Навчання у гімназії: 1917–1925

Дитинство: 1907–1917

Народився Роман Шухевич у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок № 7 (сучасна вулиця Довбуша, будинок № 2, квартира належала Володимиру Шухевичу та його дружині Герміні)^[1] 30 червня 1907 року^[6] Батьки — Осип-Зиновій Шухевич та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька). Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом XIX століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Дитинство Шухевича минуло у містечку Краківці на Львівщині, де його батько працював у повітовому суді. 1914 року його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам'янка-Бузька), де О. Шухевич обіймав посаду судді. Тут Роман Шухевич закінчив початкову школу.

Навчання у гімназії: 1917–1925

Продовжив навчання у Львові у філії Академічної гімназії. У цей період (1917–1925) молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщини, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму.

Оселившись у Львові, Роман став свідком подій, пов'язаних з утворенням 1 листопада 1918 p. 3ахідно-Української Народної Республіки (ЗУНР) та героїчною боротьбою Української Галицької Армії (УГА) з польськими військами. У цей час його батько обіймав посаду повітового політичного комісара 3УНР в Кам'янці-Струмиловій, a його дядько C. Шухевич став до лав вояків УГА.

Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець — командант УВО, який у 1921–1922 роках разом з колишнім старшиною УГА С. Шахом деякий час винаймали у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника. С. Шах згадує: «Ромко Шухевич цінував високо наше товариство і шукав його. Запрошував його до своєї кімнати не раз полковник Євген Коновалець і там вів з ним розмови»^[7]

Роман Шухевич добре вчився в гімназії, його річні свідоцтва за 1921–1924 pp. містять переважно відмінні оцінки з основних предметів («дуже добре»). Лише в 1923–1924 навчальному році він мав з релігії, польської та давньогрецької мови оцінки «добре», а з німецької- «достаточну». Юнак також успішно займався музикою та співом, а на початку 1930-х років став студентом заочного курсу музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. Музичний інститут закінчив також його брат Юрій. Разом вони виступали у Львівському оперному театрі, де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен.

Велику увагу Роман Шухевич приділяв спорту. Він добре грав у баскетбол, волейбол і футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом. На Запорозьких іграх 1923 р. у Львові Р. Шухевич зумів поставити рекорди у бігу з перешкодами на 400 м і у плаванні на 100 метрів.

У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом «Пласту» (1-й курінь ім. П. Сагайдачного, 7-й курінь ім. князя Льва, 1-й курінь УСП (Улад старших пластунів) ім. Ф. Черника, 3-й курінь УСП «Лісові Чорти», 10-й курінь УСП «Чорноморці») та різних спортивних товариств^[8]. Ще гімназистом він був одним із організаторів пластового гуртка «Ясний тризуб» (1922), а пізніше куреня «Чорноморці» (1927)^[9]. В одній із облікових пластових карток юнака йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний».

Військова служба

У 1928–1929 Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Так як він був студентом, то його зарахували спочатку до артилерійської частини у Володимир-Волинському, а потім — до підстаршинської школи, так зв. «підхорунжівки», яку він успішно закінчив. Але через донос до поліції про приналежність Романа Шухевича до таємної української організації, його було позбавлено права однорічної служби у війську і направлено простим вояком до однієї з гарматних частин. Свою військову службу він продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

Після завершення військової служби Р. Шухевич виїхав до Данціґа. Тут він не тільки продовжив студії в місцевій Політехніці, але й взяв участь в одному з військових вишколів УВО, яка мала в тому місті свою організаційну станицю.

Діяльність в ОУН

2 лютого 1929 у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. У 1930–1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму.

Як бойовий референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, зокрема:

• серії експропріаційних актів на польські державні установи, які проводилися з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня 1931 року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля. У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї та в Бориславі на Банк людовий (його зробила дрогобицька бойова п'ятірка). 8 серпня 1931 року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріаційний акт на пошту в Трускавці;
• атентату 22 березня 1932 р. на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;
• Напад на пошту в Городку 30 листопада 1932, під час якого загинув Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича;
• атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного Голодомору в Україні 1932–1933 року, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спецуповноваженого НКВД Олексія Майлова;
• атентату на міністра внутрішніх справ Б. Перацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко — «Ґонта.

Роман Шухевич — «Дзвін» поряд з іншими діячами із середовища Академічного дому (Степан Бандера — «Лис», Степан Ленкавський, Ярослав Стецько — «Карбович», Ярослав Старух, Зенон Коссак, Михайло Колодзінський — «М. Будзяк») долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію «перманентної революції». Згідно з нею, український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН повинна взяти на себе підготовку суспільства до всенародного повстання. Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога.

Роман Шухевич брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на еміграції; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили. Цю думку обстоювали «крайовики» — Степан Бандера, Іван Габрусевич, Зенон Коссак, Олекса Гасин, Дмитро Грицай, Василь Сидор та інші, у тому числі й Роман Шухевич.

Ще за життя Євгена Коновальця у 1938 р. розглядалася можливість призначення Романа Шухевича крайовим провідником ОУН на ЗУЗ замість Лева Ребета. Але, як згадував М. Ганушевський, «Шух» відмовився від цієї пропозиції і запропонував замість себе Мирослава Тураша (В. Грабовський). Однією з причин відмови, на думку істориків, могло бути бажання Романа Шухевича пройти військовий вишкіл в Німеччині. Вважається, що в 1938 р. він закінчив спеціальні курси у Баварській військовій академії, хоч з приводу місця його навчання є інші версії.

Період ув'язнення: 1934–1937

У червні 1934 р. у зв'язку з убивством Перацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в'язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий — на лівому рамені (наприклад, Дмитро Грицай мав № 44). У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони.

На Варшавському процесі над ОУН (18 листопада 1935 — 13 січня 1936) Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання: «Слава Україні!» — наказував покинути залу суду та карав однією добою ув'язнення. Тоді ж, на запит свого адвоката, що спонукало його до вступу в ОУН, він відповів: «Це був наказ мого серця.

Хоч на Варшавському процесі група чільних членів ОУН на ЗУЗ на чолі з Степаном Бандерою була засуджена за вбивство польського міністра внутрішніх справ, проте польська влада не обмежилась цим актом. Було вирішено провести у Львові окремий процес над крайовим активом ОУН, щоб звинуватити всю організацію у виключно терористичній діяльності, у підриві законного порядку на західноукраїнських землях і викликати до неї недовір'я в поміркованих колах українського громадськості.

Роман Шухевич з родинами Пачовських та Березинських. 1937 рік

19 січня 1935 Романа Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі «Бриґідки» на вул. Городоцькій. На Львівському процесі над ОУН (25 травня — 26 червня 1936) першим в акті обвинувачення стояло прізвище Р. Шухевича — «29 років, випускник [політехніки зі Львова]». Йому, Р.Мигалю, Є. Качмарському, І. Ярошу, Р. Сенькову, К. Зарицькій, І. Малюці, С. Рачунута, В. Свєнціцькій інкримінувалися намова, допомога або наказ вбити студента Я. Бачинського, директора гімназії І. Бабія, секретаря генконсульства СРСР у Львові А. Майлова, тюремного комісара В. Кособудзького та волинського воєводу Г. Юзефського, а також підкладення вибухового пристрою в друкарні Яськова. Адвокатом Романа Шухевича був його дядько Степан Шухевич.

На допиті «Дзвін» визнав свою приналежність до УВО і ОУН (бо проти нього були деякі свідчення), але підкреслив, що був зв'язаний з цими організаціями «тільки націоналістичним світоглядом». Він заперечував приналежність до Крайової Екзекутиви ОУН, відкидав причетність до підготовки атентатів проти В. Кособудзького та А. Майлова.

