Ііі. Якісні методики роботи з колективом

 

3.1. Методика колективістського самовизначення та його вивчення „У кожного Павла своя правда” [2].

Мета: виявити наявність або відсутність у класі колективістського самовизначення.

Хід виконання. Старшокласникам дається така інструкція:

„Вам зараз будуть запропоновані відомі прислів’я і приказки, які були придумані вже давно. Зараз умови життя змінилися, змінилися й уявлення людей. Це явище природнє. Отже деякі твердження можуть здатися вам неправильними. Подумайте добре над кожним прислів’ям і відзначте проти його номера знак „+”, якщо ви згодні з ним, і знак „– ”, якщо не згодні”.

Приклади прислів’їв.

1. Бідність – не порок.

2. Гусак свині не товариш.

3. Час – гроші.

4. Усякий цвіркун знає свою жердину.

5. Говорити правду – втрачати дружбу.

6. Горбатого могила виправить.

7. Дають – бери, б’ють – біжи.

8. Дві собаки гризуться – третя не пристає.

9. Роботи не роби, а від роботи не бігай.

10.Робота не вовк – у ліс не втече.

11.Дружба дружбою, а служба службою.

12.Друзі пізнаються в біді.

13.Золото і в грязі блищить.

14.Краще синиця в руці, ніж журавель у небі.

15.Моя хата скраю, нічого не знаю.

16.Не у грошах щастя.

17.Не у свої сани не сідай.

18.Не май сто рублів, а май сто друзів.

19.Не місце красить людину, а людина – місце.

20.Правда у вогні не горить і у воді не тоне.

21.Правда – добре, а щастя – краще.

22.Простота гірша за крадіжку.

23.Робота дурнів любить.

24. Ризик – благородна справа.

25. Риба шукає де глибше, а людина – де ліпше.

26 З вовками жити – по-вовчому вити.

27.Своя сорочка ближча до тіла.

28.Скупість – не дурість.

29.Старий друг краще нових двох.

30.Сором – не дим, очей не виїсть.

31.З ким поведешся, від того й наберешся

32.Рубай дерево по собі.

33.Худий мир кращий за добру сварку.

34.Що наша честь, якщо нічого нема.

35.Чуже добро про запас не йде.

36. Яблуко від яблуні недалеко падає.

37.Від праць праведних не наживеш палат кам’яних.

38.Закон – що дишло: куди повернув, туди й вийшло.

Результати оцінок повідомляються учням, і соціальний педагог просить школярів обґрунтувати свою думку по тих висловах, оцінки по яких у всіх (або майже всіх) співпали. Потім соціальний педагог спеціально „зіштовхує” тих школярів, які по-різному оцінили істинність народної мудрості. Обговорення переростає в диспут про колективістські й етичні цінності, підсумки якого обов’язково повинні бути підведені соціальним педагогом.

Після спільного обговорення учні переглянули своє ставлення до справедливості прислів’їв. Соціальний педагог пропонує знову оцінити справедливість цих тверджень. Проте цього разу опитування проводиться інакше.

Заздалегідь готується аркуш із списком цих же прислів’їв. Але тепер проти кожного з них проставляється певна кількість плюсів і мінусів.При цьому у 10 прислів’ях, з якими всі (або майже всі) учні були згодні, соціальний педагог сам ставить переважну більшість мінусів (знаків незгоди), і навпаки, проти тих тверджень, з якими переважна більшість школярів були не згодні, ставить в основному плюси (знаки згоди). Таким чином, на цьому аркуші стоять помилкові оцінки, що явно суперечать результатам першого опитування, висловленим думкам і підсумкам диспуту (так званий „тиск підставної групи”). Останні 28 відповідей співпадають результатами першого опитування й диспуту.

Соціальний педагог в індивідуальній формі пропонує школяру цей аркуш і пояснює, що на ньому значками „+” (згоден) або „–” (не згоден) висловили свою думку його однокласники. Тепер він повинен проставити свої оцінки справедливості вказаних висловів. Після соціальний педагог за необхідності виправляє проставлені ним оцінки так, щоб вони відповідали новій помилковій думці, і пропонує дати оцінку прислів’ям наступному школяру. Щоб учні не обмінювалися думками, доцільно повторне оцінювання пропонувати їм напередодні суботи або під час канікул.

Обробка отриманих даних. Порівняння результатів останнього оцінювання справедливості народної мудрості з підсумками першого опитування та диспуту дозволяє встановити наявність або відсутність колективістського самовизначення серед учнів класу. Якщо, не дивлячись на „тиск” („думка” решти однокласників) школярі протистоять у цій конфліктній ситуації помилковій думці членів колективу, тобто вирішальним для них є не „тиск” групи, а керування вищими ідеалами, колективістським і етичним цінностям, якщо вони виявляються здатними захищати ці цінності, то можна говорити про наявність у класі колективістської орієнтації, про колективістське самовизначення. Інакше в класі панує конформізм (безпринципність, пристосовництво, відсутність власної позиції у вирішенні даного питання).

 

3.2. Визначення ступеня емоційної єдності в класі. Методика „Естафета” [2].

Мета: виявити наявність або відсутність у класі дієвої групової емоційної ідентифікації (ДГЕІ).

Хід виконання. Клас ділиться на 4 команди (по 7-9 осіб), між якими проводиться змагання у формі виконання декількох завдань (від 4 до 10) залежно від місця та часу проведення. Змагання проводиться за принципом естафети: члени команди послідовно виконують дії, причому результат попередньої дії включається як умова у виконання подальшого. Завдання можуть бути різного характеру: на обчислення, складання розповідей (з обмеженими умовами), складання фігур, віршів тощо.

Хлоп’ятам оголошується, що проводяться два конкурси: команд та їх капітанів. У першому випадку виграє команда, що отримала результат першою. Їй дається максимальне число балів (від 7 до 9 залежно від кількості членів команди). Команда, що закінчила естафету другою, отримує на 1 бал менше, з третьої знімається 2 бали, з четвертої – 3. При цьому особливо враховуються допущені помилки (помилки в обчисленнях, помилки при складанні вірша – порушення рими, розміру, стилістичні помилки при складанні розповіді і т.д.). Якщо команда отримала невірну відповідь, то вона карається: з неї знімається 3 бали. Таким чином, команда, що закінчила естафету першою, може опинитися на останньому місці, якщо її членами були допущені помилки.

У другому випадку – конкурсі капітанів – також бере участь вся команда, але бали отримує тільки капітан. Виграє той капітан, який першим дасть остаточну відповідь. Він отримує максимальну кількість балів (наприклад, 4, якщо були 4 команди). Команда, що закінчила естафету другою, приносить своєму капітанові на бал менше, третя команда „знімає” зі свого капітана 2 бали і так далі. Такий розподіл при правильному кінцевому результаті. Якщо ж відповідь неправильна, то з капітана знімається 3 бали. Тому він може виявитися останнім, навіть якщо його команда першою закінчила естафету.

Ці умови кожного разу спеціально оговорюються перед початком виконання завдання.

Обробка отриманих даних. Для встановлення рівня ДГЕІ в колективі потрібно порівняти швидкість виконання кожною командою завдання в умовах змагання команд (перший випадок) і їх капітанів (другий випадок).

Якщо в тих випадках, коли карався тільки капітан, швидкість виконання завдання значно вища, ніж при загальному покаранні, то можна стверджувати про відсутність емоційної єдності з капітаном. Інакше (якщо швидкості приблизно рівні) колектив володіє яскраво вираженою ДГЕІ (не дивлячись на те, що покарання загрожує одному, всі члени колективу діють так, якщо б вони каралися). Окрім спостереження за темпом роботи фіксуються також й інші непрямі прояви ідентифікації (наприклад, мовні вислови на адресу того, хто помиляється).

3.3. Методика „Коло” [2].

Мета: визначення емпіричного показника дієвої групової емоційної ідентифікації (ДГЕІ).

Хід виконання. Кожному учневі дається олівець та аркуш паперу, на якому накреслено коло заданого радіусу. Школярам, нібито для перевірки уміння або навчання правильному викреслюванню кола, пропонується вести своїм олівцем по колу в напрямі зліва вниз. За певну кількість помилок (виходів за межі) діти караються – їх виключають з гри й отриманий ними результат (довжина викресленої дуги) не зараховується. Але в одному випадку карається той, хто допустив помилки (і його результат не зараховується в результат команди), в іншому – призначений відповідальним (що допустив помилки залишається в команді та продовжує грати, але його результат не входить в залік, а відповідальний при певній кількості помилок членів команди може бути і виключений з гри). До початку кожної серії експерименту соціальний педагог попереджає: „Зараз помилки зараховуються кожному з вас”, і школярі одночасно, по загальній команді, починають вести олівцем по колу. Через 10 секунд соціальний педагог їх перериває, і діти відзначають те місце, де вони зупинилися. Потім дається нова інструкція: „Зараз усі помилки зараховуються тільки відповідальному”, і робота поновлюється. Досвід проводиться в декілька серій (6-8 разів).

Обробка отриманих даних. Після закінчення роботи вчитель збирає аркуші, вимірює та підсумовує довжини всіх дуг, проведених членами кожної команди в першому і другому випадках. Якщо в другому випадку, коли карається тільки відповідальний, довжина викресленої учнями дуги виявиться помітно більшою, ніж у першому випадку (коли карався кожен учасник, а отже, і вся команда), то це свідчить про емоційне відчуження в групі. Якщо ж в обох ситуаціях довжини дуг кіл будуть приблизно однаковими, то можна говорити про наявність ДГЕІ. Порівняння підсумованих емпіричних показників довжин дуг в кожній серії експерименту дозволяє прослідкувати динаміку цього процесу, пов’язану з можливою боротьбою мотивів у школярів. Наочно ця динаміка може бути представлена графіком, на якому по осі абсцис наголошуються номери серій експерименту, а по осі ординат – сума довжин дуг.

3.4. Методика „Який у нас колектив?” [2]

Мета: виявити ступінь задоволеності учнів своїм колективом, визначити, наскільки вони вважають його згуртованим, міцним, єдиним при виконанні суспільно значущих завдань.

Хід виконання. Соціальний педагог пояснює таким учням, що у своєму розвитку будь-який колектив проходить ряд ступенів і пропонує школярам образні описи різних стадій розвитку колективів. Далі соціальний педагог просить хлоп'ят визначити, на якій стадії розвитку знаходиться їх клас, звернути увагу на те, до яких ступенів розвитку всім треба ще прагнути.

Образний опис стадій розвитку колективу.

1 ступінь. „Піщаний розсип”. Не так вже рідко зустрічаються на нашому шляху піщані розсипи. Подивишся – скільки піщинок зібрано разом, і в той же час кожна з них сама по собі. Подує вітерець – віднесе частину піску, що лежить з краю подалі, дутиме вітер сильніше – рознесе пісок у сторони, поки хто-небудь не згребе його до купи. Буває так і в людських групах, спеціально організованих або тих, що виникли за певних обставин. Ніби всі разом, а в той же час кожна людина сама по собі. Немає „зчеплення” між людьми. В одному випадку вони прагнуть піти один одному назустріч, в іншому – не бажають знаходити загальних інтересів, спільної мови. Немає тут того стрижня, авторитетного центру, навколо якого відбувалося б об’єднання людей, де б кожен відчував, що він потрібний іншому і сам потребує уваги інших. А поки „піщаний розсип” не приносить ні радості, ні задоволення тим, хто його складає.

2 ступінь. „М’яка глина”. Відомо, що м’яка глина – матеріал, який порівняно легко піддається дії і з нього можна ліпити різні вироби. У руках хорошого майстра цей матеріал перетворюється на красиву судину, у прекрасний виріб. Але якщо до нього не докласти зусиль, то він може залишатися і простим шматком глини.

На цьому ступені помітніші зусилля по об’єднанню колективу, хоча це можуть бути тільки перші кроки. Не все виходить, немає достатнього досвіду взаємодії, взаємодопомоги, досягнення якої-небудь мети відбувається насилу. З’єднуючою ланкою часто є формальна дисципліна та вимоги старших. Стосунки в основному доброзичливі, хоча не скажеш, що хлоп’ята завжди бувають уважні один до одного, попереджувальні, готові прийти один одному на допомогу. Якщо це і відбувається, то зрідка. Тут існують замкнуті приятельські угрупування, які мало спілкуються між собою. Сьогодення хорошого організатора поки немає або він не може себе проявити, або просто йому важко, оскільки нікому підтримати його.

3 ступінь. „Мерехтливий маяк”. У морі, що штормить, мерехтливий маяк і початкуючому і досвідченому мореплавцеві приносить впевненість, що курс обраний правильно. Важливо тільки бути уважним, не втратити світлові сплески із виду. Відмітьте, маяк не горить постійним світлом, а періодично викидає пучки світла, ніби кажучи: „Я тут, я готовий прийти на допомогу”.

Колектив, що формується в класі, теж подає кожному сигнали „так тримати” і кожному готовий прийти на допомогу. У такій групі переважає бажання трудитися спільно, допомагати один одному, дружити. Але бажання – це ще не все. Дружба, взаємодопомога вимагають постійного горіння, а не поодиноких спалахів. У той же час у групі вже є на кого спертися. Авторитетні „доглядачі маяка” – актив. Можна звернути увагу й на те, що група виділяється серед інших груп своєю „несхожістю”, індивідуальністю.

Труднощі, що проте зустрічаються, часто припиняють діяльність групи. Недостатньо виявляється ініціатива, рідко вносяться пропозиції з поліпшення справ не тільки у себе в групі, але й у школі. Активність проявляється сплесками, і то не в усіх.

4 ступінь. „Яскраво-червоне вітрило”. Яскраво-червоне вітрило – символ спрямованості вперед, дружньої вірності, боргу. Тут живуть і діють за принципом „один за всіх і всі за одного”. Дружня участь та зацікавленість справами один одного поєднуються з принциповістю і взаємною вимогливістю. Командний склад парусника – знаючі та надійні організатори. До них ідуть за порадою, звертаються за допомогою. У більшості членів „екіпажа” виявляється відчуття гордості за колектив, всі переживають, коли когось спіткає невдача. Група живо цікавиться тим, як ідуть справи в сусідніх класах, загонах, іноді її члени приходять на допомогу, коли їх просять про це.

Хоча група згуртована, проте вона не завжди готова йти наперекір „бурям”, не завжди вистачає мужності визнати помилки одразу, але це положення може бути виправлене.

5 ступінь. „Факел, що горить”. Факел, що горить, – це живе полум’я, горючим матеріалом якого є тісна дружба, єдина воля, відмінне взаєморозуміння, ділова співпраця, відповідальність кожного не тільки за себе, але й за інших. Тут яскраво виявляються всі якості колективу, які характерні для „Яскраво-червоного вітрила”. Справжнім колективом можна назвати лише таку групу, яка не замикається у вузьких рамках хай і дружного, згуртованого об’єднання. Справжній колектив – той, де люди самі бачать, коли вони потрібні, і самі йдуть на допомогу; той, де не залишаються байдужими, якщо іншим групам погано.

Обробка отриманих даних. На підставі відповідей учнів соціальний педагог може визначити за п’ятибальною шкалою ступінь їх задоволеності своїм класним колективом, дізнатися, як оцінюють школярі його згуртованість, єдність у досягненні суспільно значущих цілей. Разом з тим вдається визначити учнів, які недооцінюють або переоцінюють (у порівнянні з середньою оцінкою) рівень розвитку колективістських відносин, задоволених і незадоволених ними.

 

3.5. Методика „Референтометрія” [2].

Мета: виявлення референтної групи школяра в класі.

Хід виконання. Соціальний педагог повинен скласти план індивідуальної бесіди зі школярем, основний зміст якої полягає в наступному. Соціальний педагог указує школяру, що він може познайомитися з деякими оцінками, які йому дали однокласники. Він питає, з чиєю б оцінкою (єдиною) випробовуваний хотів познайомитися. Після того, як учень назвав одного з однокласників, йому пропонується зробити ще один вибір товариша по навчанню. І нарешті, вже абсолютно остаточний, третій вибір. Ці три однокласники і складають ядро референтної групи для даного школяра.

Виявлення за допомогою вказаних методів референтної групи дає соціальному педагогові можливість визначити не тільки ставлення кожного учня до своїх однолітків, але і його ціннісні орієнтації: встановити ті якості його особистості, в оцінці яких він має потребу більшою мірою. Нарешті, референтометрія дозволяє в деякій мірі прогнозувати поведінку учня в певних ситуаціях. Припустимо, наприклад, що референтну групу для дитини складають учні з його ж класу. Отже, у колективі існує група хлоп’ят, думка яких дуже багато означає для цього школяра. Спираючись на їх підтримку, соціальний педагог зможе впливати на його поведінку, що особливо важливе в підлітковому віці, коли думка однолітків має для підлітка велику цінність.