Рівні соціально-педагогічної діагностики

Рівень діагностики	Методи дослідження	Описова функція педагогічного моделювання	Прогнозуюча функція пед-го моделювання
Компонентна діагностика	Зрізи окремих компонентів досліджува-ного об’єкту.	Окремі прояви і показники індивідуальних особливостей особи. Окремі характеристики соціально-педагогічного впливу.	Малодостовірний прогноз, заснований на інтуїції або досвіді
Структурна діагностика	Зрізи по декількох компонентах.	Зв’язки між окремими сторонами процесу або окремими проявами особи. Створення теоретичних моделей	Достовірність короткострокового прогнозу. У прогнозі як і раніше велике місце займає інтуїція.
Системна діагностика	Експеримент-тальні ситуації, генетичний метод.	Системи освіти і виховання. Функціонування соціально-педагогічної системи в часі, виявлення істотних зв’язків як усередині досліджуваного об’єкту, так і зовнішніх зв’язків. Створення імітаційних моделей.	Визначення різних зон розвитку особи і перспектив соціально-педагогічного процесу.
Прогнозу-вання	Прогностичні методи.	Екстраполяція виховного процесу. Імовірнісний прогноз вірності обраних засобів і шляхів досягнення соціально-педагогічних цілей.

 

Компонентна діагностика, початковий рівень соціально-педагогічної діагностики, володіє низькою практичною віддачею.

Щоб діагностична методика придбала практичне значення, її розробку слід продовжити.

Перехід на рівень структурної діагностики ускладнює завдання соціального педагога. Від визначення станів окремих компонентів соціально-педагогічного процесу він повинен встановити зв’язки між ними. Іншими словами, на даному рівні визначається структура процесу, а, отже, з’являється можливість висувати гіпотези, що виявляють різні ступені залежності між окремими компонентами і характеристиками соціально-педагогічного процесу.

На цьому рівні на зміну квантифікації, угрупуванню, визначенню частот приходять способи аналізу, що дозволяють підтвердити або спростувати наявність залежності між участю в діяльності та її соціально-педагогічною результативністю, правильністю обраних умов формування окремих сторін особи.

Розроблена на цьому рівні діагностична система включає скорочену кількість параметрів (деякі з початкових відкинуті, як неістотні, інші об’єднані в узагальнені параметри). Отже, вона вже ближче до практичного застосування. Проте, тільки на наступному рівні вона набуває контурів завершеності.

Рівень системної діагностики дозволяє визначати функції окремих сторін соціально-педагогічного процесу як цілісного системного явища, а також функцію розвитку цього процесу. На даному рівні не тільки встановлюється повна картина зв’язків між окремими компонентами, але й ставитися завдання виявлення взаємозв’язків різних соціально-педагогічних підсистем.

Соціально-педагогічна діагностика, що поєднує зрізуванні дослідження з протяжним в часі спостереженням, дозволяє об’єктивно простежувати, як розгортається ланцюжок соціально-педагогічних ситуацій від ухвалення мети до досягнення кінцевого результату. При цьому фіксуються як зовнішні прояви діяльності соціальних педагогів, так і особові індивідуальні особливості взаємодії учасників соціально-педагогічного процесу, що виявляються не тільки в сукупності їх спільній діяльності, але і в сукупності їх відносин.

На системному рівні розробка діагностичної методики завершується. Останній рівень, рівень прогнозування, означає застосування методики в практичних цілях.

На жаль, цей рівень, на якому соціально-педагогічна теорія і соціально-педагогічна діагностика утворюють систему, що розвивається, ще слабо розроблений. На всіх рівнях соціально-педагогічна діагностика виконує певну функцію, достатню для досягнення обмежених цілей. Вибір рівня аналізу соціально-педагогічного явища залежить тільки від того, який результат хоче отримати соціальний. У одних ситуаціях соціальному педагогові потрібна одномоментна експрес-діагностика соціально-педагогічної ситуації, в інших – необхідно провести тривале вивчення результативності соціально-педагогічного процесу. Ці завдання припускають і різні рівні соціально-педагогічної діагностики.

На будь-якому з перерахованих рівнів аналізу соціально-педагогічних явищ діагностика не може існувати поза створенням моделей.

Соціально-педагогічна діагностика, здійснювана на нижчих рівнях, будується на спрощених моделях. Чим вище рівень складності соціально-педагогічної діагностики, тим більше структурних елементів додається у модель.

Тому діагностика, яка здійснюється на основі ретрогенетичного і прогностичного моделювання, висуває проблему соціально-педагогічного моделювання як особливу область соціально-педагогічного процесу.

Моделювання в соціально-педагогічній діагностиці виконує дві функції: об’єктивно-істинного віддзеркалення і конструктивно-техничну. Перша функція сприяє отриманню знань, що відображають соціально-педагогічну дійсність, її закономірності і зв’язки. Друга – пов’язана з таким ідеальним конструюванням соціально-педагогічного процесу, який відповідав би нашим ідеальним уявленням про нього.

Усі рівні діагностики припускають теоретичні моделі, оскільки навіть компонентна діагностика спирається на уявлення про структуру окремих компонентів педагогічного процесу. Створення ідеальних, нормативних моделей, що виконують другу функцію, вимагає від соціального педагога розуміння всього об’єкту, що вивчається, як системи. Тому нормативне моделювання може починатися з рівня системної діагностики. Нарешті, на прогностичному рівні діагностична система стає засобом моделювання.

При розгляді соціально-педагогічної діагностики як особливої галузі соціально-педагогічного знання слід виходити з того, що її рівень визначається ступенем оснащеності такими методами теоретичного або практичного дослідження, які дозволяють описувати реальні процеси, що передбачаються, за допомогою логіко-мовних символів. А це означає появу індикатора рівня розвитку діагностики.

Точність наукової інформації залежить від наступних критеріїв.

1. Достовірність. Процес вимірювання є тим більше достовірним, чим слабкіше вплив випадкових чинників і ніж більш постійні результати він дає. Перевірка відбувається шляхом отримання результатів, що узгоджуються. Ця узгодженість даних дає соціальному педагогові упевненість в тому, що результати дійсні.

2. Об’єктивність. Кожне вимірювання допускає певний ступінь суб’єктивності. Існують статистичні методи для визначення ступеня об’єктивності вимірювання. Але в цілому об’єктивність вимірювання визначається шляхом оцінки достовірності, оскільки вважається, що достовірність методики обумовлена її об’єктивністю.

Суть об’єктивності полягає в мінімізації впливу на результати яких-небудь суб’єктивних думок.

3. Валідність. В даному випадку оцінюється, чи вимірюється дана характеристика або, навпаки, вимірювання відображає вплив інших чинників, тобто валідність інструменту вимірювань оцінюється залежно від ступеня відповідності результатів іншим фактам. Таким чином, валідність встановлюється щодо результатів використання іншого інструменту вимірювань.