Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 Р.

Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі Союзу РСР, хоча з цього часу діяла самостійніше, сміливі­ше, без огляду на Москву. Впродовж короткого часу (з літа 1990 р. до літа 1991 р.) Верховна Рада УРСР схва­лила близько 40 законів і 68 постанов з різних аспектів економічної політики. Серед них — закон про економічну самостійність України (серпень, 1990 р.) та постанова (листопад, 1990 р.) «Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки», інші акти. Закон про економічну самостійність визначав зміст, мету й основні принципи економічної самостійності Украї­ни як суверенної держави, механізм господарювання, ре­гулювання економіки й соціальної сфери, організації фі­нансово-бюджетної, кредитної та грошової систем. В Ук­раїні 1991 р. розпочато реформу цін. Однак введення з 1 січня 1991 р. нових закупівельних і оптових цін створило для багатьох промислових підприємств критичну ситуацію, оскільки нові ціни на більшість товарів народного спожи­вання перевищили діючі роздрібні. Це призвело до пору­шення госпрозрахункових відносин при реалізації продук­ції і, як наслідок,—до порожніх полиць крамниць. Тільки з 2 квітня були запроваджені нові державні фіксовані, регульовані й вільні роздрібні ціни. Цей крок виявився ду­же непопулярним серед населення. З 1 листопада уряд був змушений до насичення ринку товарами ввести продаж продовольчих і непродовольчих товарів з використанням картки споживача з купонами.

З метою поліпшення екологічної ситуації Верховна Ра­да прийняла постанову «Про екологічну обстановку в рес­публіці та заходи по її докорінному поліпшенню» (бере­зень, 1990 р.). Передбачалося припинити нове промислове виробництво і будівництво у великих містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середови­ща, до 1995 р. вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, повністю припинити до 2000 р. скидання у водойми за­бруднених стоків тощо.

П'ятого липня 1991 р. прийнято закон «Про заснуван­ня поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР», закон «Про вибори Президента Української РСР» та закон «Про Президента Української РСР». Президент є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади, — зазначається у цих законах. Він обирається громадянами України на п'ять років і мо­же бути переобраний тільки раз. Президентом може бути обраний громадянин України, не молодший 35 років, який має виборчі права, проживає на території України не менше десяти років і володіє державною мовою.

Були прийняті й інші закони з багатьох галузей дер­жавотворчого життя.

Аналогічну діяльність розгорнули колишні «союзні» республіки. Особливо активно і рішуче проходив процес відновлення власної державності у республіках Прибал­тики.

Не бажаючи втратити владу, численні права і приві­леї, намагаючись будь-якою ціною зберегти тоталітарну імперію, ортодоксальне, сталінського типу партійно-дер­жавне керівництво Союзу вирішило вдатися до державно­го перевороту. У Москві 19 серпня 1991 р. здійснено путч та створено так званий Державний комітет надзвичайного становища — «ГКЧП». До його складу увійшли заступник Президента країни Янаєв, голова КДБ Крючков, міністр оборони Язов та і». Комітет оголосив про взяття влади у свої руки, у деяких регіонах ввів надзвичайне становище. В бойову готовність були приведені війська КДБ, деякі військові частини, на вулиці Москви виведено танки і бро­немашини. Чимало партійно-державних керівників респуб­ліканського, обласного, районного рівня оголосили про підтримку «ГКЧП». Вичікувальну позицію зайняло керів­ництво України. Однозначно негативно, публічно, з протес­том проти антидержавних дій «ГКЧП» висловилися депу­тати Народної ради у парламенті України, Народний Рух, деякі інші громадсько-політичні організації, обласні Ради західних областей України.

“ГКЧП” не вдалося утримати владу. Рух протесту очо­лив Б. Єльцин, згодом обраний Президентом Росії. Керів­ництво комітету було заарештоване, розпочалася чистка державного апарату від «гекачепістських» елементів.

Характерно, що про можливість такого путчу ще у квітні 1991 р. попереджував колишній дисидент, політв'язень, голова Демократичної партії України Ю. Бадзьо.

Отже, путч провалився, і головним фактором, що спри­чинив його поразку в Україні, був фактор єднання її на­роду навколо ідеї суверенітету, єднання загальнодемокра­тичного, національно-демократичного рухів та державних структур, передусім позиція Народної ради у Верховній Раді.

Цими подіями завершилась ціла епоха в історії нашої країни, епоха, коли країною правив більшовицько-комуністичний тоталітарний режим, режим насилля — фізичної, ідеологічного, духовного, що ґрунтувався на почуттях стра­ху та брехні, фальші і демагогії, терорі та облудстві.

Розпочався новий етап — етап загальнодемократичної революції, в ході якої юридичне ліквідовано компартійну систему, припинив існування «непорушний» Союз РСР. Розпочався незвиротний процес об'єктивної суверенізації республік, який М. Горбачов з гіркою іронією назвав «па­радом суверенітетів». Однак це був не парад, а природний рух народів до волі, прагнення утворити свої суверенні держави.

Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці й заходи, які необхідно вжити для недопущення можливості повторення подібних дій у майбутньому. Сесія прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України, в якому підкреслювалося:

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворен­ня в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно-правовими доку­ментами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціаліс­тичної Республіки урочисто проголошує незалежність Ук­раїни та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення».

Акт проголошення незалежності України, день прийнят­тя якого був незабаром проголошений національним свя­том, не був випадковим явищем, навіяним серпневим пут­чем. Прагнення до національного суверенітету випробува­но віками. Право самовизначення — право народу самому визначати свою долю. Акт проголошення незалежності Ук­раїни український народ прийняв, продовжуючи тисячоліт­ню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права на самовизначення. Отже, це не витвір політиків чи партій — це об'єктивна потреба, об'єктивний процес розвитку людства в сучасну епоху.

В наступні дні Президія Верховної Ради України прий­няла Указ щодо припинення діяльності компартії України, постанови про департизацію державних органів, підпри­ємств, установ, збройних сил, про власність компартії Ук­раїни та КПРС на території України.