Організація бюджетних відносин в США. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація бюджетних відносин в США.



Бюджетний устрій є організаційними принципами побудови бюджетної системи, її структурою, взаємозв'язком об'єднаних в ній бюджетів. Бюджетний устрій визначається державним устроєм. В унітарних (єдиних) державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.

У федеральних державах бюджетна система складається з трьох ланок:

1. Державний бюджет, або федеральний бюджет, або бюджет центрального уряду;

2. Бюджети членів федерації (штатів — в США, земель (общин) — у Німеччині, провінцій — в Канаді, суб'єктів федерації — в Росії);

3. Місцеві бюджети.

В унітарних державах місцеві бюджети своїми доходами і витратами не входять до державного бюджету, а у федеральних державах — не включаються до бюджетів членів федерації, доходи і витрати яких не входять до федерального бюджету.

Державний бюджет США можна вважати найбільш точним фінансовим виразом сутності і характеру державного устрою і влади. Як і у всіх розвинених країнах, бюджет США виконує три основні функції. Історично найдавніша – утримання державної машини: апарат управління, армія, суди та ін.; друга виникла на рубежі XIX - XX ст. - перерозподіл доходів між соціальними верствами населення і територіями в цілях забезпечення сприятливого соціального клімату, запобігання можливим вогнищам напруженості. Третя функція, що одержала розвиток після кризи 30-х років, полягає у використанні бюджету як інструменту для стимулювання економічного зростання, підтримки умов розвитку підприємництва.

Досвід США показує, що при успішно «працюючій» економіці держава не повинна і не може бути силою, що протистоїть приватному сектору. Воно виконує роль природного і стабільного партнера в господарських справах і охоронця всіх устроїв господарства.

Федеральний устрій Сполучених Штатів обумовлює дуже важливу особливість бюджетно-податкового процесу: чітка взаємодія трьох систем - державних доходів, державних витрат і міжбюджетних відносин («бюджетного федералізму»). Система державних витрат включає підготовку проекту бюджету, його доопрацювання у виконавчих органах («утруску»), затвердження в Конгресі і контроль за виконанням. Система державних доходів - це сукупність податків і неподаткових платежів, що існують в державі і забезпечують його витрати, механізми збору доходів і контролю над ними, а також законодавче забезпечення бюджетних надходжень.

Бюджет включає доходну і видаткову частини. Світова теорія і практика, яким слідують США, засновані на первинному встановленні обґрунтованих витратних потреб держави з подальшим визначенням суми доходів і порядку їх збору. Будь-які зміни у витратній політиці повинні відразу ув'язуватися з податковою політикою і навпаки. Бюджетні дефіцити допускаються (в ідеалі) на короткий час і за умови, що вони будуть надалі компенсовані в результаті успішнішого функціонування економіки і збільшення бюджетних надходжень.

Найважливіше і складніше завдання - створення і підтримка системи бюджетно-податкового федералізму. У США рішення проблеми бюджетного федералізму засноване перш за все на наявності власних джерел надходження у кожного рівня влади, а також на «допомозі зверху», якій охоплені всі штати і місцеві органи влади.

Федеральний бюджет США - частина загального механізму ухвалення і виконання економічних рішень на вищому рівні. На відміну від іншої найбільш значної частини цього механізму - кредитно-грошової системи - бюджет є гнучкішим і мобільнішим інструментом, що цілком знаходиться у розпорядженні держави.

Принципова особливість бюджетно-податкової політики і бюджетної системи США - їх нерозривний зв'язок із станом економіки і господарської політики держави. Розробка і ухвалення рішень про проведення яких-небудь важливих економічних заходів в будь-якій сфері просто неможливо без їх ув'язки з бюджетною політикою країни. І навпаки - всі американські бюджетні заходи розробляються і проводяться в руслі загальноекономічної державної стратегії.

Законодавча влада належить Конгресу Сполучених Штатів, котрий складається з двох палат — Сенату і Палати представ­ників. Вища виконавча влада зосереджена в руках президента. Посади прем'єр-міністра не існує.

Бюджетний процес у США регламентується двома основни­ми законами — «Про бюджет і звітність» (1921 р.) і «Про кон­троль над бюджетом і заморожування фондів» (1974 р.). Перший закон фактично кодифікував створення сучасної єдиної феде­ральної бюджетної системи США. Другий закон підняв бюджет­не законодавство, організацію бюджетної процедури до рівня су­часних вимог. За глибиною зроблених змін закон був названий «бюджетною реформою 1974р.».

Бюджетний процес у США має чотири основних етапи, кож­ний з який взаємопов'язаний з іншими:

- формування бюджету президента;

- робота Конгресу над бюджетом;

- зміцнення бюджету;

- виконання бюджету.

Бюджет Сполучених Штатів складається з декількох томів, де викладено фінансові пропозиції президента і порядок розподілу коштів. Основна ува­га приділяється майбутньому бюджетному року, для якого Конг­рес повинен схвалити бюджетні призначення.

Формування бюджету починається не пізніше весни кожного року, найменше за 9 місяців до його передачі в Конгрес і за 18 мі­сяців — до початку фінансового року. Президент встановлює за­гальні напрямки бюджетної і фінансової політики. Спираючись на ці вказівки Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) разом з Міністерством фінансів працює над визначеннями особливих політичних вказівок і рівня планування для відомств як на май­бутній бюджетний рік, так і на наступні чотири роки, щоб керувати підготовкою їхніх бюджетних запитів. Рішення визначаються також оцінками економічного становища, підготовленими разом з Радою економічних радників, АБУ і Управлінням казначейства.

«Бюджет уряду США» до­дається до бюджетного послання президента Конгресу за 9 місяців до початку нового фінансового року (фінансовий рік у США з 1976 р. починається 1 жовтня і закінчується 30 вересня наступного року). Розгляд бюд­жету Конгресом починається відразу ж після його передачі прези­дентом. Бюджетне рішення встановлюється постійними комітета­ми з бюджету Сенату і Палати представників. Уже 15 квітня вони повинні представити першу спільну бюджетну резолюцію, на прийняття якої Конгресу виділяється місяць. Це важливий бю­джетний документ і віха в бюджетному процесі. У ній містяться контрольні цифри доходів і витрат з розробкою за функціональни­ми категоріями. Спираючись на встановлені цією резолюцією бю­джетні орієнтири, у численних комітетах Конгресу готуються кон­кретні законопроекти з податків та асигнувань. Після завершення цієї роботи, але не пізніше 15 вересня, Конгрес приймає другу спільну бюджетну резолюцію. На відміну від першої, вона носить остаточний і директивний характер. Технічно саме друга бюджет­на резолюція і є власне бюджетом. Процедурні питання проход­ження бюджету постійно удосконалюються та існує традиція постійного реформування законодавчих і підзаконних актів.

Важливо підкреслити, що федеральний бюджет США, як і раніше, базується на однорічній основі, а оцінки, що містяться в ній, на наступні чотири роки призначені для полегшення робо­ти над новим бюджетом.

Більшість витрат за рік не проходять через постанови про бюд­жетні призначення для даного року. Майже всі податки і більшість інших доходів випливають з постійних законів. Податкові законо­проекти розробляються в Комітеті шляхів і способів вишукування коштів Палати представників і Фінансовому комітеті Сенату.

Закон «Про вирівнювання бюджету і контроль за дефіцитом» від 1985 р. (відомий як закон Гремма-Рудмана-Холінгса) обмежує прийняття законів, які збільшують витрати і зменшують доходи, і доповнений також загальним За­коном «Про бюджетне узгодження» від 1993 р.

Закон «Про вирівнювання бюджету» поділяє витрати на два види: затверджувані і сталі (які іноді називаються обов'язковими).

Затверджувані витрати утворюються шляхом прийняття щоріч­них постанов про бюджетні призначення. Витрати на заробітну плату та інші поточні витрати урядових відомств звичайно затвер­джуються постановою про призначення. Сталі витрати визнача­ються постійними законами. Втрати на лікарську допомогу ста­рим та інвалідам, страхування від безробіття і на підтримку цін на сільськогосподарську продукцію є прикладом сталих витрат, оскільки вони дозволені постійними законами. Закон окремо виз­начає фінансування програми маркування продуктів як сталі витрати, хоча кошти визначаються постановою про призначення.

Закон розглядає доходи за тими ж правилами, які застосову­ються до сталих витрат, оскільки доходи звичайно визначаються постійними законами. На відміну від сталих витрат і доходів, за­кон стримує затверджувані витрати шляхом встановлення дола­рових меж на бюджетні повноваження і на витрати для кожного фінансового року.

Дія законів, котрі збільшують сталі витрати або зменшують доходи, обмежується застосуванням правила «плати як можеш». За цим правилом загальна дія законодавства щодо сталих витрат чи доходів не повинна збільшувати дефіцит. Дозволене підви­щення соціальних виплат, наприклад, повинно бути покрите зменшенням інших сталих витрат чи збільшенням доходів.

Правило «плати як можеш» не застосовується для збільшення сталих витрат чи зменшення доходів, передбачених уже прийня­тими законами. Наприклад, сталі витрати на соціальні програми, такі як страхування від безробіття, збільшуються, коли зростає число покупців страхової допомоги; а багато виплат підвищу­ються за діючими законами на показник інфляції. Податкові до­ходи зменшуються, коли знижується прибуток підприємців як підсумок економічних умов. Щоб вирішити проблему збільшен­ня сталих витрат, президент Клінтон, наприклад, використову­вав розпорядження №12857 і зменшив показники для сталих ви­трат (за винятком страхування внесків і виплати відсотків по державному боргу) на 1994-1997 р.

Закон Гремма-Рудмана-Холінгса зобов'язує АБУ зробити оцінки і розрахунки, що визначають застосування секвестру, і на­дати їх президенту і Конгресу. Бюджетне управління Конгресу (БУК) зобов'язане зробити такі ж оцінки і розрахунки, а керівник АБУ зобов'язаний пояснити різницю між показниками двох відомств. Оцінки і розрахунки АБУ становлять основу для розпоряджень на відсікання витрат, які видаються президентом. Роз­порядження президента не можуть змінити подробиці доповіді АБУ. Служба загального обліку (вищий орган державного фінан­сового контролю) зобов'язана підготувати узгоджену доповідь.

Після затвердження федерального бюд­жету Конгресом починається його виконання: міністерства і відомства федерального уряду виконують видаткову, а міністер­ство фінансів — дохідну частину. Закон зобов'язує президента розподіляти кошти, які виділяються для більшості виконавчих відомств. Президент передає ці повноваження АБУ і БУК для розподілу коштів за тимчасовими термінами (звичайно за квар­талами фінансового року), а іноді і за видами діяльності. Відом­ства можуть вимагати виділення єдиної суми, щоб пристосовува­тися до мінливих обставин.

Контроль за виконанням бюджету покладений на Адміністративно-бюджетне управління і на Міністерство фінансів. Якщо перша організація формує і виконує бюджет, то друга — збирає федеральні податки, друкує національні гроші, здійснює митні функції тощо. Широкими правами в галузі поточного і подальшо­го контролю володіє Головне контрольне управління, безпосеред­ньо підзвітне Конгресу США.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-23; просмотров: 205; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.12.23 (0.014 с.)