Головний командир упа: 1943–1950 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Головний командир упа: 1943–1950



Коли Роман Шухевич вирвався з німецького ув'язнення, то він незабаром зв'язався з членами Проводу ОУН(Б) і, з огляду на арешт німцями Д.Грицая, був замість нього призначений військовим референтом Проводу ОУН (Б). Від цього часу Роман Шухевич безпосередньо став у витоків створення УПА, адже ще на початку грудня 1942 р. до такого рішення прийшла таємна військова конференція ОУН у Львові. По її наслідках, за словами М. Лебедя, «у грудні 1942 р. Провід Організації видає наказ тереновому Проводові Волині переорганізувати існуючі вже дрібні збройні відділи та організувати широко розплановану збройну самооборонну боротьбу українського народу»[61].

З огляду на розбіжність поглядів у керівництві ОУН(Б) щодо збройного чину 17-21 лютого 1943 р. в одному із сіл поблизу м. Олеська (Львівщина) відбулась III конференція ОУН(Б). У ній взяли участь М.Лебідь («Максим Рубан»), Роман Шухевич («Тур»), В.Охримович («Бард»), М.Прокоп («Гармаш», «Володимир»), Д.Маївський («Косар», «Тарас»), З.Матла («Дніпровий»), Р.Кравчук («Петро»), М.Степаняк («Сергій»). Свої погляди «Тур» обґрунтував і виклав на засіданні Проводу ОУН(Б) восени 1944 р. Торкаючись питання загальноукраїнського збройного зриву навесні 1943 р., він сказав, що коли б в той час УПА повела наступ на Рівне, Сарни, «то ми були б програли і маси напевно були б відвернулися від нас». В той же час, за словами Романа Шухевича, обмежені дії українських повстанців на північно-західних землях мали довір'я мас і виявилися успішними[62].

На цьому засіданні «Тур» також піддав критиці позицію «Ле» (В.Кук), котрий на III конференції ОУН(Б) у лютому 1943 р. підтримував точку зору М.Степаняка щодо загальноукраїнського збройного зриву проти німців, в тому числі й в Галичині. Він сказав, що тоді «не було об'єктивних умов», але наголосив, що «коли прийшов Ковпак, то ті умови заіснували і ми виграли»[63], тобто з липня 1943 р. в Галичині почали створюватися, за підтримки населення, загони Української Народної Самооборони (УНС), котрі пізніше склали основу формувань УПА-Захід.

Цікавою є точка зору Р. Шухевича на причини виникнення польсько-українського конфлікту навесні 1943 р. на Волині -Поліссі, яку він виклав на засіданнях І Великого Збору Української Головної Визвольної Ради 11-15 липня 1944 р. Виступаючи 13 липня 1944 р. в дискусії з польського питання, «Тур» відмітив, що після переходу української поліції на Волині — Поліссі на бік ОУН і УПА німці створили польську поліцію, яка разом з СС «застосовувала жорсткі та нелюдські прийоми» щодо українського населення. Крім того, за його словами, польський елемент на Волині «повністю паралізував рух УПА». За цих обставин, наголосив Роман Шухевич, українське населення виступило проти поляків і «тоді почалася ліквідація польського населення на Волині, яка закінчилась влітку 1943 р.»[64].

Після III конференції ОУН(Б), коли були остаточно вирішені питання створення УПА і визначені головні вороги українського визвольного руху (німці і більшовики), Роман Шухевич відрядив на Волинь — Полісся двох членів Військового штабу ОУН Ю.Ковальського та В.Сидора для надання допомоги військовому референту Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ В.Івахіву у перетворенні збройних загонів ОУН у бойові формування УПА. В подальшому Ю.Ковальський під псевдом «Гарпуна» став шефом штабу УПА на Волині — Поліссі і 13 травня 1943 р. загинув разом з В. Івахівим у бою з німцями під Деражним.

Водночас Роман Шухевич, враховуючи наявність розбіжностей між членами Проводу ОУН(Б) щодо військових планів Організації та невдоволення багатьма з них діями «урядуючого» провідника М.Лебедя, ініціював зміни в керівництві ОУН. 13 квітня 1943 р. на засіданні Проводу ОУН «Максим Рубан» склав свої повноваження «урядуючого» провідника і замість нього було обране Бюро Проводу ОУН в складі Романа Шухевича, З.Матли і Д.Маївського, де «Тур» був «першим між рівними»[65].

Обрання «Тура» Головою Бюро Проводу ОУН стало цілком закономірним, бо на цей час він був найбільш авторитетною постаттю в керівному середовищі ОУН. За словами М.Степаняка, Роман Шухевич мав «опінію кращого організатора і був найстаршим членом серед тодішнього складу Центрального Проводу»[66].

Ставши на чолі керівництва ОУН(Б), Роман Шухевич зосередив свою основну увагу на усуненні розбіжностей в середовищі ОУН стосовно поглядів на політику і стратегію визвольного руху, на розширенні зони бойової діяльності УПА, створенні її структур в Галичині, просуванні повстанських відділів в східні області України.

Важливе місце в житті «Тура» відіграв III Надзвичайний Великий Збір ОУН (б), що відбувся 21-25 серпня 1943 р. в Козівському районі Тернопільської області, і після якого становище Р. Шухевича в керівному середовищі визвольного руху значно зміцнилося. Йому вдалося подолати спротив М.Лебедя і М.Степаняка, котрі виступали проти активізації дій УПА на протибільшовицькому фронті, вважаючи, що це «призведе до масового знищення українського народу»[67], і накреслити заходи щодо подальшої розбудови структур і запілля повстанської армії, підвищення її боєздатності. «Тур» зумів також переконати учасників III НВЗ в необхідності демократизації політичних та ідеологічних засад ОУН, зробити їх зрозумілими і прийнятними для самостійницьких елементів Наддніпрянської України.

Обійнявши посади Голови Бюро Проводу ОУН і Головного Командира УПА, «Тарас Чупринка» (таким стало нове псевдо Головного Командира) запобіг намірам «Клима Савура» та деяких волинських діячів поставити УПА вище ОУН, оголосити УПА «найвищою і єдино-суверенною владою на звільнених землях України»[68].

ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН сприяв формуванню в характері Р. Шухевича кращих рис Провідника і Командира, політика і військовика, на що вказують слова О. Лоґуша, він «не йшов за ніякими крайностями», «не був скептиком серед екзальтованих і політиків і військовиків», завжди намагався знайти «межу між теорією і практикою, між уявленням і вірою та конкретною дійсністю»[69].

Очоливши керівництво українським визвольним рухом, Р. Шухевич до кінця 1943 р. домігся здійснення низки важливих військово-політичних заходів. Вже у жовтні 1943 р. у с. Мелна на Львівщині «Тур» провів нараду крайового активу ОУН на ЗУЗ за участю обласних провідників та військових референтів. У своїй доповіді він відмітив, що внаслідок поразок Німеччини на фронтах, «Україну жде повна большевицька окупація, а наш визвольний рух — затяжна важка збройна і підпільна боротьба».

Як згадує учасник цієї наради В. Галаса, Шухевич так визначив першочергові завдання самостійницьких сил: зміцнювати ідейно та організаційно підпільні осередки ОУН та відділи УПА; будувати конспіративні підземні приміщення для укриття особового складу і матеріальних ресурсів; організовувати і вишколювати санітарну, господарчу та розвідчу службу; створювати відділи УПА в гірських та лісистих теренах; під час пересування лінії фронту в затяжні бої з противником не вступати; не йти на переговори з німцями; формувати при УПА бойові відділи з представників поневолених народів СРСР[70].

Того ж місяця жовтня 1943 р. на околицях Львова відбулося засідання членів Проводу ОУН за участю Р. Шухевича, Д. Маївського, М. Лебедя, М. Арсенича, Д. Ребет, М. Прокопа, В. Охримовича, М. Степаняка та О. Луцького. На цьому засіданні «Тур» охарактеризував діяльність ОУН, відмітивши, що організація «має вирішальний вплив на території від Дніпра до Карпат». Він також заявив, що хоче виїхати на Волинь, щоб ознайомитись з діяльністю крайового керівництва ОУН[71].

Після згаданого засідання Р.Шухевич виїхав на Волинь — Полісся, де в другій половині листопада 1943 р. взяв участь в І конференції поневолених народів Східної Європи й Азії. Його присутність на цьому зібранні не афішувалася, він не втручався в хід конференції, а лише уважно слухав доповіді її учасників та дискусії з їх обговорення. Від'їжджаючи, Р.Шухевич, за словами О.Лоґуша, так узагальнив свої враження від побаченого і почутого: «Конференція важна для нас не лише тим усім, що вона практично створить для нашої боротьби сьогодні. Вона переконала нас, що справа спільного фронту поневолених народів — це діло не лише необхідне, але реальне. Ми вибрали правильний шлях…».

Разом з тим відомий діяч ОУН і УПА О.Луцький стверджував, що за словами Р.Шухевича, Провід ОУН не покладав особливих надій на цю акцію, хоч вважав, що вона певним чином «повинна активізувати націоналістичне підпілля в СРСР». Однак, як відомо, цього не сталося, за винятком країн Балтії.

На початку грудня 1943 p., після повернення Р.Шухевича з Волині, на конспіративній квартирі у Львові відбулось чергове засідання Проводу ОУН. Як показав на допиті в НКВС О.Луцький, «Тур» позитивно оцінив діяльність Крайового Проводу ОУН на ПЗУЗ у справі організації УПА і запропонував на базі УНС «створити УПА на території Галичини». Він також дав позитивну характеристику «Климу Савуру», відмітивши, що останній серед учасників УПА користується великим авторитетом"[72].

У цьому ж місяці Головна Команда та Головний Військовий штаб УПА, за безпосередньою участю Р.Шухевича, ухвалили низку оперативних документів з організаційних та бойових питань діяльності УПА, котрі мали надати їй роль регулярного війська. Принципове значення мав наказ Ч. 2/43 від 18 грудня 1943 р. про військову залежність Української збройної сили, військові ступені та функції, дисциплінарні кари та судове поступування у війську, справи військових видавництв та термінології.

19 грудня 1943 p. Р.Шухевич («Тарас Чупринка») та О.Гасин («Іван Чорнота») затвердили Інструкцію Ч. 3/11 «Військові ступені і функції». Відповідно до неї, особовий склад УПА складався з таких категорій вояків: рядові, підстаршини, старшини, генерали. Найвищим у військовій ієрархії мав бути чин «маршала».

На початку 1944 р. Головний Командир УПА Р.Шухевич спільно з ГВШ УПА здійснив низку заходів, спрямованих на вдосконалення структури та органів управління повстанської армії. 23 січня 1944 р. наказом 4.1 була уніфікована організація військових штабів (ВШ) груп і округ УПА. Очолював військовий штаб військової округи УПА шеф, котрий у випадку відсутності командира групи (військової округи) був його заступником у всіх військових справах. Кожний ВШ складався з таких відділів: оперативний, розвідувальний, тиловий, організаційно-персональний, вишкільний, виховний. При командирі групи (військової округи) передбачалось також створення спеціального відділу військових інспекторів.

На початку 1944 р., у зв'язку з наближенням Червоної армії до кордонів Західної України, керівництво визвольним рухом опинилося перед необхідністю прискорити підготовку до дій у «підсовєтській» дійсності, розробити нові засади політики і стратегії, включити до боротьби з більшовицьким режимом всі українські самостійницькі сили, поширити терен діяльності ОУН і УПА на східні області України.

Щоб надати визвольній боротьбі ОУН і УПА загальноукраїнський характер, необхідно було створити єдиний національний центр для керівництва цією боротьбою і репрезентації українських самостійницьких сил на міжнародному відтинку.

Як згадував відомий діяч ОУН Л.Шанковський, ще 21 вересня 1943 p. Р.Шухевич запросив його до творення «найвищого керівного органу українського народу на час революційної боротьби». А в наказі 4.2 Головної команди УПА від 18 грудня 1943 р. цей орган був умовно названий Головною Визвольною Радою. В другій половині березня 1944 p., як згадував Л.Шанковський, «Ініціятивний комітет для створення УГВР остаточно сформувався» і впродовж трьох місяців підготував програму майбутнього Збору, проекти його основних документів (Універсал, Платформа, Устрій, Присяга вояка УПА та ін.), визначив склад його учасників та намітив кандидатури для обрання членами УГВР.

Так як ідея заснування загальноукраїнського представницького органу була ініційована Головною Командою УПА, то в підготовці Першого Великого Збору УГВР активну участь брав Р.Шухевич. Зокрема, на його пропозицію було створено Підготовчу комісію Проводу ОУН, яка мала спільно з Ініціативним комітетом готувати Збір. До її складу увійшли В.Охримович, М.Прокоп, Д.Ребет (голова). «Тарас Чупринка» також здійснив заходи щодо підготовки місця проведення Збору та забезпечення охорони його учасників. Спостерігаючи за Р.Шухевичем в цей період, Д.Ребет відмічала, що він не належав «до безкомпромісових людей», «не виявляв вузько партійних амбіцій» і характеризувала його як «конструктивного політика реального мислення».

За словами самого Р.Шухевича, «праця Ініціятивного комітету не йшла легко», бо треба було забезпечити конспіративність його діяльності, вести переговори «тільки з людьми дуже певними та дискретними», не залучати до них «групи, які одверто співпрацювали з німцями» та групи, «які були вороже наставлені до УПА».

На Першому Великому Зборі УГВР, що пройшов 11-15 липня 1944 р. в Карпатах, Шухевича було обрано головою і генеральним секретарем військових справ. Р. Шухевич виступив з доповіддю про УПА, взяв участь в обговоренні доповіді М. Прокопа про внутрішнє і зовнішнє становище українського народу, в дискусіях з польського питання та про Платформу УГВР. Він увійшов також до складу комісії, яка мала виробити текст присяги вояка УПА. На зазначеному зібранні Р.Шухевич був присутній під псевдонімом «Р.Лозовський».

Як згадувала зв'язкова «Тура» І.Савицька-Козак, після Першого Великого Збору УГВР Р.Шухевич сказав: «Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою…». Позитивно оцінюючи підсумки роботи Першого Великого Збору УГВР, Р. Шухевич був насторожений вістками про створення на Волині — Поліссі Народно-Визвольної Революційної Організації (НВРО), яка могла бути альтернативою ОУН. Ідею заміни ОУН іншою політичною організацією ще в 1943 р. неодноразово піднімав М.Степаняк.

Саме з його ініціативи 17-18 липня 1944 р. в лісі поблизу с. Дермань, Здолбунівського району, Рівненської області відбулася конференція, в якій взяли участь В.Кук, М.Степаняк та група діячів ОУН з ПЗУЗ. На ній було проголошено створення НВРО. За словами сучасного дослідника В.Дзьобака, котрий посилається на В. Кука, в розумінні учасників згаданої конференції «НВРО — це не українська організація націоналістичного типу, а формація, покликана знищити імперіалістів в цілому світі і перебудувати останній за принципом вільної співпраці народів у незалежних національних державах».

Тим часом проведення конференції членів ОУН в справі НВРО та Перший Великий Збір УГВР привернули увагу радянської сторони, до рук якої потрапили К.Осьмак і М.Степаняк та деякі документи обох форумів. Ці події більшовики розцінили як наявність неприязних стосунків між В.Куком, М.Степаняком та М.Лебедем, з одного боку, та Р.Шухевичем і керівниками «ОУН галицьких областей», з другого боку.

Наприкінці жовтня — на початку листопада 1944 р. Роман Шухевич взяв участь у засіданні проводу ОУН, що пройшло на території Рогатинського району Станіславської області, на якому звернув увагу, що необхідно оволодіти мистецтвом, «як панувати над масами, щоб їх не втратити» і вважав, що перед масами треба ставити тільки такі завдання, які на якийсь відсоток будуть виконанні. Ці завдання, на його думку, «залежать від тиску сили ворога». Роман Шухевич обережно ставився до активізації діяльності сил визвольного руху, нагадуючи своїм колегам, що в основі стратегії збройної боротьби ОУН і УПА з грудня 1943 р. покладена концепція «самооборони народу», а «ворог є в наступі великими силами».

Наведені вище думки «Тараса Чупринки» зайвий раз характеризують його як виключно реалістично мислячого політика, далекого від революційного романтизму і зорієнтованого на продумані і зважені дії в практичній площині. Звичайно, сьогодні ми знаємо, що в оцінці тогочасних міжнародних відносин та перспектив боротьби ОУН і УПА з радянською владою Р.Шухевич та його однодумці помилялися. Але хіба помилялися лише вони? Питання війни між західними демократіями і СРСР тривалий час тримало в напрузі світову спільноту і мало хто із зарубіжних політологів міг передбачити, що крах багатонаціонального Радянського Союзу розтягнеться на такий довгий час.

Великої поваги заслуговує позиція «Тура» в питанні про утворення НВРО, Обставини цієї справи виклав на засіданні Проводу ОУН один з її ініціаторів «Леміш». Він зауважив, що при рейдах відділів УПА «на схід треба було сказати від кого приходили. Тому, що на нових теренах були закиди проти ОУН, ми рішили змінити назву. До такого переконання прийшли ми вприкінці травня. А зреалізували при кінці липня».

Після з'ясування причин утворення НВРО та обговорення змісту прийнятих цією організацією документів, в якому взяли участь всі учасники засідання, Р.Шухевич підвів підсумки дискусії. Він підкреслив, що від утворення НВРО ОУН нічого не втратила, бо ця справа «йде капіталом ОУН». Справа НВРО, за його словами, є експериментом, який можливо вдався б, але, наголосив «Тур», «я не хотів би міняти організацію (тобто, ОУН) на експериментальну (тобто, НВРО)».

Далі P.Шухевич заявив, що він свідомий того, «що на сході під формою ОУН роботи розгортати не можна», а тому «мусимо в цім напрямі підготовити». Тому, на його думку, «треба робити приготування до зміни організації, а справу НВРО потрактувати не як нову організацію, що мала б прийти на місце ОУН, а як певний тактичний момент». «Тур» зазначив, що необхідно «лишити ідеї НВРО» для праці на сході України, а саму НВРО як організацію розв'язати. Він також запропонував поінформувати учасників «з'їзду НВРО», що вона «розв'язана Головним Проводом Організації».[73]

1944 p. характерний тим, що в цей час Р.Шухевич вперше потрапив в поле зору більшовиків. У проекті листа першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова «Про становище в Рівненській і Волинській областях УРСР» (березень 1944) на ім'я Й.Сталіна стосовно проекту постанови Державного комітету оборони СРСР про «Спеціальні заходи по західним областям України» зазначалося, що «загальне керівництво бандами здійснює заступник Степана Бандери — Максим Рубан, а військове (командир УПА) — Клим Савур (дійсне прізвище Шухевич — син львівського адвоката)»[74].

