Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права

Норми цивільного процесуального права – це встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права мають такі ознаки:

· встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм у цивільному процесуальному законодавстві немає;

· є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, суду, учасників цивільного процесу – осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участь у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;

· мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки – є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;

· забезпечуються виконанням різними правовими засобами, у тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності;

· спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на:

· Регулятивні, що встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, інших учасників процесу. Такими є норми статей 27, 31, 34, 46 ЦПК.

· Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 57 ЦПК України – доказів, ст. 67 ЦПК України - процесуальних строків, статті 28, 29 ЦПК України – процесуальної правоздатності і дієздатності. У дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам. Так, відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України докази, що їх вимагає суд від підприємств, установ, організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Або ст. 5 ЦПК України встановлюється, що правосуддя у цивільних справах здійснюється судом на засадах поваги до честі і гідності та рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стішу, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру, місця проживання та інших обставин. Дефінітивними є норми статей 3, 6, 7, 10, 11, 14 та ін. ЦПК України.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на:

· Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені у ЦПК України в основному у розділі І «Загальні положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства (статті 1-14); складу суду і його відводу (статті 18-25); підвідомчості цивільних справ (статті 15, 16); доказів (статті 57-66); учасників цивільного процесу (статті 26-66); судових витрат (статті 79-89); процесуальних строків, судових викликів і повідомлень (статті 67-78). До них належать норми, що визначають правила підготовки цивільних справ до судового розгляду, передбачені статтями 130-156 ЦПК. Вони діють з урахуванням особливостей при підготовці справ, що виникають з окремого провадження.

· Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише у певній стадії розвитку цивільного судочинства – у стадії розгляду справи по суті чи у стадії апеляційного касаційного оскарження або у розгляді певної категорії справ – визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною.

· Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них винятки. За ч. 4 ст. 152 ЦПК позов забезпечується: забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів,

норми цивільного процесуального права поділяються на:

· Імператив ні, що встановлюють обов'язки (ч. 3 ст. 27, ст. 145 ЦПК), заборонення (ч. 1 ст. 137, ст. 145 ЦПК), примушування (ч. 2 ст. 1-16 ЦПК).

· Диспозитивні, що встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами (ст..3. 27, 31,ч.1 ст. 199 ЦПК).

 

Правова норма складається а певних частин:

· гіпотеза – визначає умови, при настанні яких тика норма підлягає застосуванню;

· диспозиція – встановлює правила поведінки;

· санкція – наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми.

На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції. Аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як двочленну, так і тричленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена статтями 50, 94 ЦПК: гіпотеза – свідком може бути кожна особа; диспозиція – свідок має з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція – якщо викликаний свідок не з'явиться у судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ч. 1 ст. 94 ЦПК). Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 6 ст. 53 ЦПК: гіпотеза – експерт через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів; диспозиція – невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи.