Загальні основи педагогіки вищої школи як науки та навчальної дисципліни

МОДУЛЬ

«ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Тема 1.

Загальні основи педагогіки вищої школи як науки та навчальної дисципліни

Зміст лекції

Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук та її зв’язок з іншими науками.

Педагогіка вищої школи, як і інші галузі загальної педагогіки, може розв’язувати поставлені завдання лише у взаємодії з іншими науками. Ідеї інших наук допомагають глибше проникнути в суть навчання і виховання та розробляти їх теоретичні основи.

Так, філософські науки дають змогу педагогіці вищої школи визначити суть і цілі ви­ховання, об'єктивно врахувати дію загальних закономірностей роз­витку суспільства, надають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці й суспільстві, сприяють коригуванню спрямо­ваності виховання.

Особливе значення для педагогіки вищої школи має її зв'язок із психологією, яка вивчає загальні закономірності і механізми функ­ціонування психіки людини, її особистісного формування, розви­тку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних і соціально-психологічних зв'язків та залежностей. Педагогіка об­ґрунтовує гуманістичні прийоми, способи та форми навчання й виховання. Кожний розділ педагогіки ґрунтується на відповідно­му розділі психології (наприклад, дидактика - на закономірностях функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія виховання - на психології особистості та психології групи; теорія управління навчально-виховним закладом - на психології управління). Інтеграція наук сприяє виникненню су­міжних галузей, наприклад педагогічної психології, яка зосеред­жена на вивченні психологічних закономірностей, умов, чинників і механізмів навчання та виховання.

Педагогіка тісно пов'язана із фізіологією. Для розуміння механіз­мів управління фізичним і психічним розвитком студентів важливо знати закономірності життєдіяльності організму загалом і окремих його систем. Останнім часом посилився зв'язок педагогіки з меди­циною. Зумовлено це передусім процесами гуманізації виховання, а також серйозними проблемами, пов'язаними із здоров'ям громадян країни. На стику екології, біології, медицини, психології виникла спеціальна наука про здоров'я - валеологія. Оскільки педагогіка ви­щої школи є наукою соціальною, актуальні її зв'язки із соціологією - наукою про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і процесів; про механізми і принципи їх взаємодії. Нові можливості для дослідження процесів виховання і навчання відкриває перед педагогікою кібернетика.Використовуючи її дані, педагогічна наука розробляє закономірності, способи і механізми управління навчальним процесом.

Послуговується педагогіка і відомостями юриспруденції, еконо­міки, екології, етнографії, етнології, історії, технічних наук, водночас збагачуючи їх своїми відкриттями.

Зв'яжи педагогіки вищої школи з іншими науками зумовлені спільністю їх об'єктів і реалізуються як взаємовплив, взаємодія, і взаємопроникнення.

Тема 2

Вища освіта України. Система вищої освіти в Україні та управління нею.

Зміст лекції

Освітні рівні вищої освіти

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна­чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.,

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна­чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна­чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь і на­вичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційні рівні передбачають здобуття певного рівня освіти і кваліфікації. До них належать: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Система вищої освіти - сукупність вищих навчальних закла­ди освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку фахівців, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і зді­бностей, а також удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників різних галузей економіки, освіти, культури, соціальної сфери.

Основним компонентом структури системи вищої освіти є вищий навчальний заклад.

Вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує згідно з наданою ліцензією освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційним п рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку громадян відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову і науково-технічну діяльність.

В Україні діють такі вищі заклади освіти:

ü університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектру природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурнопросвітницьку діяльність серед населення; має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

ü академія - вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

ü інститут - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

ü консерваторія (музична академія) — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва—музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводять наукові дослідження, с провідним центром у сфері своєї діяльності, мас високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності.

ü коледж - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

ü технікум (училище) - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюють­ся відповідно до законодавства.

Кафедра - базовий структурний підрозділ вищого навчаль­ного закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох спо­ріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом.

Факультет - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу мо­жуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути.

Управління вищою освітою в Україні здійснюється державни­ми органами управління та органами громадського самоврядуван­ня на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпоря­джень Президента України, Кабінету Міністрів України, досягнень Психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.

До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; міністерства 1 відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Міністер­ство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

· робочі органи — ректорат, деканати (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), приймальна комісія;

· дорадчі органи — вчена рада (вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комісія тощо.

У своїй діяльності вищі навчальні заклади керуються принципами: кожному, хто має середню освіту, гарантовані рівні умови; гуманізм, демократизм; пріоритетність загальнолюдських цінностей; органічний зв'язок навчання і науково-практичної діяльності з історією, культурою України; науковий, світський характер освіти; відповідність світовим стандартам.

Тема 3

Зміст лекції

Зміст освіти у вищій школі.

Зміст освіти – науково обґрунтована система дидактичного та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх / освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Визначається зміст освіти освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів; програмами навчальних дисциплін; структурно-логічною схемою підготовки; іншими нормативними документами та навчального і навчально-методичною літературою.

Освітньо-професійна програма підготовки – перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням за­гального обсягу часу, відведеного для їх вивчення та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дис­ципліни охоплює час для аудиторних форм навчання і са­мостійної роботи студентів. Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи, форми і періо­дичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого навчального закладу.

Наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань, проведення контролю тощо) ви­значається структурно-логічною схемою підготовки.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти (сукупність норм). Ці норми є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форм освіти.

Державні стандарти освіти розробляються для кожно­го освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напря­му підготовки (спеціальності) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Складовими державного стандарту освіти є освітня, освітньо-кваліфікацій на характеристики, нормативна ча­стина освіти і вибіркова частина освіти.

Освітня характеристика охоплює основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень, зміст її як складової частини державного стандарту освіти визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: базова вища освіта; повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика містить основні вимоги до професійних якостей, знань, умінь фахівця, необхідних для успішного виконання професій­них функцій, її зміст визначається Міністерством освіти і науки України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавр, магістр.

Зміст освіти включає нормативний та вибірковий ком­поненти.

Нормативна частина змісту освіти – це обов'язко­вий для засвоєння зміст навчання, сформований відповід­но до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістові модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації. Згідно з чинними нор­мативними актами вищим закладам освіти надається авто­номне право щодо визначення змісту освіти, але він не по­винен бути нижчим від нормативного.

Нормативні навчальні дисципліни становлять до 75% обсягу годин, визначеного освітньо-професійною програ­мою. До нормативних навчальних дисциплін належать: цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін; цикл фундаментальних дисциплін; цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

Вибіркова частина змісту освіти – це рекомендова­ний для засвоєння зміст навчання, сформований як зміс­тові модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особи­стості, регіональних потреб у кваліфікованих фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл і навчаль­них закладів.

Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для по­глиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової теоретичної чи практичної підготовки.

 

На основі освітньо-професійної програми вищі на­вчальні заклади розробляють навчальний план і робочі на­вчальні програми дисциплін, які є нормативними доку­ментами вищого навчального закладу.

Навчальний план – документ, складений вищим навчальним за­кладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та струк­турно-логічної схеми підготовки, який визначає перелік і обсяг нормативних та вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби здійснення по­точного й підсумкового контролю.

На основі навчального плану вищим навчальним за-ладом формується робочий навчальний план, тобто план на поточний навчальний рік. Він конкретизує форми проведення навчальних занять їх обсяг, форми і засоби поточного та підсумкового контролю за семестрами.

Навчальна програма – документ, який визначає місце і значен­ня навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної про­грами підготовки, Ті зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь сту­дентів.

Компонентами навчальної програми є пояснювальна записка, тематичний виклад змісту навчальної дисцип­ліни і список літератури. Навчальні програми норматив­них дисциплін належать до документів державного стан­дарту освіти. Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверджуються вищим закладом освіти.

Зміст освіти, що визначається навчальними програма­ми, конкретизується в підручниках, навчальних посібни­ках та методичних вказівках.

Підручник – книга, яка містить основи знань з певної навчальної дисципліни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики. Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладу, чіткість формулювань, правил, законів, ідей, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. У навчальному процесі широко використовуються навчальні посібники – навчальні видання, що доповню­ють або частково (повністю) замінюють підручник, а та­кож методичні вказівки – навчальні або виробничо-навчальної видання роз'яснень з певної теми, розділу або питань навчальної дисципліни, виду практичної діяльності.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускни­кам вищого навчального закладу визначити своє місце в житті, ефективно освоїти свої професійні ролі, цілеспря­мовано використовувати свій потенціал для професійної самореалізації.

Тема 4

Зміст лекції

Тема 5

Змістлекції

Тема 6

Зміст лекції

1. Поняття про педагогічні технології.

У педагогічній літературі поняття „технологія навчан­ня” і „навчальна технологія» вживають як тотожні. Однак поняття «технологія навчання» є дещо вужчим і означає шлях освоєння конкретного матеріалу в межах певного предмета, теми, питання, а навчальна технологія передба­чає розгляд різних технологій навчання.

У практиці навчально-виховної діяльності сучасного вищого навчального закладу найпоширеніші такі техноло­гії навчання: диференційоване навчання, проблемне на­вчання, ігрові технології навчання, інформаційні техноло­гії навчання, кредитно-модульна технологія навчання, особистісно орієнтоване навчання.

2. Проблемне навчання у вищій школі.

Проблемне (грец. problema – задача, утруднення) навчання - дидактична система, яка грунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, на прийомах і методах ви­кладання та учіння з елементами наукового пошуку.

Таке навчання передбачає проблемне викладання, тоб­то створення системи послідовних проблемних ситуацій і управління процесом їх вирішення, а також проблемне учіння – особливу форму творчої навчальної діяльності студентів щодо засвоєння знань і способів діяльності з на­явністю аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем і їх розв'язання шляхом висунення припущень, обґрунтування і доведення гіпотез.

Проблемне навчання покликане формувати в студента такі професійні вміння:

- самостійно побачити і сформулювати проблему;

- висунути гіпотезу, знайти спосіб її перевірки, зібра­ти дані, проаналізувати їх, запропонувати методику їх об­роблення;

- сформулювати висновки і побачити можливості практичного застосування отриманих результатів;

- бачити проблему загалом, аспекти та етапи її розв'язання самостійно або в колективній роботі.

Як специфічна технологія навчального процесу проб­лемне навчання передбачає наявність проблемного запитан­ня, проблемного завдання, проблеми, проблемної ситуації.

3. Використання ділових та рольових ігор у навчальному процесі ВНЗ.

Формування соціальне активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця.

Ігровий метод навчання передбачає визначення мети, спрямованої на засвоєння змісту освіти, вибір виду нав­чально-пізнавальної діяльності і форми взаємодії педагога і студентів. Застосування цього методу навчання вимагає:

- з'ясування і усвідомлення його цілей, тобто бажано­го результату; без цього діяльність суб'єктів навчального процесу не може бути цілеспрямованою;

- вибору способу діяльності для досягнення мети;

- необхідних засобів інтелектуального, практичного або предметного характеру, оскільки діяльність завжди пов'язана з ними;

- наявності певних знань про об'єкт діяльності.

Ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес у студентів); комунікабельну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів); самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можли­вості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей); розважальну (отримання задоволення); діа­гностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці); корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців).

Ігрові методи багатопланові, і кожен з них у той чи ін­ший спосіб сприяє виробленню певної навички. З огляду на це виокремлюють ігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові і ділові навчальні ігри.

4. Інформаційні технології навчання у ВНЗ.

Інформатизація (лат. informatio – пояснення, викла­дення) є одним із головних напрямів сучасної науково-тех­нічної революції, на якому ґрунтується перехід від індус­тріального етапу розвитку суспільства до інформаційного. Це процес перебудови життя суспільства на основі вико­ристання достовірного, вичерпного і своєчасного знання у всіх суспільне значущих видах діяльності. Інформатиза­ція охоплює три взаємопов'язаних процеси:

а) медіатизацію (лат. mediatus – посередник) – удос­коналення засобів збирання, збереження і поширення ін­формації;

б) комп'ютеризацію – удосконалення засобів пошуку та оброблення інформації;

в) інтелектуалізацію – розвиток здібностей, сприй­няття і продукування інформації, тобто підвищення інте­лектуального потенціалу суспільства, в т. ч. використання засобів штучного інтелекту.

Однією із найістотніших складових інформатизації ви­щих навчальних закладів є інформатизація навчального процесу – створення, впровадження та розвиток ком­п'ютерне орієнтованого освітнього середовища на основі інформаційних систем, мереж, ресурсів і технологій. Го­ловною її метою е підготовка фахівця до повноцінного життя і діяльності в умовах інформаційного суспільства, комплексна перебудова педагогічного процесу, підвищен­ня його якості та ефективності.

5. Кредитно-модульна (рейтингова) система навчання у вищій школі.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєд­нанні модульних технологій навчання та залікових освітніх оди­ниць (залікових кредитів).

Кредит (лат. credit – він вірить) – це числова міра повного навчального навантаження студента з конкретної дисципліни (1 кредит – 24 год.), яка спонукає студентів до вільного вибору навчальних дисциплін та якісного їх засвоєння і є одним із критеріїв порівняння навчальних систем вищих навчальних закладів. Час, відведений для проведення підсумкового контролю, не входить в кредит. Заліковий кредит є одиницею виміру навчального наван­таження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів. Змістовий модуль – це система навчальних елементів, поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.

Тема 7

Контроль навчальної діяльності студентів у вищій школі та оцінювання її результатів

Зміст лекції

Тема 8

Виховання студентської молоді у вищому навчальному закладі

Зміст лекції

1. Теоретичні основи виховання студентської молоді (мета, завдання, принципи, напрями виховання у вищій школі).

Виховання – це цілеспрямований процес впливу різних навчальних та соціальних інститутів з метою формування особистості.

Метою виховної діяльності ВНЗ є - підготовка інтелектуального генофонду нації, виховання національної еліти, примноження культурного потенціалу, що забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх фахівців.

Структурними елементами процесу виховання є мета, зміст, форми, методи, засоби виховання і його результат.

Компонентами процесу виховання є свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Принципи виховання у ВНЗ:

– єдність національного і загальнолюдського;

– природовідповідність;

– культуровідповідність;

– активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді;

– демократизація виховання;

– гуманізація виховання;

– безперервність і наступність виховання;

– єдність навчання і виховання;

– цілеспрямованість;

– диференціація та індивідуалізація виховного процесу;

– етнізація;

– комплексний підхід.

Формами поза аудиторної виховної роботи є:

– інформації;

– диспути;

– читацькі конференції;

– лекції;

– зустрічі;

– усні журнали;

– бесіди за круглим столом;

– вечори;

– конкурси;

– гуртки;

– театр.

 

У процесі формування майбутніх фахівців чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання– виховна діяльність вищого навчально­го закладу, спрямована на формування у студентів стійких мо­ральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності осо­бистого життя (О.Вишневський).

Серед моральних якостей, які мають особливе значен­ня для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н.Дяченко) професійний обов'язок, професійну честь, професійну гордість і професійну етику.

Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сум­лінного, творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, ви­соких моральних і професійних рис громадянина, працівника, фа­хівця, вироблення практичних умінь і навичок культури праці.

Найважливішим завданням трудового виховання сту­дентів є формування у них професійних здібностей і по­треб, умінь, навичок, звичок професійного призначення, психологічна підготовка до праці з обраної спеціальності; виховання волі, терпеливості і наполегливості в подоланні труднощів.

Економічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування на основі спеціальних знань економічної свідомості, економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно значущих якостей особистості.

Економічне виховання має бути зорієнтоване на форму­вання економічного мислення, почуття власника, реального господаря; вміння прогнозувати наслідки своїх рішень, еко­номічно обґрунтовувати ставлення до праці та її результатів; усвідомлення свого статусу платника податку, його прав і обов'язків; прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення якості життя; готовність брати участь у різнома­нітних формах економічної діяльності; моральний вибір у ситуаціях, пов'язаних з економічною діяльністю; вміння до­лати економічні труднощі в кризовій ситуації; здатність ефективно використовувати механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів. ( С.Шпак).

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної по­ведінки.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя та діяльність за законами краси.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання спрямоване на розв'язання таких специфічних завдань: формування у студентів високих мо­ральних, вольових і фізичних якостей, готовності до висо­копродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров'я студентів, сприяння всебічному розвитку організму, під­тримання високої працездатності протягом усього періо­ду навчання; всебічна фізична підготовка; професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності; здобуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренуван­ня, підготовка до роботи як громадських інструкторів, тренерів і суддів; удосконалення спортивної майстернос­ті студентів-спортсменів; виховання усвідомлення необ­хідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

МОДУЛЬ 2

«ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Тема1

Змістлекції

Психологія вищої школи порівняно молода галузь психологічної науки. Систематичне дослідження психолого-педагогічних проблем вищої школи розпочалось у 60-х роках XX століття. Найвагомішими науковими здобутками того часу є роботи С.І.Архангельського та С.І.Зинов'єва, в яких ґрунтовно проаналізовано вузівський навчальний процес і закладене фундаторські основи розв'язання проблем оновлення вищої школи. Вони є авторами перших навчальних посібників із проблем навчання у вищій школі [Архангельский С.Й. Лекции по теории обучения в высшеи школе. – М.: Высшая школа, 1974. - 384 с.; Зиновьев С.Й. Учебный процесе в советской высшей школе. – М.: Высшая школа, 1975. – 314 с.]. Це було поштовхом для появи низки досліджень, в яких розв'язання завдань вищої освіти почало розглядатися в контексті психологічних особливостей студентського віку та психологічних явищ, які породжуються умовами вищого навчального закладу (О.А.Абдулліна, Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, М.І.Дьяченко, і. А.Зімняя, Л.А.Кандибович, Н.В.Кузьміна, В.Т.Лісовський, Н.М.Пейсахов, П.І.Підкасистий, О.Ф.Рибалко, В.О.Сластьонін, С.Д.Смирнов, Н.Ф.Тализіна, В.О.Якунінта ін.).

 

 

Що є предметом психології вищої школи?

Об'єктом психологічної науки є соціальні суб'єкти, їх діяльність, зв'язки і відношення. Із цих позицій предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії.

Психологія вищої школи вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та взаємин викладачів і студентів.

Основними категоріями психології вищої школи є навчання, розвиток, виховання в єдності та взаємозв'язку, що визначається загальним поняттям едукація.

Понятійний апарат психології вищої школи становлять такі поняття як «професійна спрямованість», «професійна соціалізація», «професійна ідентичність», «навчально-професійна діяльність», «Я-концепція студента», «професійно-педагогічне спілкування», «студентська академічна група», «професіоналізм», «адаптація», «професійна готовність» та ін.

Психологія вищої школи як галузь психологічних знань має тісні зв'язки з іншими галузями науки психології:

· зв'язок із педагогічною психологією визначається розв'язанням завдань управління навчанням студентів, забезпечення умов ефективного їх учіння, розробки принципів організації виховання студентської молоді;

· зв'язок із віковою психологією забезпечується загальним принципом аналізу студентського віку як пізньої юності або ранньої дорослості;

· соціальна психологія дає загальні орієнтири для аналізу студентської групи, визначення етапів її розвитку, забезпечення умов ефективності педагогічного спілкування і взаємин викладачів зі студентами.

Тема 2

Студент як обёєкт і субёєкт навчально-професійної діяльності

Зміст лекції

1. Психологічна характеристика студентського віку як періоду пізньої юності або ранньої дорослості.

Основною метою реформування вищої освіти в Україні є забезпечення психолого-педагогічних умов для саморозвитку і самореалізації студента як суб'єкта освітнього процесу та майбутньої професійної діяльності.

Термін «студент» (від лат. studens (studentis) - такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робить справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Вважається, що студентів, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси:

• вищий освітній рівень;

• велике прагнення до знань;

• висока соціальна активність;

• досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.

Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням професією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

Студентський вік розглядається Б. Г. Ананьєвим як особлива онтогенетична стадія соціалізації індивіда. Він дає таке визначення студентського віку: «Виховання спеціаліста, суспільного діяча і громадянина, опанування та консолідація багатьох соціальних функцій, формування професійної майстерності - все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік».

Розглянемо особливості фізичного, психофізіологічного й когнітивного розвитку студентів.

Фізичний розвиток стосується різноманітних аспектів фізіологічних, сенсорних і рухових функцій організму.Серед нейрофізіологічни