Вміла поведінка на судовому процесі, фахові дії його адвоката дозволили «Дзвону» уникнути тяжкого покарання. Вердиктом присяжних він був звинувачений лише у приналежності до ОУН і з нього зняли обвинувачення у намовленні Миколи Лемика до вбивства секретаря генерального консульства СРСР у Львові Алєксєя Майлова. За вироком польського суду Р. Шухевича засудили на 4 роки ув'язнення, але згідно з амністією цей термін знизився до 2-х років.

На підставі проголошеної у 1935 р. урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 р., пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.

Початок 1950

З огляду на кадрові втрати і постійно зростаючу перевагу противника, керівне середовище визвольно-революційного руху дійшло висновку про доцільність згортання діяльності УПА як збройної формації. На підставі рішення УГВР від 29 серпня 1949 р. Головний Командир УПА Р. Шухевич видав 3 вересня 1949 р. наказ 4.2, згідно з яким усі підвідділи і штаби УПА тимчасово припиняли свою діяльність як бойові одиниці і органи управління. Від цього часу основний тягар боротьби з тоталітарним режимом покладався на підпілля ОУН, до якого увійшли військовики УПА, а бойові акції поступово відходили на другий план.

Це було дуже правильне рішення, адже ще наприкінці 1947 p., посилаючи свого емісара В. Дишканта на зустріч із Р. Шухевичем, С. Бандера просив передати йому про необхідність «демобілізації УПА і зведення до мінімуму бойових виступів, які приносять більше шкоди, ніж користі». Головне завдання для революційного підпілля: «витримати і ще раз витримати».

Хоч В. Дишканту 1948 р. по дорозі до України був схоплений у Варшаві і переданий МДБ УРСР, але ті пропозиції, які він мав передати Р. Шухевичу, були останнім усвідомлені самостійно, про що свідчить наказ Ч.2 від 3 вересня 1949 р.

Тим часом відсутність підтримки із-зовні змусила керівництво визвольно-революційним рухом оприлюднити за кордоном «Звернення воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень 1949 p.). Під цим документом стояв підпис Голови Генерального Секретаріату УГВР і Головного Командира УПА «Р.Лозовського-Чупринки».

Цей документ був адресований, звичайно, не лише українській еміграції, але й мав переконати, головним чином, світову спільноту в тому, що уникнути війни з Радянським Союзом неможливо і що «…єдиний для світу порятунок, це якнайскоріше й повне знищення російсько-більшовицького імперіалізму на його теперішніх вихідних позиціях».

Хоч «Звернення…» було наповнене оптимізмом, проте воно, на нашу думку, свідчило про катастрофічне танення сил визвольно-революційного руху в Україні. І Р.Шухевич це відчував, хоч все своє життя підтримував у свідомості своїх соратників потребу продовження безкомпромісної боротьби з більшовицьким режимом.

Такою є нелегка доля кожного політичного керівника, котрий не може за будь-яких причин зневірятись у досягненні поставленої мети, якій присвятив своє життя, тому повинен йти до кінця, хоч він і приведе його у вічність. Цей трагічний шлях й обрав «Тарас Чупринка».

24 жовтня 1949 р. уЛьвові сталася подія, яка фатально вплинула на долю Р.Шухевича. Наступного дня перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов надіслав повідомлення Й.Сталіну проте, що «в своїй квартирі бандитами був по звірячому вбитий український письменник Галан Я. А.». Звичайно, провина за цей акт покладалася на націоналістичне підпілля.

Кремль нервово зреагував на повідомлення з Києва. Терміново до Й.Сталіна був викликаний заступник шефа МДБ СРСР генерал-лейтенант Сєлівановський. Йому було вказано на незадовільну «роботу органів держбезпеки по боротьбі з бандитизмом в Західній Україні». Незабаром Сєлівановський разом з своїм колегою П.Судоплатовим вилетіли в Україну. Як згадував П.Судоплатов, йому було «наказано зосередитись на розшуку ватажків бандерівського підпілля та їх ліквідації».60

16 листопада 1949 p. Управління 2-Н МДБ УРСР склало розлогу довідку «на керівника оунівського підпілля в західних областях УРСР — члена Центрального „Проводу“ ОУН Шухевича Р. Й.». У цьому документі зазначалося, що «Шухевич залишається одним з провідних організаторів і керівників банд оунівського підпілля в Україні і користується великим авторитетом в Закордонному бюро Центрального „Проводу“ ОУН і особливо у Бандери Степана». Підкреслювалось також, що він «сильний оунівський конспіратор». У довідці детально говорилося про склад родини «Тура», місця його переховування. Вважалося, що зараз Р.Шухевич перебуває десь на кордоні Львівської і Дрогобицької областей, в так званому Ілівському лісі і в розташованих навколо нього населених пунктах.'

Важко сказати, чи знав Головний Командир УПА, що полювання за ним стало завданням надзвичайної державної ваги для органів держбезпеки і вступило у вирішальну стадію. Але є свідчення того, що він не дуже цим переймався і був зосереджений на вирішенні завдань зміцнення позицій визвольно-революційного руху та продовження боротьби з більшовиками.

Останні думки Р.Шухевича із зазначених вище питань відображені в його листі-інструкції своїй колишній зв'язковій О.Ільків («Роксоляна»), котра мала виїхати для організаційної праці в східні області України. Цей лист був вилучений 16 березня 1950 р. органами МДБ при обшуку конспіративної квартири «Роксоляни».

Як свідчить зміст листа, «Тур» вважав, що від СУЗ (Східні Українські Землі) залежить майбутнє України і що ОУН вже ряд років прагнула працювати на Сході «з більшими чи меншими успіхами». Тому Р.Шухевич схвально оцінював прагнення «Роксоляни» «добитися до СУЗ».

Перед тим як сформулювати перед О.Ільків основні завдання її діяльності в східному регіоні України, «Тур» звернув її увагу на сучасні міжнародні відносини. Висловлюючи офіційну точку зору ОУН, він наголосив на можливості війни між західними країнами і Совєтським Союзом — через кілька років або дуже швидко, — але підкреслив, що ставку на це робити не можна.

Р. Шухевич також відмітив, що від 1947 р. «громадська думка всього світу починає схилятися до нас все більше і більше», а тому головне завдання визвольно-революційного руху «протриматися до війни» і продемонструвати таку здатність до боротьби, щоб з нею рахувались західні країни у випадку поразки Совєтського Союзу.

Наставляючи «Росксоляну» до праці на східних теренах, Р.Шухевич рекомендував їй: протриматися до війни і не включатися ні в яку освітню чи політичну роботу; якщо прийде до розвалу совєтської влади, то треба організувати і агітувати українців до проголошення гасел «Самостійної України»; Україну треба проголошувати від імені УГВР; залучати до національної роботи сільську і міську інтелігенцію, котра розмовляє українською мовою.

На останок «Тур» підкреслив, що коли «Роксоляні» вдасться впоратися з поставленими перед нею завданнями, то це буде вагоміше, «ніж робота і смерть тисяч наших повстанців».

Хоч ми знаємо, що виїзд «Роксоляни» на схід України не відбувся, але лист-інструкція Р. Шухевича становить великий інтерес, бо в ньому зафіксовані останні думки керівника українського визвольно-революційного руху щодо місця і ролі східного регіону в боротьбі за самостійну Україну.

Тим часом емдебісти настирливо шукали місце переховування Р.Шухевича та лінії зв'язку до нього. Наприкінці лютого 1950 р. вважалося, що він ховається десь на стику адміністративних кордонів Глинянського, Перемишлянського і Бібрського районів Львівської області і в цій місцевості планувалося провести спецоперацію з метою його захоплення. Водночас велася робота й по Львову, де часто перебував «Тур». Саме тут через свого аґента «Поліну» співробітники МДБ натрапили на одну із зв'язкових Р.Шухевича Дарію Гусяк («Дарка», «Нуся»). З березня 1950 р. за допомогою «Поліни» Д.Гусяк була схоплена і стала об'єктом енергійної оперативної розробки. Але «Нуся», незважаючи на тортури та знущання над її матір'ю, трималася на допитах дуже мужньо.

