С.,Бобрик В.І. та ін.. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг.ред. С.С. Бичкової.-К.: Атака, 2006.-384 с.
22. Кілічава Т.М.К 39 Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2007.-352 с.

 

РОЗДІЛ №1 Загальні положення.

ТЕМА №1. Поняття, завдання і джерела цивільного процесуального права.

МЕТА: Познайомити студентів з поняттям, завданням і джерелами цивільного процесуального права.

ПЛАН.