Контроль як складова навчального процесу у вищій школі, його функції та види.

Контроль як дидактичний засіб управління навчанням спрямований на забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності студентів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Складовими контролю за навчальною діяльністю сту­дентів є: перевірка (виявлення рівня знань, умінь і нави­чок); оцінювання (вимірювання рівня знань, умінь і на­вичок); облік (фіксація результатів у вигляді оцінок у журналі, заліковій книжці, екзаменаційній відомості).

Головною метою контролю є визначення якості засво­єння студентами навчального матеріалу, ступеня відповід­ності умінь і навичок цілям і завданням навчального пред­мета.Контроль виконує такі функції:

1) освітню (навчальну): контроль сприяє поглиблен­ню, розширенню, вдосконаленню знань студентів. 2) діагностичну: виявлення знань, умінь і навичок сту­дентів, а також наявних у них недоліків, з'ясування їх причини і віднайдення шляхів усунення;

3) стимулюючу: схвалення успіхів сприяє розвитку у молодої людини мотивів до навчання, до систематичної праці, кращих результатів;

4) розвивальну: розвивається логічне мислення сту­дентів, зокрема вміння аналізувати і синтезувати, порів­нювати й узагальнювати, абстрагувати й конкретизувати, класифікувати й систематизувати, а також мовлення, ува­га, уява, пам'ять тощо;

5) управлінську (прогностично-методичну): у процесі контролю визначається стан успішності студентів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. 6) виховну: очікування перевірки спонукає студента регулярно готуватися до занять; перевірка і оцінювання знань допомагають студентові самому оцінювати свої знання і здібності, що сприяє формуванню позитивного ставлення до навчання; виховання моральних якостей, адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійнос­ті, почуття відповідальності;

7) оцінювальну: передбачає зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної прог­рами, що забезпечує об'єктивне оцінювання, сприяє кра­щому навчанню;

8 ) самооцінювальну: студенти в процесі навчання роз­вивають уміння самостійно оцінювати власні досягнення, можливості, життєві перспективи, недоліки та проблеми, що є важливою складовою самостійного навчання і самоактуалізації особистості.

Відповідно до місця у навчально-пізнавальній діяль­ності студентів виокремлюють міжсесійний і підсумковий контроль.

Міжсесійний контроль. Він полягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями. Йдеться про по­передню, поточну і тематичну перевірку.

Попередню перевірку здійснюють з метою виявлення рівня підготовленості студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Поточна перевірка має на меті отримання оператив­них даних про рівень знань студентів і якість навчально-пізнавальної діяльності на навчальних заняттях розв'язання завдань управління навчальним процесом

Тематична перевірка передбачає виявлення й оціню­вання засвоєних на кількох попередніх заняттях знань з певної теми. Здійснюється вона на семінарських, лабора­торних і практичних заняттях, колоквіумах та консульта­ціях.

Підсумковий контроль. Він має на меті перевірку рів­ня засвоєння знань, умінь і навичок студентів за тривалий період навчання – семестр, рік, на час завершення курсу навчання і спрямований на виявлення системи і структури знань студентів. Виокремлюють семестровий підсумковий контроль і державну атестацію.

Семестровий контроль згідно з Положенням про ор­ганізацію навчального процесу у вищих навчальних зак­ладах проводиться як семестровий іспит (форма підсум­кового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр); диференційований залік (форма підсумково­го контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студен­том навчального матеріалу з певної дисципліни на під­ставі результатів виконання індивідуальних завдань (розрахункових, графічних тощо); він планується за від­сутності модульного контролю та іспиту і не передбачає обов'язкової присутності студента); семестровий залік (форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюван­ні засвоєння студентом навчального матеріалу на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях; планується за відсутності модульного контролю та іспи­ту і не передбачає обов'язкової присутності студентів).

Відповідно до кредитно-модульної системи підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне та підсумкове тестування рівня засвоєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний кон­троль); оцінку (бали) за виконання лабораторних дослі­джень; за практичну діяльність під час практик, за ІНДЗ, за курсову роботу, за участь у наукових конференціях, олімпіадах, за наукові публікації.

Державна атестація студентів здійснюється держав­ною екзаменаційною (кваліфікаційною) комісією після за­вершення навчання на певному освітньому (кваліфікацій­ному) рівні або якомусь його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характе­ристики.

2. Методи та форми контролю навчальних досягнень студентів.

Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

Усний контроль (усне опитування). Це найпошире­ніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню і розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Здійснюють його на семінарських, практичних і лабора­торних заняттях, а також колоквіумах, лекціях і консуль­таціях.

Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості, правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

Тестовий (англ. test – іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести відкритої форми (із вільно конс­труйованими відповідями) і тести закритої форми (із запропонованими відповідями).

Тестовий контроль використовують з метою актуаліза­ції знань перед викладанням нової теми, виведенням під­сумкових оцінок, на групових заняттях, на заліку чи на іспи­ті, а також перед практичними і лабораторними роботами. Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності.

Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань.

Практична перевірка ,її застосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих на­вчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики.

Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю – запобігання помилкам і виправляння їх.

Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

Форми контролю. Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи. Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час. Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфіч­ну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викла­дач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформ­ляти необхідні узагальнення, і консультації, на яких сту­денти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські за­няття тощо.

Поширеного формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є колоквіуми. Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів; критерії та норми оцінювання успішності студентів за традиційною шкалою та шкалою ЄКТС.

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), в також в оцінних судженнях викладача знань, умінь і навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

рейтингова система оцінювання знань, умінь і навичок студентів основана на таких принципах:

- кожна навчальна дисципліна і робота студента з її опанування оцінюється у залікових одиницях, сумою яких визначається рейтинг;

- обов'язково ведеться облік поточної роботи студен­та, який відображається у підсумковій оцінці (у залікових одиницях);

- враховуються особливості викладання різних пред­метів (складність, значення дисципліни в навчальному плані), тобто коефіцієнт складності (значущості);

- наявність різних видів контролю (вихідний, поточ­ний, проміжний, підсумковий);

- навчальний рейтинг студента за семестр або рік ви­значається як середньоарифметичний від рейтингу з кож­ної навчальної дисципліни.

Тема 8

Виховання студентської молоді у вищому навчальному закладі

Зміст лекції

1. Теоретичні основи виховання студентської молоді (мета, завдання, принципи, напрями виховання у вищій школі).

Виховання – це цілеспрямований процес впливу різних навчальних та соціальних інститутів з метою формування особистості.

Метою виховної діяльності ВНЗ є - підготовка інтелектуального генофонду нації, виховання національної еліти, примноження культурного потенціалу, що забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх фахівців.

Структурними елементами процесу виховання є мета, зміст, форми, методи, засоби виховання і його результат.

Компонентами процесу виховання є свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Принципи виховання у ВНЗ:

– єдність національного і загальнолюдського;

– природовідповідність;

– культуровідповідність;

– активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді;

– демократизація виховання;

– гуманізація виховання;

– безперервність і наступність виховання;

– єдність навчання і виховання;

– цілеспрямованість;

– диференціація та індивідуалізація виховного процесу;

– етнізація;

– комплексний підхід.

Формами поза аудиторної виховної роботи є:

– інформації;

– диспути;

– читацькі конференції;

– лекції;

– зустрічі;

– усні журнали;

– бесіди за круглим столом;

– вечори;

– конкурси;

– гуртки;

– театр.

 

У процесі формування майбутніх фахівців чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання– виховна діяльність вищого навчально­го закладу, спрямована на формування у студентів стійких мо­ральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності осо­бистого життя (О.Вишневський).

Серед моральних якостей, які мають особливе значен­ня для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н.Дяченко) професійний обов'язок, професійну честь, професійну гордість і професійну етику.

Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сум­лінного, творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, ви­соких моральних і професійних рис громадянина, працівника, фа­хівця, вироблення практичних умінь і навичок культури праці.

Найважливішим завданням трудового виховання сту­дентів є формування у них професійних здібностей і по­треб, умінь, навичок, звичок професійного призначення, психологічна підготовка до праці з обраної спеціальності; виховання волі, терпеливості і наполегливості в подоланні труднощів.

Економічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування на основі спеціальних знань економічної свідомості, економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно значущих якостей особистості.

Економічне виховання має бути зорієнтоване на форму­вання економічного мислення, почуття власника, реального господаря; вміння прогнозувати наслідки своїх рішень, еко­номічно обґрунтовувати ставлення до праці та її результатів; усвідомлення свого статусу платника податку, його прав і обов'язків; прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення якості життя; готовність брати участь у різнома­нітних формах економічної діяльності; моральний вибір у ситуаціях, пов'язаних з економічною діяльністю; вміння до­лати економічні труднощі в кризовій ситуації; здатність ефективно використовувати механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів. ( С.Шпак).

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної по­ведінки.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя та діяльність за законами краси.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання спрямоване на розв'язання таких специфічних завдань: формування у студентів високих мо­ральних, вольових і фізичних якостей, готовності до висо­копродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров'я студентів, сприяння всебічному розвитку організму, під­тримання високої працездатності протягом усього періо­ду навчання; всебічна фізична підготовка; професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності; здобуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренуван­ня, підготовка до роботи як громадських інструкторів, тренерів і суддів; удосконалення спортивної майстернос­ті студентів-спортсменів; виховання усвідомлення необ­хідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.