Тоді емдебісти вдалися до провокаційної комбінації, так званої «внутрішньокамерної» розробки, коли Д.Гусяк посадили до камери, де перебувала під виглядом підпільниці агент «Роза» (А.фроляк). Остання зуміла швидко увійти у довір'я до «Нусі», особливо згадавши «Монету» (К.Зарицька), котра начебто сиділа в сусідній камері. Коли Д.Гусяк дізналася, що нібито «Розу» звільняють за відсутністю доказів, то фатально згодилася передати через неї записку на адресу Н.Хробак, котра мешкала в с. Білогорща Брюховицького району, де в цей час переховувався Р.Шухевич. В записці, зокрема, говорилося: «основне питання — це про ШУ і ДІ».62 Так, в 22.00 4 березня 1950 р фактично стало відомо про місце перебування «Тура».

Дитинство: 1907–1917

Народився Роман Шухевич у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок № 7 (сучасна вулиця Довбуша, будинок № 2, квартира належала Володимиру Шухевичу та його дружині Герміні)^[1] 30 червня 1907 року^[6] Батьки — Осип-Зиновій Шухевич та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька). Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом XIX століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Дитинство Шухевича минуло у містечку Краківці на Львівщині, де його батько працював у повітовому суді. 1914 року його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам'янка-Бузька), де О. Шухевич обіймав посаду судді. Тут Роман Шухевич закінчив початкову школу.

Навчання у гімназії: 1917–1925

Продовжив навчання у Львові у філії Академічної гімназії. У цей період (1917–1925) молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщини, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму.

Оселившись у Львові, Роман став свідком подій, пов'язаних з утворенням 1 листопада 1918 p. 3ахідно-Української Народної Республіки (ЗУНР) та героїчною боротьбою Української Галицької Армії (УГА) з польськими військами. У цей час його батько обіймав посаду повітового політичного комісара 3УНР в Кам'янці-Струмиловій, a його дядько C. Шухевич став до лав вояків УГА.

Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець — командант УВО, який у 1921–1922 роках разом з колишнім старшиною УГА С. Шахом деякий час винаймали у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника. С. Шах згадує: «Ромко Шухевич цінував високо наше товариство і шукав його. Запрошував його до своєї кімнати не раз полковник Євген Коновалець і там вів з ним розмови»^[7]

Роман Шухевич добре вчився в гімназії, його річні свідоцтва за 1921–1924 pp. містять переважно відмінні оцінки з основних предметів («дуже добре»). Лише в 1923–1924 навчальному році він мав з релігії, польської та давньогрецької мови оцінки «добре», а з німецької- «достаточну». Юнак також успішно займався музикою та співом, а на початку 1930-х років став студентом заочного курсу музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. Музичний інститут закінчив також його брат Юрій. Разом вони виступали у Львівському оперному театрі, де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен.

Велику увагу Роман Шухевич приділяв спорту. Він добре грав у баскетбол, волейбол і футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом. На Запорозьких іграх 1923 р. у Львові Р. Шухевич зумів поставити рекорди у бігу з перешкодами на 400 м і у плаванні на 100 метрів.

У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом «Пласту» (1-й курінь ім. П. Сагайдачного, 7-й курінь ім. князя Льва, 1-й курінь УСП (Улад старших пластунів) ім. Ф. Черника, 3-й курінь УСП «Лісові Чорти», 10-й курінь УСП «Чорноморці») та різних спортивних товариств^[8]. Ще гімназистом він був одним із організаторів пластового гуртка «Ясний тризуб» (1922), а пізніше куреня «Чорноморці» (1927)^[9]. В одній із облікових пластових карток юнака йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний».