Вопрос 5. Значение судебной практики для развития гражданского права.

Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які розробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування моральної шкоди, відшкодування шкоди, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, тощо).

Рішення суду з конкретної справи мають обов'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і не є джерелом права. В літературі висловлюються і протилежні думки. Окремі автори вважають, що сьогодні є всі підстави вважати джерелом права судовий прецедент.

Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України.

Водночас судова практика тісно пов'язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку врегульовуються відносини, що до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК України 1963 р. не містив положень щодо відшкодування витрат, яких особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Тому, у ЦК України в главі "Недоговірні зобов'язання" з'явився окремий параграф "Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення".

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повного є чинна норма, виявити прогалини, неточності, протиріччя, що закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.

Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України.

Питання щодо правової природи постанов Пленуму Верховного Суду було досить дискусійним в юридичній літературі. Якщо одні автори розглядали роз'яснення вищих судових органів як джерело права, оскільки тлумачення закону в них мало офіційний характер і було складовою частиною правової норми, яка роз'яснювалася, то прихильники іншого погляду вважали, що постанови Пленуму не створюють норми права, а лише роз'яснюють чинні закони, оскільки загальнообов'язковість акта сама по собі не свідчить про нормативність його змісту.

Проведення судової реформи зумовило певні зміни у компетенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду України давав роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, що у разі необхідності визнавав нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів. Крім того, згідно зі ст. 44 цього ж закону пленум вищого спеціалізованого суду мав право надавати роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішені справ відповідної судової юрисдикції.

Аналізуючи наведені норми, фахівці дійшли однозначного висновку, що роз'яснення Пленуму ВСУ, пленумів вищих спеціалізованих судів Україні не є обов'язковими для застосування при розгляді справ відповідними судами нижчого рівня.

У ст. 32 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" прямо зазначено, що Вищий спеціалізований суд "дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції".5 Таким чином, роз'яснення вищих спеціалізованих судів носять рекомендаційний характер.

Більшість цивілістів вважають, що ці роз'яснення необхідно розглядати як форму тлумачення чинного законодавства, що застосовується судами.

Правова норма та її тлумачення - різні явища. Якщо тлумачення визнавати частиною тієї норми, яка підлягає тлумаченню, то тим самим відкривається можливість зміни норми шляхом її тлумачення.

Важливі питання розглядалися в таких постановах Пленуму Верховного Суду України.

Постанови Пленуму Верховного Суду публікуються в окремих збірниках і в періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Юридичний вісник" та ін.).

Отже, судова практика має важливе значення в тлумаченні, удосконаленні та застосуванні цивільного законодавства.