Хоч з цього документа видно, що більшовики не мали ще вичерпної інформації про займані Р.Шухевичем посади у лавах українського визвольного руху і плутали його з «Климом Савуром», командиром УПА-Північ, але з цього часу «Тарас Чупринка» став об'єктом постійної уваги з боку НКВС — НКДБ. Ширші відомості про нього вперше дав совєтам відомий діяч ОУН М.Степаняк («Сергій»), арештований влітку 1944 р.

Свідчення М.Степаняка та захоплені деякі документи УГВР, які потрапили до рук більшовиків, дали їм змогу об'єктивно оцінити роль і місце Р.Шухевича в українському визвольному русі. Крім того, радянським органам держбезпеки стало відомо про активну діяльність й інших чільних діячів ОУН. Отож, 12 листопада 1944 р. нарком держбезпеки УРСР С.Савченко, перебуваючи у Львові, затвердив оперативний план «Бєрлоґа» («Барліг»), спрямований на розшук і ліквідацію членів Проводу ОУН і особисто Р.Шухевича, а 31 жовтня 1945 р. на нього була заведена розшукова справа «Вовк». Від цього часу «Тур» постійно перебував під прицілом радянських спецслужб.

На закінчення війни у травні 1945 Головна Команда УПА відреагувала зверненням «Тараса Чупринки» в травні 1945 р. до «Бійців і Командирів Української Повстанської Армії!». В ньому наголошувалося, що великий вклад в перемогу над Німеччиною внесли українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю «для своїх загарбницьких цілей», не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини. У боротьбі з німцями, УПА «зорганізувалася і пройшла першу бойову школу».

Далі Головний Командир наголосив, що після розгрому Німеччини «вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія», але «український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом». Оцінюючи міжнародне становище, яке склалося після війни, «Тарас Чупринка» вважав, що «революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СРСР зростають», а це «створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР»[75].

З свого боку, не перебільшуючи досягнутих результатів і усвідомлюючи реальні труднощі боротьби з тоталітарним режимом, Головний Командир УПА оптимістично оцінював підсумки бойової діяльності повстанської армії. У святковому наказі з нагоди Різдва і Нового 1946 року (грудень 1945 р.) Р.Шухевич наголосив, що у 1945 р. «УПА вперше поміряла свої сили з окупантом України в умовах миру, коли здавалося б, що наші повстанчі сили ні одного місяця не зможуть встояти проти ворога, що зумів вибороти собі перемогу з такою мілітарною силою як Німеччина».

На думку «Тараса Чупринки», найвищим досягненням УПА у 1945 р. було те, що повстанська армія «зуміла уникнути вирішального удару НКВД, мистецьки маневруючи та розчленовуючись на невеликі бойові групи та гуртуючись в більші одиниці». У цьому ж році УПА здійснила рейди до Польщі, Чехословаччини та Румунії, пропагуючи ідеї українського визвольного руху. Висловлюючи непохитну віру у перемогу справи, за яку бореться УПА, Р.Шухевич, звертаючись до своїх бойових побратимів, підкреслив, що «бій, який ви ведете — нещадний бій на життя і смерть»

1945 рік був для Р. Шухевича пам'ятним ще й з кількох причин. По-перше, з його ініціативи в ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 р. на шосе Львів — Тернопіль, в одному з хуторів Козівського району Тернопільщини, відбулася зустріч членів Проводу ОУН Д.Маївського та Я.Бусела з двома офіцерами органів держбезпеки С.Каріним-Даниленком та А.Хорушуном, котрі маскувалися під співробітників радянської адміністрації. Ці переговори тривали п'ять годин, але не дали позитивних результатів. Та й, мабуть, сам «Тур» не покладав на них особливих надій.

Доцільність таких контактів випливала, на нашу думку, з потреби пересвідчитись у неможливості компромісів з тоталітарним режимом і необхідності акцентування уваги всіх ланок визвольно-революційного руху на нещадній боротьбі з ним. Не останню роль відігравала й та обставина, що в керівному середовищі УГВР, ОУН і УПА були обґрунтовані побоювання щодо перспектив українських національних інтересів в разі перемоги західних країн у війні з Радянським Союзом.

По-друге, Р.Шухевич нелегко переніс загибель у грудні 1945 р. свого найближчого соратника і однодумця, політ-референта Проводу ОУН Д.Маївського при спробі перейти кордон Чехословаччини з англо-американською зоною окупації Німеччини. «Тарас» йшов туди поряд з шефом ГВШ УПА Д.Грицаєм для переговорів з С.Бандерою та інформування ЗП УГВР про події в Україні.

У липні 1946 р. з'явилася «Відозва Головного Командира до УПА». В ній підкреслювалось, що від «зими йде велетенський, майже безперервний натиск ворога на українське підпілля та його збройні частини — УПА» і що "не було оселі в теренах, обнятих революційним рухом, де не стаціонував би гарнізон ославлених «внутрєнних войск НКВД» для «боротьби з бандитизмом». Характеризуючи дії більшовицького керівництва, Р.Шухевич наголосив, що воно прагне «змогти вже раз зголосити Сталіну, що українське повстання подавлене».

Визнавши, що в бойових діях «деякі відділи втратили навіть половину свого складу», «Чупринка» зазначив, що «весь період від зими по сьогоднішній день видержала УПА з честю» і що «в цій безприкладній боротьбі УПА перейшла всі сподівання, які на неї поклав народ і революційний Провід — Українська Головна Визвольна Рада».

Разом з тим, аналізуючи міжнародні відносини в світі, Р.Шухевич дійшов висновку, що конфлікт між радянським і англо-американськими блоками не вийшов «поза рамці дипломатичних зударів» і що обидві сторони не виходять "ще зі стану «збройного мира». А тому, на його думку, більшовики використають мирний час «для нищення свого партизанського внутрішнього ворога — української національної революції».

Виходячи з обставин, що склалися в світі та в Україні, Головний Командир УПА вважав необхідним для збереження відпорності визвольного руху здійснити «переорганізування революційних сил» за зразком Армії УНР, яка після 1919–1920 pp. «форми широкої повстанської боротьби» замінила формами «підпільно-конспіративних» дій. До таких кроків, на його думку, кликав і досвід УВО, ОУН, які майже 25 років діяли у підпіллі.

Аргументуючи необхідність тактичних змін або «перестановки сил», Р.Шухевич відмітив, що це лише «момент переходу з одних форм боротьби в другі». Він висловив глибоку впевненість в тому, що вояки УПА, «незламні бійці-герої», засвоять «нові зразки бою з ворогом», будуть «негайними блискавичними ударами» вдаряти ворога там, «де він того ніяк не надіється».

І наступний час виправдав зазначені вище сподівання Головного Командира УПА. Проведена ним реорганізація форм і методів боротьби ОУН і УПА незабаром дала відчутні результати: радянські джерела зафіксували активізацію сил визвольного руху та підтвердили їх вміння виходити з-під ударів орг

ганів і військ МВС. Вже 8 серпня 1946 р. в інформації партійних чинників на ім'я другого секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка зазначалося: «зміна методів боротьби українсько-німецьких націоналістів — відхід в глибоке підпілля, індивідуальний терор і дії дрібними групами в 3-4 людини із засідок — поки не знайшли змін в діях наших органів в боротьбі з бандами ОУН-УПА. Військові операції з огляду слабкої підготовки у більшості своїй проводяться безрезультатно»[76]. 14 вересня 1946 p. партійні чинники знову констатували: «Органи МВС, МДБ, внутрішні і прикордонні війська досі не перебудували свою роботу від активних військових операцій на глибоку агентурну розробку оунівського підпілля. Більшість бандпроявів залишається не розкритими, відповідні заходи не організуються і бандити відходять безкарно»[77]. А міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов піддав нещадній критиці дії внутрішніх військ МВС в західних областях України за низькі результати їхньої бойової діяльності у боротьбі з українськими повстанцями за період з 1 серпня по 15 вересня 1946 р.[78]

У 1946 p., завдяки заходам Головної Команди УПА щодо переведення повстанських відділів на форми боротьби у збройному підпіллі, силам визвольного руху вдалося в цілому зберегти свою відпорність, мінімізувати втрати і вистояти у виснажливому двобої з тоталітарним режимом. Більш того, як свідчать дані МВС УРСР, чисельність українських повстанців за період з 1 квітня 1946 р. по 1 січня 1947 р. збільшилась з 3735 до 4456 вояків. Зросла і кількість бойових одиниць: з 479 до 530[79].

Безперечно, що у проведенні до життя зазначених вище заходів була велика заслуга Р.Шухевича, котрого ще 9 лютого 1946 р. УГВР своєю постановою підвищила до ступеня генерал-хорунжого. Разом з тим, Головний Командир УПА був свідомий того, що боротьба сил визвольного руху з радянським тоталітарним режимом в наступні роки буде не тільки важкою, а ще й тривалою. А для цього необхідно буде як продовжити розбудову підпільних структур ОУН і УПА та забезпечити їх просування у східні області України, так і звернути увагу на консолідацію українських самостійних сил закордоном, на усунення розбіжностей, які виникли між С.Бандерою, його оточенням та керівництвом революційного підпілля в Україні після III Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943 p.).

Як показав на допиті в МДБ В.Кук, Р.Шухевич ще в 1945 р. висловив думку про доцільність визначитись з тим, як налагодити зв'язки керівництва визвольно-революційного руху в Україні з С.Бандерою, котрий перебував в англо-американський зоні окупації Німеччини. «Тур» говорив, що йому важко «керувати ОУН і УПА одночасно», а тому він бажав би «всю увагу зосередити на керівництві УПА», а С.Бандері «запропонувати очолити всю організацію», тобто ОУН. За словами В.Кука, з такою пропозицією Р. Шухевич наприкінці 1945 р. направив до С.Бандери представників Проводу ОУН в Україні Д.Маївського і Д.Грицая, котрі, як відомо, загинули при спробі перетнути кордон між Чехословаччиною та Західною Німеччиною.

Однак, за твердженням В.Кука, ситуація у відносинах Проводу ОУН в Україні з С.Бандерою до кінця так і не прояснилася і що «Бандера не признавався „проводом“ в якості керівника Організації». І коли йшла мова про можливий перехід Р.Шухевича за кордон, то Провід ОУН «уповноважив його виступати так як керівник всієї організації, а не як підпорядкована Бандері особа»[80].

У березні та влітку 1946 р. через спеціального посланця «Славека» («Славка») «Тур» отримав від С.Бандери низку конфіденційних документів, з яких, мабуть, дізнався про створення Закордонних частин ОУН та про бажання зібрати черговий Великий Збір ОУН.

В свою чергу, він у серпні 1946 р. відправив до Німеччини з листом та усними інформаціями для С.Бандери зв'язкову Проводу ОУН «Бистру» (І.Савицька). В особистій записці до «Друга Провідника» Р.Шухевич писав: «все, що подасть др[уг] Бистра, прошу брати, як передане мною особисто». Водночас Р.Шухевич через «Бистру» передав не встановленій особі, яку називав «Друже», записку, в якій просив його уможливити зустріч своєї зв'язкової з «провідником Бандерою», наголошуючи, що «справа дуже важна і пильна». Проте І.Савицькій дуже важко дався шлях на Захід, куди прибула наприкінці 1946 р.

Не торкаючись всіх питань, які керівник національного підпілля в Україні ставив перед С.Бандерою, можна лише зауважити, що найголовніші з них стосувалися долі постанов Надзвичайного Великого Збору ОУН, які критично сприймалися С.Бандерою та його найближчим оточенням.

Як показав на допитах в МДБ УРСР колишній емісар С.Бандери В.Дишкант, в листі, який «Бистра» передала провіднику 34 ОУН від «Тура», останній зауважив, «що не заходить потреба скликувати Великий Збір Організації Українських Націоналістів (Б), бо постанови III Великого Збору є актуальні і не потребують ніякої зміни чи коректури»43.

Глибоко переконаний в доцільності й актуальності прийняття постанов III Надзвичайним Великим Збором ОУН, визнаючи УГВР найвищим політичним представництвом і керівництвом «українського визвольного самостійницького руху», Р.Шухевич, разом з тим з повагою ставився до С.Бандери, стремів до усунення суперечностей між 34 ОУН та Проводом ОУН в Україні та шукав шляхи для консолідації всіх українських самостійницьких сил.

Свою офіційну позицію із згаданих питань «Тарас Чупринка» виклав 25 вересня 1947 р. у «Заяві Головного Командира Української Повстанської Армії». Найперше він відмітив «велику організаційну роль, яку відіграла ОУН, керована Степаном Бандерою, в процесі творення і росту УПА», відзначив великий внесок ОУН(Б) у скріплення «своїми високоідейними кадрами» УПА, в захисті її від нападів «з боку національних ворогів України».

Разом з тим Р.Шухевич наголосив, що УПА «стала виразно всенаціональною силою» і виступила ініціатором створення УГВР. Від липня 1944 p., підкреслив він, УПА підпорядковується УГВР «в політичній і в організаційно-персональній площинах».

Головний Командир УПА висловив надію, що оголошена від імені УПА заява принесе українській еміґрації, як старій, так і новій, повну ясність з порушених питань і дозволить «стати понад вузько партійні суперечки» і гідно репрезентувати український народ перед зовнішнім світом, йтиме разом з ним у боротьбі за створення УССД.

