Тема лекції 1. Вступ до цивільного процесуального права

Тема лекції 1. Вступ до цивільного процесуального права

1. Поняття цивільного процесуального права

2. Метод цивільного процесуального права

3. Місце цивільного процесуального права в системі права України

4. Джерела цивільного процесуального права

5. Наука цивільного процесуального права

6. Принципи судочинства

 

Поняття цивільного процесуального права

Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту цивільних прав - це встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній засіб вчинення процесуальних дій, виконуваних за визначеними правилами, в певному порядку судом і всіма учасниками процесу при розгляді й вирішенні справи, перевірці законності й обґрунтованості постановленого у ній рішення, а також у закріпленні процесуальних дій у передбачених процесуальних документах. Процесуальна форма щодо процесуальних дій забезпечує законність і обґрунтованість у застосуванні судом права і його реалізації учасниками процесу.

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.

Система цивільного процесуального права – це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин – загальної і особливої. Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, що мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу. До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства.

Тема 2. Цивільне судочинство: провадження, стадії

1. Правосуддя як особлива владна функція держави

2. Поняття, зміст та завдання цивільного судочинства

3. Види проваджень цивільного судочинства

4. Стадії цивільного судочинства

Правосуддя як особлива владна функція держави

Правосуддя – це форма реалізації судової влади, особлива владна функція держави, що здійснюється від її імені судом через розгляд і вирішення у відкритих судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій і кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину, або виправданням невинних. Кожному громадянинові в Україні гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод (ст. 55 Конституції).

Правосуддя здійснюється на підставі Конституції України і регламентується законодавством про судоустрій, про цивільне, господарське, конституційне та кримінальне судочинство. Правосуддя – це виключно професійна судова діяльність. Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади (ст. 6). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Поняття судової системи та інстанцій.

Підсудність

Підсудність - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ, правила якої визначені статтями 107-117 ЦПК України. Підсудність розмежовує компетенцію у тій самій сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних прав, вирішення яких належить до компетенції певного суду.

Питання про підсудність справ визначається ЦПК, зокрема: розділом II – щодо справ наказного провадження; главою 1 розділу III – щодо справ позовного провадження; розділом IV – щодо справ окремого провадження; розділами VI, VII – щодо заяв (скарг) стягувача, боржника, інших учасників виконавчого провадження, заяв (подання) державного виконавця з питань, пов’язаних з виконанням судових рішень; главами 1 і 2 розділу VIII – щодо клопотань про визнання, звернення до виконання рішення іноземних судів; статті 404 – щодо заяв про відновлення втраченого судового провадження; статті 414 – щодо справ за участю іноземних осіб.

Якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред’являються: до фізичної особи – до суду за місцем її проживання (ним не є місцеперебування); до юридичної особи – за її місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК), яке щодо фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, а щодо юридичної особи – положень статті 93 ЦК.

Письмовий договір сторін про визначення територіальної підсудності справи (стаття 112 ЦПК), крім справ, для яких встановлено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК), може бути укладений лише до вирішення питання про відкриття провадження у справі та є обов’язковим не тільки для сторін, які в односторонньому порядку не можуть від нього відмовитись чи змінити, але й для суду.

Оскільки зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється до суду за місцем розгляду первісного позову, то на нього не поширюються правила ст. 114 ЦПК.

Перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред’явлення кількох позовних вимог, пов’язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність.

Відповідно до ч.4 ст. 116 ЦПК забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, незалежно від зміни обставин, які впливають на визначення підсудності справи, крім випадків, установлених частиною першою цієї статті. При цьому передача справи на розгляд іншому суду на підставі пункту 1 частини першої статті 116 ЦПК залежить від обґрунтованості клопотання відповідача.

Якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті – ст. 173 ЦПК) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (п 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК).

У разі виявлення під час проведення попереднього судового засідання чи під час судового розгляду справи по суті порушення правил виключної підсудності суд ухвалою передає справу на розгляд іншому суду (ч.4 ст. 116 ЦПК).

Функціональна підсудність визначається залежно від функцій, виконуваних конкретним судовим органом та залежно від неї суди поділяються на:

· суди І інстанції – це місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди;

· суди апеляційної інстанції – судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення;

· суд касаційної інстанції – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), який функціонуватиме як суд касаційної інстанції. Але за Верховним судом України залишено право на перегляд справ з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах. Таким чином Законом України від 07.07.2010 р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» встановлена подвійна касація перегляду рішень судів.

 

Територіальна підсудність визначається залежно від території, на яку поширюється компетенція судового органу, та буває:

• Загальна – підсудність за місцем знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК): позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування; а до юридичних осіб – в суд за їхнім місцем знаходження.
• Альтернативна – підсудність справ за вибором позивача (ст. 110 ЦПК):

- Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

- Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

- Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

- Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

- Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

- Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

- Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

- Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

- Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

- Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

- Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

- Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред'являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів.

- Позови, пов'язані між собою, до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (ст.113 ЦПК).

 

Виключна підсудність, коли Позивач не має право на вибір між кількома судами, яким підсудна справа (ст. 114 ЦПК).

- Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

- Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

- Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

- Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

 

Підсудність за визначенням Верховного Суду. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

Підсудність в суді за місцем розгляду первісного позову – для зустрічного позову (ст. 113 ЦПК).

Наслідки порушення правил підсудності (ст. 115 ЦПК). Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява овертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

 

Передача справи з одного суду до іншого (ст. 116). Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

У останніх двох випадках справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення.

Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених ЦПК.

Спори між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК). Справа, передана з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

 

Тема 4. Цивільні процесуальні правовідносини

1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин

2. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

4. Зміст цивільних процесуальних правовідносин

5. Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин

Процесуальна співучасть

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Процесуальна співучасть – це спільне пред'явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів у одній і тій самій справі.

Активна співучасть – коли позивачами є дві особи чибільше, а відповідачем – одна,

пасивна - коли навпаки, змішана, коли одна й інша стороні представлені кількома особами.

В залежності від обставин матеріально-правового і процесуального характеру співучасть буває:

Обов'язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Так, у справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов'язково беруть участь співвідповідачами боржник, у якого проведено опис майна, і ті організації або особи, на вимогу яких булопроведено опис. Якщо опис зроблено у зв'язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, є рай(міськ)податкові інспекції, а якщо майно реалізоване, то й ті установи або організації, яким передано конфісковане майно. Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню тощо), відповідачами притягуються автор, відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво та ін.). За позовами про спростування відомостей, що ганьблять особу, зазначених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, підприємства, установи, організації, від імені яких видано характеристику.

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає, якщо замість кількох процесів з однорідним вимогами провадиться один з метою усунення постановляння протилежних за змістом рішень. Однорідність вимог означає, що це вимоги з одних правовідносин, у яких збігаються предмет підстави.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів допускається, якщо:

· предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

· права і обов'язки їх виникли з однієї підстави;

· предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Засади процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками: автономія і диспозитивність. Співучасники користуються рівними процесуальними правами, є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин. Відносини між ним побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі самостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, якщо судом позови розглядалися б окремо. Дії чи бездіяльність їх не залежать від поведінки інших співучасників, а залежать від особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судової рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Співучасники можуть доручити вести справу одному з них якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність. Недоліки процесуальної співучасті: Процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду.

Поняття і види третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які захищають свої права та охоронювані законом інтереси у цивільної справи в суді, однак ця справа відкрита за позовом інших осіб. Вони втручаються у спір між сторонами, вступають у цивільну справу сторін в суді, коли провадження вже відкрите і ще не ухвалене рішення, Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами, оскільки рішення по справі може порушити їх матеріальні права або сторона буде мати право пред’явити до них регресний позов. Треті особи зацікавлені, щоб рішення суду відповідало їх інтересам, не порушувало їх права. Розгляд справи за їх участю сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти ухваленню судом протилежних за змістом рішень.

Участь у процесі третіх сторін, які не заявляють самостійних вимог, спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона виступає, оскільки наслідком несприятливого рішення для третьої особи буде регресний позов про відшкодування збитків.

Матеріально-правовий характер їх заінтересованості полягає у тому, що рішення, яке буде винесено судом щодо конкретного спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї – пред’явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановляння судом несприятливого для себе рішення.

Залежно від способу вступу в процес у справі треті особи поділяються на види:

· які заявляють самостійні вимоги;

· які не заявляють самостійних вимог.

Законне представництво

Представництво може бути договірним або законним. Законні представники - це батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом, які захищають у суді права, свободи та інтереси своїх малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам (ст. 39 ЦПК).

Договірне представництво

Особи, які можуть бути представниками за договором - адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 ЦПК. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ст. 40 ЦПК).

Особи, які не можуть бути представниками в суді – це особи які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники (ст. 41 ЦПК).

Документи, що посвідчують повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

· довіреністю фізичної особи;

· довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

· свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору (ст. 42 ЦПК). Оригінали цих документів або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

Призначення або заміна законного представника здійснює суд, якщо при розгляді справи буде встановлений факт відсутності опікуна чи піклувальника:

· у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності;

· у малолітньої чи неповнолітньої особи, позбавленої батьківського піклування.

Суд ухвалою встановлює над такою особою відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.

Повноваження представника в суді. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається ст. 248-250 ЦК. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони (ст.44 ЦПК). Особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ч.2 ст. 56 ЦПК.

 

 

Судові повістки

Явка осіб в судове засідання та можливість участі цих осіб в дослідженні доказів залежить від своєчасного їх поінформування про час і місце розгляду справи чи вчинення певної процесуальної дії. За ст.74 ЦПК судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

· Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання,

· Судові повістки-повідомлення – надсилаються особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка-повідомлення вручається завчасно.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в зазначені строки (за три дні або завчасно).

Ці положення про строки не поширюються на випадки, передбачені абз.2 ч.3 ст. 191 ЦПК, а саме Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день. У разі відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді, суд, на прохання особи, яка є учасником цивільного процесу, вручає їй судову повістку безпосередньо в суді.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених ЦПК, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, наприклад, електронною поштою. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило про повідомлення не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (в газеті «Урядовий кур’єр»). У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог статей 169, 224 ЦПК (суд або відкладає розгляд справи, або вирішує справу або може ухвалити заочне рішення).

Розшук відповідача

Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному ЦПК.

В окремих випадках суд зобов’язаний вжити заходів щодо розшуку відповідача. Якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. (ст.78 ЦПК).

 

 

Забезпечення доказів

Забезпечення доказів – це вжиття судом невідкладних заходів, процесуальна фіксація доказів судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. За ст. 133 ЦПК особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Тимчасові заходи забезпечення встановлені такі: а) огляд приміщення, в якому як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права, суміжних прав; б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення; в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права, суміжних прав.

Заява про забезпечення доказів. За ст. 134 ЦПК у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява про забезпечення доказів, яка не відповідає цим вимогам, залишається без руху та повертається (дається 5 днів для виправлення недоліків).

Розгляд заяви про забезпечення доказів. За ст. 135 ЦПК заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу. Крім передбачених частиною другою статті 133 ЦПК способів забезпечення (допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням) суд залежно від предмета позову може застосувати й інші способи (одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок, заборонити дії, внаслідок яких знищуються докази, вилучити на час розгляду справи докази тощо).

 

Письмові та речові докази

Письмові докази. За ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Залежно від суб’єктів, які склали письмові докази, письмові докази діляться на офіційні і неофіційні. Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Таке розмежування зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує вияснення наявності повнова