Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на Україну

Влада Тимчасового уряду виявилася недовготривалою. Більшовики на чолі з В. Леніним і Л. Троцьким готували в Росії державний переворот. Повстання у Петрограді розпочалося 24 жовтня 1917 р. Вночі з 25 на 26 жовтня (7—8 листопада) озброєні загони моряків, робітників і солдатів захопили Зимовий палац та арештували Тимча­совий уряд. Прем'єр-міністр О. Корейський втік за кордон. Незабаром у Москві, 17 губерніальних центрах та інших містах і місцевостях влада також перейшла до більшо­виків. Жовтневий переворот або, як його назвали більшо­вики — Велика Жовтнева соціалістична революція, — здійснився.

Другий Всеросійський з'їзд Рад 25 жовтня проголосив. перехід всієї влади до Рад, прийняв декрети про мир і» про землю, сформував більшовицький уряд — Раду На­родних Комісарів на чолі з В. Леніним.

Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив» становище політичних сил у Росії, сприяючи розгортанню революційного, національно-визвольного руху. У зв'язку з жовтневими подіями Центральна Рада 7 (20) листопада видала Третій універсал, яким проголошувала утворення Української Народної Республіки, але знову ж таки у федеративному союзі з Росією. Окрім цього, в універсалі були проголошені такі основні положення: 1. Конфіскація. поміщицького, удільного, церковного, монастирського зем­леволодіння і передання земель трудовому народові без- викупу. 2. Встановлення 8-годинного робочого дня та дер­жавного контролю над виробництвом. 3. Негайний початок. мирних переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами. 4. Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання. 5. Закріплення за населенням усіх прав міс­цевого самоврядування. 6. Забезпечення за населенням усіх прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівно­правності усіх мов. 7. Визнання за всіма народами, які населяють Україну, «національно-персональної автономії» та рівних прав тощо.

Центральна Рада негативно віднеслася до захопленню влади більшовиками. У жовтні 1917 р. Центральна Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію: «Визначаючи що влада у державі... повинна перейти до рук усієї ре­волюційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад..., які являються тільки частиною зорганізованої революційної демократії. Україн­ська Центральна Рада через це висловлюється проти пов­стання у Петрограді».

У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила, що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з «крайовими республіками», які виникли на тери­торії Росії, з метою створення нового загальноросійського політичного центру.

Оскільки ради в Україні", очолені більшовиками, виз­нали Раднарком як найвищий орган влади і відповідно не визнавали Центральної Ради, то вона розпочала з ними боротьбу — в Полтаві, Конотопі, інших містах та селах України. Були роззброєні загони Червоної гвардії, вій­ськові частини, що не визнавали влади Центральної Ради» їх висилали за межі України, у Росію.

Раднарком, очолений В. Леніним, спочатку визнав за українським народом право на відокремлення й утворення самостійної держави, яке проголосила Декларація прав народів Росії. Про це говорив і писав сам Ленін. Це ж під­креслював і нарком військових справ Росії. Л. Троцький у розмові по прямому зв'язку з головнокомандувачем збройними силами Росії М. Криленком 24 листопада 1917 р.

Проте відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 (17) грудня 1917 р. видав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради». Заявляючи, що «Рада Народних Комісарів признає Українську Народну Республіку, її право зовсім відділи­тися від Росії», РНК висувала різні звинувачення УНР, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не по­годжувався. Цей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. Від Ради вима­гали також допомагати революційним військам, припи­нити роззброєння радянських полків, які, до речі, не ви­знавали, перебуваючи на території України, влади Цент­ральної Ради.

У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секрета­ріат надіслав Раднаркомові РРФСР ноту, в якій зазна­чав, що не можна визнавати право народу на самови­значення і грубо порушувати це право, нав'язуючи свої форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднарком вирішив припинити «всякі словесні загравання» і приступив до активних дій.

У Харкові 11—12 (24—25) грудня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тільки Всеукраїнському з'їздові Рад, а на місцях — Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період між з'їздами влада належала ЦВК України, обраному на з'їзді у кількості 41 особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медведєвим. Було обрано також радянський уряд України — Народний Секретаріат, поширено на територію України діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії. Народний Секретаріат складався з 13 секретарств, очо­лених народними секретарями. До його складу входили В. Ауссем, С. Бакинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сер-гєєв, В. Люксембург, Г. Лапчинський та ін. Головою неза­баром став М. Скрипник.

Для підтримки цієї акції з Росії в Україну були послані війська. Ще 1 січня 1918 р. Раднарком призначив надзви­чайного комісара України — С. Орджонікідзе. Тоді ж В. Ленін надіслав телеграми у Харків — командувачеві більшовицьких військ в Україні В. Антонову-Овсієнку і С. Орджонікідзе: «Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів... Усіма засобами про­сувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує го­лод... Ленін». Росії для цього передусім і була потрібна Україна.

Народний секретар радянського уряду України Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В. Шахрай скаржився йому: «Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати укра­їнської мови? Що не тільки не користується жодним впли­вом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи не чуло раніше їхніх прізвищ?... коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військову опору... ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов».