Декларація Про державний суверенітет України 16 липня 1990 Р.

Економічна і політична ситуація продовжувала заго­стрюватися — розгорнулася національно-визвольна бо­ротьба у національних регіонах СРСР. В Україні її очолив Народний рух, наймасовіша демократична організація, яка виникла 1989 р. на чолі з Л. Лук'яненком, В. Чорноволом, Л. Скорик. У перших рядах борців за волю України йшли колишні репресовані патріоти, політв'язні, члени УГС, письменники.

На XXVIII з'їзді КПРС 10 липня 1990 р. М. Горбачова вдруге обрали Генеральним секретарем ЦК КПРС, а 3 бе­резня 1990 р. він став і Президентом СРСР. Продовжува­ний курс на перебудову імперії, однак, не давав бажаних результатів. Зрештою, йому з усіх сил чинили опір, як у центрі, так і на місцях численні прихильники і захис­ники старої системи, комуністи так званого ленінсько-сталінського виховання, комуністи-ортодокси, догматики та ін. Проте врятувати, зберегти у недоторканості ко­муністичну псевдофедеральну імперію було вже неможливо.

Верховна Рада Української РСР 16 липня 1990 р. прийняла знаменний, історичного значення документ — Декларацію про державний суверенітет України. Із 385 де­путатів, присутніх/у цей день на засіданні парламенту, за Декларацію проголосували 355, проти — чотири, не взяли участі у голосуванні — 26 (однак 18 з них звернулися до секретаріату з проханням приєднати їхні голоси до голосів «за»).

Декларація складалася зі вступу (преамбули) та деся­ти розділів: І. Самовизначення української нації. II. Наро­довладдя. III. Державна влада. IV. Громадянство Україн­ської РСР. V. Територіальне верховенство. VI. Економічна самостійність. VII. Екологічна безпека. VIII. Культурний розвиток. IX. Зовнішня і внутрішня безпека. X. Між народні відносини.

У Декларації записані слова: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб все-чого забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний по­літичний, економічний, соціальний та духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самовря­дування народу України, проголошує державний су­веренітет України як верховенство, самостійність, пов­ноту і неподільність влади Республіки в межах її те­риторії та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Далі зазначалося, що Україна як суверенна держава розвиватиметься в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організа­цій чи окремих осіб переслідуються законом. «Грома­дяни Республіки всіх національностей, — підкреслюва­лося у Декларації, — становлять народ України». Народ України є єдиним джерелом державної влади.

Українська держава «забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки, незалежно від походження, со­ціального і майнового стану, расової та національної при­належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релі­гійних переконань, роду і характеру занять, місця прожи­вання та інших обставин». Україна є самостійною у розв'я­занні будь-яких питань свого державного життя, а держав­на влада здійснюється за принципом її розподілу на зако­нодавчу, виконавчу і судову; найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів у державі здійснює Гене­ральний прокурор.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена чи використана без її згоди. Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Вона самостійне встановляє порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, може заборонити будівництво й припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Україна «самостійна у вирішеннях питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне від­родження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя».

Цікавим, вперше записаним у конституційному законо­давстві України є і такий пункт: держава виявляє піклу­вання про задоволення національно-культурних потреб ук­раїнців, котрі проживають за її межами. І ще одне — Ук­раїна має право на повернення у власність народу націо­нальних, культурних та історичних цінностей, що знахо­дяться за межами України.

Україна також має право на власні Збройні сили, внут­рішні війська та органи державної безпеки; вона «урочи­сто проголошує про свій намір стати в майбутньому по­стійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних! прин­ципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

В останньому розділі підкреслювалося, що Україна е суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговель­ними представництвами, бере участь у діяльності міжна­родних організацій тощо. Вона виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно зміцнює за­гальний мир і міжнародну безпеку, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього — дер­жавного права.

Відносини України з іншими радянськими респуб­ліками, записано у Декларації, «будуються на осно­ві договорів», укладених на принципах рівноправно­сті, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основою для нової Конституції, законів Ук­раїни і визначає позиції Республіки при укладенні між­народних угод».

Ось такими були основні положення цього відомої законодавчого Акту України, з якого почався історичний процес незалежного державотворення України. Декларація послужила правовою основою для цього процесу, о< новою всього подальшого законодавства.