Хоч в 1946 p. ОУН і УПА витримали шалений наступ переважаючих сил тоталітарного режиму, проте кадрові втрати визвольного руху були відчутними. Як показала на допитах у МДБ УРСР зв'язкова «Тура» К.Зарицька («Монета»), масові операції совєтів влітку і восени 1946 р. «поставили оунівське підпілля в складне становище, а особливо стосовно зв'язку і керівництва низовими ланками організації». За її словами, всю зиму 1946/ 1947 pp. P.Шухевич «був у с. Княгиничі, не маючи з підпіллям майже жодного організаційного зв'язку». Він уважно читав радянські політичні видання, слухав радіопередачі із Москви, Великої Британії, США, складав різні аналітичні огляди[81].

Разом з тим, як засвідчив колишній керівник Рогатинського окружного проводу ОУН «Шпак» (3. Благий), у грудні 1946 р. «Тур» особисто розробив інструкцію проводу ОУН під умовною назвою «ОСА». Цей документ орієнтував революційне підпілля на активізацію діяльності у випадку збройного конфлікту між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції. У ньому перед підпільними структурами ОУН ставились завдання організації терористичних дій проти партійно-радянського активу та захоплення влади на місцях після поразки Радянської армії[82].

Р. Шухевич мало вірив у ймовірність війни між західними країнами і Радянським Союзом у найближчі роки, але як керівник революційного підпілля він мусив рахуватися з такою можливістю. Крім того, зазначена вище інструкція мала відіграти роль мобілізуючого чинника для членів ОУН, накреслити перед ними перспективи боротьби за УССД.

Не зумівши шляхом масових військових операцій знищити основні сили революційного підпілля, совєти посилили увагу до оперативно-розшукової роботи і проникненню своєї агентури в керівні ланки визвольного руху. Москва критично оцінювала результати дій органів держбезпеки УРСР і була налаштована помітно активізувати цю діяльність. 8 жовтня 1946 р. заст. міністра внутрішніх справ СРСР В.Рясний зажадав від МВС УРСР інформацію про результати реалізації плану «Бєрлоґа» («Барліг») щодо Р.Шухевича, М.Арсенича, Р.Кравчука, О.Гасина та В.Кука. При цьому підкреслювалось, що діями лише однієї оперативної групи МВС УРСР зазначений план буде важко виконати. З огляду на становище, Москва пропонувала МВС України активізувати роботу щодо викриття і ліквідації керівного підпілля ОУН, створити оперативні групи для розшуку і ліквідації Р.Шухевича, М.Арсенича. Р.Кравчука, О.Гасина та В.Кука. При цьому до кожної групи залучалися рухомий загін військ (50-70 вояків) і окрема спецгрупа[83].

Від цього часу радянська влада розпочала планомірну і систематичну роботу по виявленню та ліквідації членів Проводу ОУН і головним об'єктом її уваги став Р.Шухевич. Від часу захоплення більшовиками М.Степаняка, О.Луцького, братів Дужих (1944–1945 pp.) органи держбезпеки розпочали збирання відомостей про Головного Командира УПА, його рідних і близьких, з'ясувати місця його перебування, відслідковувати шляхи пересування та лінії зв'язку «Тура».

Разом з тим, Р.Шухевич, хоч і усвідомлював постійно загрозу своєму життю з боку органів держбезпеки, проте він не відсиджувався у бункерах і конспіративних квартирах, а регулярно інспектував структури визвольно-революційного підпілля, зустрічався з їх керівниками, ставив перед ними відповідні завдання. Так, колишній керівник Рогатинського окружного проводу ОУН «Шпак» (3.Благий) на допиті в МДБ УРСР заявив: «Шухевич особисто спілкується з членами Центрального „Проводу“ і з цією метою щорічно скликає наради, на яких обговорює питання обставин, стану підпілля і практичної антисовєтської роботи», За його словами, Р.Шухевич через спеціальних і особливо довірених зв'язкових і кур'єрів підтримував регулярний зв'язокз членами Проводу ОУН, котрі, як правило, не знали місця його перебування і передавали пошту його особистим зв'язковим «Монеті» (К.Зарицька) та «Анні» (Г.Дидик)

Сам Головний командир УПА дуже прискіпливо ставився до дотримання встановленого порядку особистих зустрічей. Коли до нього навесні 1946 р. прибув від С.Бандери кур'єр «Славко», то він відмовився з ним зустрітися, заявивши, що не мав інформації про його прибуття і не знає його особисто, а тому «не може говорити з ним з організаційних питань». «Тур» через «Монету» прийняв лише пошту від Провідника 34 ОУН[84].

У супроводі бойовиків «Тур» пройшов сотні кілометрів по території Дрогобицької, Львівської, Станіславської і Тернопільської областей. За словами В.Кука, бойова охорона Р.Шухевича нарахувала від 5 до 20 осіб, включаючи бойовиків, зв'язкових та кур'єрів48.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-23; просмотров: 395; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.144.68 (0.052 с.)