Активний і пасивний стан юридичної лексики

Для правової термінології, як і для науки права взагалі, характерним є безперервний розвиток. Словниковий склад української мови в процесі свого історичного розвитку постiйно змінюється й удосконалюється. У лексиці відображаються всі процеси істо­ричного розвитку. Зміни словникового складу української мови безпосередньо пов'язані з соціальним, економічним, політичним розвит­ком життя суспільства, з виробничою діяльністю людини.

З появою нових предметів, явищ виникають нові поняття, а разом з ними й слова для найменування цих понять. Із від­мира­н­ням тих чи інших явищ зникають із використання чи змінюють своє значення слова, які називають їх. І тому в словниковому складі української мови існують два шари лексики: активний та пасивний.

До активного складу належать загальновживані слова, які не мають ні ознак застарілості, ні ознак новизни. Значення цих слів зрозуміле усім людям, які говорять українською мовою. Це такі слова, як: хліб, море, радість, щастя, дитина, мати, кохання, дерево, трава, лекція, конспект тощо.

До активного складу також належать терміни, що вживаються в різних галузях науки, техніки, культури, а також політичні, юридичні терміни: об'єкт, гіпотеза, конференція, законодавець, судочинство, спадкоємець, касаційна скарга, вирок, демократія, економіка, профілактика тощо.

До пасивного складу входить лексика, що дуже рідко вживається у щоденному спілкуванні. Причини її невикористання різноманітні: одні слова застарілі, інші – занадто нові, незвичні для носіїв сучасної української мови. Слова пасивного словника, у свою чергу, утворюють дві групи. До однієї групи лексики належать застарілі слова, до другої – нові слова.

Лексичні одиниці не зникають раптово, вони можуть довго зберігатися в мові як застарілі слова. Застарілі слова в наш час вийшли з активного використання лексики української мови, проте збереглися у пасивному словнику і здебільшого зрозумілі носіям мови. У сукупності застарілі слова утворюють у мові систему застарілої лексики, структура якої визначається різним ступенем її застарілості, різноманітними причинами архаїзації й ха­рактером використання.

Залежно від причин архаїзації застарілі слова прийнято поділяти на два розряди: історизми й архаїзми.

Історизми –це слова, які позначають предмети, явища, поняття минулих епох, що нині повністю зникли. До історизмів належить лексика, пов'язана з віджилими формами державно-політичного устрою (престол, жандарм, дяк, возний, приказ, наймит, цар, боярин, сенат, древляне, поляне, панщина), застаріла військова лексика (січовик, сотник, стрілець, гишпанка, мушкет, бунчук, щит, булава, кольчуга), назви знарядь праці, старовинного одягу, грошових одиниць, мір, податків (соха, рало, подушне, алтин, полушка, дукат, талер, жупан, кирея, кафтан, плахта, шинок). Історизми в сучасній українській мові не мають синонімів.

Архаїзми (з грец. archaios – давній) – застарілі слова, які в процесі розвитку мови були замінені сучасними синонімами. Це, наприклад, такі слова, як: враг – ворог; рать – військо; жалування – зарплата; живіт – життя; супліка, чолобитна, прошення – заява; чин – звання; казнь – кара, покарання; трясти – обшу­кувати; послухъ – свідок; позичалникъ – кредитор; секвестр – в'яз­ниця; інквизиція – розшук, розслідування; колодник – криміналь­ний злочинець тощо.

Застарілі слова можуть повернутися в мову, втрачаючи забарвлення застарілості, якщо відновлюються відповідні реалії. Так, повернулося в нашу мову слово прапорщик після запровадження в 1972 році в Радянській Армії цього військового звання; повернулося слово гривня як нова грошова одиниця, введена в 1996 році. Але слова можуть і вийти з активного запасу лексики. Так сталося зі словом декрет, яке з'явилося на початку революції 1917 року, а зараз знову стало історизмом. На початку революції повернулися слова міністр, генерал, солдат, офіцер, які були відкинуті, а потім повернулися в мову.

Застарілі слова розрізняються за характером використання. Історизми використовуються для реалістичного змалювання життя та побуту часів минулого. Архаїзми використовуються тільки з певною стилістичною метою: в історичних творах для змалювання реальної історичної обстановки; у художньому, публіцистичному мовленні – для нада­ння мові піднесеного, урочистого звучання; для характеристики негативних явищ, як засіб іронії, сатири, сарказму.

Історизми вийшли з активного обігу лексики законодавства, рідко застосовуються, і тільки у зв'язку з описом правовідносин, що зникли, та минулого державного устрою. Архаїзми у за­конодавчому стилі не повинні використовуватися тому, що право регулює й відображає сучасні суспільні відносини.

У зв'язку з постійним розвитком права законодавча лексика повинна весь час оновлюватись. Це пояснюється тим, що багато юридичних понять у процесі розвитку зазнають змін – одні зникають, інші знову з'являються. Зрозуміло, що зберігати в цих умовах стару словесну форму – це значить прирікати право на занепад і йти урозріз із точністю приписів закону.

Використання застарілих слів у юридичному тексті повин­но бути виправданим. У писемному мовленні юриста застарілі слова недоцільно вживати, проте вони можуть бути занесені до протоколу допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного. Вжива­ння застарілих термінів і зворотів призводить до стилістичних по­милок, якщо не враховувати їх експресивного забарв­лення, наприклад: обвинувачений знаходиться в ареш­тантсь­кій (тобто у місці ув'язнення), заразні захворювання (тобто інфекційні захворювання), на (за) казенний рахунок (тобто на (за) рахунок держави). У нормативних актах і ділових паперах ще й сьогодні вживають архаїзми та історизми, що надають текстам канцелярського забарвлення, наприклад: вищезазначений (потрібно зазначений вище), при цьому додається (потрібно додається, для), вищевикладений (потрібно викладений вище), нижченазваний (потрібно названий нижче), на предмет (чогось) (потрібно для (будь-чого), другошлюбний (потрібно одружений вдруге), видавець (потрібно книговидавець) і т. п.

Поява нових понять і нових ознак у поняттях, які раніше існували та знаходять відображення у нормативних актах, пов'язана з розвитком науки і техніки, наприклад, у понятті "документ" з'явилися нові ознаки, при використанні яких як підстава для поділу з'являються нові види документів: аудіальний, аудіовізуальний, машинний, депонований, відтворений.

Разом з новим поняттям, явищем, властивостями, предметом виникають нові слова або неологізми (від грец. neos – новий та logos – слово). Неологізмом називається слово, яке нещодавно увійшло в мову. Неологізмом воно залишається до того часу, поки мовці відчуватимуть у ньому новизну й свіжість.

Усі слова мови колись з'явились, тобто колись були неологіз­мами. Кожна епоха має свої неологізми. У ХІХ ст. як неологізми сприймались слова: гуманізм, ідея, самосвідомість, соціалізм, суспільний, воля, громадянство, комунізм, комуністичний тощо. Втратила забарвлення новизни і велика група слів, створених після 1917 року – возз'єднання, змагання, спартакіада, тракторист, гур­тожиток, квартиронаймач, інженер-будівельник і т. ін.

Неологізми проникають у мову значно швидше, ніж застарілі слова виходять з неї. Перший процес вимірюється десятиліттями, а другий тягнеться століттями. Мовний статус і мовний вік неологізмів визначається історією реалій. Якщо нові реалії порів­няно швидко виходять із життя, то неологізми, не встигнувши втратити свого забарвлення новизни, переходять у розряд істориз­мів, наприклад: червоноармієць, робітфак, нарком, продподаток, буржуйка, неп, бронепоїзд, лікбез тощо. Деякі неологізми перетворилися на архаїзми, замінились новими словами (наприк­лад, нарком – зараз міністр).

Розрізняють неологізми:

а) лексичні – це слова, що з'являються для позначення нових понять. Вони утворені за певними нормативними моделями від слів, які давно існують у мові (наприклад: атом – атомник, атомохід; ракета – ракетоносець, ракетодром, ракетоносій і т. д.), або запозичені (денонсація, делімітація, ескалація, корупція, інвестиція, маркетинг, холдінг і т. д.)

б) семантичні - це нові значення раніше відомих слів, наприклад: атмосфера (атмосфера взаєморозуміння), династія (пред­ставникирізних поколінь однієї сім'ї, що мають одну й ту ж професію), е стафета (естафета поколінь, естафета перемог), кодекс (моральний кодекс, правописний кодекс), мозок (елек­тронний мозок), розв'язка (розв'язка на автошляхах), рубіж (передовий рубіж науки), штурм (штурм рекордів) і т. ін.

Вважається, що 50% новоутворень – це термінологічна лек­сика, яка об'єктивно відображає дійсність, свідчить про розвиток науки, техніки. Щораз більше число спеціальних термінів входить до загальнолітературної мови, наприклад: екологія, лазер, супутник, космодром, космоцентр, комп'ютер, принтер, факс, менталітет, приватизація, відеотелефон, телебачення, акселерація, рейтинг, бронежилет, інтерферон, репатріант, толеран­т­ність, валютний демпінг і т. д.

Поява нового терміна, безумовно, повинна бути мотивованою, диктуватися будь-якими серйозними вадами наявної номінації понять певного класу. Неологізми збагачують мову в тому випадку, якщо вони утворюються за законами української мови та відповідають номінативним і стилістичним потребам. Якщо ж неологiзми не відповідають цим умовам, то вони залишаються за межами загальнонародної мови.

7.8. Запозичена лексика як засіб найменування
правничих понять

Повнота і точність змісту юридичних текстів не завжди досягається за допомогою мовних засобів сучасної української мови. І тому в процесі обробки тексту його укладачеві доводиться уживати запозичену (іншомовну) термінологію.

Запозиченими називають слова, які увійшли до української мови з інших мов світу. Запозичення за своєю суттю є зви­чайним явищем. Українська мова сприйняла не одну хвилю запо­зичених слів. Проте, засвоюючи нові поняття, збагачуючи лекси­ку оновленою термінологією, українська мова не втрачає своєї само­бутності. Запозичені слова збагачують лексику будь-якої мови.

У різні епохи розвитку українська мова засвоювала слова з інших мов. Контакти української мови з іншими слов'янськими і неслов'янськими мовами різнобічні й багаті. Іншомовна лексика потрапляє до словникового складу мови внаслідок політичних, військових, торговельних, науково-культурних контактів народу-носія з іншими народами.

Чимало запозичень містила вже праслов'янська мова. Великий вплив у ІХ–ХІ ст. на давньоруську мову (а пізніше і на східнослов'янські) справила старослов'янська мова (наприклад: злодъи, злодъиство, врагъ, побъда, нашествие тощо). Багато запозичень перейшло з давньоруської мови в українську. Такими давніми запозиченнями є: злодій вживалось у значенні "злочинець"; злодеиство – у значенні "крадіжка, злочин"; жалоба,тяжа – у зна­ченні "офіційна заява до суду"; суд – у значенні "судовий вирок, присуд", "судова справа", пізніше "орган правосуддя"; судитися – у значенні "бути під судом"; казнити, сказнити, показнити передавало поняття "карати, покарати"; вина – вживалось у значенні "вина"; мстити, мститися, помститися – у значенні "помститися"; сторона – у значенні "кожен із двох супротивників, що судяться" і т. д. [26].

Із давньоукраїнської юридичної термінології сучасна украї­н­сь­ка літературна мова успадкувала такі слова-терміни: апелювати, касувати, позва, позивати, апробувати – "підтвердити", апробація, брати опит – "допитувати", арештувати тощо [27].

Київська Русь мала жваві політичні й культурні зв'язки з Візантією, завдяки чому до української мови увійшла чимала кількість грецьких лексичних одиниць. Запозичення з грецької мови відбувались як усним, так і писемним шляхом. Грецькому походженню завдячує значна кількість наукової (академія, граматика, кафедра, океан, філософія), політичної та юридичної термінології (монополія, демагогія, демократія, евтаназiя, деон­тологія тощо ). Запозичення з грецької мови – грецизми – проник­ли до нас через латинську та європейські мови. Це такі слова, як: амністія, автономія, автоматичний, дактилоскопія, клептоманія, наркоманія тощо.

Проте найбільше було запозичень з романських і гер­мансь­ких мов. Значна кількість германізмів була латинського по­ходження. Наявність латинізмів є однією з основних властивостей лексики законодавчих текстів. Певні ідеї, поняття неможливо виразити без використання латинських термінів: нація, преса, реформа, утопія, цивілізація тощо.

Латинізми з давніх часів почали проникати в українську мову. У X–ХV ст. – через грецьку мову, у XV–XVІ ст. – польсь­ку, а з XVІІ ст. – як через латинську, так і через західноєвро­пейські мови (німецьку, французьку). Навчання латинській мові ще з часів античності в Західній Європі навіть до XVII ст. диктувалося практичною потребою, оскільки ця мова була не лише мовою могутньої католицької церкви, але й мовою дипломатії, науки, адміністративної та судової практики, міжнародної торгівлі, європейської літератури. Латинська мова до появи і розвитку живих національних літературних мов у Західній Європі майже цілковито панувала як літературна – письмове та усне володіння латинською мовою було необхідною рисою будь-якої освіченої людини. У середньо­віччі вона набула значення міжнародної юридичної мови. Латинською мовою були написані правові акти раннього середньовіччя: Варварські правди, "Саксонське зерцало" тощо. Багато юридичних понять вперше були розроблені в римському праві, а пізніше перейшли в лексику законодавства інших держав. Наприклад, укладач "Руської правди" керувався візантійськими правовими поняттями, які прийшли з римського права. У середні віки на Русі латинська мова поступово почала впливати на вітчизняну мову. Протягом довгого часу вона була офіційною державною мовою, зв'язком між античною культурою і культурою середніх віків, між римським правом і правом середньовіччя. Пізніше вона втратила своє значення і в законодавстві, оскільки закони почали видавати національними мовами, або перекладати з латинської мови на національ­ну мову.

Багато латинізмів – атестація, апеляція, арешт, афект, адвокат, документ, конституція, кримінологія, міліція, нотаріус, юстиція тощо – настільки міцно увійшли до складу юридичної лексики сучасної української мови, що мовцi дуже часто забувають про їх латинське походження та сприймають їх як рiднi українськi слова.

Багато слів грецького та латинського походження стали інтернаціональними. Інтернаціоналізми в українській лексиці – за­по­зичені слова, що належать до спільного за виникненням фон­ду ряду мов, близьких за походженням або подібних за своїм культурним розвитком. Це такі слова, як асоціація, бюрократія, дедук­ція, демонстрація, індукція, класифікація, мораль.

Вживання інтернаціональної лексики в юридичних текстах викликане схожістю правової форми різних держав, регулюванням різноманітних правових систем одних і тих або близьких між собою суспільних відносин, що обумовлює використання однакових термінів і виразів, розвитком міжнародно-правового спілкування між державами, приватними організаціями, які вимагають єдності стилю викладу правових актів у міжнародному пуб­ліч­ному і приватному праві, одноманітної термінології.

Як відомо, в українську мову увiйшли тисячі й десятки тисяч слів західноєвропейського походження. Крім термінів ла­тинсь­кої мови, в законодавчих текстах почали вживатися терміни західноєвропейських і слов'янських мов.

Писемні пам'ятки ХVІ – першої половини ХVІІ ст. засвідчують поступове накопичення полонізмів i чехiзмiв в адмі­ністра­тивній і правовій сферах української мови. Переважно через польську мову до української потрапляє багато юридичних термінів латинського походження (наприклад, атестація, вирок, документ, дублікат, екзекуція, полковник, скарга, апеляція, реляція, контроверсія, пропозиція – "претензія після судової справи однієї зі сторін, що судяться", універсал, інквизиція) та чеського походження (поводъ – "позивач", вина пенежная – "грошо­вий штраф", по­зов, право у значенні "суд" і "процес", шкоды опра­вити – "від­шкоду­вати") тощо.

Починаючи з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст., спостері­га­ють­ся виразні спільні тенденції розвитку української та російсь­кої мов. До складу української лексики через російське по­се­ред­ництво увійшов великий шар інтернаціональних слів євро­пейсь­кого походження (атака, артилерія, дивізія, контр-адмірал, ка­бі­нет, офіцер, генерал, солдат, обер-прокурор, воєначальник тощо).

З німецької мови слова почали проникати з XII ст. Чимало слів з німецької мови увійшло до правової сфери українсь­кої мови у XVII–XVIII ст., наприклад: граната, дезорієн­тувати, мундир, орден, солдат, фальсифікувати, штаб, штраф і т. д.

Французькі слова з'явилися в українській мові у XVII ст., але переважна їх більшість увійшла наприкінці XVIII – початку XIX ст., наприклад: атака, арбітраж, гарантія, парламент, пат­руль, політика, прокурор, шантаж тощо.

 

 

З 80-х років XX ст., дуже широко почала вживатися англійська мова, точніше – її американський варіант. Велика кіль­кість американізмів заполонила мови світу – китайську, німецьку, польську, російську, українську, французьку, арабську тощо. Особливо багато американізмів проникає до загальновживаної та спеціальної лексики. Американізмами бездумно захоплюються, їх наслідують, а це завдає шкоди національним мо­вам. Можна навести безліч прикладів американізмів: ауто­тре­нінг, бест­селер, бізнесмен, бластер, брокер, вестерн, дизайн, дисплей, дайджест, допінг, демпінг, ексклюзив, імідж, менеджер, пейджер, принтер, реверс, спікер, супертанкер, тренінг, тінейджер та багато інших.

Багато іншомовних слів, потрапляючи в українську мову, залишаються екзотизмами. Екзотизми (від грец. exotikos – чужий, іноземний) – іншомовні слова, що називають явища життя (побуту, культури) інших народів. Специфічні риси національного життя Франції характеризують слова: кюре, мадам, мадемуазель, франк; Англії – джентельмен, констебль, клерк, містер, сер; Іспанії – дон, матадор, тореадор; Америки – гангстер, полісмен, шериф, цент; Туреччини – гарем, коран, мінарет, султан; народів Кавказу – джигіт, кунак, мацоні, сакля, сулугуні тощо. Щоб іншомовне слово стало запозиченим, воно повинно пройти етап засвоєння. Такі знайомі українській мові слова, як бізнес, бос, долар, інфляція, комерційний, корупція, мафія, менед­жер, наркоман, рекет, спікер, франк тощо були екзотизмами й лише нещодавно почали позначати явища сьогодення.

Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості та придатність як засобу спілкування в суспільстві, запозичені слова поступово втрачають свій іншомовний характер, підпорядковуються законам фонетики та граматики української мови.

Слова переходять в іншу мову як усним, так і писемним шляхом. Звичайно, слово запозичується разом зі значенням предмета чи поняття, яке воно визначає, наприклад, алібі – лат. alibi, аташе – фр. attaché, вексель – нім. wechsel, версія – лат. verso, кодекс – лат. codex, процес – лат. рrocessus, юрист – нім. juris від лат. jus.

Термін, який не має асоціації з іншомовними словами в рідній мові, є більш точним і конкретним, оскільки за його допомогою існує більше можливостей уникнути небажаної багатозначності. Наприклад, біпатриди – лат. bis – двічі, гр. patris – вітчизна – особи, які є громадянами двох і більше держав; алібі – лат. alibi – доказ невинності особи, суть якого полягає в тому, що певна особа не могла вчинити злочин тому, що в момент його вчинення перебувала в іншому місці; аташе – фр. attaché – посада або ранг дипломатичного співробітника; ексгумація – лат. ex – з, humus – земля – викопування трупа для судово-медичного дослідження; експертиза – лат. еxpertus – досвідчений – дослідження тих чи інших обставин кримінальної або цивільної справи, що його проводять фахівці різних галузей знання на вимогу органів дізнання, слідства, прокуратури або суду; ультиматум – лат. ultimus – останній, крайній – вимога, що супроводжується погрозами.

Проте часто запозичуються й такі слова, які не дають нового, паралельного найменування предметам і поняттям, якi вже iснують. Порівняйте: фр. авторитарний – укр. самодержавний, лат. інкримінувати – укр. звинувачувати, фр. глобальний – укр. за­галь­ний, лат. фальсифікація – укр. підробка, грец. автентичний – укр. справжній тощо.

Доцільність використання запозичених слів і критерії їх включення до юридичного тексту залежать, по-перше, від наявності чи відсутності власних синонімічних одиниць, по-друге, від мовної культури того, хто пише, і, безпосередньо, його майстерності.

Використання в юридичних текстах іншомовного слова без потреби часто буває пов'язане з нерозумінням і перекрученням його змісту. Зрозуміло, що це недопустимо, тому що заважає правильному сприйняттю суті мовлення.

Неправомірно віддавати перевагу малозрозумілій іншомовній термінології повноцінним українським словам і слово­спо­лу­ченням, зловживати класичною латинською мовою на позначення юридичних понять, відносин, процесів. І тому, коли іншомовне сло­во може бути без втрат (значеннєвих, виразних, зображальних) замінено, його не потрібно вводити до тексту. Недоречно, наприк­лад, використовувати такі терміни, як: адаптуватися (укр. пристосовуватися), вердикт (укр. вирок), анонс (укр. оголошення), гіпотетичний (укр. можливий, правдоподібний), ексклюзивний (укр. винятковий, надзвичайний), інсинуація (укр. наклеп), пролон­гувати (укр. продовжити), рентабельний (укр. прибутковий) тощо.

Те ж саме можна сказати й про недоречне вживання іншомовних слів в юридичному тексті, наприклад: перед обличчям компе­тент­них суддів; консенсус не викликає сумнівів; суд врахував довготривалий антагонізм сусідів; він завжди інспірував страх ( тобто викликав страх); ця інсинуація викликала зі сторони підсудного неадекватну реакцію; ігнорувати потерпілого тощо.

Проте не слід уникати іншомовних слів тільки через їх іншомовну природу. Недоцільно, наприклад, писати життєпис замість автобіографія, задум замість проект, насправді замість де факто, зараза замість епідемія, невіра замість скептик, чорна неміч замість епі­лепсія, проба замість репетиція. Однак у тих випадках, де українське слово є більш точним і уживаним, слід використовувати саме його.

Правильне й доречне вживання іншомовних слів у юри­дич­ному тексті вимагає дотримання таких правил:

а) не використовувати іншомовні слова без потреби;

б) іншомовне слово можна вживати в тому випадку, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття;

в) іншомовне слово необхідно вживати тільки у тому значенні, з яким воно запозичувалося;

г) запозичення повинне бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі знань (наприклад, такі іншомовні терміни є зро­зу­мілими лише фахівцям: епізоотія, контрагент, про­лонгація, евен­туальний умисел, демарш, демередж, делімітація, ексцес виконавця, індосамент, інкорпорація, казус федеріс, консигнація, контр­а­факція, нотифікація, патентна ліцензія, преклюзивні строки, промульгація, секвестр, субсидіарна відповідальність тощо);

ґ) вживання іншомовного слова недоцільне, якщо українське слово повністю розкриває значення слова та додає необхідного стилістичного забарвлення;

д) не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово. У цьому випадку необхідно обрати якесь одне слово та лише його використовувати у тексті.