Лекція 8. Сечово-статевий апарат

Лекція 8. Сечово-статевий апарат

Зміст	Сечовидільна система, нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник, чоловіча статева система, жіноча статева система
Ключові поняття	Нирка, сечівник, сечовий міхур, сечовід, статева система.
Мета та завдання	Вивчити будову нирок і сечовивідних шляхів. Показати зв’язок структури і функції органів сечоутворення. Засвоїти анатомію чоловічих і жіночих статевих органів.
План заняття
1. Сечова система 2. Статеві системи
		Питання для самоконтролю
	Питання для обговорення
	Висновки
	Запам’ятай

Органи сечовидільної системи, які забезпечують утворення та виділення з організму сечі, в якій містяться кінцеві продукти обміну речовин, і статеві органи, з якими пов’язано виконання функції роз­множення, розглядаються, як правило, в рамках єдиного сечово-статевого апарату (apparatus urogenitalis), оскільки в них загальні джерела розвитку, вони анатомічно тісно зв’язані між собою, мають загальні вивідні протоки (наприклад, у чоловіків сечівник служить одночасно для виведення сечі і статевих клітин).

Сечова система

До органів сечової системи відносяться нирки, в яких відбувається утворення сечі, а також сечоводи, сечовий міхур та сечівник, які призначені для виведення сечі з організму і носять назву сечовивідних шляхів (рис. 60).

Н и р к и

Нирка (ren) є парним органом. Вона розміщується заочеревинному просторі праворуч і ліворуч від хребтового стовпа, приблизно на рівні від 11-го грудного хребця до 3-го поперекового. Права нирка лежить дещо нижче за ліву, що пов’язано з правобічним положенням печінки.

Нирка має бобоподібну форму. В неї розрізняють передню і задню поверхні, два краї – присередній і бічний, а також верхній і нижній кінці. Передня поверхня нирки є більш опуклою, ніж задня. Верхній кінець нирки, як правило, товще, за нижній. До нього прилягає надниркова залоза. Бічний край нирки утворює опуклість, в той час як присередній має вирізку, в якій розміщуються ворота нирки. Вони ведуть до порожнини, що знаходиться в середині нирки і має назву

ниркової пазухи. Через ворота проходять кровоносні і лімфатичні судини, а також нерви. З воріт виходить сечовід. Спереду кожна нирка покрита серозною оболонкою, очеревиною.

 

 

Рис. 60. Сечові органи (вигляд спереду).

Ззовні нирка має фіброзну капсулу, яка щільно прилягає до паренхіми самої нирки. Назовні фіброзної капсули знаходиться шар жирової клітковини, що складає жирову капсулу нирки. Вся нирка разом з жировою капсулою оточена фасцією, що відіграє важливу роль у фіксації нирки. Ниркова фасція тісно зв’язана як з жировою, так і з фіброзною капсулою нирки і переходить безпосередньо у фасцію черевної порожнини, що знаходиться під очеревиною. У фіксації нирки важливу роль відіграють також кровоносні судини і внутрішньочеревний тиск.

Внутрішня будова нирки. У нирці розрізняють кіркову речовину, що утворює зовнішній шар товщиною до 4 мм, і мозкову речовину, яка розташована всередині нирки і складається з 10-15 ниркових пірамід (рис. 61). Кіркова речовина містить ниркові тільця, де відбувається утворення первинної сечі. Вона проникає між пірамідами у вигляді ниркових стовпів. Мозкова речовина побудована переважно з канальців, по яких відтікає сеча.

 

Рис. 61. Права нирка (лобовий розтин, вигляд ззаду).

Кожна з пірамід своєю основою повернута до зовнішньої поверхні нирки, а верхівкою до середини. Верхівка піраміди називається нирковим сосочком. Тут є численні отвори, через які сеча поступає в малу ниркову чашечку, що знаходиться у нирковій пазусі. Малі ниркові чашечки у кількості, рівній кількості пірамід, зливаючись між собою, утворюють дві-три великі ниркові чашечки, які розташовані також в межах ниркової пазухи. Великі ниркові чашечки утворюють ниркову миску, яка звужується і переходить у сечовід.

Таким чином, ниркова миска разом з малими і великими нирковими чашечками є початковими відділами сечовивідних шляхів.

Стінка ниркової миски, зокрема малих і великих ниркових чашечок, складається з трьох оболонок – слизової, м’язової та зовнішньої сполучнотканинної, що свідчить про приналежність їх до типових трубчастих органів.

Слизова оболонка вистелена перехідним епітелієм, що лежить на базальній мембрані. Епітеліоцити з’єднані між собою щільними контактами, а їх плазмолема утворює інвагінації. Перехідний епітелій не пропускає воду і солі. Власна пластинка слизової оболонки побудована з пухкої сполучної тканини, яка переходить у підслизову основу. У слизовій оболонці відсутня м’язова пластинка.

М’язова оболонка складається з внутрішнього поздовжнього і зовнішнього колового шарів гладеньких міоцитів. У ділянці склепіння малих ниркових чашечок, що охоплюють ниркові сосочки, є тільки колові пучки гладеньких міоцитів. Вони утворюють своєрідні м’язи-замикачі склепіння малих чашечок. У цій ділянці стінки чашечок є багато нервових волокон та кровоносних судин. Усі ці структури формують склепінний апарат нирки, що регулює кількість сечі, яка виділяється з сечових проток у малі ниркові чашечки, а також запобігає зворотному витіканню сечі з чашечок у сечові протоки. Завдяки ритмічному скороченню поздовжніх і колових пучків м’язової оболонки малих і великих ниркових чашечок, а також ниркової миски, періодично та послідовно звужуються і розширюються їх просвіти. Такі перистальтичні хвилі виводять сечу з ниркової миски у сечовід упродовж 6-8 хвилин.

Зовнішня оболонка ниркової миски побудована з пухкої сполучної тканини.

Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. Нефрон представляє собою систему звивистих і прямих канальців різного діаметру, з якими зв’язані ниркові тільця (рис. 63). Первинна сеча, що утворюється у ниркових тільцях по мірі просування по канальцям нефрона концентрується і виводиться з нирки. В кожній нирці нараховується приблизно до 1 млн. нефронів.

 

 

 

Рис. 62. Нирка: взаєморозташування кровоносних і

Лімфатичних судин.

Ниркове тільце складається з клубочка кровоносних судин і кап­сули клубочка. Остання побудована з плоских епітеліальних клітин (подоцитів), які впритул прилягають до стінки кровоносних капілярів. Через стінку капілярів і епітеліальні клітини у порожнину капсули фільтрується майже вся плазма крові, за винятком білків. Цей фільтрат і складає первинну сечу. Утворенню її сприяє високий кров’яний тиск у капілярах клубочка, який в середньому складає 70-90 мм рт. ст., у той час як у звичайних капілярах він не перевищує 25 мм рт. ст.. Високий тиск обумовлений особливою будовою судинного русла нирки.

Артеріальна кров поступає в нирку по нирковій артерії. Всере­дині нирки вона ділиться на чотири-п’ять гілок, які проходять між пі­рамідами і носять назву міжчасткових артерій (рис. 62). У ділянці основи пірамід від міжчасткових артерій відходять дугові артерії, які прямують на межі між кірковою і мозковою речовинами. Від дугових артерій, в свою чергу, відходять міжчасточкові артерії, які направ­ляються у кіркову речовину, і прямі артерії – у мозкову речовину. Прямі артерії розгалужуються у мозковій речовині на капіляри, які оплітають канальці нирки, а міжчасточкові артерії – на приносні ар­теріоли, які направляються до ниркових тілець, де утворюють клубоч­ки капілярів. Кров з капілярів ниркового тільця збирається у виносні артеріоли. Останні прямують до канальців нефрона, утво­рюючи навколо них вторинні капілярні сітки. Діаметр виносної артеріоли приблизно в 2 рази менше діаметра приносної артеріоли. Це і створює необхідні умови для високого тиску в капілярах ниркового тільця. Кров, що відтікає від канальців збирається спочатку у дрібні, а потім у великі венозні судини. Венозні судини повторюють хід артеріальних судин і мають такі ж самі назви.

 

 

 

 

Рис. 63. Будова і кровопостачання нефрона.

 

 

З ниркового тільця первинна сеча поступає спочатку в проксимальний відділ нефрона, потім у петлю нефрона, яка заходить у мозкову речовину, а з неї – в дистальний відділ нефрона. Всі частини нефрона побудовані з канальців різного діаметру, стінка яких утворена одношаровим епітелієм. Через стінку канальців нефрона відбувається резорбція (повертання в кровоносне русло) з первинної сечі великої кількості води, глюкози, частково солей та інших речовин. В результаті процесів резорбції утворюється вторинна (або остаточна) сеча з високою концентрацією речовин, що підлягають виведенню з організму (сечовини, аміаку та ін.).

З дистального відділу нефрона сеча по збиральним трубочкам поступає в сосочкові протоки, які закінчуються на верхівці пірамід. В середньому за добу виділяється 1,5-2 л сечі.

 

С е ч о в о д и

Сечовід (ureter) є безпосереднім продовженням ниркової миски і служить для проведення сечі від нирки до сечового міхура. Він пред­ставляє собою трубку, сплющену в передньозадньому напрямку, дов­жиною приблизно до 30 см. Стінка сечоводу, як і всіх порожнистих органів, складається з трьох оболонок: внутрішня – слизова, яка є продовженням слизової оболонки ниркової миски, середня – м’язова, побудована з гладенької м’язової тканини, зовнішня – адвенти­ціальна, що утворена сполучною тканиною. Сечовід проходить по задній стінці черевної порожнини вниз і присередньо. До сечового мі­хура обидва сечоводи підходять ззаду.

С е ч о в и й м і х у р

Сечовий міхур (vesіca urinaria) – порожнистий орган місткістю приблизно 500-700 мл. Однак, величина його, також як і місткість, може значно коливатися залежно від індивідуальних особливостей організму. Коли сечовий міхур порожній, він розміщується позаду лобкового симфізу, коли ж наповнений, відсувається головним чином догори, причому верхівка піднімається вище лобкового краю лобко­вого симфізу.

У сечовому міхурі розрізняють дно, яке повернуте вниз і назад по напрямку до прямої кишки (у чоловіків) або піхви (у жінок), його верхню частину – верхівку і тіло, що складають середню частину (рис. 64). Сечовий міхур покритий очеревиною зверху і ззаду. Спе­реду між сечовим міхуром і лобковим симфізом знаходиться перед­міхуровий простір, який заповнено пухкою клітковиною, що дозволяє міхуру розширюватися при наповнені.

Стінка сечового міхура складається з слизової, м’язової і зовнішньої оболонок. Між ними у великій час­тині стінки знаходиться підслизова основа.

Слизова оболонка має численні складки, які при наповненні сечового міхура згладжуються На внутрішній по­верхні дна сечового міхура є три отвори: два сечоводів і внутрішній отвір сечівника. Між ними ділянка стінки міхура позбавлена під­слизової основи, і слизова оболонка зростається з м’язовою. Він немає складок і носить назву трикутника сечового міхура.

М’язова оболонка побудова­на з гладенької м’язової тканини, яка в ділянці виходу з сечового мі­хура сечівника розміщується циркулярними пучками, утворюючи його внутрішній сфінктер. М’язові пучки розташовані трьома шарами, переплетеними між собою, а саме зовнішній поздовжній шар, середній коловий шар і внутрішній поздовжній шар. Переплетення м’язових пучків сечового міхура сприяє рівномірному скороченню його стінок при сечовипусканні.

 

Рис. 64. Сечовий міхур.

У ділянці трикутника сечового міхура є суцільна м’язова пластинка, яка називається м’язами трикутника сечового міхура і складається з поверхневого та глибокого м’язів трикутника. Частина пучків цих м’язів переходить у зовнішній м’язовий шар сечоводів у ділянці їх внутрішньостінкової частини. Позаду частина поперечних пучків м’язів трикутника сечового міхура потовщується і у вигляді валика розташована між двома вічками сечоводів, тому слизова оболонка над цим валиком утворює міжсечовідну складку.

Найпотужнішим є середній коловий шар гладких м’язів, який в ділянці внутрішнього вічка сечівника разом з коловим м’язовим шаром сечівника утворює внутрішній м’яз-замикач сечівника. Цей м’яз відкривається довільно. Крім цього, є ще посмугований зовнішній м’яз-замикач сечівника, він є вольовим, належить до м’язів сечово-статевої ділянки промежини. Пучки внутрішнього м’язового шару сечового міхура у вигляді замикачів оточують вічко сечоводів. Скорочення цих м’язів, а також косий напрямок кінцевих відділів сечоводів у стінці сечового міхура та заслінки слизової оболонки запобігають зворотній течії сечі з міхура в сечоводи. При скороченні м’язової оболонки сечовий міхур випорожнюється, сеча виводиться назовні через сечівник. Тому м’язову оболонку сечового міхура називають м’язом-випорожнювачем міхура.

Зовнішньою оболонкою верхньо-задньої і частково бічних поверхонь сечового міхура є серозна оболонка з підсерозним прошарком. Інші частини сечового міхура вкриті адвентиційною оболонкою, яка побудована з волокнистої сполучної тканини.

Із сечового міхура сеча виводиться назовні по сечівнику. Він має виражені статеві відміни і тому розглядається разом із статевими органами.

1. Опишіть топографію нирок. 2. Опишіть зовнішню будову нирки. 3. Які ви знаєте оболонки і фасції нирки? 4. Опишіть внутрішню будову нирки. 5. З яких структурних компонентів складається кіркова речовина нирки? 6. З яких структурних компонентів складається мозкова речовина нирки? 7. Які структури оточують кожну ниркову піраміду і яке їх функціональне призначення? 8. Що є структурно-функціональною одиницею нирки? 9. Опишіть будову нефрона і розташування його частин у паренхімі нирки. 10. Дайте морфофункціональну характеристику нирковим тільцям. 11. Опишіть механізм утворення первинної сечі. 12. Дайте морфофункціональну характеристику канальцям нефрона. Опишіть механізм утворення вторинної сечі. 13. Які структурно-функціональні особливості крово­обігу в нирці, зокрема у нефроні? 14. Опишіть будову ниркових чашечок і ниркової миски. Які ви знаєте варіанти форми ниркової миски? 15. Опишіть топографію сечоводів. 16. З яких оболонок побудована стінка сечоводу? 17. Опишіть топографію сечового міхура. 18. З яких частин складається сечовий міхур? 19. З яких оболонок побудована стінка сечового міхура? 20. Де розташований трикутник сечового міхура? Які особливості будови стінки сечового міхура у цьому місці?

Статеві системи

Чоловічі статеві органи

До внутрішніх чоловічих статевих органів відносяться яєчко, над’яєчко, сім’явиносна протока, пухирчаста залоза, передміхурова залоза, цибулинно-сечівникова залоза, сім’явипорскувальна протока, а до зовнішніх – калитка і статевий член (рис. 65).

 

 

Рис. 65. Чоловіча сечова і статева система.

Я є ч к о

Яєчко (testis) є чоловічою статевою залозою, в якій виробляють­ся чоловічі статеві клітини – сперматозоїди. Це парний орган. Яєчко первинно розвивається в черевній порожнині, а потім переміщується вниз, проходить через пахвинний канал і опускається в калитку.

Ззовні яєчко має щільну волокнисту капсулу, що називається біл­ковою оболонкою, яка у заднього краю утворює потовщення – середостін­ня яєчка (рис. 66). Від середостіння всередину яєчка відходять від­ростки, які розділяють його паренхіму на часточки, кількість яких до­рівнює 100-250. Часточка яєчка містить звивисті і прямі сім’яні ка­нальці. У звивистих канальцях, що розміщуються в периферійних від­ділах кожної частки, відбувається утворення чоловічих статевих клі­тин.

У статевозрілих чоловіків стінка звивистих сім'яних канальців складається з трьох шарів - ба­зального, міоїдного і волокнистого. Ба­зальний шар вистелений зсередини сперматогенним епітелієм, що розташований на базальній мембрані товщиною 75-80 нм. Цей шар містить густу сітку колагенових волокон. Міоїдний шар побудований з міоїдних клітин, що містять активні мікрофіламенти. Ці клітини, що періодично скорочуються, забезпечують виведення сперматозоїдів зі звивистих сім'яних канальців. Зов­нішній волокнистий шар утворений з пухкої сполуч­ної тканини - густої сітки колагенових волокон. У зов­нішній частині цього шару є багато клітин фібробластичного ряду. В сполучній тканині, що оточує звивисті сім'яні канальці, є густа сітка гемокапілярів і лімфокапілярів, які забезпечують клітини сперма-тоген­ного епітелію поживними речовинами.

Клітини, що вистеляють звивисті сім'яні канальці, складаються з двох популяцій - підтримуючих клітин (сустентоцитів, або клітин Сертолі) і сперматогенних клітин. Клітини сперматогенного епітелію перебувають на різних стадіях розвитку. Підтримуючі клітини мають конусоподібну форму. Основи сустентоцитів розміщені на базальній мембрані; їх вершини (апікальні частини) досягають просвіту каналь­ців. У заглибині плазмолеми бічних поверхонь клітин Сертолі зану­рені сперматогенні клітин; що дозрівають. Між сусідніми підтри­мую­чими клітинами утворюються щільні замикальні контакти, які є ос­новним елементом гематотестикулярного бар'єра. Вони розмежо­вують вміст звивистих сім'яних канальців на два поверхи: зовнішній - базальний і внутрішній – алюменальний

 

 

Рис. 66. Будова яєчка, над’яєчка та звивистого канальця.

 

У базальному поверсі розміщені сперматогонії і прелептонемні сперматоцити, що генетично не відрізняються від інших клітин орга­нізму. Ці клітини отримують поживні речовини безпосередньо з ге­момікроциркуляторного русла. В алюменальному поверсі розташо­вані сперматогенні клітини на різних стадіях мейозу - сперматоцити першого і другого порядку, сперматиди, сперматозоїди. Ці клітини генетично відмінні від соматичних клітин і живляться сустентоци­тами (клітинами Сертолі). Отже, підтримуючі клітини утворюють мікрооточення для сперматогенних клітин. Окрім того, клітини Сер­толі здатні фагоцитувати неповноцінні статеві клітини та їх фраг­менти. Під впливом фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) гіпофіза (фолітропіну) підтримуючі клітини (сустентоцити) синтезують андро­гензв'язуючий білок (АЗБ), що переносить чоловічі статеві гормони до сперматогенних клітин. Окрім того, ці клітини продукують низку біологічно активних ре­човин (інгібін, трансферин, інсуліноподібний фактор росту, стимулятор проліферації сперматогоній тощо), які ре­гулюють процеси сперматогенезу.

Сформовані сперматозоїди відокремлюються від підтримуючих клітин (клітин Сертолі) і потрапля­ють у просвіт звивистих сім'яних канальців, заповне­них рідиною, що виробляється клітинами Сертолі. Сперматозоїди рухаються зі швидкістю приблизно 3,5 мм/хв. Рух сперматозоїда в жіночих статевих шляхах у напрямку до яйцеклітин обумовлений хемотаксисом на дію її гормонів. Сперматозоїди збе­рі­гають життєздатність у жіночих статевих шляхах упродовж 1-2 діб.

Тривалість сперматогенезу в людини складає приблизно 64-75 днів. Кількість сперматозоїдів, що утворюються, дуже велика. В 1см³ сперми міститься приблизно 100 млн. клітин, а під час одного сім'яви­порскування виділяється приблизно 300-400 млн. сперматозоїдів.

Всі звивисті канальці кожної часточки з’єднуються у загальну вивідну протоку – прямий каналець. Прямі канальці, після виходу з часточок, з’єднуються між собою і в ділянці середостіння утворюють сітку яєчка.

В яєчках виробляються також статеві гормони, які виводяться в кров і визначають розвиток вторинних статевих ознак організму.

Н а д ’ я є ч к о

Над’яєчко (epididymis) розташоване уздовж заднього краю яєчка. Тіло та хвіст над’яєчка утворює над’яєчкова протока, яка має ряд вигинів і переходить у сім’явиносну протоку.

Яєчко разом зі своїми оболонками і над’яєчком лежить у ка­литці, яка представляє собою мішкоподібний виріст шкіри переднього відділу промежини.

Отже, чоловічі статеві клітини – сперматозоїди утворюються тільки у звивистих сім’яних канальцях яєчка. Прямі сім’яні канальці яєчка і протока над’яєчка є сім’явиносними шляхами.

Важливу форму чоловічої неплідності являє собою випадки, коли сперма містить дуже мало (олігоспермія) або практично не міс­тить (азооспермія) живих сперматозоїдів. Метод лікування полягає у застосуванні інтрацитоплазматичної ін'єкції сперматозоїда. При цьому єдиний сперматозоїд, отримані з будь-якого сегмента чолові­чого сім'явиносного шляху, ін'єктується у цитоплазму яйцеклітини (метод внутрішньоплазматичної ін'єкції сперматозоїда). Такий підхід дає подружнім парам альтернативу застосування донорської сперми для екстракорпорального запліднення.

 

Рис. 67. Злиття сім’явиносної протоки з вивідною протокою пухирчастої залози.

 

У сім’явиносній протоці виділяють 4 частини. Найкоротшою є її початкова калиткова частина, що проходить позаду яєчка присе­ред­ньо від над’яєчка. Канатикова частина піднімається догори у складі сім’яного канатика присередньо від його судин, досягаючи поверх­невого пахвинного кільця. До складу сім’яного канатика, крім сім’явиносної протоки, входять яєчкова артерія, яка живить яєчко, ло­зоподібне сплетення, лімфатичні судини, що ідуть від яєчка, артерії і вени сім’явиносної протоки та нерви. Пахвинна частина проходить у пахвинному каналі. Вийшовши з пахвинного каналу через глибоке пахвинне кільце, сім’явиносна протока опускається по бічній стінці таза вниз і назад заочеревинно до злиття з вивідною протокою пухир­частої залози. Цей кінцевий відділ сім’явиносної протоки називається тазовою частиною.

Загальна довжина сім’явиносної протоки досягає 50 см. Стінка її побудована з трьох оболонок: слизової, м’язової і адвентиціальної.

 

Рис. 68. Розташування залоз у передміхуровій залозі.

 

Передміхурова залоза складається з двох часток: правої та лівоїчастки передміхурової залози, котрі на поверхні залози розмежовані неглибокою борозною. Кожна частка складається з чотирьох часточок відповідно до роз­ташування проток і сполучної тканини:

- нижньозадня часточка;

- нижньобічна часточка;

- верхньоприсередня часточка;

- передньоприсередня часточка.

За гістологічними ознаками ці часточки називають відповідно периферійними, центральними і перехід­ними зонами.

Ділянка залози, що виступає на задній поверхні її основи, нази­вається перешийком (спайкою) перед­міхурової залози. Цю ділянку пе­редміхурової залози також називають середньою часткою. У старе­чому віці у багатьох чоловіків середня частка може гіпертрофува­тися (доброякісна гіперплазія передміхурової залози). При цьому сечівник стискається, що приводить до затрудненого сечовипускання, навіть до повного його припинення. Частина тканини передміхурової залози, що оточує сечівник, називається навколосечівниковою залозистою зо­ною.

Зовні передміхурова залоза вкрита сполучнотка­нинною капсу­лою капсулою передміхурової зало­зи, у складі якої є багато гладких міоцитів. Від капсули усередину залози відходять численні сполучно­тканинні перегородки. Передмі­хурова залоза складається з залозистої тканини, що утворює її паренхіму (рагепскута), і гладкої м'язової тка­нини - м'язової речовини. У передній ділянці передміхурової залози мало залозистої тканини, тут переважають пучки гладких м'язів, що колоподібно оточують чоловічий сечівник. Ці м'язи разом з м'язовими пучками стінки дна сечо­вого міхура беруть участь в утворенні внут­рішнього м'яза-замикача сечівника. Строма залози представле­на м'язово-еластичними елементами, що у чоловіків першого періоду зрілого віку (22-35 років) складає приблизно третину від усієї маси органа. Прошарки пухкої сполучної тканини разом з радіально орієн­то­ваними пучками гладких міоцитів утворюють пере­городки, що ото­чують кінцеві відділи слизових залоз. Скорочення гладких міоцитів у момент еякуляції сприяє виведенню секрету з цих залоз.

Паренхіма передміхурової залози складається з 30-60 окремих альвеолярно-трубчастих слизових передміхурових залоз, розта­шова­них у задній і бічній ділянках органа. Проточки передміхурових залоз відкриваються в передміхурову частину чоловічого сечівника. Усі пе­редміхурові залози розташовані трьома групами. Перша група залоз кільцеподібно розміщена у слизовій оболонці сечівника - це залози слизової оболонки, або навколосечівникові залози. Друга група залоз міститься у пухкій сполучній тканині навколо сечівника - це підсли­зові залози, або залози підслизової основи. Третя група залоз, що фор­мує власне парен­хіму передміхурової залози, називається головними залозами, або периферійною частиною передміхурової залози.

Кінцеві секреторні відділи залоз утворені двома типами епіте­ліоцитів - високими призматичними клі­тинами, що виробляють сли­зовий секрет, і вставними (базальними) клітинами, розміщеними між основами призматичних епітеліоцитів.

Білуватий рідкий секрет передміхурової залози зі специфічним запахом має слаболужну реакцію і міс­тить ферменти (кислу фосфа­тазу, діастазу, протеазу і фібринолізин). Секрет стимулює рухливість спер­матозоїдів. Рівень секреторних процесів регулюється андроге­нами. У чоловіків похилого і старечого віку секрет іноді накопи­чується у просвіті залоз у вигляді амілоїдних тілець (в їх складі є білки, нуклеїнові кисло­ти, холестерол, фосфорнокислий кальцій), які шляхом вапнування перетворюються в камінці передміхурової залози діаметром до 2 мм.

 

Зовнішні статеві органи

К а л и т к а

Калитка (scrotum) має вигляд невеликого відвислого донизу шкірно-фасціального мішка, розташованого за коренем статевого члена, що містить яєчка та над'яєчка (рис. 69, 70). Шкіра калитки тонка, ніжна, пігментована, утворює складки і легко розтягується, вкрита рідким волоссям, містить потові і сальні залози. Шов калитки проходить по її середині в стріловій площині, продовжується по­переду на нижню (задню) поверхню статевого члена, а позаду доходить до відхідника. Калитка виконує функцію фізіологічного термостата, що підтримує температуру яєчка на дещо нижчому рівні порівняно з температурою тіла. Це необхідна умова нормального сперматогенезу.

Стінка калитки складається з семи шарів, які при­йнято називати оболонками яєчка, вони є похідними відповідних шарів передньої стінки живота:

- шкіра;

- м'ясиста оболонка, скла­дається з м'ясистого м'яза і зростається зі шкірою; вона є похідною підшкірної сполучної тканини пахвинної і промежинної ділянок;

- зовнішня сім'яна фасція, яка є похідною поверхневої обгорталь­ної фасції живота;

- фасція м'яза-підіймача яєчка, яка є продовженням власної фасції зовнішнього косого м'яза живота;

- м'яз-підіймач яєчка, який є похідним внутрішнього косого і попе­речного м'язів живота;

- внутрішня сім'яна фасція, яка є похідною поперечної фасції жи­вота;

 

Рис. 69. Оболонки яєчка і сім’яного канатика.

 

- піхвова оболонка яєчка, яка складається з пристінкової і нутроще­вої пластинок. Пристінкова пластинка зростається з внутріш­ньою сім'яною фасцією, а нутрощева пластинка - з білковою оболон­кою яєчка і з над'яєчка. Піхвова оболонка яєчка є похідною очере­вини.

Калитка розділена на дві окремі камери перегород­кою калитки, у кожній з яких міститься одне яєчко.

Калитка у хлопчиків-немовлят маленька, шкіра зморщена зав­дяки добре розвинутій м'ясистій обо­лонці. Інтенсивний ріст калитки відбувається під час статевого дозрівання.

С т а т е в и й ч л е

Статевий член (penis) – копулятивний орган. Всередині нього проходить сечівник, що у чоловіків одночасно слугує для виділення сечі і для викиду сім’яні.

У чоловічому статевому члені розрізняють корінь, тіло і головку. Тіло члена має дві поверхні: верхню, більш широку, яка називається спинкою, і нижню, більш вузьку, уретральну, з боку якої знаходиться сечівник. Форма головки дещо конусоподібна. На ній знаходиться зовнішній отвір сечівника у вигляді поздовжньо розташованій щілини. Ззаду від головки є звужене місце – шийка. У ділянці головки шкіра статевого члена утворює складку, яка називається крайньою плоттю (рис. 70, 71).

Рис. 70. Статевий член і калитка (вигляд спереду).

Статевий член утворений двома печеристими тілами і одним губчастим тілом, що оточує сечівник. Губчасте і печеристі тіла по­криті фасцією і шкірою. Крім того, кожне тіло має власну білкову оболонку, від якої всередину нього відходять перекладини, які обме­жують невеликі порожнини, що вистелені ендотелієм. Під час ерекції ці порожнини заповнюються кров’ю. В залежності від ступені їх наповнен­ня щільність статевого члена та його величина змінюються. Губчасте тіло має розширення, з яких одне утворює головку члена, а інше, в ділянці кореня, - його цибулинну частину. Статевий член при­кріплюється до лобкового симфізу за допомогою зв’язки. Друга зв’язка іде від білої лінії живота і охоплює печеристі тіла з боків.

 

 

Рис. 71. Будова статевого члена.

С е ч і в н и к

Сечівник (urethra masculina) має довжину до 18 см і розділяється на три частини: передміхурову, перетинчасту і губчасту.

Передміхурова частина сечівника – це відділ сечівника, який проходить через передміхурову залозу. У передміхурову частину від­криваються сім’явипроскувальні протоки і численні протоки перед­міхурової залози.

Перетинчаста частина сечівника є найкоротшою. Вона прохо­дить через сечово-статеву діафрагму, яка утворена м’язовими волок­нами, що розташовані між нижніми гілками лобкових і гілками сід­ничних кісток, і покрита ззовні та зсередини фасцією.

Губчаста частина сечівника, як свідчить сама назва, закладена у губчастому тілі статевого члена. Це найдовша частина. Її слизова обо­лонка має численні залози. У зовнішнього отвору вона має розширен­ня – човникову ямку. У початковий відділ губчастої частини відкри­ваються вивідні протоки залоз сечівника.

Стінка сечівника складається із слизової, м’язової і адвенти­ціальної оболонок, що мають загальний характерний план будови.

Сечівник має два м’язи-замикача. М’язова оболонка сечівника побудована з гладеньких міоцитів, які утворюють внутрішній поздовжній шар і зовнішній коловий шар. Поздовжній м’язовий шар у внутрішньостінковій частині сечівника потовщується, зростається з м’язовою оболонкою шийки сечового міхура і утворює недовільний внутрішній м’яз-замикач сечівника. Зовнішній м’яз-замикач утворений циркулярними поперечносмугастими м’язовими волок­нами і розташований в ділянці проходження сечівника через сечово-статеву діафрагму і керується вольовими зусиллями людини.

 

Жіночі статеві органи

Жіноча статева система складається з внутрішніх статевих органів – яєчники, маткові труби, матка і піхва, що розташовані в порожнині малого таза і зовнішніх статевих органів – жіноча соромітна ділянка (вульва) і клітор (рис. 75).

Я є ч н и к

Яєчник (ovarium) є жіночою статевою залозою, в якій виробляються жіночі статеві клітини – яйцеклітини. Це – парний орган. Яєчники розташовані в малому тазу по боках від матки, мають овальну форму. Поздовжній розмір їх в середньому дорівнює 3 см.

 

Рис. 72. Жіноча сечова і статева система.

В яєчнику розрізняють два кінця: верхній – трубний кінець, що обернений до маткової труби, і нижній – матковий кінець, що з’єднаний з маткою. Своїм переднім краєм яєчник підвішений до заднього листка широкої зв’язки матки за допомогою невеликої складки очеревини – брижі яєчника. Крім того, матковим кінцем він прикріплений до тіла матки завдяки власної зв’язки яєчника.

Між листками брижі до брижового краю яєчника проходять судини і нерви, тому цей край яєчника також називають воротами яєчника.

Окрім того, яєчник ще укріплюється підвішувальною зв’язкою яєчника – складкою очеревини, що відходить від бічної стінки малого таза на рівні його входу і прикріплюється до трубного кінця яєчника.

Яєчник ззовні вкритий одношаровим кубічним епітелієм, що лежить на тонкій базальній мембрані. Під базальною мембраною розміщена щільна сполучнотканинна білкова оболонка, яка складається з колагенових і еластичних волокон та незначної кількості гладеньких міоцитів.

Внутрішня будова яєчника варіює залежно від віку і функціонального стану організму. В яєчниках дорослої жінки розрізняють кіркову і мозкову речовину.